Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Українська усна народна творчість

§37. Романси


Пісні літературного походження дуже різноманітні за тематикою, поетикою, характером. Окрему жанрову групу творять пісні-романси, які вирізняються з-поміж інших специфікою художньо-образної структури та манерою виконання.

Романс — (іспан. romance від лат. — букв, «по-романськи», тобто по-іспанськи) — музично-поетичний твір, який виконується сольно у супроводі музичного інструмента. Термін, як і сам жанр, виник у середньовічній Іспанії. Первісне значення романсу — побутова пісня народною мовою, яку називали «романською» на противагу книжній латинській мові, що нею виконувалися церковні та церемоніальні пісноспіви. Уже в 16 ст. цей жанр був розповсюджений у країнах Європи (Франції, Італії, Німеччині), але зберіг риси древнього іспанського народного епосу, передусім у специфічному музичному супроводі.

Романсу властивий ряд жанрових ознак, якими він відрізняється від інших пісень літературного походження. Одна з основних — манера виконання. На відміну від інших ліричних творів, які формою побудови строфи і мелодикою придатні для виконання хором без музичного супроводу (що дає змогу виконувати їх не лише як застільні пісні, а й у повсякденному побуті), романс є більш витонченим видом мистецтва щодо виконання та умов побутування. Якщо у виконанні гуртових пісень може брати участь кожен, хто хоч трохи володіє голосом (для цього не обов´язково мати особливі музичні здібності), то виконання романсу передбачає ряд умов. Обов´язковість інструментального супроводу (на гітарі, фортепіано, бандурі, арфі, скрипці та ін.), значно складніша побудова строфи, а також характерна кантиленна наспівна мелодія вимагає певної професійної підготовки. Індивідуальне творче начало відіграє тут набагато більшу роль, ніж в інших жанрах пісенного фольклору. Від часу зародження романс тісно пов´язаний як з писемною літературою, так і з професійною музикою. Інструментальний супровід тут важливіший, ніж в інших жанрах, бо є невід´ємним компонентом художньої форми. Він творить своєрідний мелодійний образ романсу, який доповнює зміст різними відтінками почуття, що не завжди можна передати голосом.

Більшість вчених сходяться на думці, що важко провести чітку межу між звичайною піснею літературного походження і піснею-романсом. Однак це твердження стосується періоду виникнення і становлення романсу, а вже з другої половини 18—19 ст. він починає все більше виокремлюватися у жанровий різновид з певними ознаками змісту і форми, які дозволяють говорити про пісню-романс як про самостійний жанр. Тривалий і дуже складний розвиток романсу істотно відрізняється від історії побутування інших жанрів найактивнішою взаємодією і синтезом усної народної творчості і літератури та професійної музики.

Основою для виникнення і розвитку романсу в Україні були так звані канти — хорові побутові пісні (один із перших жанрів світського писемного мистецтва). Поряд із кантами релігійно-духовного змісту, які частіше називали псалмами, почали з´являтися лірично-любовні, жартівливо-сатиричні, застольні канти. їх творцями та виконавцями були переважно представники середніх верств населення: семінаристи, вчителі, урядовці, нижче духівництво; канти поширювались у рукописних збірниках (кантичках) і були тісно пов´язані з міським побутовим музикуванням. У 19 ст. кант занепадає, поступаючись місцем іншим жанрам, перш за все «пісні-віршу» чи «світській пісні».

На її основі пізніше сформувався жанр сольної пісні-романсу. Прикладом співіснування духовної і світської тематики є творчість Г. Сковороди — автора багатьох популярних у свій час кантів. У порівнянні з кантом, який виконувався переважно хором, сольна «пісня-вірш» гнучкіша за формою, придатніша для вияву особистих почуттів. Важливу роль у процесі її формування в середовищі міського населення відіграли нашарування та взаємовпливи різних національних культур (німецької, польської, російської, чеської та ін.). Поряд з художньою літературою чималий вплив на розвиток жанру справляв театр. У його розвитку від лялькового вертепу до національної опери та п´єси-водевілю романс пройшов становлення від вставних ліричних номерів до засобу розкриття почуття та характеру окремих дійових осіб.

Чималий вплив на розвиток романсу мала творчість поетів-романтиків (В. Забіли, М. Петренка та ін.), Т. Шевченка, С. Рудансько-го, Л. Глібова, Ю. Федьковича, С. Воробкевича та ін.

Художньо-тематичні особливості жанру романсу

Романс відзначається певними характерними рисами. Як і в інших ліричних жанрах, у ньому переважає відтворення внутрішнього світу людини, глибини її настроїв, переживань. Перевага особистих інтимних мотивів, психологізоване відображення почуттів та думок, наспівна мелодика зближає його з народною ліричною піснею, особливо присвяченою темі кохання. Наявний епічний елемент споріднює романси з думами, тим більше, що подібною є й манера виконання Тематичний діапазон романсів дуже широкий. Найбільшу групу становлять твори, присвячені темі кохання в усіх його проявах і відтінках почуттів: щасливе, нещасливе кохання, туга розлуки, мотиви зустрічі, прощання, ревнощів, зради і т. п. Визначальними рисами цієї групи є сентименталізм у відтворенні почуттів, романтична настроєвість, що проявляється у змалюванні напівказкових картин природи (романтичний пейзаж), ідеалізації життєвої дійсності, поетизації об´єкта кохання та ін. Гама почуттів змінюється від спокійної лірично-споглядальної задуми до бурхливих проявів пристрасті, що виразно проявляється і в мелодії пісні-романсу. Романтична атмосфера кохання підкреслюється мікрообразами, наприклад, такими елементами як імітація співу солов´я, зображення квітучого саду, звучання скрипки і т. п., детальними описами зовнішності, зізнанням у коханні і т. ін. Такими є романси «В чарах кохання» (слова К. Білиловського), «Взяв би я бандуру» (слова М. Петренка), «Зірна літня нічка» (автор невідомий), «Коли на крилах ночі», «Сміються плачуть солов´ї» (слова 0. Олеся) та ін.

Друга велика тематична група — романси медитативно-філософського характеру. Образною структурою та способом осмислення дійсності вони тяжіють до літературних елегій. Основними тут виступають мотиви долі, самотності й безталання, пошуків сенсу земного життя, прагнення вирватись із тенет сірої буденщини і т. п. Ця група споріднена із суспільно-побутовою лірикою, де зустрічаються подібні мотиви. Характерною рисою цих романсів є філософічність. Пошуки сенсу буття виявляються у роздумах про час і вічність, що підкреслюється мотивом проминання життя, безповоротністю втраченої молодості («Журба» Л. Глібова). Висловлюється прагнення вирватись поза межі видимого простору, полинути в небеса, де можна відчути справжню волю («Дивлюсь я на небо» М. Петренка), звучать мотиви неспокою, неприкаяності в житті, самотності («Ні родини нема, ні дружини», «Сама я сама» та ін.) Поширений мотив жіночої недолі («Така її доля», «Нащо мені чорні брови», «Ой одна я, одна» Т. Шевченка, «Ні, мамо, не можна нелюба любить» Є. Гребінки та ін.). їм властивий драматизм, психологічна заглибленість, мінорний лад.

Окрему невелику групу становлять романси, побудовані на основі мотиву смерті. У них звучить розпач і безнадія, викликані важкою недугою або нещасливим коханням. Сповнені глибокого трагічного звучання, вони ще більше драматизуються прийомом сповідальності чи висловленням заповітного бажання помираючого, "акими є романси «Скажи, чому не цвіте більше май», «Втіш мене, занедужала я», «Ой принесіть мені пролісків з лісу»:

Ой принесіть мені пролісків з лісу             Знаю я, знаю: цією весною

Синіх та ніжних, як неба блакить,           Тіло моє у труну покладуть,

Годі дурити! Одкрийте завісу,                  Хрест забіліє тоді наді мною...

Знаю я, знаю: мені вже не жить!               Пролісків, пролісків хай принесуть...

А також романс А. Александрова            «Я бачив, як вітер березу зломив»:

..Л бачив, як серну підстрелив                Я бачив: метелик поранений млів,

стрілець:                                               Крильце перебите на сонці він грів;

Звалилася, бідна, прийшов їй кінець;       Ще трошки прожити — на думці

Боротися з смертю було їй не в міч,           було,

Одначе боролась, поки зайшла ніч.         І, може, й прожив би, та сонце зайшло..

Близьким до цих пісень є жанровий різновид «жорстокого романсу», побудованого за зразком балади на основі сюжету про смерть чи вбивство (найчастіше закоханої чи зведеної дівчини). Популярні в російському міщанському побуті, вони не набули значного поширення в українській пісенно-музичній культурі. Однак знаходимо ряд текстів сентиментальних надривних романсів з гіпертрофованими почуттями й українською мовою. Наприклад, «На захід сонце вже схилилось», «Як лиш сонце зійде», «Пропала надія, забилося серце», «Рибалка молоденький»:

... У мачухи і син був... і часто він дурив

Дівчаток молоденьких, а сам їх не любив.

З ним раз ми якось вийшли на берег цей крутий,

Дивилися на хвилі, на місяць золотий.

Тут він мого кохання у мене запрохав,

Я слухать не схотіла, а він: — Уб´ю!.. — сказав.

Сказав... і зразу в груди загнав мені свій ніж,

Та ніччю біля річки мене сховав тоді ж...

Серед жанрових ознак романсу впадають у вічі формотворчі компоненти. Як і ліричні пісні романси характеризуються ускладненістю побудови строфи (поряд з катренами зустрічаються п´ятирядкові, шестирядкові строфи), ускладненими римами. Крім поширених в усній народній творчості дводольних розмірів: ямба і хорея, часто зустрічаються і складніші тридольні: дактиль («Ніч яка місячна»), амфібрахій («Дивлюсь я на небо»), анапест («Ні родини нема, ні дружини»). Нерідко трапляються і змішані віршові розміри («Чорнії брови, карії очі»). Проте завжди зберігається чітка ритмічність. Якщо ліричній пісні не завжди властива періодична повторюваність наголосів і однорідність метричного рисунка, то в романсах дуже точне силаботонічне віршування з рівномірними стопами і чіткими ритмічними акцентами. Це спричинено обов´язковістю інструментального супроводу.

Стійка ритміка й особливості поетичної будови, ускладнення метричності, у свою чергу, зумовлюють специфіку музичної структури. Народні пісні, що виникали у селянському середовищі, відзначаються вільною метро-ритмікою, а романси як жанр міського побуту, створені на основі літературних текстів людьми з певною музичною підготовкою, відзначаються особливостями ритміки та інтонаціями мелодики. Вони характеризуються стійкою тональністю, вишуканою гармонією, різноманітністю структурних форм. Мелодія підкреслює зміст твору, передає загальний настрій, доповнює художньо-емоційний образ. Музичний міський побут і професійна концертна практика вплинули на розвиток музичних жанрових різновидів.

Значного поширення в Україні набув романс-баркарола (італ. barcarola від Ьагса — човен), що виник на основі пісень венеціанських гондольєрів. Його основна характеристика — розмірена лірична мелодія у ритмі 6/8, що передає плин і хлюпання води.

Найяскравішими зразками української баркароли є «Ніч яка місячна, зоряна ясная», «Пливе човен без весельця», особливо майстерними і вишуканими є романси Р. Купчинського, в яких збережено всі ознаки цього жанрового різновиду — «Човен хитається серед води»:

Човен хитається серед води,        Здалека видно село!

Плеще о хвилю весло,                Люба дівчино, прийди, прийди,

В місячнім сяйві біліють сади,       Забудем деннеє зло!...

«Накрила нічка»:

Накрила нічка та й тихесенька      І до любові накликає

Земленьку кругом —                      Чарівниченько-соловій,

Лиш вітер мряки жене злегенька   А місяць срібний розтягає

Над розіспаним лугом.                   Чарівну пряжу мрій...;

а також пісня Л. Лепкого «Маєва нічка», де ритм плину води використовується як заколисувальна мелодія.

Поширеним музичним різновидом також є романс у ритмі вальсу (розмір 3/4). Об´єднані спільною ритмомелодикою ці твори дуже різноманітні за тематикою. Серед них і філософсько-елегійні пісні («Взяв би я бандуру», «Скажи мені правду, мій добрий козаче») і пісні про кохання («Ой ти дівчино зарученая», «Ой на горі сніг біленький» та ін.), жартівливі («Баламуте, вийди з хати» та ін.), ряд стрілецьких романсів («Дівчино, рибчино», «Як з Бережан до кадри» Р. Купчинського), класичним прикладом також є його пісня «Пиймо, друзі»:

Пиймо, друзі, грай, музико, нам вже все одно,

Бо правдиві тільки в світі музика й вино.

Був собі стрілець, що дівчину мав,

Як цвітки весну, він її кохав.

І кохав її, і любив її —

В своїх думах, в своїх мріях золотив її...

Унікальним явищем в українській народній словесності є два романси у ритмі танго — «Гуцулка Ксеня» і «Мак червоний між Житами». Довгий час побутуючи анонімно, вони мають не лише автора — Романа Савицького (викладач педагогічної семінарії сестер Василіянок у Станіславі у 30-ті роки 20 ст.), композитора — Ярослава Барнича (викладач музики, колишній член УПА, нині відомий Діяч у діаспорі), а й реальну постать, оспівану в пісні, — гуцулку Ксенію Кленовську, якій присвячено один з найпопулярніших на сьогодні українських народних романсів.

У романсах синтезувалися не лише риси фольклору і писемної літератури та професійної музики, а й впливи різнонаціональних культур. Творячись у міському середовищі освіченими людьми, вони переймали риси мелосу інших народів: польського («Соколом-стрілою»), чеського («Ой дівчино, шумить гай»), німецького («Ой був то раз веселий час» — О Tannenbaum), угорського («Ой на горі два дуби зрослися», «Через поле широкеє»), російського («Мала мати сина»). Ці впливи виявляються у невластивих для української пісенності мелодіях і ритмах, як південнослов´янські мелодії (наприклад, болгарські) — розмір 5/4 («Ой Дністре мій, Дністре», «Гей три шляхи широкії докупи зійшлися», «Ой одна я, одна»). Зустрічається і мішана метро-мелодика, що вимагає відповідного музичного оформлення.

Другий аспект взаємовпливів — на рівні тексту. Деякі тексти перекладені з інших мов. Наприклад романс «Коли розлучається двоє» — переклад з німецької поезії Г. Гейне, а «Ой волошки, волошки» — слова О. Апухтіна, переклад з російської невідомого автора. Романс С. Руданського «Щоб співати колір чорний» — переспів з польської. У свою чергу український романс впливав на пісенність сусідніх народів. Яскравим прикладом зворотної взаємодії може служити відомий російський романс «Очи чёрные» на слова Є. Гребінки.

Отже, романс як жанр міської культури багатством тем, мотивів, мелодій, образів, своєрідністю відтворення життєвих явищ значно доповнює усну народнопісенну творчість.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Українська усна народна творчість