Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Українська усна народна творчість

§32. Дослідження жанру народної балади та його зв´язок з художньою літературою


Народна балада і художня література

Балада як жанр народнопісенної творчості — це один з тих жанрів, який найшвидше почав проникати у літературу. Уже в 13 ст. були створені збірники англійських балад, присвячені Робіну Гуду, Карлу Великому та ін. З 14 ст. стають відомі балади у французькій літературі з відомим авторством (балади Алена Шартьє, 1385—1435, Шарля д´Орлеана, 1391—1465, Франсуа Війона, 1431—1465).

В українській літературі інтенсивний розвиток балади як літературного жанру починається в добу романтизму (кінець 18 —I половина 19 ст.), коли письменники, зацікавившись народними джерелами, збираючи фольклор, почали застосовувати деякі з прийомів усної творчості у своїй письменницькій практиці. Балада зайняла центральне місце у творчості П. Гулака-Артемовського, П. Білецького-Носенка, І. Срезневського, А. Метлинського та інших поетів-роман-тиків, але в основному сюжети їхніх творів узяті з європейської літератури. Народна поетика стала джерелом балад М. Костомарова. У 1839 р. у Харкові вийшла його збірка «Українські балади» (під псевдонімом Ієремія Галка), у 1840 — збірка «Вітка», куди увійшли твори, в основі яких лежали народні сюжети. Народне уявлення про силу чарів та перетворення жінки в тополю використав М. Костомаров у романтичному вірші «Явір, тополя і береза», переспівами народних є балади «Ластівка», «Брат з сестрою» та ін. Народно-пісенна основа чітко простежується в баладах Л. Боровиковського «Маруся», «Чарівниця», «Молодиця», «Убійство», «Волох», «Віщба» та ін. Деякі з творів цього періоду є художніми переспівами народних сюжетів, деякі написані під впливом західноєвропейських літератур, частина ж — цілком оригінальні балади, де використані основні композиційні та художньо-поетичні прийоми жанру, але тематично це абсолютно самобутні авторські твори. До баладної традиції звертались і представники «Руської трійці»: І. Вагилевич («Мадей», «Жулин і Калина»), М. Шашкевич («Погоня»), М. Устиянович («Прокляття матері»).

Високого рівня узагальнення та авторської майстерності сягнули українські балади у ранній творчості Т. Шевченка. Національні сюжети, символи й образи з новою силою зазвучали в його творах, зокрема мотив перетворення дівчини в дерево знайшов своє відображення в поемі «Тополя», народно-поетичною атмосферою пройняті твори баладного характеру «Причинна», «Утоплена», «Хустина», «Катерина», «Лілея», «Княжна».

Під впливом романтиків, в тому числі і раннього Шевченка, С. Руданський розпочав свою творчість жанром балади. Це були художні інтерпретації фольклорних тем і сюжетів, серед яких балада «Тополя», що по-новому зазвучала у його авторському варіанті. Тема заклинання словом розроблена ним в іншій баладі — «Верба», основною ідеєю якої є бумеранг скоєного зла, що додає творові ще більшого драматизму. Оригінальною є його балада «Два трупи» на основі сюжету про вбивство розбійником свого батька і його загибель від удару блискавки, а також балади «Вечерниці», «Упир» та ін. На основі баладних мотивів створені балади Б. Грінченка «Смерть отаманова», «Ярина», «Христя» (перегук з мотивом «Тройзілля»), «Біла бранка»; Я. Щоголіва «Лоскотарик», «Запорожець над конем»; І. Франка збірка «Баляди і розкази» та ін.

Цей жанр в модифікованій інтерпретації широко використовували поети-модерністи початку 20 ст. та поети Розстріляного Відродження, зокрема П. Карманський («Українська балада» зі збірки «AL FRESCO»), Б.-І. Антонич («Балада про тінь капітана», «Балада про пророка Иону», «Балада провулка», «Балада про блакитну смерть»), Микола Вороний (збірка «Балади й легенди»), Марко Вороний (поезія «Бондарівна»), І. Крушельницький («Балада про розбиті мрії», «Балада про багряну купіль»), О. Близько («Книга балад», яка стала справді визначним явищем в художньому опрацюванні цього жанру), М. Чернявський («Січовик», «Три сини»), В. Бобинський («Зимова балада», «Розіп´ятий скрипаль»), В. Еллан («Балада про любов»), М. Філянський (вірші «Дуб», «Осокор», «Явір», «Три явори» та ін. збірки «Calendarium»), Д. Фальківський (містична балада «Одна нога в стременах»), М. Йогансен («Балади про війну і відбудову»), Ю. Липа (Балада «В´ється стежка між кущами»).

Баладну традицію продовжили В. Сосюра (балади «Брати», «Комсомолець»), Л. Первомайський («Балада нового року», збірка «Героїчні балади»), А. Малишко («Старовинна балада», «Балада про наклеп», «Іспанські балади», «Балада про гречкосія», «Балада про вітер», «Балада про поета»), Дніпрова Чайка (балада «Мати-Русалка»), М. Рильський використав сюжет балади про Бондарівну в шостій главі поеми «Марина», де картину заходу сонця змальовує в образі вбивства вершником дівчини. До цього жанру вдавалися також Є. Маланюк («Варязька балада»), В. Свідзинський (балади та казкові вірші зі збірки «Поезії»), В. Забаштанський (збірка «Браїлівські балади»), І. Драч (збірка «Балади буднів», твори «Балада про соняшник», «Балада ДНК», «Балада про дядька Гордія», «Балада золотої цибулі», «Орлина балада» та ін.), Ірина Жиленко (збірка «Буковинські балади»), Ірина Калинець (цикл «Балади» зі збірки «Оранта» — «Балада про камінь», «Балада про коня», «Дорога до моря» та ін.), В. Лучук(«Балада про хвилю», «Балада про диво-птаху»), Б. Нечерда («Балада про триста коней»). Цей жанр не залишається поза увагою і письменників найновішої генерації. Найбільше витримано в класичних рамках жанру твори молодого львівського поета Р. Скиби «Сивий ведмідь» (Сибірська балада), «Вона, або балада про Перелесника» та ін.; модифікований жанр увійшов до творчого доробку Б. Щавурського («Балада про золотих 1», «Балада про золотих 2», «Балада Лисої гори» та ін.).

В епоху інтенсивного розвитку прозових жанрів та драматургії письменники часто використовували народні баладні сюжети для епічних творів. Чимало баладного матеріалу увійшло у твори М. Гоголя (найтиповішим зразком є повісті «Страшная месть» і «Утоплениця»). Балада «Жила вдова на Подолі» проявилася в українській літературі як сюжетна основа казки Марка Вовчка «Дев´ять братів і десята сестриця Галя». На основі балади «Лимерівна» М. Вовчок написала однойменне оповідання, а дещо пізніше під такою ж назвою з´явилась драма Панаса Мирного. Багато інших балад знайшли своє художнє трактування у драматичних творах М. Костомарова («Сава Чалий»), однойменній драмі І. Карпенка-Карого та його п´єсі «Бондарівна», І. Франка («Украдене щастя»).

Ряд літературних творів написано на сюжет популярної у народі балади «Ой не ходи, Грицю». Найпоширенішими є однойменна п´єса М. Старицького, драми К. Тополі «Чари», В. Самійленка «Чураївна», І. Микитенка «Маруся Шурай», повість О. Кобилянської «У неділю рано зілля копала», а також роман у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай».

Баладний мотив вбивства брата братом за дівчину використав Ю. Федькович в оповіданнях «Люба-згуба», «Безталанне закохання», «Серце не навчити». На основі фольклорного сюжету про «Камінну душу» створена однойменна повість Г. Хоткевича та трагедія В. Гренджа-Донського «Попадя».

Дослідження жанру української народної балади

Першим записом української народної балади вважають пісню про Стефана-воєводу «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?», яку чеський учений Ян Благослав у середині 16 ст. вніс до своєї рукописної граматики. У 1625 р. у Польщі окремою брошурою була опублікована українська балада про козака і Кулину, були й інші поодинокі випадки публікацій українських балад у польській, чеській та ін. слов´янських літературах. У 1838 р. польський дослідник А. Панькевич у своєму виданні «Piesni ludu ukrainskiego» подає переклад українських пісень-балад. У 1840 р. Л. Боровиковський публікує переспіви народних казок російською мовою, також називаючи їх баладами («Шість малоруських простонародних балад»). Окремим розділом подаються балади у збірнику Я. Головацького «Народні пісні Галицької і Угорської Русі» (1878). В. Шухевич виділяє пісні цього жанру під рубрикою «Поетичні оповідання». Поруч з ліричними та історичними піснями балади опубліковані у збірниках М. Максимовича, А. Метлинського, П. Чубинського, О. Роздольського, В. Гнатюка, Ф. Колесси, Б. Грінченка, Д. Яворницького; а також польських О. Кольберга, Е. Руликовського.

Баладу як окремий жанр почали виділяти лише в 19 ст., однак історичних та теоретичних досліджень жанру небагато. Першою ґрунтовною розвідкою можна вважати праці О. Потебні про найдавніше записану баладу «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?» «Малорусская песня по списку 16 в.» (Вороніж, 1876) та «Пояснення малоруських і споріднених народних пісень» (1887).

І. Франко — один з найретельніших дослідників баладних пісень. У працях «Жіноча неволя в руських піснях народних» (Львів, 1883), «Студії над українськими народними піснями» (Львів, 1913) вчений аналізує ґенезу баладних мотивів, символіки, поетики.

Важливе значення для розкриття природи баладних творів, художньої специфіки жанру мали праці В. Охрімовича «Значення малоросійських весільних обрядів і пісень в історії еволюції сім´ї» (1891); М. Драгоманова «Розвідки про українську народну словесність і письменство» (Т. 1, Львів, 1899); Ч. Неймана «Малоруская баллада о Бондаривне и пане Каневском» («Киевская старина», 1902. — № 3); В. Доманицького «Баллада о Бондаривне и пане Каневском» («Киевская старина», 1905. — № 3); В. Гнатюка «Пісня про покритку, що втопила дитину» («Матеріали до української етнології». —Львів, 1919. — Т. 19—20); К. Квітки «Українські пісні про дівчину, що помандрувала з зводителем» («Етнографічний вісник», К., 1926. — Кн. 2); Ф. Колесси «Балада про дочку-пташку в слов´янській народній поезії», «Народні пісні з Галицької Лемківщини» (1929), у хрестоматії «Українська усна словесність» (1938) він вперше в українській фольклористиці опублікував найбільше текстів цього жанру з їх варіантами.

На теперішній час найпомітнішими в дослідженні балади є праці П. Лінтура («Народні балади Закарпаття», Львів, 1966), книга Н.А. Нудьги «Українська балада» (К., 1970, в якій, однак, більше уваги приділено літературній баладі), а також праці С. Грици («Мелос української народної епіки», К., 1979) та монографія О. Дея «Українська народна балада» (К.: Наукова думка, 1986) та ін.

 

Література

 

Балади. Кохання та дошлюбні взаємини / Вступ, ст. О.І. Дея. — К.: Наук, думка, 1987. — 472 с

Балади. Родинно-побутові стосунки / Вступ, ст. О.І. Дея. — К.: Наук, думка, 1988. — 524 с

Баладні пісні / Передм. Г.А. Нудьги. — К., 1969. — 271 с

Дей О.І. Українська народна балада. — К.: Наук, думка, 1986. — 263 с

Закувала зозуленька: Антологія української народної поетичної творчості. — К., 1998. — С 228—250.

З гір Карпатських: Українські народні пісні-балади. — Ужгород: Карпати, 1981. —462 с.

Колесса Ф. Українська усна словесність. — Едмонтон, 1983. — С 107—109.

Народні балади Закарпаття / Вступ, ст. П. Лінтура. — Ужгород, 1959.—144 с.

Народні балади Закарпаття / Вступ, ст. П. Лінтура. — Львів: Вид-во Львів, ун-ту, 1966. — 283 с.

Народні думи, пісні, балади / Вступ, ст. В. Яременка. — К.: Молодь, 1970. — 335 с

Нудьга ГА. Українська балада. — К.: Дніпро, 1970. —258 с

Франко І. Проба систематики українських пісень XVII в. // Франко І.

Твори: У 50 т. — Т. 42. — К.: Наук, думка, 1984. — О 302—308.

Франко І. Жіноча неволя в руських піснях народних // Франко І.

Твори: У 50 т. — Т. 26. — К., 1980. — С 110—153.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Українська усна народна творчість