Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Українська усна народна творчість

§55. Жанри, які перейшли в дитячий фольклор із загальної народної творчості


Друга велика група дитячого фольклору — твори, які перейшли із загального доробку народної словесності. Переважно це найдавніші жанри, які мали колись сакральне значення, а, втративши його, перейшли у дитячий фольклор. Найбільше зразків дитячої творчості дала народна обрядовість, особливо ритуали і пісенність календарного циклу. Зараз уся календарна обрядовість втратила первісне ритуально-культове значення, набула форми гри, розваги. А тому вона поширена серед дітей, рівень свідомості яких не вимагає логічних пояснень тих чи інших дій, що є наближеним до світосприймання праслов´ян.

Першим таким жанром є заклички. Заклички — короткі поетичні твори, пов´язані з вірою давніх людей в магічну дію слова, в яких звучать звертання до природних явищ, стихій, об´єктів, з метою вплинути на погоду, довкілля чи саму людину.

Найбільше закличок пов´язані з культовими обрядами землеробського циклу:

—      до дощу (щоб пішов чи припинився):

Іди, іди, дощику,          Іди, іди, дощику,

Зварю тобі борщику   Цебром, відром, дійницею

В полив´янім горщику.         Над нашою пашницею;

—      до сонця (щоб зійшло чи вийшло з-за хмари):

Вийди, вийди, сонечко,         На бабине зіллячко,

На дідове полечко,      На наше подвір´ячко;

—      до хмар, щоб розступились та ін.

Вірогідно, в минулому вони супроводжувались певними магічними діями чи ритуалами, відгомін яких зустрічаємо в текстах: «зварю борщику» (культове жертвоприношення їжі), «будемо стріляти», «яйце трісне» (риси ворожіння):

Дощику, дощику, я наварю борщику Будем стріляти, дощик спиняти.

У синьому горщику,    Сонце блисне, яйце трісне,

Та поставим на дубочку,      Дубочок хитнувся, дощик минувся.

У деяких текстах зустрічаються виразні формули ворожіння:

Вилий воду на колоду — Чи на грім, чи на дощ, Чи на блискавицю...

Окрему групу становлять заклички із звертанням до комах, птахів, тварин. Вони дуже різноманітні за формою. Частина споріднена із замовляннями, тобто містить спонукання до якоїсь дії, яка мусить у чомусь посприяти людині. Наприклад, діти звертаються до ластівки, щоб позбутися веснянок (чи ластовиння — етимологія вказує на якийсь таємничий зв´язок із пташкою). Кидаючи каміннями услід за першими ластівками, примовляють: «Ластівко, ластівко! На тобі веснянки, дай мені білянки!». Коли в дитини випадає зуб, його викидають на дах і говорять: «Мишко, мишко, на тобі зуб кістяний, а мені дай залізний (або золотий)». Цікаво, що заклички до миші, пов´язані з випаданням дитячих зубів, зустрічаються у фольклорі багатьох народів не тільки індоєвропейців, а й Океанії, Австралії та ін.

Є заклички-обереги від злих сил, а також від шкоди, яку можуть заподіяти хижі звірі чи птахи. Наприклад, відганяючи шуліку від курчат, діти примовляють: «Гай, гай, на чужий край, там по четверо хватай, а у мене не займай». Ряд дитячих замовлянь звернений до неживих предметів. У них відбились давні анімістичні уявлення. Наприклад, закличка, яку говорять до грибів, шукаючи їх у лісі:

Губи, губи, сходіться докупи.       Чобітки зелені,

Маремушки, ковпачки,         Сходіться до мене.

Взувайтеся в ходачки,

Або є звертання до гайка, щоб показував, де гриб (в них гай сприймається як якась духовна істота). Приклад звертань до предмета — закличка, яку говорять, коли попаде щось в око: «Порошко, порош-ко, вийди на дорожку, дам тобі горошку», або ж звернення до якогось духу, щоб поміг витягти порошинку: «Дідку, дідку, полізь на драбинку та вийми запорошинку».

Чимало замовлянь є відгомоном культу води і міфів про водяних істот. Діти звертаються до самої води, наприклад, після купання:

Вода, вода холодная,  Або: Видь мі вода з вуха,

Стечи з мене, нагрій мене.    Дам ті корець бруха,

А з кого не стече,         Видь мі, вода, з глови,

Того сонце спече.         Дам ті корець полови.

Показово, що за виконання прохання обіцяється певна винагорода чи віддяка. Багато дитячих замовлянь звернені до водяних істот. Заходячи у воду, говорять: «Чорток, чорток, не ламай кісток. Ти з води, а я в воду». Купаючись у Мавчин Великдень, примовляють: «Мавко, мавко, на тобі полин, а мене покинь». Не виключено, що в цей час кидали полин у воду. Виходячи з води, застерігаються від ікання словами: «Гикавко, гикавко, іди собі до води, кого хочеш напади: чи коня, чи вола, чи корову, чи кобилу здорову».

Різновидом закличок є звертання до різних істот, тварин, сил природи з метою ворожіння. На всій території України (та і в інших слов´янських народів) зустрічаються невеликі поетичні тексти-звертання до зозулі з проханням сказати тривалість життя:

Зозуле рябенька,         Закуй мені по звичаю,

Пташино маленька,     Доки жити в світі маю?

Цікавий цикл закличок-ворожінь, які промовляють (рідше співають) до жучка «сонечка», якого в народі називають «зозулькою» (і, очевидно, спорідненість з назвою віщої пташки, означає, що комаху теж наділяють пророчими здібностями):

Зозуленько-вороженьку,      Куди я піду: чи в тую сторононьку,

Скажи мені правдоньку,       Чи в тую, чи в землю святую.

Дівчата ворожать по зозульці «Чи я вмру, чи віддамся, чи я своїй мамці здамся?», або «З якого боку надійде милий?» Так само ворожать і хлопці:

Бобруна, бобруна.      На всі штири бильця.

Божая коруна,    Чи звідтам я,

Розпустила крильця    Чи звідтам візьму жінку?

Багато закличок, зберігаючи форму ворожінь, втратили первісне призначення, і тому їхній зміст не зовсім зрозумілий для сучасного слухача. Такі, зокрема, закличні пісеньки до журавлів або лелек з проханням змінити напрям польоту або закрутитися на місці. З текстів видно, що ними супроводжувались певні магічні дії, зокрема в деяких із них збереглися згадки про зав´язування і розстилання ритуального пояса:

Журавлі, журавлі,       Журавель, журавель,

Колесом, колесом!       Колесом, колесом!

Ваші діти   Зав´яжем тобі очі

За лісом, за лісом,       Красним поясом!

Ще менше зрозумілими є заклички до слимаків: «Равлик-пав-лик, вистав ріжки, Дам тя сира на пиріжки». Прохання з обіцянкою дати щось за його виконання вказує на зв´язок із замовляннями чи ворожіннями, однак, на сьогодні подібні тексти-звертання до комах, метеликів і т. ін. стали простою розвагою, грою дітей.

Ще один жанр дитячої словесності, що трансформувався з давніх культів — примовки. Вони подібні до закличок, але не містять звертання із безпосередньо висловленим проханням, виражають почуття, викликані якимось явищем (наприклад «сліпим» дощем) чи вказують на бажання, не називаючи його.

Іноді примовки, як і заклички, використовуються, щоб «сприяти» у якихось діях або викликати природні явища, тобто теж є своєрідними дитячими замовляннями. Однак примовка не вказує на дію чи об´єкт, на який вона спрямована, а лише натякає на них окремими художніми образами чи звуковими асоціаціями. Так, здавна люди помітили, що після того, як кумкають жаби, падає дощ. Співвідносячи ці два явища у їх причинно-наслідковому зв´язку, вони вірили, що кумкання жаб здатне викликати дощ. Тому, коли довго не було дощу, вони імітували кумкання жаб. Цей ритуал давно відійшов у минуле, але його залишки збереглись у дитячому фольклорі як звуконаслідувальні примовки:

—      Кум, кум, де ваш кум?          — Нащо тобі?

—      Утонув.      — Кум умер.

—      Нум плакать:      — Коли? Нум, нум, кум, кум.       — У четвер. Кум, кум, кума, — Нум плакать: Позич полотна.   Нум, нум, кум, кум.

Тут є також відгомін звичаю вбивати (приносити в жертву) жабу, щоб інші жаби «плакали», викликаючи кумканням дощ.

Ряд текстів з елементами звуконаслідування не зберігає рис ритуальності:

—      Ти чия, ти чия, ти чия?         — Кому, кому, кому?

—      Микитова, Мики-ки-китова. — Микиті, Мики-ки-ки-ки-киті.

—      Що варила? Що варила?      — Який Мики-ки-ки-ки-кита?

—      Борщ, борщ, буряки, буряки-ки-ки.       Чумак, чумак, чумак.

Інші примовки шляхом алітерації та асонансів імітують спів солов´я, політ жайворонка, плач коса, коли з його гнізда забирають пташенят, виття вовка, дзвін дзвона та ін. Тривале побутування цих творів серед дітей викликало появу нових зразків, створених ними самими, які вже позбавлені стародавніх мотивів.

Серед жанрів дитячого фольклору, які перейшли із репертуару дорослих, але побутують паралельно у різних вікових групах, є дитячі колядки та щедрівки. Вони суттєво не відрізняються від усталених зразків цих жанрів календарної обрядовості. Адресовані господарям дому як ритуальні величання, вони є побажаннями здоров´я, щастя, багатства. Діти виконують пісенні і віршовані величання, як правило, близьким родичам. На відміну від колядок і щедрівок, виконуваних дорослими, вони, як правило, жартівливого характеру, а іноді — з іронічним відтінком. Висловлюючи побажання господарям, діти, у залежності від стосунків з ними (чи вони — близькі родичі, чи сусіди і т. п., а також від ставлення до них) просять винагороди за колядування (горіхи, солодощі, гроші). Інколи висловлюються й досить наполегливі вимоги, насмішкувате ставлення до «скупих» дарувальників, погрози зробити шкоду (розтрясти хату, пустити в хату миші, вивести бика і сторгувати його за пиріжок і т. п.), коли не дадуть подарунків. Втративши первинну магічну функцію, трансформувавши окремі елементи обрядової поезії, дитячі календарні твори набули рис розважальності, жартівливості. Будучи різновидами традиційних колядок і щедрівок, такі твори не сприймаються всерйоз, а тому відходять далеко від канонічних зразків. І в наш час продовжують створюватися численні віншування, в яких фігурують сучасні реалії, звучить гумор і т. п.

Ще один жанр, запозичений з календарно-обрядового циклу — ігри. Дитячі ігри — трансформовані, спрощені варіанти народних ігрищ, які первісно мали ритуальне значення. Вони становлять єдиний жанр дитячої драматургії, тобто вид творчості, де люди грають ролі відповідних персонажів, імітуючи їхні рухи, мову, вчинки. Ігри бувають дуже різноманітними. Найдавніші за походженням — хороводні драматичні ігри, які колись були частиною весняного календарного обряду (і подекуди ще й сьогодні побутують серед молоді). Основна їх тематика — землеробська праця. Рухами і словами відтворюються різні її етапи (сівба, зростання, збирання) — «Просо», «Мак» та ін. Другу групу становлять драматичні мініатюри з імітацією вчинків та поведінки звірів, птахів: квочка захищає курчат від шуліки («Шуліка»), вовк краде вівці («Вовк і вівці»), кіт ловить мишу («Котика і мишки») і т. п. Первісно вони могли виконувати роль оберегів, пов´язаних з тотемними культами предків-тварин. Суто спортивні ігри, які полягають у змаганні наввипередки, стрибках, киданні предмета, — не такі давні. Вони наслідують змагання дорослих у виявленні найсильнішого воїна, найспритнішого мисливця. Є ряд ігор, мета яких — знайти сховану річ, відгадати загадки та інші завдання, що містять відгомін давніх випробувальних звичаїв. Найбільш поширеною є гра в хованки, основний задум якої «стати невидимим» та перехитрити суперника, що перегукується з відповідними мотивами казок. Усі ігри супроводжуються словесними формулами, часто поетичними вставками різного призначення: одні — сигналізують про початок гри, про її етапи, інші — коментують драматичні дії. Але вони, як правило, співпадають із відповідними текстами, що супроводжують всенародні ритуальні ігрища, які детально проаналізовані у розділі про календарно-обрядову творчість.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Українська усна народна творчість