Аналіз оцінювання навчальної діяльності студентів має здійснюватися з дотриманням певних педагогічних вимог. Окремі дидакти (A.M. Алексюк та ін.) називають їх принципами. Виді­лимо такі принципи (рис. 22).

 

Рис. 22. Принципи оцінювання навчальних досягнень студентів 

 

Сутність означених принципів полягає:

—в плановості: аналіз і оцінювання мають здійснюватися не стихійно, а з дотриманням певного плану;

—систематичності й системності: аналіз і оцінювання мають відповідати структурним компонентам змісту вивченого матеріа­лу і бути постійними;

—об´єктивності: аналіз і оцінювання мають бути науково об­ґрунтованими і базуватися на засадах гуманізму і демократизму;

—відкритості й прозорості: студенти мають знати свої оцін­ки й оцінки однокурсників, що давало б змогу порівнювати успі­хи, стимулювало б до підвищення активності;

—економічності: методи, прийоми, зміст завдань мають бути співвідносними з наявним бюджетом часу студентів, а методи — ще й доступними і зрозумілими;

—тематичності: перевірка якості знань студентів з окремих тем, розділів проводиться за темами (блоками, модулями);

—врахування індивідуальних можливостей студентів: необхід­но перевіряти знання, уміння, навички кожного студента; у про­цесі підготовки дидактичних завдань для перевірки треба врахову­вати рівень навченості студентів та їхні інтелектуальні можливості;

—єдності вимог: врахування загальнодержавних стандартів змісту освіти відповідно до кваліфікаційних характеристик спе­ціальностей.

Залежно від дидактичної мети використовують різні види кон­тролю за навчанням: діагностичний, попереджувально-застереж­ливий, поточний, повторний, періодичний, тематичний, підсум­ковий (рис. 23).

 

Рис. 23. Види оцінювання (контролю) навчальних досягнень сту­дентів 

Діагностичний (попередній) контроль має бути спрямова­ний на визначення рівня освітньої компетентності студентів з певної проблематики. Напередодні вивчення теми, засвоєння якої має ґрунтуватися на раніше вивченому матеріалі, викладач з´я­совує рівень розуміння опорних знань, актуалізує їх.

Поточний контроль передбачає перевірку якості засвоєння знань у процесі вивчення конкретних тем.

Повторний контроль спрямований на створення умов для формування умінь і навичок. При цьому треба виходити з позиції, яку визначив К. Д. Ушинський: хороші дидакти те й роблять, що без кінця повторюють і лише кожен раз додають щось нове. По­вторна перевірка якнайкраще сприяє переведенню знань з корот­котермінової до довготривалої пам´яті.

Тематичний контроль пов´язаний з перевіркою рівня знань, умінь та навичок в обсязі розділу чи теми конкретної навчальної дисципліни.

Періодичний контроль передбачає за мету встановити, яким обсягом знань студенти володіють з тих або тих проблем стосов­но вимог програми.

Підсумковий контроль має своїм завданням з´ясувати рівень засвоєння студентами навчального матеріалу в кінці семестру або після завершення вивчення дисципліни. Він проводиться, як правило, у формі заліків, екзаменів.

В історії розвитку вищої школи виокремилися такі основні методи аналізу й оцінювання знань, умінь та навичок: усна, пись­мова, графічна, практична, тестова перевірка. Дещо умовно до методів перевірки можна віднести спостереження.

Усна перевірка займає значне місце у вищих навчальних за­кладах. Техніка усної перевірки полягає в тому, що педагог ста­вить перед студентами запитання, вони мають дати на них відповіді, використовуючи слово. Цей метод сприяє розвитку в студентів уміння мислити, грамотно висловлювати думки в логічній послідовності, розвивати культуру усного мовлення. Ви­користання цього методу потребує від викладача значних зусиль і майстерності: уміння грамотно і логічно доцільно формулюва­ти запитання, спонукати студентів до активного мислення, уваж­но слухати відповіді, об´єктивно оцінювати їх, враховувати інди­відуальні особливості. Проте цей метод не позбавлений недоліків: він призводить до неефективного використання навчального часу на заняттях.

Письмова перевірка порівняно з усною більш ефективна, ос­кільки протягом певного часу можна одночасно перевірити рівень володіння знань, умінь та навичок усіх студентів академічної гру­пи. Це сприяє підвищенню якості самостійної пізнавальної діяль­ності студентів, формуванню культури писемного мовлення, ефективності використання навчального часу. Викладач має го­тувати з кожної теми багатоваріантні завдання, аби забезпечити самостійність праці студентів. Тривалість таких робіт може бути різною (15—ЗО хвилин). Усі роботи викладач має ретельно пере­віряти й об´єктивно оцінювати.

Графічна перевірка спрямована на виявлення умінь і нави­чок студентів у процесі виконання ними різних видів графічних робіт: побудова таблиць, схем, графіків, діаграм та ін. Така робо­та сприяє розвитку в студентів просторового мислення, оволодін­ню методами систематизації, узагальнення, моделювання опор­них схем тощо.

Практична перевірка тісно пов´язана із залученням студентів до конкретної практичної діяльності, під час якої перевіряються вміння застосовувати знання на практиці, формувати уміння і на­вички. Логічно така перевірка випливає із сутності процесу пізнан­ня, в якому практика відіграє спонукальну і контролюючу роль. Здійснюючи практичну перевірку, треба ретельно підходити до підготовки завдань, які б спонукали студентів до застосування знань у практиці. Важливо, щоб ці завдання мали чітку професій­ну спрямованість. Адже в кінцевому підсумку рівень професійної підготовки майбутніх фахівців визначається не лише теоретични­ми знаннями, а передусім вміннями і готовністю застосовувати їх у конкретній практичній діяльності. Визначаючи завдання для практичної перевірки, треба дбати про забезпечення умов для са­мостійної діяльності студентів. Так звана колективна діяльність студентів над розв´язанням практичних завдань (один студент ви­конує завдання на дошці, а інші займаються переписуванням го­тових результатів) не дає бажаних результатів.

Тестова перевірка все більше набуває поширення. Сутність цього методу полягає в тому, що студентам у певному дидактич­ному блоці визначають конкретні завдання (запитання), на які подані альтернативні відповіді. Студент має обрати правильну відповідь. Якщо йти таким спрощеним шляхом, то це може при­зводити до простого вгадування відповіді. Важливо моделювати завдання в такий спосіб, щоб студент аргументував свій вибір відповіді, аналізував, чому інші відповіді він вважає помилко­вими чи неповними. Тестова перевірка може здійснюватися ма­шинним і безмашинним способом.

Наведемо приклад завдання для тестової перевірки знань сту­дентів з педагогіки. Запитання: Чи є здібності людини вродже­ними? Із наведених відповідей виберіть правильну, доведіть по­милковість інших.

Відповіді:

1.  Безумовно. Люди народжуються з різними здібностями. Генетичним кодом зафіксовано розвиток здібностей кожної лю­дини.

2.Здібності є вродженими. Вони повністю залежать від інди­відуальних психічних особливостей батьків.

3.Здібності людини не є вродженими. Здібності — це психічні явища, які утворюються в процесі пожиттєвого формування. Характер і якість здібностей цілком залежать від умов життя людини.

4.Здібності — це психічні якості людини. Народжується лю­дина без психічних якостей. У неї в процесі життєдіяльності є лише можливість розвивати ті чи ті здібності. Це залежить від природних задатків та умов життя.

Викладач вищої школи має володіти повним спектром різно­манітних методів аналізу й оцінювання навчальної діяльності студентів, творчо підходити до їх використання залежно від дидактичної мети, змісту навчального матеріалу, рівня навченості студентів і їх інтелектуального розвитку.

Варто зауважити, що у практиці діяльності педагогів вищої школи широко використовується термін "контроль за навчаль­ною діяльністю". Ми вбачаємо в цьому рудименти авторитарної педагогіки доби тоталітаризму, коли все й усі контролювали, пе­ревіряли, карали і т. д. З розвитком демократичного суспільства, побудованого на засадах гуманізму, доцільно відмовитись від тер­міна "контроль" як відлуння авторитарності.

Питання оцінювання результатів навчальної діяльності сту­дентів було і залишається доволі складним. Певну допомогу в його розв´язанні може надати усвідомлення взаємопов´язаних понять "критерії оцінки" і "норми оцінки".

Критерії оцінки — це ті параметри, відповідно до яких педа­гог оцінює навчальну діяльність.

Норми оцінки — це показники, на які опирається викладач при виставленні оцінки.

Під оцінкою успішності студентів розуміють систему показ­ників, які відображають їх об´єктивні знання та вміння, тобто оцінку можна розглядати як визначення ступеня засвоєння знань, умінь та навичок відповідно до вимог, що пред´являються програмами.

Оцінка включає в себе бал, тобто цифрову або іншу символіч­ну форму вираження та фіксації оцінювання успішності, оцінні судження — коротку характеристику результатів учіння, їх по­зитивних моментів та недоліків, емоційне ставлення.

Бальна система оцінювання має багату історію. Уже в Києво-Могилянській академії була певним чином відпрацьована систе­ма оцінювання навчальної діяльності та здібностей студентів. Оцінки тоді були такими: "весьма прилежен", "весьма понятен и надежный", "добронадежный", "хорош", "зело доброго ученія", "очень добр", "добр, рачителен", "весьма средствен", "нижесред-ствен", "ниже средствен, плох", "преизрядного успеха", "весьма умеренного успеха", "малого успеха", "понятен, но неприлежен", "понятен, но ленив", "прилежен, но тупого понятия", "понятен, но весьма нерадив", "не худо успевает", "не худ", "не совсем худ", "малого успеха", "непонятен", "не совсем туп", "туп и непонятен", "туп", "очень туп".

Пізніше в школах дореволюційної Росії мали місце різні підходи до оцінювання навчальної діяльності учнів. Так, напри­клад, відповідно до статуту міністерства освіти 1804 р. вводилась система оцінювання успіхів учнів кульками. Із кожної дисциплі­ни директор визначав певне число кульок для з´ясування рівня знань учнів. Найвищий рівень успішності визначався 90 кулька­ми. За статутом 1818 р. рівень знань уже оцінювався за чотири­бальною цифровою системою ("4", "З", "2", "1").

Наприкінці XIX — на початку XX ст. у дипломах та атеста­тах оцінки позначалися словами "відмінно", "вельми добре", "добре", "досить добре", "посередньо", "слабо". Поширювалась та­кож п´ятибальна, семибальна шкала оцінок. Наприклад, семи­бальна: 7 — "відмінно", 6 — "вельми добре", 5 — "дуже добре", 4 — "добре", 3 — "досить добре", 2 — "посередньо", 1 — "слабо".

У радянській школі продовжувалися пошуки критеріїв і форм оцінювання знань, умінь та навичок учнів. У 1918 р. постановою Наркому освіти була відмінена бальна система для оцінювання знань учнів. Відповіді оцінювалися словами "задовільно" і "не­задовільно". Переведення учнів з класу в клас відбувалося на ос­нові успіхів учнів та відгуків педагогічної ради. У 1935 р. повер­нулися до п´ятибальної словесної оцінки знань учнів: "відмінно", "добре", "посередньо", "погано", "дуже погано". Напочатку 1944/45 навчального року словесна система була замінена цифровою ("5", "4", "З", "2", "1"). У1993 р. діапазон оцінювання успішності зву­зили до чотирибального ("5", "4", "З", "2").

Критерієм оцінювання умінь та навичок є точно обрана величи­на, що є визначником якості навчальної діяльності. Обрані критерії мають відповідати цілям і завданням навчання. З вересня 2000 р. в школах України запроваджено 12-бальну шкалу оцінювання на­вчальних досягнень у системі загальної середньої освіти України. У методичному листі Міністерства освіти і науки України таким чи­ном обґрунтовано запровадження 12-бальної шкали оцінювання навчальних досягнень учнів: "Динаміка змін, що відбуваються в сучасному світі, вимагає змін у підходах до оцінювання навчаль­них досягнень учнів. Визначення рівня навчального прогресу учнів є особливо важливим з огляду на те, що навчальна діяльність у кінце­вому результаті повинна не просто дати людині суму знань, умінь чи навичок, а сформувати рівень компетенції.

Поняття компетенції не зводиться ні до знань, ні до навичок, а належить до сфери вмінь. Власне, вміння — це компетенція в дії. Отож, під компетенцією розуміється загальна здатність, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, нахилах, набутих за­вдяки навчанню <...>.

З метою забезпечення ефективних визначників якості на­вчальних досягнень та об´єктивного їх оцінювання в основній та старшій школі вводиться 12-бальна шкала оцінювання, побудо­вана за принципом сумування набутих знань, умінь і навичок з урахуванням зростання рівня особистих досягнень учня".

У цьому ж документі визначені критерії 12-бальної системи оцінювання (табл. 17).

Таблиця 17

 

Рівні компетенції	Ба­ли	Критерії
1	2	3
І.Початковий	1	Учень володіє навчальним матеріалом на рівні елементарного розпізнавання і відтворення окре­мих фактів, елементів, об´єктів, що познача­ються учнем окремими словами чи реченнями
	2	Учень володіє матеріалом на елементарному рівні засвоєння, викладає його уривчастими реченнями, виявляє здатність викласти думку на елементарному рівні
	3	Учень володіє матеріалом на рівні окремих фрагментів, що становлять незначну частину навчального матеріалу
II. Середній	4	Учень володіє матеріалом на початковому рівні, значну частину матеріалу відтворює на репро­дуктивному рівні
	5	Учень володіє матеріалом на рівні, вищому за початковий, здатний за допомогою вчителя логічно відтворити значну його частину
	6	Учень може відтворити значну частину теоретичного матеріалу, виявляє знання і розуміння основних положень, за допомогою вчителя може аналізувати навчальний матеріал, порівнювати та робити висновки, виправляти допущені помилки
III. Достатній	7	Учень здатний застосовувати вивчений матері­ал на рівні стандартних ситуацій, частково ко­нтролювати власні навчальні дії, наводити окремі власні приклади на підтвердження пев­них тверджень
	8	Учень вміє порівнювати, узагальнювати, сис­тематизувати інформацію під керівництвом вчителя, в цілому самостійно застосовувати її на практиці, контролювати власну діяльність, виправляти помилки і добирати аргументи на підтвердження певних думок під керівництвом вчителя
	9	Учень вільно (самостійно) володіє вивченим обсягом матеріалу і застосовує його на прак­тиці; вільно розв´язує задачі в стандартних ситуаціях, самостійно виправляє допущені по­милки, добирає переконливі аргументи на під­твердження вивченого матеріалу
IV. Високий	10	Учень виявляє початкові творчі здібності, са­мостійно визначає окремі цілі власної навча­льної діяльності, оцінює окремі нові факти, явища, ідеї; знаходить джерела інформації та самостійно використовує їх відповідно до ці­лей, поставлених учителем
	11	Учень вільно висловлює думки і відчуття, ви­значає програму особистої пізнавальної діяль­ності, самостійно оцінює різноманітні життєві явища і факти, виявляючи особисту позицію щодо них; без допомоги вчителя знаходить джерела інформації і використовує набуті знання і вміння в нестандартних ситуаціях
	12	Учень виявляє особливі творчі здібності, само­стійно розвиває власні обдарування і нахили, вміє самостійно здобувати знання

Ми більш детально зупиняємося на 12-бальній системі оціню­вання, оскільки проблематичним залишається питання про по­шуки нової системи оцінювання знань студентів.

В історії розвитку школи в різних країнах, та й у колишньо­му Радянському Союзі, мали місце різні підходи до оцінювання знань, умінь та навичок студентів. Нині в Україні діє традиційна словесна чотирибальна система: "відмінно", "добре", "задовіль­но", "незадовільно".

Чи можна визначити загальні вимоги до оцінювання знань, умінь та навичок студентів? Певною мірою можна. Вони необхідні для означення критеріїв оцінювання навчальної діяльності сту­дентів. Конкретно можна вказати на такі вимоги:

1.Глибина розуміння знань, їх повнота.

2.Уміння студента самостійно мислити.

3.Розуміння важливості отриманих знань для встановлення рівня сформованості наукового світогляду.

4.Готовність студента до застосування набутих знань у практиці.

5.Рівень сформованості умінь і навичок.

6.Рівень сформованості культури систематизації наукових знань.

7.Рівень інтелектуального розвитку.

8.Готовність студента здійснювати трансляцію набутих знань.