Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Українська усна народна творчість

Сюжетно-композиційна будова чарівних казок


Чарівні казки як жанровий різновид відрізняються сталими законами побудови. їх сюжет розгортається динамічно та в хронологічній Послідовності. Елементи сюжету завжди розміщені у традиційному порядку, який ніколи не змінюється. Поширене явище — наявність кількох кульмінацій, часто однотипних за силою та емоційним напруженням.

Співвідношення елементів сюжету завжди стале. Експозиція — коротка та чітка. У ній, як правило, повідомляється про місце або час подій. Зав´язка оповіді теж традиційна і не відзначається великою різноманітністю. Це може бути наказ виконати певне завдання (зрубати дуб, що виріс біля царського палацу; вбити змія, що вимагає данини чи жертви; знайти наречену для себе або царя тощо). Часто дія починається зі завданої шкоди (хтось краде яблука чи витоптує пшеницю) або біди, що трапилась несподівано (захворів батько або цар, Вихор чи Змій вкрав царівну).

Розвиток дії завжди динамічний — головний герой вирушає в нелегку дорогу «в тридев´яте царство», яке сприймається як потойбічний світ. Цьому може передувати коротка підготовка (випасання коня, виготовлення взуття, палиці чи зброї — булави, меча тощо). На шляху герой зустрічає незвичайних людей, представників природи, чарівних істот, від яких нерідко отримує магічних помічників чи поради на майбутнє.

Основні події розгортаються у потойбічні — іншому царстві, з якого герой повинен взяти необхідну йому річ — молодильні яблука, живу воду або викрадену царівну. Для цього персонажеві доводиться долати надзвичайні труднощі та проходити страшні випробування, які йому вдається витримати лише завдяки чарівній силі його помічників.

Найпоширеніша кульмінація чарівної казки — двобій героя та антигероя (Змія, Кощія, злого царя), який, як правило, завершується перемогою героя. Після головної кульмінації можуть бути ще кілька. Наприклад, заслуги героя присвоює лжегерой, який забирає свідчення перемоги (голови Змія, молодильні яблука тощо) та наречену собі. Тому головному персонажеві доводиться відстоювати свою перемогу ще раз. Кульмінаційним моментом може бути смерть героя та його оживлення живою водою. Поширеним видом допоміжної кульмінації є сцена втечі героя та погоні за ним родичів вбитого ворога.

Розв´язка завжди проста — зло переможене, встановлена справедливість, злотворці покарані, добротворці нагороджені за свої вчинки; головний герой отримує царство і наречену, з якою вони «живуть і дотепер, якщо не повмирали». Традиційна кінцівка утверджує непереможність добра і невмирущість його творців.

Такий порядок сюжету вимагає певних законів композиції, що підтримується традиційно усталеними формулами, за допомогою яких будується оповідь, її елементи пов´язуються між собою. Наявність великої кількості таких формул — визначальна ознака чарівної казки. Л. Дунаєвська, на основі досліджень румунського вченого Н. Рошияну, визнає, що визначені ним види казкових формул цілком можуть бути застосовані до казкової системи українського фольклору. Це — ініціальні формули, медіальні та фінальні.

Ініціальні формули (від лат. initiare — починати) — це сталі початкові елементи оповіді, пов´язані з її зачином. Вони поділяються на дві групи:

1.      До першої групи входять хронологічні (формули часу), якими окреслюється часова ознака розказуваних подій, типу: «Одного разу, а було це дуже давно, жив собі чоловік...», «Колись давно жили собі...», «Колись-то давно, не за нашої пам´яті, — мабуть, ще й батьків і дідів наших не було на світі, жив собі...», «Колись у далеку давнину жили собі...», «Було це ще за старих часів...». До цієї групи належать також зачини на зразок «Жили собі чоловік та жінка...», «Жили-були два брати...», оскільки вони вказують на те, що подія відбувалась у минулому.

2.      Другу групу складають топографічні (формули місця), що вказують на те, де відбувались описані події. До них відносимо зачини: «За льодяними горами, за синіми морями жив собі...», «Десь за горами, за лісами, не знати в якій державі, жив один цар...», «Було це в сімдесят сьомій державі, за Скляною горою, де вітер не довіває, де сонце не догріває, де птахи не долітають...», «Не в нашій державі, а далеко-далеко, там, де людська нога рідко ходить, куди лише потята часом залітають, жив собі...», «Була собі в гаю хатка, а в тій хатці жила...», « Десь-не-десь у тридесятому царстві, в іншій державі жив...».

Деякі з формул зачину містять обидві ознаки — часу та простору: «Не в нас і не тепер був собі», «Колись давно за тридев´ять земель».

В обох групах зустрічаються зачини з гумористичним забарвленням: «Ще в ті часи, коли на вербі родилися груші, десь у світі жив...», «Колись давно, ще за царя Гороха, жив собі...», «Це було тоді, коли моя прабабка в попелі гралася, а прадід повзав рачки по подвір´ю» , «Раз був, де не був, за темними лісами, за глибокими морями, від нас за сімдесят сім держав, а ще далі — на десять горобиних кроків і на двадцять блошачих скоків...». Незважаючи на серйозність подальшого викладу, такі формули натякають на вигаданість та нереальність описаних подій, несерйозне ставлення оповідача до них.

Інколи казка починається примовкою, що не пов´язана з подальшою розповіддю: «Було що не було — тягни, біла кобило. А біла не могла — чорна помогла... Но, але казка буде не про кобилу, а про...», або: «Цю казку розповіла баба дідові, а дід — сусідові, сусід — кумі на толоці, кума — вороні і сороці. Сорока жити не могла, доки всім не рознесла. Від неї і я знаю, і вам розповідаю. Жив на світі...».

Фінальні формули (від лат. finalis — кінцевий) — сталі завершальні елементи казкової оповіді. Разом з ініціальними вони утворюють своєрідне обрамлення казки.

Фінальні формули можуть бути різними. Частина з них стосується подій, описаних в казці: «І стали вони жити-поживати і добра наживати», «І жили вони довго, може і тепер живуть, коли не повмирали». Інші вказують на завершення оповіді: «І казка ся минула», «І не знати, як там було далі, бо казці кінець», «А так при сім слові ви живіть здорові, а казці кінець». У багатьох є елемент похвали оповідачеві, натяк на винагороду за розповідь: «А я молодець, що знаю казці кінець», «От вам і казка, а мені — бубликів в´язка»; або його причетність до подій, очевидцем яких виступає казкар: «І я там був, мед-вино пив, по бороді текло, але в роті не було». Дуже часто казкова кінцівка звучить гумористично, натякаючи на вигаданість подій: «І зажили вони так щасливо, гейби їм весь час грала циганська музика»; часто такі формули римовані — «Летів через високі гори сірий горобець, а цій казці — кінець», «На вербі дзвінчик, а нашій казці кінчик», «Сіла баба на стілець, а нашій казці кінець» та ін.

Найрізноманітнішими у структурно-функціональному плані бувають формули, які використовуються в оповіді для зображення персонажів, предметів, обставин, дій тощо. Це — медіальні формули (від лат. medialis — серединний) — сталі елементи в середині оповіді.

Є кілька видів медіальних формул. Найчастіше зустрічаються описові формули персонажів та предметів. Це може бути змалювання зовнішності: «А парубок був такий гарний, що царівна, як побачила, так і закохалась одразу», «Аж поторопіли всі — така гарна. Зайшла до хати — наче зірниця зійшла», «Така розумна і гарна, що й сказати не можна», «Така красива, що ні в казці сказати, ні пером описати», «Така прекрасна дівка, що не можна і здумати та згадати, хіба у казці сказати», «Така прекрасна, що над неї не було на світі». А також — внутрішніх рис та якостей: «Справжній лицар (богатир)», «такий, що п´є, п´є і не нап´ється», «той, що їсть, їсть і не наїсться», «той, що на двадцять верств бачить» тощо.

Дуже часто такі формули використовуються при змалюванні чудо-помічників («став такий кінь, що аж страшно», «не звичайний, а чарівний.;.», «такий, що ніхто ніколи не бачив») та предметів («аж такий рушник, що він ще й не бачив такого зроду», «а то не проста сопілка, а чарівна», «а то була така сокира, що коли їй накажеш, то вона сама рубає») чи елементів довкілля («аж там такий ліс густий, що ні пройти, ні просунутися, та темний-темний», «такий міст, що й у царя нема такого: палі срібні, поручні золоті, а поміст склом постелений»).

Наступну групу складають медіальні формули — описи дій: «і пішов він собі, куди очі світяться...», «піду я світ за очі...», «сів він і зажурився», «став він думати-гадати», «витягнув він булаву, та й як ударить змія по голові...», «...та й загнав Івана по коліна в землю», «несе його кінь над високими горами, дрімучими лісами...»

При використанні цих формул в оповіді характерне вживання слів от, ото: («от він і каже», «ото вони порадились та й вирішили», «от він прийшов до нього і каже», «от вони собі йдуть, і бачать»); а тут, аж раптом, коли це («а. тут, звідки не візьмись, прилетів Змій», «аж раптом прибігає кінь», «ідуть вони, ідуть, коли це летить комар зі своїм комариним військом»); тільки, як тільки («тільки він це подумав, а кінь вже перед ним», «як тільки він те промовив, з´явився перед ним дідок»). Інколи такі формули в казці повторюються тричі, чим посилюється динамізм оповіді: «Ідуть вони день, ідуть вони два, а на третій бачать...», «Ідуть вони далі, і зустрічають...».

Поширені в українських чарівних казках і формули-вислови. Вони бувають монологічними: «І хто зробить це, тому віддам царівну і півцарства в придачу», «Як ні — то мій меч — твоя голова з плеч!», «Не вбивай мене, лицарю, я тобі у великій пригоді стану». Але найчастіше зустрічаються формули-вислови діалогічні, утворюючи суцільні формули-діалоги:

—      Чого ви плачете, люди добрі?

—      Та як же нам не плакати, коли...

—      А що, Іване? Чи ти прийшов по волі, чи по неволі?

—      Добрий козак усе по волі ходить.

—      А що, Іване, прийшов битися, чи миритися?

—      Де вже миритися? Битися з тобою, Змієм проклятим...

—      Здоров був!

—      Здоров!

—      Куди ти йдеш?

—      Іду...

—      Візьми і мене з собою.

—      А який же ти майстер?

—      Я...

—      Ну добре, іди. Мені такий треба.

Досить часто в українському казковому епосі зустрічаються формули-вислови магічні, які за характером є замовляннями, типу: «Сонечко ясне, ти ходиш високо в небі, усе бачиш, усе знаєш. Чи не бачило ти мого судженого?..»; «Стій, коню, не спотикайся, ти, борсукова шерсть, не надимайся, ти, соколе, не тхіли, ти, хорте, не вий! Тут твоєї рівні нема. Десь-не-десь є Сученко-молодець, але ворон його кості сюди не занесе».

Наступна група поширених медіальних формул така, що служать для зв´язку дії в оповіді, на зразок «Легко сказати, та нелегко зробити», «Не так хутко діється, як швидко в казці кажеться», «Скоро казка мовиться, та не скоро діло робиться»; а також — значна кількість формул, що за тематикою та функціональним призначенням подібні до ініціальних: «А там в тридев´ятому царстві, в тридесятому державстві жив цар...», «Там за тридев´ять земель серед моря є острів, а на ньому стоїть дуб...», «Далеко за горами є держава...»

Найрідше зустрічаються формули, якими казкар спонукає слухачів до співучасті або активізує їх увагу до оповіді, наприклад: «І що б ви думали?», «І знаєте, що сталося далі?», «Треба було вам, добрі люди, там бути і видіти, як раділи донькам цар і цариця, коли вони зустрілися».

Усі формули підтримують чітку композиційну будову оповіді. Оскільки в казковому народному епосі немає ні описів зовнішності, ні змалювань інтер´єру, пейзажу, ліричних відступів, то окремі з формул виконують у тексті їхню роль.

Вони також тісно пов´язані з системою тропів і фігур, що надзвичайно розгалужена у цьому жанрі. Епітети тут, як правило, сталі і вживаються в ролі коротких означень, що заміняють описи: білий світ, дрімучий ліс, темна ніч, жива душа, сира земля, красна дівчина, гарний парубок та ін. Метафоричність прадавнього мислення стала основою метафоричності мови чарівних казок. У них метафори зустрічаються і на рівні мікрообразної структури тексту («він пішов, куди очі світять», «той, що за ніч море скосить і у снопи пов´яже», «коли вона плакала, то перли з очей котились, а коли сміялась, то квіти сипались»); і як розгорнуті картини (напр., у казці «Шовкова держава» є образ старої баби, що на кроснах тче «не полотно, а військо! Коли кине човника у лівий бік — вискочить з-під кросен піхотинець, коли у правий бік — гусар»). Трапляються також приклади метонімії, у формі якої постають кінська, ведмежа, вовча голови; волосина, шерстина, лусочка, пір´їна тощо. Частими у казковій оповіді є порівняння («красна дівиця — ясна зірниця»), паралелізми («...аж наступає попід небом велика хмара. Придивилися — а це зміїха-мати за ними женеться»), анафори та епіфори. При зображенні головних персонажів часто застосовується гіпербола. Найчастіше гіперболічно змальовуються індивідуальні риси та якості (герой може підкинути вверх булаву на 3, 6, 9, 12 діб і зловити її одним пальцем; пустити стрілу на багатоденний шлях; за ніч викорчувати ліс дубів і т. ін.). Чарівні помічники втілюють незвичайні якості, які теж гіперболізуються: той, що їсть, і не наїсться, з´їдає за раз 12 биків, і залишається голодним; той, що п´є, і не нап´ється, випиває 40 бочок вина; стрілець поціляє за сорок верст; чарівний кінь летить попід хмари, перестрибуючи гори і ліси та ін. Якості героя теж перебільшуються: коли летить багатоголовий змій, то гримить грім з блискавками, трясеться земля, дуби валяться; він може дуже багато їсти і пити, коли свисне, то вітер здіймається і листя осипається.

Гіперболізуються не лише якості та риси, але й дії головних героїв: «Прийшов Іван Голик, лук підняв, оглянув, стрілу заклав, та як вистрілить! — так шматок у двадцять пуд відломився від лука» («Іван Голик і його брат»). Подібний засіб часто застосовується при зображенні поєдинку героя та його ворога: вони ударами заганяють один одного до колін, до стегон, до пояса, до грудей в землю; з героїв тече непомірно багато крові: «До того вже добилися, що з Сученка уже бігло з тих рукавичок, а брати сплять — плавають у крові». («Про Сученка-богатиря»). Гіперболічні картини посилюють драматизм оповіді. Хоча риси героя та антигероя гіперболізуються однаковою мірою, та в їх зображенні застосовується прийом антитези: персонажі в усьому протиставляються.

Персоніфікація також є поширеним прийомом української казкової прози. У чарівних казках персоніфікуються дерева, річки, каміння, стихії, місяці, дні тижня, предмети тощо. При цьому вони антропологізуються — набувають людських рис та якостей, можуть діяти, виявляти свої бажання, розмовляти по-людськи, впливати на долю героїв.

Типовим способом композиційної побудови казки є ретардація, що застосовується з метою посилення емоційної напруги. Часто в оповіді дія уповільнюється за допомогою сну (герой засинає у вирішальний момент перед лицем небезпеки; іноді помічник засинає із цілющою водою на зворотному шляху; або брати чи побратими впадають у непробудний сон у час поєдинку героя). Уповільнення дії відбувається також через триразові повтори — три зустрічі на шляху героя; три битви (з три-, шести- та дванадцятиголовим змієм). Як в останньому випадку, до цього ще й долучається прийом градації.

Важливим елементом художньо-образної структури чарівних казок є явище метаморфози: шляхом чарів, магічної дії чи прокляття люди у казках можуть переторюватись у звірів, птахів, каміння, дерева і т. ін. та, навпаки, — речі можуть набувати вигляду людей. Наприклад, герой казки «Ох» перетворюється у півня, барана, голуба, хорта, сокола, коня. Але цією здатністю володіє не лише герой, а й антигерой. Полюючи за парубком, Ох перетворюється мисливцем, циганом; коли той стає окунем, то Ох — щукою; коли хлопець обертається у дорогий перстень, його супротивник стає купцем, а коли перстень розсипається пшоном, то Ох перетворюється у півня... Поширений мотив перетворення під час втечі царевича з царівною у старий млин і діда-мельника, у древній замок і сивого сторожа, у пшеничну ниву і селянина, у річку та міст, у море і рибку тощо; або поява із предметів, кинутих за спину, перешкод для погоні: із гребінця з´являється густий ліс, із рушника або хустини — річка, із камінчика — гора. Змієві дочки з метою помсти героєві перетворюються у ерево з яблуками, криницю з джерельною водою, копицю сіна тощо; мій, перетворюється у палаючий солом´яний віхоть, який крутиться і з нього сипляться іскри, а, ударившись об землю, стає красивим парубком. Метаморфоза може бути статичною (одноразова зміна), або динамічною (безперервна зміна, напр., герой б´є непокірну царівну прутом, а та з кожним його ударом перетворюється в іншу істоту — змію, вужа, жабу, ящірку). Іноді метаморфоза здійснюється за допомогою чарівного предмета (напр., палац із царства Змія після того, як По ньому вдарити з трьох сторін чарівною паличкою, стає маленьким, або перетворюється у яблуко, і герой легко забирає його з собою у своє царство, де знову таким же чином робить його великим). Мотивом метаморфози героя чарівна казка перегукується з відповідними мотивами в обрядовій ліриці.

Суміжним є явище метапсихози (від гр. meta — після, через; та psyche — душа) — перехід душі померлого у звіра, рослину тощо. У казці «Золота яблунька» мати, вмираючи, залишає доньці корову; з кісток корови виростає яблуня, що приносить героїні щастя. У казці «Калинова сопілка» душа з мертвого переходить у калину, згодом — у зроблену з неї сопілку, яка розмовляє людським голосом. Іноді на могилі померлих батьків (чи одного із них) герой отримує чудо-коня, знаходить чарівну тварину, чудо-помічника чи магічний предмет. Ці істоти та речі є втіленням волі та бажання самого померлого, його сили.

Важливою складовою частиною художньо-образної структури казки є її символізм. Символами постають числа 3, 7, 9, 12, 24, 40, 70 та ін., кольори — чорний, білий, зелений, синій, червоний; природні матеріали — скло, кришталь, алмази, самоцвіти, діаманти; метали — мідь, бронза, срібло, золото. При цьому скляні, кришталеві, срібні, золоті та ін. предмети постають як такі, що принесені з потойбіччя.

B.      Пропп вказував на те, що всі золоті речі є «неземними», оскільки виявляють зв´язок із сонцем; у цьому зв´язку золоте волосся стає ознакою чарівності його власника (власниці). Подібно до цього срібна символіка пов´язана з місяцем, водою; мідна чи бронзова — з вогнем; прозорі матеріали (скло, алмази, кришталь) — водою та повітрям. Часто наростаюча послідовність символів створює градацію — герой зустрічає мідний, срібний та золотий палаци; отримує срібне, золоте та діамантове яблука та ін.

Усі сюжетно-композиційні елементи, художньо-образні та стильові засоби, традиційні формули та схеми народної чарівної казки в єдності становлять чітку ієрархічну структуру. В. Пропп зауважив, що «єдність структури відповідає єдності всієї поетики чарівної казки і єдності вираженого в ній світу ідей, емоцій, образів героїв і мовних засобів»276, та що «композиційна єдність казки криється не в якихось особливостях людської психіки, не в особливостях художньої творчості, вона криється в історичній реальності минулого». Детальне вивчення компонентів сюжетно-композиційної побудови та художньо-образної структури казки дає глибше розуміння жанрових різновидів казкової прози, окремих текстів та світу ідей, втілених у них.

Зв´язок чарівної казки з іншими жанрами української усної народної творчості

Чарівна казка — один з небагатьох жанрів усної народної творчості, продуктивний період розвитку і побутування якого охоплює близько 10 століть. Тому вона більшою чи меншою мірою пов´язана з усіма іншими жанрами українського фольклору.

Побудовані на основі давніх культів та вірувань чарівні казки зберегли впливи найдавніших язичницьких жанрів та культово-релігійних обрядів. їхні тексти не лише фіксують елементи замовлянь у формі звертання до небесних світил, сил природи, тварин, землі, води, а й віру в силу слова, правильність дотримання магічної формули. Неправильне виконання замовляння у казках призводить до негативних наслідків. Так, дідова дочка необачно змінила магічну формулу «Засни, вічко, засни, друге» на «Засни, вічко, засни, вічко», внаслідок чого бабина дочка заснула лише на одне око, а другим бачила, хто виконує роботу замість її сестри. У багатьох творах замовляння мають віршову будову, містять магічні повтори:

Гуси-гуси-гусенята,     А в батечка — їсти, пити,

Візьміть мене на крилята.     Ще й хороше походити...

Занесіть мене до батечка...   («Івасик-Телесик»)

Л. Дунаєвська вказує на те, що початкові приказки типу «Починається казка од Білого Перелазка, од Вуса-Бруса, од Коника-Ступака, од Півника-Співака, од Качиці-Плосконосиці, од Поросяти Пухирчастого. В некоторім царстві, некоторім государстві жив собі цар...» теж могли виникнути в результаті розкладу магічної формули. «Така приказка ритмічною та поетичною організацією (вживанням фантастичних до певної міри гумористичних назв) якоюсь мірою перекликається з магічним замовлянням: «Понеділок з вівторком, середа з четвергом, п´ятниця з суботою, неділенька-удовиця, — який мені сон присниться?».

У чарівних казках зустрічаються елементи заклять (проклять) — формули, якими людей перетворюють у камінь, дерево та ін.: «Мати лишилася вдома з хлопцями — та за щось так розсердилась на них, що не знала, як і вилаяти, та з гніву сказала: «А щоб ви гайворонами поставали». Не встигла вона ще доказати цього, а хлопці вже поставали гайворонами та й зникли десь далеко в лісі». («Про сімох братів-гайворонів та їх сестру»). Трапляються і випадки заклять людини. Наприклад, Булат-молодець стає випадковим свідком чорного дійства у лісі, де три сови-чаклунки, сестри вбитого Кощія по черзі насилають зло на Івана: перша — щоб кінь його вбив, друга— щоб корова заколола його рогами, третя — щоб його порвала скажена собака. На випадок, якщо хтось чує ці слова, вони тричі насилають на нього прокляття: «А хто це чує і скаже, той по коліна кам´яним зробиться...», «Хто це чує і скаже, той по пояс камінним стане...», «А хто це чує і скаже, той весь кам´яним стане»; і згодом слова ці справджуються («Казка про Кощія безсмертного, Івана царевича та Булата-молодця»).

Переважно у казках не збережений текст замовляння чи заклят-тя — фіксується лише результат його дії. Нерідко промовляння магічних формул супроводжується виконанням певних ритуалів: спалюванням волосся (однієї чи кількох волосин), крила комахи, пір´їни, риб´ячої луски, прокручуванням перстеня чи перенесенням його з руки на руку. У цьому виявляються перегуки давніх казкових зразків із жанрами та формами магії.

Поширеним є теж мотив магічного впливу на людину за допомогою різноманітних предметів (нашіптаних чи вимочених у чаклунському напої яблук; зачарованих коралів, гребінців, шпильок, хустин, перстенів тощо), отриманих від старих чаклунок чи чаклунів. Під дією цих речей герой чи героїня вмирає, засинає непробудним сном, перетворюється у тварину чи пташку, забуває своє минуле чи плани на майбутнє, змінює свої рішення на користь антигероя, змінюється внутрішньо (в морально-етичному плані) чи зовні (іноді позитивний персонаж набуває зовнішності негативного героя і навпаки — ворог уподібнюється до побратима). Усі мотиви будь-якого перетворення мають магічне підґрунтя.

Чарівні предмети, подаровані героєві доброзичливими старцями, допомагають йому: чаклунський напій додає сили; клубок ниток котиться, вказуючи шлях; меч сам рубає ворогів; перстень виконує бажання; помах хустиною будує міст, палац тощо. Таким чином, чарівними помічниками героя виступають жерці його племені, а злі чаклуни — жерцями-чужинцями, що захищають інші інтереси. З магією слідів пов´язаний мотив про те, що, напившись води зі сліду тварини, людина перетворюється у відповідну тварину. Частим є мотив пиття диво-напою, який асоціюється з п´янким трунком обряду ініціації чи ритуальної трапези, що «переносить» людину у потойбіччя. Тому оповідач нерідко натякає, що уникав пити цей напиток: «І я там був, мед-вино пив. По бороді текло, а в роті не було».

Із системою магії пов´язаний також інший древній жанр, представлений у казках, — ворожіння, який супроводжується використанням чаклунських атрибутів — скла, воску, кришталю, вогню, води тощо. Персонажі провіщають долю через сни, дзеркала (які, на думку дослідників, є символом неба), але, найчастіше, — через чарівні предмети: якщо гілка, посаджена героєм, зеленіє, — значить він живий, всохла — він помер; якщо його меч чистий — він у безпеці, поржавів — у біді, покрився потом — втрачає сили, покрився кров´ю — гине; якщо рукавиця, залишена героєм, суха — він повен сили, якщо з неї капає піт — втомився у бою, якщо з неї капає кров — ворог перемагає його. Так, за законами гомеопатичної магії предмет героя є втіленням стану свого власника. Зустрічаються й приклади опису чорної магії: «Дивиться у вікно, а там одні відьми: дріт прядуть, олово зливають, на бобах ворожать. А одна з них сліпає над картами... Відьма, що сліпала над картами, шептала собі під ніс: — Карта показує, що якийсь леґінь убив мого чоловіка і забрав сонце. Я тому легіневі віку вкоротаю! Стану грушею серед поля. Як він буде їхати і з´їсть одну грушку, то подавиться!» («Про легіня, що повернув людям сонце, місяць і зорі»). З магічної системи запозичені також фрази на зразок «тридев´яте» чи «тридесяте», оскільки на багатьох територіях ворожили тричі по дев´ять або тричі по десять; у Андріївських ворожіннях тридев´ятий кілок у тині обв´язували хусткою або прикрашали стрічкою. Тому «тридев´яте царство» сприймається як магічне місце, особлива територія. Частими у народному казковому епосі є образи гадинниць, або лише вказується, що головним героїням у виконанні певних дій допомагають гадюки, змії, вужі, ящірки і т. ін., які сповзаються на їхній свист.

Свідченням дохристиянського походження казок є те, що магія та чаклунство тут не розглядаються з біблійної точки зору як один з найстрашніших гріхів: люди у казках часто звертаються за порадою до чарівників, чаклунів, знахарів. У казці «Ох» батько віддає сина на науку до лісового чарівника, де той упродовж років набуває магічних знань та вмінь. Але його «вчитель» вороже ставиться і до батька (не віддає сина), і до учня (коли той потрапляє на волю, намагається повернути його чи знищити). Нерідко герой, навчившись чи вивідавши магічні секрети хитрістю, сам набуває чаклунських здібностей. Поширений в українському казковому епосі мотив набуття героєм магічних здібностей через прочитання чарівної книжки. Власники таких книг, як справжні маги, тримають секрети магії у таємниці. Тому дідо-чаклун із казки «Про хлопця, який прочитав чарівну книгу» погоджується взяти на роботу лише того, хто не вміє ні читати, ні писати. Герой обдурює старого і наймається витирати порох із його книжок: «Протирає книжки, читає їх. А то всі книжки були для ворожіння. У одній чорним по білому написано, як перетворюватись у таку звірку, яку хочеш...» З традицією ремісничих союзів пов´язані мотиви вивідування таємниць ковалів, шевців, майстрів, музикантів тощо. Герой нерідко вирушає в далеку дорогу, щоб знайти відповідь на питання про чарівні здібності майстрів чи самому здобути незвичайні вміння.

Багато подій, вчинків, епізодів, відображених у казках, носять магічний (інколи жертовний) характер. Заради досягнення мети, герой повинен пожертвувати (принести у жертву) деревом (треба його зрубати, Щоб досягти скарб), твариною (треба її вбити, щоб досягти те, що знаходиться всередині в ній), частиною свого тіла (відрубати свій палець, Руку, вухо, вибрати око), навіть віддати в жертву свою дитину (часто ще ненароджену, або про яку герой ще не знає) чудовиськові, змієві, морському чи лісовому цареві — чаклунові; нерідко батько свідомо відводить свою дитину в ліс, залишаючи її там як здобич для диких звірів. Більшість дослідників усі ці мотиви пов´язують з ритуалом ініціації.

Чари виповнюють усе життя казкових персонажів. Наприклад, бездітна жінка народжує дитину, з´ївши горошину чи кілька горошин («Котигорошко», «Котигорошки»); біб («Бобик») чи м´ясо диво-риби (цей мотив перегукується з повір´ям про те, що зловлена на Благовіщення щука має чудодійну силу); із дерева виколисує дитину («Івасик-Телесик», «Деревинець»). Інколи вона робить це за порадою чаклуна чи знахарки. Герой, з´ївши м´ясо змії, отримує дивні знання. Магічна природа багатьох описаних подій поєднується з елементами давніх вірувань та обрядів. І хоч казки не фіксують детальних описів ритуально-обрядових дійств, та вони у казковій оповіді незримо наявні.

Так, обставини народження героя впливають на його подальше життя, тому ця подія супроводжується виконанням певних приписів. Фіксуються й елементи похоронного обряду, ритуали на могилах, місцях потоплення персонажів і т. ін., пов´язані з культом померлих предків. Тут зустрічаються не лише картини традиційного поховання у землю, а й образи залежних мерців — дівчини, замурованої в стіну мачухою-відьмою за її відмову займатись магією; царівни, закутої у підземеллі її батьком; утопленої в криниці чи річці дівчини, яка лежить на дні і може розмовляти з живими. Трапляються й описи поховання померлих у тваринячій шкурі. Приміром, герой казки «Вітрова донька» змушений іти до пекла за перстенем батька дідича, і зустрічає його біля дверей пекла у вовчій шкурі; перед тим, як впустити дідича з сином до пекла, чорти теж одягають на них вовчі шкури. Нерідко героя на дорогу в інше царство споряджають як покійника (дають посох, хлібину, взуття тощо). Дуже поширений мотив поховання дівчини у кришталевому чи скляному гробі, який у дрімучому лісі підвішується на високому дереві, що нагадує давній обряд, збережений у малорозвинених племенах.

Найчастіше чарівні казки відображають обряд весілля — етапи та закони вступу в шлюб (як правило, царських дітей, оскільки пов´язані з передачею влади молодшому поколінню). Тексти чарівних казок фіксують різноманітні весільні традиції. Найпоширенішими мотивами є викрадення нареченої проти її волі; видання заміж у відплату за допомогу (наприклад цареві, який допоміг перемогти у війні ворогів царства); отримання нареченої через виконання наказів та пройшовши ряд випробувань. Останній мотив по своїй суті теж виявляє зв´язок із магією, оскільки завдання за ніч викорчувати дубовий ліс, зорати поле, засіяти його, виростити пшеницю, зібрати і змолотити її та до ранку спекти із неї хліб; чи подібним чином за ніч виростити три сорти винограду і до ранку зробити з них вино; збудувати замок та міст до нього передбачають випробування не фізичної сили, а магічних умінь. Вони пов´язані з уявленнями давніх людей про те, що за допомогою чарів та набутих магічних знань ясерці здатні керувати природою, можуть прискорювати вирощування врожаю. Наречений повинен виявити свою здатність впокорювати природні стихії — не згоріти, не замерзнути; проявити надприродні здібності — з´їсти 12 биків, випити 40 бочок вина, не спати 12 діб.

Поєдинок зі Змієм (царем, батьком нареченої) теж не є завданням, пов´язаним із фізичною силою, оскільки перемогти можна лише хитрістю, мудрістю. Часто двобій відбувається шляхом відгадування загадок, їх, як правило, загадують нареченому, рідше — наречений загадує коханій чи її родині. Герой казки «Як хлопець-мисливець переміг розбійників і женився на царівні» вбиває 12 розбійників у кімнаті сплячої царівни, залишаючи їй записку: «Се зробив той, хто склав загадку: «Один убив двох, а два вбили дванадцятьох. Відгадайте.» Щоб знайти героя, царівна обіцяє вийти заміж за того, хто знає відгадку. Загадки, дані нареченому, часто носять практичний характер — впізнати наречену із закритими очима чи з-поміж дванадцятьох дівчат, однаково вбраних; знайти наречену (інколи вона при цьому перетворюється у якийсь предмет — шпильку в книжці, голку тощо, який можна побачити лише в дзеркалі); розсмішити її чи змусити заговорити; виконати її завдання чи привезти незвичайний подарунок.

На різних територіях України до нашого часу подібними завданнями супроводжується обряд весілля. Тому багато дослідників схильні до думки, що загадки (важкі завдання) запозичені чарівними казками із стародавніх обрядів.

Меншою мірою виявляється зв´язок чарівних казок із календарною обрядовістю, але трапляються елементи описів та жанрів, пов´язаних із річною природною циклічністю. Елементи ігор, вкраплені величання, дуже схожі на обрядові:

— Онде наша діва, Онде наша Іва, На метеному дворці. На тесаному стовпці,

А дівчина їм відповідає:

Кужілочка шумить, Веретенце дзвенить. Скиньмо по пір´їнці, Нехай летить з нами.

— Не полечу з вами:   А ви полинули,

Як була я в лужку,      Мене покинули!

Виломила ніжку,         («Кривенька качечка»)

Виразними, подекуди відверто еротичними мотивами чарівні казки перегукуються з любовними колядками, веснянками, гаївками, купальськими піснями. Мотив змія-воротаря перегукується з гаївками «Ворота», «Воротар», у яких за проходження через браму вимагається викуп або виконання певних умов. Інколи у таких текстах фігурує образ змія:

Ой піду ж я в ліс по калину. — Ходи, батеньку, з мене змія здійми,

Калино, малино, ягода червоно!   — Hex той тобі здійме, хто тебе пійме...

Ой я за квіточку, змія —      — Ходи, миленький, з мене змія здійми,

за ручечку Миленький прийшов, з мене змія зняв...

Калино, малино, ягода червоно!

Мотивами природної циклічності пронизана казка «Дванадцять місяців». Зустрічаються й описи святкових дійств. Наприклад, у казці «Сніжниця» є картина купальського обряду: «Наплели дівчата вінки, наклали вогнище у березі і просять у діда і баби Сніжниці стрибать через вогонь... Дівчата вінок на неї наділи й повели. Давай у березі стрибать через огонь та співати. Розігналася Сніжниця за ними. І як забігла на огонь — так тільки її й бачили! Там вона й розтопилась». У цьому виявляється зв´язок жанру із давньою міфологією. У даному випадку — уявлення про перемогу літа і сонячного тепла над зимовим холодом і снігом, втіленням якого є дівчина, зроблена зі снігу.

Існує багато інших прикладів зв´язку казки із міфом, текст або короткий виклад сюжету якого інколи включено у казкову оповідь. Казка «Яйце-райце» розпочинається міфом про давні часи царювання жайворонка і миші та їхню ворожнечу через пшеничне зерно, що переросла у війну між птахами та звірами. А елемент казки «Красносвіт» про народження хлопця-Красносвіта із золотого яйця є відголоском праміфу про народження світу із яйця. О. Потебня вказував на зв´язок із міфами мотивів, у яких небо постає як ріка, як твердий поміст, який може проломитися, як тік чи міст, на якому ведеться поєдинок між героєм та змієм.

Зв´язок казкової прози із демонологією виявляється в образах демонічних істот — чудовиськ, залежних мерців, чаклунів, магів тощо та описах їхніх дій. Героєві доводиться боротися проти зміїв, чарівників, чортів, які, з християнської точки зору, є втіленням нечистої, ворожої людині сили. Зрідка у творах трапляються розгорнуті демонологічні картини чи такі епізоди, як у казці «Царівна-відьма», де головна героїня щоночі йде в темний лісовий дім на оргію, а після своєї смерті щоночі встає в церкві з труни і з´їдає царського воїна-вартового. Лише одному воякові за допомогою поради дідуся вдається вести двобій з нею та її «помічниками» і вигнати з неї нечистого. Демонологічними мотивами зустрічі з чортом, відьмою, подорожі до пекла окремі тексти уподібнюються до легенд, бувальщин та пізніших за походженням соціально-побутових казок.

Чарівні казки тісно пов´язані з іншими казковими жанровими різновидами. До тваринного епосу вони подібні образами тварин-помічників, що вміють розмовляти, діють на користь людині, впливають на її долю. Найпоширенішими тут є тварини, птахи, земноводні, плазуни, культи яких існували у праслов´ян. Із кумулятивною казкою вони перегукуються і на рівні структури, і на рівні художньо-поетичних засобів. Елементами кумуляції є ланцюги зустрічей головного героя з представниками природи; з мешканцями лісу (коли одна чаклунка посилає його до своєї старшої сестри, та, у свою чергу, посилає до ще старшої сестри і т. д.), коли до героя в його подорожі по черзі приєднуються Скороход, Слухало, Стрілець, Об´їдайло, Обпивайло, Морозко та ін. їх введення в оповідь відбувається за законами кумулятивної казки, часто за допомогою діалогів, які щоразу повторюються. Подібні діалоги зустрічаються у картинах змієборства: «Слухай, ти, — говорить змій, — у тебе батько був?» — «Був.» — «Воли в нього були?» — «Були.» — «Орав він?» — «Орав.» — «А давав відпочивать?» — «Давав.» — «Ну, давай і ми відпочинемо». Героїкою та драматизмом, системою художніх засобів та прийомів чарівні казки споріднені з героїчним епосом (билинами, думами, легендами), а багатьма епічними, сюжетно-композиційними елементами, реалістичними картинами — з народною неказковою прозою. Чітко простежується вкраплення у казкову оповідь текстів малих жанрів — приказок та прислів´їв, приповідок, афоризмів, привітальних та прощальних формул, які збагачують структуру твору і посилюють колоритність його мови.

Чарівна казка як жанр є своєрідною контамінацією інших жанрів (від лат. contaminatio — змішання). Увібравши в себе елементи давніх та сучасних їй фольклорних різновидів, вона водночас стала основою та джерелом розвитку інших народнопоетичних жанрів. Будучи надзвичайно живучою, чарівна казка, яка на слов´янських землях зародилася задовго до християнської епохи (про що свідчить надмірне переповнення її язичницькими культовими елементами, поглядами на життя, мораль та людські стосунки), донесла до наших днів відлуння прадавніх вірувань, уявлень і традицій наших предків.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Українська усна народна творчість