Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Українська усна народна творчість

§53. Колискові пісні


Колискові пісні — ліричні пісенні твори, які виконуються матір´ю (рідше батьком чи іншими членами родини) над колискою дитини для того, щоб її приспати.

Це один з найдавніших жанрів народної словесності, що сягає корінням міфологічного періоду творчості. Для того, щоб зрозуміти витоки і ґенезис жанру, слід проаналізувати його найдавніші зразки. Спостереження доводять, що не лише образно-тематичною структурою, а й інтонаційно-ритмічною будовою вони споріднені із замовляннями. В минулому подібні пісні виконувались не тільки, щоб приспати дитину, а, як і замовляння, привернути до неї або відвернути від неї дію певних духовних сил, оберегти від зла, сприяти її здоров´ю і швидкому ростові.

Незважаючи на безліч нюансів почуттів і думок, висловлюваних у колискових піснях, а також на широкий простір для імпровізації, все ж набір їх мотивів дуже обмежений. Найстійкіший з усіх мотивів, який з´являється у переважній більшості творів — закликання чи запрошення сну до дитини. У ньому зафіксоване анімістичне уявлення про сон як істоту, яка може заспокоїти і приспати дитину. Не розуміючи природи сну і не маючи змоги її пояснити, різні народи по-різному розуміли цей стан людини, але у всіх давніх уявленнях відбилося стійке переконання, що сон — не властивий людині фізичний стан, а привнесений із зовні вплив якоїсь духовної надприродної сили, зв´язок із потойбічним світом духів. Звідси у східнослов´янському фольклорі персоніфіковані образи Сну і Дрімоти:

Ой ходить Сон коло вікон, а Дрімота коло плота, Питається Сон Дрімоти: «Де будемо ночувати?» «Де хатина є тепленька, де дитина є маленька, Там будемо ночувати, дитиночку присипляти»...

У деяких колисанках уявлення про засинання дещо змінене: дитина засинає не від самої присутності Сну чи Дрімоти, а від «спання», яке Сон носить із собою в рукаві, і яке насилає на дитину, щоб вона заснула. Сон і Дрімота — міфічні істоти антропоморфного характеру, тобто вони уподібнюються до людей: ходять, розмовляють між собою, розподіляють обов´язки («ти будеш колисати, а я буду присипляти»). Звертання до них в колискових має явні ознаки замовлянь:

Сонку! Дрімку! Голубойку!              Би кождому миле било.

Приспи ж мою дитинойку.             Щоби росла, не боліла,

Приспи ж ми ю вдень і вночі!        Головоньки не сушила.

Буде мати чорні очі,                    Дітинонька — не воленька,

Чорні очі, біле тіло,                    Головоньці клопотонька.

Поруч із цими міфічними істотами з´являється уособлення злої, негативної сили в образі Бабая. Він зустрічається і в інших жанрах фольклору, але, можливо, перейшов до них саме з колискових. Тут він має значення істоти, яка наганяє страх, будить чи заподіює якесь лихо:

Бай-бай, баю-бай,        Наших діток не лякай,

Баю-баюшки, бай-бай,   Бо вони маненькі

Не ходи сюди, Бабай,     Та спати раденькі.

Цікаво, що рефрен «Баю-бай», як правило не зустрічається у піснях, де не згадується Бабай. Можливо, в минулому він мав специфічне значення, чи саме цьому вислову надавалася здатність відганяти злу силу.

У багатьох колисанках мотив присипляння пов´язаний з ще однією напівміфічною істотою — котом. Кіт у слов´янських культах займає вагоме місце, він символ оберегу дому (спить на печі, стереже спокій; не відходить далеко від дому, завжди повертається). Крім того, очевидно, здавна була помічена здатність кота швидко засинати, спати більшу частину доби. З цим був пов´язаний звичай класти кота в колиску перед тим, як туди клали дитину. У колискових піснях з´являється мотив закликання кота:

Коте сірий, коте білий,         Дитиноньку колихати,

Коте волохатий,                 Дамо тобі папи

Ходи вже до хати               Да у твої лапи.

Текстів, де кіт бере участь у заколисуванні дитини, дуже багато у багатьох варіантах і різних поєднаннях. Подекуди чітко простежується віра в те, що кіт є оберегом для дитини:

Коте, котику-вуркоте                 На котика усе лихо,

На (ім´я дитини) сон дрімоти,       А ти (ім´я дитини) спи тихо.

Значно рідше у колискових з´являються образи птахів (голуба, зозулі таін.): «Ой люлі-люлі, прилетіли гулі...», «Люлі-люлечка, прилетіла зозулечка». їхня поява у колисанках співвідноситься із сюжетами про присипляння дитини на дворі:

Ой повішу колисочку у поли, у поли,  Я повішу колисочку та на ожиночку,

Будуть дитя колисати соколи,           Буде вітер колисати мою дитиночку.

соколи.

Бувають інші варіанти (колиска повішена на дубі, вишні, липі), але в них, як правило, присутній образ вітру. Він, очевидно, пов´язаний з древнім звичаєм колисати дитину на свіжому повітрі з метою духовного очищення від світу мертвих (з якого вона начебто прийшла). Очищення повітрям зустрічаємо і в інших фольклорних ритуалах (наприклад, гойдання на гойдалках в календарно-обрядовому циклі).

Окремий цикл становлять пісні, об´єднані єдиним зачином «Ой спи, дитя, без сповиття, поки мати з поля прийде», в яких снодійну функцію виконує зілля´.

Ой спи, дитя, не проснись,   А третя щасливая.

Поки мати з поля прийде     І щастячка, здоров´ячка,

Да принесе три квіточки:      І добрую годину

Перша квітка сонливая,        На малую дитину.

А друга дрімливая,

Часом конкретизується, яка трава має магічну силу присипляти дитину: рута, м´ята, хрещатий барвінок та ін. Зазвичай, дитину перед сном купали в цих травах, щоб сон був міцніший і здоровший. Колискові, в яких зустрічається цей мотив, мають найбільше споріднених рис із замовляннями: їм властива стрункість побудови, певна формальність, характерна для магічних текстів, а також специфічні повтори різних рівнів, які надають вислову певного пафосу і магічності звучання. Усі проаналізовані мотиви походять із найдавніших зразків жанру і становлять першу, міфологічну групу. Другу, більш сучасну групу текстів, умовно можна назвати побутовою. Це — твори, в центрі яких не стільки сама дитина і магічна дія слова на її ріст, здоров´я, щастя, а, скоріше, світ, в якому дитина живе — її дім, родина. В цих піснях у напівказкових рисах описується «мальована колисочка із золотими вервечками», мальованими бильцями, шовковими подушечками і пелюшками; з´являються риси побуту, елементи суспільного життя.

Центральним у цій групі колисанок є образ матері. Вони сповнені мріями, думками матері про майбутню долю дитини, у них виливаються почуття жінки, її ставлення до дочки чи сина у паралельному зіставленні з її власною долею, роздумами про життя:

Ой люлю, люлю,          Коби-м сі з тебе

Коби-м ті вилюляла     Потіхи дочекала...

Деякі з них оповиті сумом передчуття, що дитина виросте, але не принесе радості матері: не подасть води, вижене з хати. Особливо драматичного звучання набувають колискові, в яких оспівується образ матері-удови:

Ой люляй мі, люляй,   Мам семеро діти,

Сиротенька мала,        Сиротеньки малі,

Бо твій няньо умер,     Як вас виживити?

Я вдова остала.

Ще трагічнішим є цикл пісень, в яких співається про загибель дитини, яка забилась, коли обірвалась колиска. Подекуди звучать соціальні мотиви, оплакується гірка доля жінки-удови, чоловік якої загинув у рекрутах, з´являється мотив праці на панщині:

Пішла мати жито жати,        Мале дитя без сповитя

Та не собі — пану.             Не має талану.

Мати з жалем говорить, що побачить дитину аж у суботу, а сама буде важко робити весь тиждень. З´являється також мотив страху, що сина, коли він виросте, заберуть в солдати. Однак соціальні мотиви невизначальні у колискових піснях, і в дитячому фольклорі зустрічаються рідко.

Хоч переважна більшість колискових передбачає їх виконання мамою дитини, зустрічаються також тексти пісень, які немовляті співає батько. Це явище не дуже поширене і зустрічається переважно у Закарпатській Україні. Особливо цікаві твори, в яких батько звертається до свого малого сина з побажанням йому скоро вирости і стати у всьому подібним до батька. Вони також споріднені з магічними жанрами:

Чуч-беле, чуч-беле, ніт дома матері Пішла кашу товчі, не прийде аж гночі, Усни же мій, усни, великий виросний Великий як і я, білий, як лелія, Великий до неба, бо мі тя барз треба.

Мотив надії на допомогу дитини, коли вона виросте, дуже поширений в колискових родинно-побутової тематики.

 

Поетика жанру

Колискові пісні — жанр, який має чітко визначену конкретну функцію: заспокоїти і приспати дитину. З цим основним їх призначенням і пов´язані особливості поетики жанру. Оскільки єдиним слухачем є дитина, яка лише починає розуміти окремі слова і реалії дійсності, то у колискових використовується тільки найпростіша загальновживана лексика, у них нема складних поетичних прийомів і тропів. З художньо-поетичних засобів зустрічаються епітети (золотенькі бильця, шовкові вервечки, пухові подушечки, хата тепленька). Це — чи не єдиний троп, що широко використовується в колискових для увиразнення їх змісту. Рідко зустрічаються порівняння (білий, як лілея; очка, як тернина). Всі інші засоби спрямовані на створення специфічної звуко-ритмічної оболонки твору, яка навіває дитині сон. Основним її виразником є мелодія, яка, відрізняється від інших ліричних пісень одноманітністю і монотонністю, оскільки має на меті вплинути на стан і настрій дитини, щоб її заколисати. Ефект заколисування підсилюється гойданням дитини в колисці, але також і специфічними формальними засобами самого тексту колискової.

Першорядну роль тут відіграє одноманітний ритм, що досягається рядом засобів. Найпоширеніший прийом — різного роду повтори, від анафори до повторів цілих рядків у вигляді наскрізних рефренів. Деякі колисанки побудовані так, що кожен рядок повторюється по два чи більше разів. Сюди долучаються різноманітні фонетичні ефекти, що надають мові мелодійності і ритмізації, а також заколисувальні вигуки-кліше «баю-баю», «Ой люлі-люлечки» і т. п. Милозвучність мови підсилюється шляхом використання здрібніло-пестливих форм (дитинонька, колисонька, матіночка), через які також виявляється ніжне, пестливе ставлення до дитини. Як правило, дитина ще не розуміє лексичного значення слів колискової, але вловлює звуки, співзвучні висловлювання, і пісня стає одним із шляхів її знайомства зі світом. Тому, виконуючи колисанки, матері вкладають в них усе багатство почуттів, які хочуть словами передати (навіяти) немовляті.

Переважна частина творів має форму монологу матері, зверненого до дитини, або уявного діалогу з нею. Така форма підсилює щирість та безпосередність висловлюваних думок та почуттів, дає простір для імпровізації. Мотиви зустрічаються різні, як і різний діапазон почуттів: від жертовної любові та опіки до нарікання, висловлення думки, що дитина небажана. Часом зустрічається образ молодої жінки, яка легковажить своїми материнськими обов´язками заради власної примхи чи розваги: «Прикладу тя камінцями, Сама піду з легінцями».

Але в основному переважають сумні тони: думки про майбутню долю переплітаються із відчуттям тягару безсонних ночей, важкої праці, недолі. Нерідко ці різні мотиви поєднуються, що дає підставу вважати однією з домінуючих рис поетики колискових їх мозаїчність, яка твориться шляхом нашарування різних образів, зміщення часових площин (ставлення до немовляти змішується з роздумами про те, що буде, коли дитина стане дорослою, з´являються мотиви весілля, проводів у рекрути і т. п.). Поетичний синтаксис, крім численних повторів, ускладнюється звертаннями до дитини (для цього використовуються пестливі слова, здрібнілі форми імені — Івасеньку, Наталонько), а також риторичні питання, паралельні синтаксичні конструкції (найчастіше психологічні паралелізми) та ін.

В окремих випадках зустрічається прийом шаржування. Це — гумористичні жартівливі тексти, зміст яких виходить за рамки дитячої тематики і є своєрідною карикатурою на колисанки:

Колисала баба діда     — Ой спи, діду, колишу тя,

Від вечора до обіда:    Як не заснеш, то лишу тя.

Часто у них пояснюється, що баба заколисує діда, щоб він не їв, але:

Тільки баба від колиски —

Дід за ложку і до миски.

А та баба за копистку,

Та до діда, та по писку.

Крім мотиву «Колисала баба діда» з його видозмінами (від гумористичного характеру до сороміцьких мотивів), зустрічаються й інші шаржові картини, наприклад:

Колисав дід дитину

Та й викинув на кропиву,

А з кропиви на будаче:

— Ходи, мати, дитя плаче...

Вони спрямовані не стільки, щоб заколисати дитину, як розважити присутніх дорослих, а тому становлять окремий цикл, що відрізняється певними рисами (гумором, іронією, шаржуванням), не властивими для всіх інших зразків цього жанру.

 

Зв´язок колискових пісень з іншими жанрами фольклору

Колискові пісні виявляють зв´язок з іншими жанрами усної народної творчості. Передусім вони тісно пов´язані із замовляннями, з яких походять. Спостерігається спорідненість з анімістичними уявленнями у персоніфікованих образах Сну і Дрімоти; забобонами, ритуалами (колисання як елемент очищення повітрям).

Як ліричний жанр вони дуже близькі до інших жанрів народної пісенності, зокрема, календарно-обрядової (мотив закликання сил природи, рефрени типу «люлі-люлі»), родинно-побутової (мотиви стосунків у сім´ї, родинних почуттів, а також трагедії сирітства, вдівства), соціально-побутової (мотиви розлуки, пов´язані з працею на панщині, роздуми про рекрутчину, чи загибель на війні батька дитини).

Хоч це пісенний жанр, але він має деякі спільні риси з епосом. Багатьом колисанкам властиві елементи сюжетності, оповідальності.

Фантастичними образами Сну, Дрімоти, розповідями про пригоди кота вони перегукуються з казками. Рідше зустрічаються сюжети, пов´язані з неказковою прозою. Такою, наприклад, є колискова «Ой ходила журавочка»:

Ой ходила журавочка Ой ходила журавочка —

Да по комишу.    Да на той пожар,

А я свою дитиночку    Да попекла білі ніжки,

Да заколишу.      Стало мені жаль

Ой ну, люлі, люлі!       Ой ну, люлі, люлі!

Вона пов´язана з поширеною легендою, що журавель має чорні ноги (або лелека червоні), бо попік їх на пожежі. Подібні колискові «Ой ходила чаєчка», «Летів шпак через попів мак», де є риси епічності, деякі твори драматизмом наближаються до балад. Подібність до пісенних жанрів, дає можливість використовувати інші (найчастіше ліричні) пісні для заколисування дитини. Але слід пам´ятати, що таке використання не робить їх колисковими піснями, що мають чітко визначені змістові та формальні параметри жанру.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Українська усна народна творчість