Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Українська усна народна творчість

§22. Народна обрядовість, пов´язана з народженням дитини


Поява у сім´ї дитини є важливою подією для всієї родини. У давнину народження дитини теж сформувало цілу систему обрядів, метою яких було забезпечити новонародженому та його матері добре здоров´я, відповідний психологічний стан, адаптацію до нових умов. Намагаючись пояснити народження дитини, праслов´яни вбачали у Цьому дію магічних сил та духів предків і вважали, що дитина приходить у світ живих зі світу мертвих. Посередницею при цьому була Мати немовляти, яка за допомогою жриці племені (що виконувала Роль баби-повитухи) «переходила» межу між живими та мертвими, Щоб привести на світ дитину. За походженням обряди, пов´язані із появою на світ нової людини, є дуже давніми, тому вони пов´язані з магією та віруваннями. Функціонально вони поділяються на перед-пологові, пологові та післяпологові.

Обряди, що здійснювались у передпологовий період, становили своєрідну систему табу та заборон щодо їжі, місця перебування майбутньої матері, занять чи видів праці, поведінки, що ґрунтувались на основі давніх уявлень, збережених у численних забобонах. У переважній більшості ці закони були пов´язані із магією. Наприклад, вагітна жінка повинна була якнайдовше тримати свій стан у таємниці, їй заборонялося стригти волосся, різати, зупинятись на сакральних межах, що уявлялись рубежами між світами живих та мертвих (таких як поріг, ворота, перехрестя чи роздоріжжя), виходити з дому без оберегів тощо. Певній частині з цих табу у наш час можна знайти раціональне пояснення. Це стосується, зокрема, заборон виконувати важку працю (вимішування діжі та випікання хліба, будівництво житла), а також заборони переступати мотузки та гострі предмети.

Перед пологами до сім´ї, у якій повинна була народитись дитина, запрошували бабу-повитуху, і вона залишалась на час пологів та одужання матері. Уже в часи трипільської культури жриця вважалась посередницею між людьми та язичницькими божествами, що полегшують пологи. У ритуалах, здійснюваних нею, теж простежуються елементи давніх язичницьких культів — обливання рук породіллі (зливки) біля річки чи криниці з відповідними замовляннями до води; обкурювання її димом магічних трав, щоб «відлякати злих духів»; розв´язування всіх вузлів на одязі породіллі (що мало зв´язок із магією вузлів); відкривання всіх дверей, вікон, скринь тощо (за законами гомеопатичної магії це мало на меті полегшити роди).

В обрядах, що відбувались у час пологів, важливу роль відігравали не лише табу (заборона на вузли та перстені, які, за уявленнями, ускладнювали появу дитини на світ), магічні замовляння повитухи, а й ритуальні предмети, які вона використовувала (наприклад, пуповину хлопчикам відрізала на сокирі, закопуючи під «чоловіче» дерево — дуб, явір, ясен; дівчаткам — на гребінці, закопуючи під вишнею чи яблунею). Після пологів породілля і новонароджена дитина, за законами контагіозної магії, вважались нечистими (як ті, що прийшли із потойбіччя і доторком можуть «заразити» інших людей чи речі), тому до здійснення певних ритуалів не мали права спілкуватися з чужими людьми.

У системі післяпологових обрядів також простежуються елементи давніх культів: культу води (ритуальне омивання), культу хліба (батько приходив вітати дитину та дружину з короваєм); рослин (обереги, квіти, які дарували матері новонародженого); культ дерев — виявлявся у тому, що при народженні людини на родинному дереві, зображеному на дверях кожної сім´ї домальовувалась квітка чи листок, а також у тому, яке дерево використовувалось для виготовлення дитячої колиски (в залежності від того, чи це хлопчик, чи дівчинка; сама колиска виконувала функцію очищення повітрям). На деяких територіях новонародженим приносили дари. Щоб бути прийнятою у світі живих, дитина мала «відректися» світу мертвих. Це відречення здійснювалось у формі замовляння, яке від імені дитини говорили кум з кумою (на деяких територіях вони називаються божат і божатка чи нанашко і нанашка). При цьому вони тримали немовля на полотні, що символічно, як і вироби з тканини — скатерті, рушники тощо — в народній обрядовості символізують дорогу; у даному разі — дорогу у світ живих. У цьому обряді ритуальну роль виконує не лише вода (зливання), а й вогонь (свічки, обкурювання дитини), інші атрибути язичницької релігії. Посвячуючи дитину, кум і кума промовляли її ім´я в шапку над водою.

Важливим елементом родинної обрядовості був вибір імені для новонародженого. За язичницьким звичаєм дитині давали два імені: перше — «справжнє», яке знали лише найближчі і тримали його у таємниці (через вірування, що той, хто знає ім´я людини, має над нею владу); друге — те, яким кликали дитину, і яке було відоме для інших. До вибору імені ставились дуже серйозно, вважаючи, що разом з іменем дитині вибирають долю. Часто, віддаючи данину духам предків, дитині давали ім´я когось із померлих родичів.

Інші ритуали, що здійснювалися з дитиною, теж були пов´язані із магічно-культовою системою: перша купіль (у воду додавались магічні рослини, клались ритуальні речі); магічні дії над постіллю дитини. Особливо важливого значення набував обряд перших пострижин дитини як жертви зрізаного волосся Роду і Рожаницям. Цей обряд вважався зв´язком із потойбічним світом, оскільки зрізане волосся посилалося померлим предкам через вогонь або воду (тобто кидалось у піч або в річку). З магією пов´язане одягання на дитину різноманітних оберегів, маніпуляції із молочними зубами, що випадали; посвята хлопчиків у воїни через перший посад на коня (це здійснювалось на Семена, 14 вересня); дівчаток — у жниці чи прялі, що супроводжувалось ритуальним порізом руки серпом чи колення веретеном тощо.

Баба-повитуха залишалась у родині новонародженого певний період часу (40 днів) для звершення ритуалів очищення себе, породіллі та дитини, після чого жінка могла продовжувати подружнє життя. Прощання з повитухою здійснювалось у формі святкового обряду, який називався «бабина каша». Окрім ритуальної пшеничної чи ячмінної каші (жертва духам, що символізувала продовження Роду; вона розбивалась разом з мискою), на цей день готували ритуальний хліб, який дарувався бабі-повитусі разом з іншими речами — Рушником, полотном, предметами домашнього вжитку. Вона ж дарувала немовляті та членам родини амулети-обереги та здійснювала Ритуал «квітки», даруючи всім присутнім букетики з трав, калини та колосків, що вважались магічними. Це святкування було відгомоном давнього язичницького звичаю звеличення Роду і Рожаниць на другий день Різдва. З цієї нагоди теж готували ритуальні страви, які діти відносили своїм бабам-повитухам та «хрещеним» батькам.

Християнський ритуал хрещення як визнання біблійного віровчення, що почав здійснюватись із немовлятами з метою збільшення збору податків із християн, на слов´янських землях перейняв більшість рис язичницького обряду, що згодом закріпилося церквою. Тому в текстах усної народної творчості, якими супроводжуються вище описані ритуали, біблійно-християнські мотиви не простежуються.

Творів української народної словесності, пов´язаних з народженням дитини, збереглось небагато. Це зумовлено тим, що церква, запозичивши частину язичницького ритуалу, доповнила його церковнослов´янським текстом єдиного зразка.

З-поміж існуючих у записах творів окрім формул-замовлянь, якими супроводжувались ритуали омиття, змивання, пострижин тощо, зустрічаються пісні переважно величального характеру. Ними звеличувалось новонароджене немовля, баба-повитуха, мати, куми, рідше — інші родичі: батько дитини, її предки. Художньообразна структура цих творів насичена міфологічними архетипами, що підтверджує їх давнє походження:

Мати Андрійчика родила,   

Сонечком підперезала,

Місяцем обгородила, 

У колисці колисала.

Подібні пісні виконувались у час весільного обряду:

— Молода дівонька, яка ти красна!       —

Породила мене матінка,

Чи не сонце тебе породило, 

Годував мене батенько,

Чи не місяць тебе годував,   

Колихали мене братики,

Чи не вітри тебе колихали,  

Забавляли мене сестроньки

Чи не зірки тебе забавляли?

У золотій колисоньці...

У час величання новонародженого йому бажали щасливої долі і доброго одруження, у чому виявлявся зв´язок між етапами родинної обрядовості. Названим батькам співали:

Дай їм, Боже, здоров´ячко,  

Того віку дочекати.

Моїм божатам прожити.      

Як будуть ся віддавати,

Мені, Бог, дай здоров´я       

Щоб їм віночка ізвити.

Текстів величальних пісень, що виконувалися з приводу народження дитини, небагато, але, на думку Г. Лозко, поряд із величальними текстами співались ліричні та жартівливі, «особливо що стосуються кумів. Такими є пісні «Ой кум до куми залицявся», «Та були в кума бджоли» та ін.». Подібні твори могли перейти у розряд жартівливих після того, коли поняття «кум» та «кума» втратили ореол сакральності, або у зв´язку із язичницькими грищами та «кумуванням».

У жартівливому ключі сприймається й ряд інших творів, що в далекому минулому виконувались як сакральні тексти серйозного значення. Такою є пісня, що співалась із нагоди повного одужання породіллі, яка через шість тижнів після пологів могла продовжувати подружнє життя:

Літає журавель, літає, літає

Та й за ковдру заглядає:

А вже нашій роділлі вийшли неділі.

Вірогідно, що й інші ритуали, здійснювані з новонародженим, супроводжувались обрядовими піснями, але тексти їх не зафіксовані. Твори народної словесності, пов´язані із вихованням дитини, її життям та побутом розглядатимуться в розділі «Дитяча народна словесність».

Окрім зв´язку з дитячою творчістю, обрядові пісні, пов´язані з новонародженим, виявляють спорідненість з іншими жанрами родинної обрядовості, з мотивами та образами текстів річного календарного циклу та народного епосу. Формою вони наближені до замовлянь, функціонально носять магічний характер, перегукуються із забобонами, є джерелом виникнення текстів малих жанрів — загадок, прислів´їв та приказок тощо. їх архітектоніка та композиційна побудова проста; рядки строфи, як правило, нерівноскладові, вірш більше тяжіє до тонічного, аніж силаботонічного, що є свідченням їх давнього походження.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Українська усна народна творчість