Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Українська усна народна творчість

Солдатські та рекрутські пісні


Після зруйнування Запорізької Січі і знищення усіх залишків автономії України Росія запровадила на українських землях солдатчину (солдат від лат. solidus — монета, італ. soldato — буквально: той, що одержує платню) — військову службу чоловіків різних верств населення, яка невдовзі перетворилась у рекрутську повинність (рекрут — від франц. rekruter — набирати, вербувати) — спосіб комплектування російської армії шляхом примусового набору від податних станів солдат-новобранців, а від дворян — офіцерів. Рекрутчина була трагічною сторінкою у долі українського селянства. Введена Петром І в 1699 р. у Росії (коли перед війною з шведами було наказано провести набір 32 тис. солдатів), у 18 ст., після знищення козацької демократичної держави, вона охопила всю Східну Україну. На Західній Україні було схоже явище — вербування українців до Австро-Угорської армії.

Служба у царській армії привела до появи цілого ряду тем, сюжетів, мотивів, образів, які за нових суспільних умов увійшли в народну творчість як окремий шар фольклору тієї доби. Нелегка солдатська доля стала темою народних оповідань, анекдотів, прислів´їв і приказок. У пісенній творчості вона породила новий жанровий різновид лірики — солдатські та рекрутські пісні. У них народ висловлював своє ставлення до нових історичних та політичних обставин, що були неприйнятними для українців, суперечили їхній національній психології селян-хліборобів. «Солдатчина і рекрутчина, як форми чужої військової організації, накинені ураз із панщиною, займанськими державами, Австрією і Росією, для їх державних, чужих українському народові інтересів, — стрінулися з загальною нехіттю української людності, тої самої, що цілі століття вела власними силами геройську боротьбу в обороні рідного краю. Примусова військова служба впала дійсно страшним тягарем на українське селянство...».

Рекрутська повинність (назва «рекрут» з´явилась у 1705 р.) була страшним соціальним злом. Перш за все непомірною була сама тривалість служби. За Петра І вона була довічною, згодом термін зменшився і в 1793 р. був скорочений до 25 років, у 1834 — до 20, а пізніше —15,12,10 років. З 1874 p., коли була введена всезагальна військова повинність, служба тривала 7 років. Тому не дивно, що окрім уже названих нових явищ в усній народній творчості, з´явились ще й рекрутські голосіння, якими супроводжувався відхід хлопця до війська. Вони майже не відрізнялись від поховальних голосінь, бо пожиттєва чи довготривала служба у війську фактично означала кінець його життя у сім´ї, родині, рідному селі і знаменувала перехід зі «свого» світу в «чужий», де діють чужі, незнайомі закони, невідоме майбутнє та ін.

На військову службу йшли молоді, здорові хлопці, але багато з них не доживали до завершення строку: гинули у війнах, від знущань, покарань, важких умов життя, хвороб та ін. Ті, кому щастило повернутися з війська, приходили додому каліками, хворими, зламаними фізично і морально. Роки життя у війську були наповнені страшними подіями, складними обставинами, кривавими картинами війни, нелюдськими знущаннями. Важкі умови життя і туга за домом ставали причиною самогубств у армії. Великою трагедією було, коли до війська віддавали чоловіка, який був одружений, мав дітей. Без господаря сім´я була приречена на бідування, жінка при живому чоловікові без надії на його повернення ставала вдовою. Усі ці явища солдатського життя, пов´язані з ним перипетії та сімейні драми, знайшли своє відображення у солдатських та рекрутських піснях. Як ліричні твори вони оспівували трагічну долю солдата, розкривали його внутрішній духовний світ: думки, почуття, переживання, породжені нелегкою солдатською дійсністю.

Ґенетично солдатські пісні тісно пов´язані з козацькими. Деякі з них — це просто дещо змінені варіанти козацьких пісень, пристосованих до нових суспільних обставин після занепаду козацтва. Деколи у них тільки мінялось слово «козак» на «солдат», а весь зміст пісні залишався без змін. Щоправда, виникло багато нових пісень, породжених новою дійсністю. Проте і в них є багато спільних рис і образів із козацькими піснями: життя далеко від дому, туга за рідними, небезпека, нестатки, жорстока дійсність — теми, що споріднюють ці два жанрові різновиди суспільно-побутової лірики.

Специфіка рекрутських пісень полягає у зображенні подій, породжених явищем рекрутчини. Воно поставало в народній уяві певним етапом у людському житті, що складається з трьох основних віх: відхід до війська, служба і солдатське життя, повернення додому або загибель. Ці різні за тривалістю періоди життя солдата і становлять основні тематичні цикли рекрутських пісень.

Перший цикл — набір рекрутів і їх проводи до війська. Час набору до війська був переломним у житті парубка. Звістка про набір приходила восени у вигляді «картки» чи «бумаги». За часів кріпацтва набором керував пан (власник села), який самовільно вибирав, кому іти в солдати, керуючись особистим ставленням до людей. Вибір падав передусім на непокірних, бунтівливих хлопців (яких віддавали в рекрути як покарання), чи тих, за кого не було кому заступитися. Після реформи 1861 р. і скасування кріпацтва, кому іти до війська вирішувала сільська рада, до якої входили переважно заможні господарі. Багаті люди мали змогу «відкупити» своїх синів чи просто підкупити тих, від кого залежав набір. Тому жереб найчастіше падав на бідних людей: до війська повинен був іти вдовиний син-чи сирота. Епізод рекрутського набору — одна з найпоширеніших тем цього циклу. Він описаний як страшне горе з усіма його атрибутами: хлопців, які повинні були стати новобранцями, без попередження «ловили» там, де вони були (вдома, на полі, на панській роботі), часто їх в´язали шнурами чи замикали в кайдани. «Навіть тоді, коли з села в набір повинен був іти лише один рекрут, староста з соцькими і десяцькими, взявши на підмогу кілька дужих дядьків, ловили і в´язали кожного, кого вдасться піймати. Лише після того, як наберуть повну хату, починають міркувати, кого ставити «лобовим», кого на «підставу», кого відпустити»:

Кують вони і гартують,        Не на вора, не на злодія,

Кайдани готують,        Не на разбойника,

Чи на вора, чи на злодія,      То ж на того сиротину,

Чи на розбойника.       Вдовину дитину.

(«Ой у полі на роздолі»)

На сироту чи вдовиченка, співалося в пісні, доля випадала найчастіше: «А у вдови один син — і той якраз під аршин». Від часу, коли хлопця ловили, вся процедура супроводжувалась голосіннями його рідних (матері, сестер і братів; дружини, якщо він був одружений, чи коханої дівчини). Ритуал проводів хлопця до війська В. Балушок пов´язує з давнім обрядом ініціації, виводячи його походження із княжого періоду, коли юнака віддавали з дому до двору князя чи великого боярина, де він мав стати воїном-дружинником: «Про цей обряд дають уявлення пізні за фіксацією воїнські пісні-голосіння і рекрутські пісні, в основі яких... лежить давнє воїнське голосіння, що не дійшло до нас».

Найдраматичнішим моментом, що ставав кульмінацією усього дійства, бо означав остаточний присуд парубкові, було примусове й обов´язкове «гоління чуба» — хлопця стригли «на лисо», що було першим приниженням людської гідності. Цей епізод широко відтворений у піснях. З особливим драматизмом він змальовується у ліриці карпатського та буковинського реґіонів, бо саме на Закарпатті та Буковині парубки хизувалися довгим волоссям, кучері були визначальним елементом красивої зовнішності. Тому «гоління чуба» завжди супроводжується плачем хлопця, який не міг змиритися зі своєю новою спотвореною зовнішністю:

Мене стрижуть, мене стрижуть, Мене сльози обливають,

Я в кріселці сиджу,      Я світа не виджу.

Недаремно у рекрутських піснях звучить застереження:

... Не хвалися, козаченько.   Під аршин ставати.

Кучерявим чубом.       Молодого козаченька

Бо прийдеться, доведеться   В військо віддавати.

Драматизм цього новітнього ритуалу увиразнюється мотивом смутку дівчини, яка, згадуючи милого, думає про те, як їй ще з дитинства подобались його кучерики, і вона починає їх збирати:

Волосічко моє, десь ся поділо?     На облак летіло, за Дунай падало,

В кошіцкій касарні на облак летіло, Мила го збирала, жалосно плакала.

Очевидно, справді був такий звичай, що дружина чи дівчина збирала волосся новобранця у час, коли його стригли, бо у багатьох піснях, де говориться про смуток молодої дружини чи дівчини за коханим, вона згадує його, дивлячись на кучері, прибиті до стіни. Та і сам епізод визбирування кучерів зустрічається неодноразово:

Ой вже мости споріжені, набиті підлоги,

Пішли наші кучерики панам попід ноги.

А чиї ж то кучерики по помостах наго?

 Але ж то кучерики легіника мого.

А ходила дівчинонька, ходила по ринку,

Та збирала кучерики в шовкову хустинку.

(«Задзвонили вночі ключі понад море йдучи»)

О. Потебня вказує на поширений мотив опалого листя у рекрутських піснях, який звучить паралельно із мотивом опадання обстриженого волосся або асоціюється з ним (на основі символічного порівняння парубка з деревом — дубом, явором).

Гоління чуба було остаточним прощанням юнака зі своїм життям на волі і початком важких поневірянь на чужині. Тема набору до війська завершується мотивами прощання хлопця з рідними та проводами усього села з передчуттям, що він загине, не повернеться. Тут використовується той же прийом неможливого: новобранець говорить матері чи сестрі посіяти на камені пісок і, коли він зійде, це буде означати його скоре повернення. Проводи з села змальовуються в символічних образах, мета яких — передати тяжку криваву дорогу, що нею женуть новобранців:

Ох, і то ж не маки — то наші козаки,

То ж наші козаки, та все новобранці,

Що понабирали в неділеньку вранці.

Таким чином, обряд проводів хлопців у рекрути є модернізованим ритуалом ініціації з усіма його атрибутами: «Пізні за походженням рекрутські пісні ввібрали в себе готові кліше давніх воїнських і ґенетично близьких їм поховальних голосінь. З текстів таких пісень ми бачимо, що молодих людей, які йшли у військо, проводжали як покійників на «той світ»... З юнаками, котрих проводжали, поводилися як з покійниками, про них говориться як про мертвих. Етнографічні описи проводжань на військову службу показують, що новобранців оплакували... як мертвих, або людей, наперед засуджених на смерть. Такий же характер носять і українські козацькі прощальні голосіння, складання яких веде теж у глибину віків...».

Другий великий тематичний цикл — солдатське життя. Основні його мотиви: тяжке життя в касарні, виснажлива муштра, важкі побутові умови, мізерна платня: «Грош на пиво, грош на мило, щоб рубашка була біла, щоб солдата вош не їла...»

Поширений мотив самотності на чужині, туги за домом; ряд пісень відтворює думки солдата про сім´ю, бажання поїхати додому хоч на Святий вечір. Особливо трагічним у солдатському житті був закон про жорстокі покарання за найменшу провину. У піснях цього циклу доволі рельєфно змальовується «вулиця» (кара, коли усі солдати вистроювались у два ряди з прутами в руках, а присуджений до покарання повинен був проходити між ними, а в цей час з обох боків на нього сипались удари), прив´язування до стовпа, позбавлення волі, карцер (де солдат залишався без їжі і води). Не витримуючи знущань, дехто кінчав життя самогубством чи ставав дезертиром.

У піснях цього циклу дійсність відтворюється узагальнено, без деталізації; солдатське життя подається як жорстоке приречення, у якому не видно просвітку:

Ой горе, горе, не солдатськеє життя,

 Гей, що не дають ані плакать, ні ридать...

Найстрашнішою сторінкою солдатського життя була війна. Народна уява відтворює в піснях страхіття війни, кровопролиття, каліцтво, смерть воїнів на полі бою. Ця група пісень найбільше пов´язана з козацькими основними мотивами: смерть на полі бою, похорон солдата після битви; тіло убитого лежить серед поля, над ним літає ворон; смертельно ранений вояк посилає додому коня (орла або зозулю) зі звісткою про свою загибель; дві дівчини тужать над забитим солдатом і т. п. Однотипною є й образна система козацьких пісень: усталені персоніфіковані образи тварин, розмова з ними; опис битви доповнюється усталеними народними метафорами («мостити мости», «гатити греблю тілами», «битва — оранка» та ін.). Вони дуже давні за походженням. Але вводяться і нові теми та образи — каліцтво, перебування у шпиталі. На тлі зображення нових соціальних факторів подається осмислення причин військових подій та реакцію на них з боку солдатів, які були втягнені у воєнні дії, щоб захищати чужі державницькі інтереси. Тому, наприклад, у козацьких піснях нема засудження воєн, адже вони велися з метою визволення рідної землі від іноземних поневолювачів. У солдатській ліриці засуджується загарбницька політика царської Росії, проклинається цар і ті, хто посилає солдатів на вірну загибель.

Усі епізоди солдатського життя, згадувані в піснях, супроводжуються мотивами туги, страждання, гіркої самотності. Часто в них використовується епістолярний прийом — передача думок та почуттів у листі, написаному додому до матері чи коханої дівчини. У формі монологу передаються важкі думки вояка і надія на повернення. Рідше монолог трансформується у діалог з матір´ю (або з вітром, зозулею, орлом, які мають передати усне послання рідним, бо нема змоги передати його іншим шляхом):

Через три годочки пише син          —

Я ж думала, сину, тебе оженити,

листочка:   А ти пішов, сину, у військо служити.

— Ой мамо, мамусю, чужа 

Я ж думала, сину, невістки діждати, стороночка.   

А ти пішов, сину, у військо

Ой якби ти знала, яке мені горе, страждати.

То ти б переплила через синє море.

Я ж думала, сину, що то ворон кряче,

За синєє море, за довгії ріки,        

А то за тобою дівчинонька плаче.

Ой мамо, мамусю, пропав я навіки,      

Я ж думала, сину, що то скрипка грає,

Ой коли б ти знала, в якій я неволі,       

А то за тобою дівчина вмирає.

То ти б передала горобчиком солі,

(«В неділю раненько зозуля кувала»)

Горобчиком солі, синичкою хліба,

Ой коли б ти знала, яка мені біда.

Тут з´являються виразні жіночі образи — матері, дружини, коханої дівчини. Як і в козацьких, серед солдатських пісень є чимало, присвячених темі кохання. Можна виділити кілька сталих любовних сюжетів: дівчина гине з туги за милим, що у війську; солдат просить відпустки, щоб побачитися з милою (а у разі відмови стає дезертиром); дівчина переночовує у вояка, але будить його запізно, за що йому загрожує розправа. Така тематична основа породила чимало солдатських пісень баладного характеру, де напружені любовні колізії драматизуються, подаються у романтичному ключі. У той час, як переважна більшість рекрутських та солдатських пісень тяжіє до реалістичного зображення дійсності (бо сам життєвий матеріал не дає широких можливостей для їх піднесено-романтичного трактування), у баладних піснях «можна помітити вкраплення романтичних блискіток то у вигляді розгортання дії на фоні грізної бурхливої природи, то в діалогах мертвої руки солдата з вороном, то символічних картин смерті, відтворених як весілля. Фантастичне, умовне, вражаюче своєю надприродністю, вливається у рекрутську і солдатську пісню передусім через баладу».

Баладних сюжетів є чимало: мати проводжає сина у солдати, а невістку заклинає в тополю; закохані дівчина і хлопець, дізнавшись, що його віддають у рекрути, втікають у поле і там стають квітами; вояк, одержавши звістку, що його дружина хвора, долає складні перешкоди, повертається додому, але застає її на смертному одрі; мати, син якої в солдатах, знаючи, як важко йому далеко від дому, перетворюється на зозулю і летить до нього; син, у тузі за рідним домом, стає соловейком і летить додому; хлопець, ідучи до війська, залишає коханій перстень, якого вона береже багато років, а коли він ламається, розуміє, що милий загинув і вже не повернеться додому; дівчина іде на війну замість свого брата; хлопця віддають у рекрути, а його кохану силоміць видають заміж за нелюба, — вона перетворюється на тополю, а солдат гине.

Тематичний цикл пісень про повернення солдата додому невеликий. Найпоширенішим мотивом цього циклу є мотив каліцтва:

Права ручка прострілена, Ліва ручка відтята... Подивися, мила чорнобрива, Яка війна проклята.

Цей мотив драматизується поширеним прийомом — каліку-сол-дата ніхто не впізнає; він іде своїм селом, зустрічає знайомих людей, але вони сприймають його як чужого:

Тільки всього роду,     — Здрастуйте, — не каже,

Калина цвіте              Ручки не дає,

З-під тої калини         Бідному солдату

Милая іде.                Жалю завдає...

Такі пісні нерідко закінчуються тим, що скалічений солдат, побачивши, що його дружина не впізає у ньому свого чоловіка, вирішує йти далі і вже не повертається додому, або й задумує самогубство:

Став ручку давати —     А у лузі, в лузі,

Вона не бере,             Колодязь з водою...

Став дитину брати —     Тепер тобі, мила,

Вона не дає.               Розлука зі мною!

(«Вийду я на гору»)

Часто, повертаючись додому після багаторічної служби, солдат не заставав нікого вдома:

Лишив вдома вітця, матір,       3 війни вернувсь без здоров´я,

Жінку та й дитину,                Отець, мати в гробі,

А сам пішов воювати            Моя жінка вийшла заміж —

У чужу країну.                      Сирота ж я собі.

(«Ой ви, гори високії»)

Сама життєва реальність спричинилася до того, що рекрутські та солдатські пісні у переважній більшості глибоко трагічні за змістом. «Кожне їхнє слово породжене болем і відчаєм, облите гіркими слізьми. Вся образна система їх спрямована на те, щоб передати горе й страж дання, настрої туги, суму, розпачу». Це споріднює їх з похоронними плачами, рекрутськими голосіннями:

Ой заплачеш, моя мамко,

В неділю з полудня,

Що всі хлопці на гулянні,

А мене не буде.

Ой заплачеш, моя мамко,

В неділю раненько,

Як не буде кому дати

Сорочку біленьку.

Рекрутські пісні перегукуються також з весільним обрядом, що зумовлено подібністю ситуацій проводів дівчини, яка назавжди залишає батьківську хату, і проводів хлопця у військо. Символіка весільного обряду використовується найбільше у піснях про смерть солдата:

Оженила ж його пуля бистрая,

А бояри були — усі дзвони ревли,

А жона ж молода — восковая свіча.

А звінчала його шабля гострая.

 А старости були — корогви несли,

Особливе смислове навантеження несе образ весільної хустини, яку давали дівчата в дорогу своїм коханим: весільною хустиною накривали очі солдата, коли він гинув, а звідси і вся символіка смерті — одруження з сирою землею.

Поетиці жанру рекрутських пісень характерні прийоми, поширені у всіх ліричних піснях: паралелізми (Один сад зелений, а другий цвіте; Старший брат на службі, а менший іде...); порівняння-паралелізми (ворон кряче — мати плаче; зозуля кувала — мати сина в військо виряджала); метафори (чорна рілля ізорана ще й кулями засіяна); гіперболи (над ним коник зажурився — по коліно в землю вбився) та ін.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Українська усна народна творчість