пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Педагогіка вищої школи

Завдання національного виховання студентської молоді у ВНЗ


Термін "виховання" походить від слова "ховати" в розумінні оберігати, убезпечити від небажаного впливу. Може виникнути питання, а від чого потрібно (і чи потрібно) оберігати молоду лю­дину, у якої за плечима 17—18 років родинного й шкільного ви­ховання? На початку 90-х років минулого століття на хвилі за­гального піднесення й стрімкої демократизації суспільного жит­тя у багатьох ВНЗ, відмовляючись від системи комуністичного виховання, яке у більшості своїх положень дійсно не відповідало інтересам людини й суспільства, незалежної держави, ліквіду­вали виховну систему взагалі, мотивуючи це тим, що, мовляв, студенти — дорослі люди і в демократичному суспільстві вони мають право на вільне самовизначення, вибір поведінки, дотримання моральних норм. Але вже перші роки такого стану пока­зали, що юну, малодосвідчену, психо-емоційно нестійку осо­бистість є від чого "ховати", оберігати і захищати: від пияцтва, наркоманії, злодійства, моральної розбещеності, низькопробно­го маскульту, згубного впливу потужних потоків бруду і сміття окремих засобів масової інформації, особливо телебачення. І нині назва "вищий навчальний заклад" недостатньо відображає своє функціональне призначення. Заклад вищої освіти — це устано­ва, метою якої є продовження едукації молодої людини: вихован­ня, формування, становлення, розвитку, навчання. Термін "едукація" означає "виведення", "вирощення" (лат. educate від exduco — "виводжу"), тобто виховання всебічно розвиненої, гармоній­ної особистості, "виведення" її на високий загальнолюдський культурний рівень, соціалізацію у якісно нових умовах.

Виховання є складним, багатогранним і багатоаспектним про­цесом. У загальному плані під вихованням розуміють організо­ваний і цілеспрямований процес формування особистості. У більш широкому значенні виховання — це, по-перше, соціально і педа­гогічно організований процес створення оптимальних умов для формування людини як особистості; по-друге, це вплив виховника на особистість вихованця з метою формування в нього бажа­них соціально-психологічних, морально-духовних, культурних і фізичних якостей.

Упродовж усієї історії розвитку людства ті чи ті суспільства визначали завдання виховання підростаючого покоління, які зу­мовлювалися особливостями суспільно-економічного розвитку. З давніх-давен філософи, педагоги обстоюють ідею всебічного гар­монійного виховання особистості. Всебічне виховання передба­чає формування в людині відповідних моральних, розумових, трудових, фізичних і естетичних якостей. Гармонійне вихован­ня має забезпечувати єдність, діалектичний взаємозв´язок, взає­мозбагачення, гармонію зазначених складових виховання.

Видатний український педагог В.О. Сухомлинський у своїй ґрунтовній праці "Проблеми виховання всебічно розвиненої осо­бистості" писав: "Процес виховання всебічно розвиненої, гармо­нійної особистості полягає в тому, що, дбаючи про досконалість кожної грані, сторони, риси людини, вихователь одночасно ніко­ли не випускає з поля зору ту обставину, що гармонія всіх людсь­ких граней, сторін, рис визначається чимось провідним, основ­ним. Жива людська плоть і кров всебічно розвиненої людини втілює в собі повноту й гармонію сил, здібностей, пристрастей, потреб, в якій вихователь бачить такі сторони, риси, грані, як моральну, ідейну, громадянську, розумову, творчу, трудову, ес­тетичну, емоційну, фізичну досконалість. Провідним, визначаль­ним компонентом у цій гармонії є моральність".

Ідея всебічного гармонійного виховання людини набуває нової ваги і соціальної значущості в умовах соціально-економічного розвитку суспільства у XXI ст. Ці тенденції є загальноцивілізаційними. Академік В.Г. Кремень зазначає такі з них:

—тенденція до глобалізації суспільного розвитку, яка харак­теризується як зближенням націй, народів, держав, кроками до створення спільного економічного поля, зближенням характеру суспільних відносин у різних країнах, здатністю спілкуватися зі світом;

—набуття людством здатності до самознищення;

—перехід людства від індустріальних до науково-інформа­ційних технологій, що на відміну від індустріального виробницт­ва значною мірою базується не на матеріальних, а на інтелекту­альних цінностях.

Суспільство стає все більше людиноцентристським, а індивіду­альний розвиток людини — основним показником прогресу і в той же час головною передумовою подальшого розвитку суспільства.

Ці тенденції, на думку В.Г. Кременя, зумовлюють необхід­ність розв´язання низки важливих, визначальних завдань:

—забезпечити високу функціональність людини в умовах інформаційного буму;

—підготувати людину до того, щоб у своїй діяльності вона усвідомлювала відповідальність за можливість жити в умовах глобалізованого світу;

—сформувати на загальносуспільному й індивідуальному рівнях розуміння людини як найвищої цінності;

 - виробити у людини здатність до свідомого й ефективного функціонування в умовах ускладнень суспільних відносин;

 - мінімізувати асиметрію між матеріальністю і духовністю, культивувати в кожної особистості піднесення думки конструк­тивізму і толерантності.

В останні три століття у цивілізованих країнах тривала освіт­ньо-дидактична революція. У системі едукації людини основні зусилля (соціально-педагогічні й економічні) спрямовувалися на розв´язання освітніх завдань. У результаті виник розрив, супе­речність між високим рівнем розумового і морально-духовного виховання. Головна вада педагогіки попереднього періоду поля­гає в тому, що освіта, оволодіння великим обсягом наукових знань випереджували і нині випереджають рівень вихованості особис­тості. Цей перекіс таїть у собі загрозу прогресивному поступаль­ному розвитку людства, існуванню цивілізації.

Завдання полягає в усуненні цієї вади, у зміні пріоритетів: виховання, педагогіка, науки про людину мають стати визначаль­ними чинниками людської діяльності. Як зазначає російський вчений Б.М. Бім-Бад, "або виховання розв´яже найважливіше за значимістю і складністю завдання — допомогти людству в ста­новленні свідомості служіння вищій меті й обов´язку перед люд­ством, або світ загине в ганебних і брудних стражданнях".

Тому проблема виховання людини, підготовка її до життєді­яльності в інформаційно-технологічному, науковому суспільстві і, зокрема, в умовах ноосфери набуває світового масштабу, гло­бальної, першочергової значущості. Сучасна людина, якій дово­диться жити у світі новітніх технологій, стає заручником цього некерованого монстра.

Незважаючи на всеохоплюючі глобалізаційні процеси в соці­ально-економічному плані, не варто екстраполювати їх принци­пи на сферу виховання. За своєю метою виховання має бути спря­мованим на формування всебічно, гармонійно розвиненої особи­стості, а за змістом — базуватися на національних і загально­людських морально-духовних цінностях.

Виховання — процес складний, довготривалий, неперервний. Тому помилково думати, що процес виховання людини завер­шується закінченням загальноосвітньої школи. Скільки людина живе, стільки вона й зазнає виховних впливів.

Молода людина, яка після закінчення загальноосвітньої шко­ли здобуває професійну освіту у ВНЗ, обов´язково повинна бути включена в систему виховного впливу на відповідному рівні. Роз­початий у родині, дошкільній установі, у школі процес національ­ного виховання логічно й органічно має бути продовжений у вищій школі.

Національне виховання — це створена впродовж віків самим народом система поглядів, переконань, ідей, ідеалів, традицій, звичаїв, покликаних формувати світоглядну свідомість та цін­нісні орієнтації молоді, засвоєння нею соціального досвіду, на­дбань попередніх поколінь.

Головною метою національного виховання на сучасному етапі розвитку суспільсва є передача молодому поколінню соціально­го досвіду, багатства духовної культури народу, його національ­ної ментальності, своєрідності світогляду і на цій основі форму­вання особистісних рис громадян України, які включають у себе національну свідомість, розвинену духовність, моральну, худож­ньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру.

У системі національного виховання мають бути чітко визначені виховні орієнтири, які можна назвати виховним ідеалом. Трива­лий час виховна система України перебувала під впливом класо­во-партійної концепції виховання, яка орієнтувала особистість на ілюзорні, фальшиві ідеали. Видатний український педагог Г.Г. Ващенко, проаналізувавши різні підходи до визначення виховного ідеалу, зробив сміливу спробу окреслити його в українському кон­тексті як служіння Богові та Україні. "Тільки на основі високих ідеалів, — пише Г.Г. Ващенко, — може утворитись міцна, суціль­на особистість. Отже, коли ми хочемо виховати в українській мо­лоді міцну волю і цільний характер, треба передовсім прищепити й прагнення до високої мети, що об´єднувала б увесь український народ. Такою метою є благо і щастя Батьківщини".

Сучасний український ідеал виховання — всебічно, гармоній­но розвинена особистість, національно свідома й соціально актив­на, людина з високою громадянською відповідальністю, з глибо­кими духовними, громадянськими, патріотичними почуттями, здатна до неперервного розвитку і вдосконалення.

Для нинішньої української системи виховання потрібний три­валий час і напружена робота, аби остаточно сформулювати на­ціональний виховний ідеал XXI ст., усвідомити його сутність і втілити в життя. Але, безперечно, що національне виховання ни­ні має пронизувати всі аспекти навчально-виховної роботи вищого навчального закладу.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія педагогіки: курс лекцій
Робоча книга вихователя групи продовженого дня
Педагогіка вищої школи
Дидактика