Електронна бібліотекапідручники


Педагогіка вищої школи

Методи організації науково-дослідної роботи студентів


Є два рівні досліджень: емпіричний і теоретичний. На емпі­ричному — встановлюють нові наукові факти і на основі їх уза­гальнення формують закономірності. На теоретичному рівні ви­суваються й формулюються основні загальні закономірності, що дають змогу пояснити раніше відкриті факти, а також передба­чити факти і явища, що відбудуться в майбутньому.

Емпіричне дослідження спрямоване безпосередньо на кон­кретний об´єкт: явище, процес або закономірність — і спираєть­ся на дані спостережень та експериментів. До методів емпірично­го дослідження відносять: спостереження, анкетування, бесіду, тестування, експеримент.

Теоретичне дослідження пов´язане з розвитком і вдосконален­ням поняттєвого апарату відповідної науки і спрямоване на різно­бічне пізнання об´єктивної дійсності разом з її суттєвими зв´яз­ками і закономірностями. До теоретичних методів дослідження зараховують: аналіз і синтез, індукцію та дедукцію, логічні ме­тоди (порівняння, розрізнювання, подібність). До теоретичних методів дослідження відносять також моделювання й частково — експеримент.

Слід зауважити, що експериментально-емпіричний і теоре­тичний рівні пізнання взаємопов´язані між собою. На структуру педагогічного експерименту впливають логіко-теоретичні мето­ди, що використовуються в процесі висунення гіпотези, її обґрун­тування та перевірки.

Теоретичні методи дослідження передбачають глибокий аналіз фактичного матеріалу, абстрагування від усього другоряд­ного, виявлення процесу в чистому вигляді, розкриття його істот­них закономірностей, пояснення зовнішнього внутрішнім тощо. Емпіричні методи передбачають дослідження на рівні явищ, тео­ретичні — на рівні їх сутності.

Теоретичне осмислення здобутих на емпіричному рівні віро­гідних фактів — основний шлях отримання дійсно наукових знань. Спираючись на теоретичні методи досліджень, можна побудува­ти правильно, об´єктивно інтерпретацію накопичених фактів.

За допомогою аналізу можна в явищі виявити і розглянути окремі його сторони, ознаки, особливості, властивості. Аналіз допомагає розібратися з найскладнішими явищами. Це означає відокремити одні однорідні факти від інших, зіставити їх, ви­явити, які факти трапляються найчастіше, а які — дуже рідко, що є типовим для цього явища і що — випадковим.

Метод спостережень характеризується безпосереднім спри­йняттям явищ і процесів як цілісної і загальної картини їх змін. Педагогічне спостереження лише тоді правильно відображає яви­ще, яке вивчається, коли є чіткий план його проведення, який визначає об´єкти спостереження, його мету, завдання, час, три­валість і передбачуваний результат, очікувані зміни.

Анкетування є методом отримання інформації за допомогою складених відповідно до певних правил системи запитань, кож­не з яких логічно пов´язане з метою дослідження. Анкети класи­фікують за змістом, функцією, формою. За змістом анкети мо­жуть торкатися фактів; характеристик окремих людей, явищ, процесів; намірів.

За функціями анкети поділяють на питання-фільтри з функ­цією розсіювання і перевірні, або контрольні, запитання, основ­на функція яких — перевірити достовірність отриманої інфор­мації. За формою анкети можна поділити на відкриті (передбача­ють вільні відповіді) і закриті (передбачають вибір відповіді з низки запропонованих).

Дослідник, складаючи анкету, має дотримуватися певних ви­мог. Запитання закритої анкети мають передбачати лише одно значні відповіді ("так", "ні", "не знаю" або кілька відповідей). Не можна пропонувати запитання, які вимагають моральної або со­ціальної оцінки своїх якостей ("Чи вважаєте ви себе самовпевненою чи невпевненою людиною?"). Запитання мають бути лаконіч­ними, точними, чіткими, зрозумілими за змістом, доступними для розуміння, простими, конкретними. На з´ясування однієї харак­теристики має бути спрямовано кілька запитань, які контролюва­ли б об´єктивність відповідей. В анкеті мають бути запитання як у прямій, так і непрямій формі, як особові, так і безособові.

Доцільно на початку анкети пропонувати легкі запитання, що стосуються конкретних дій, подій, фактів, потім складні (спря­мовані на виявлення суджень, оцінок), далі найскладніші (які потребують прийняття рішення, вибору відповіді). На завершен­ня пропонуються знову прості запитання.

Анкетування як метод дослідження має переваги, до яких можна віднести:

—масовість обстеження;

—велику швидкість збору інформації;

—легкість обробки результатів;

—можливість отримання письмових відповідей на такі запи­тання, які в усній формі залишаються без відповідей;

—можливість порівняння результатів кількох обстежень;

—зручний спосіб фіксації фактів (при використанні запитань відкритого типу);

—зменшення можливості неправильного розуміння запитань (при використанні запитань закритого типу).

Дослідник повинен знати, що надійність результатів дослі­дження залежить від адекватно дібраного комплексу методів, адже кожен з них окремо може мати певні недоліки, які поляга­ють у тому, що вони:

—не дають змогу схарактеризувати всі сторони об´єкта;

—не дозволяють глибоко увійти в ситуацію;

—не дають змогу прогнозувати виключну правильність, по­вноту, точність відповідей;

—не дозволяють втручатися в опитування, і тому їх не мож­на вважати досить гнучкими;

—не дають змогу отримати відповіді високого рівня об´єктив­ності;

—      становлять штучний, неприродний метод, який не дає змоги враховувати різницю в розумінні запитань респондентами.

Бесіда — це метод встановлення особливостей респондентів під час безпосереднього спілкування, який дає змогу отримати від них інформацію, що цікавить дослідника за допомогою попе­редньо підготовлених запитань. Під час бесіди можуть бути з´я­совані особливі характеристики респондента, мотиви його пове­дінки, оцінки різних аспектів життя, основні факти біографії. Доцільно у бесіді використовувати непрямі запитання. Вони до­помагають отримати інформацію про приховані сторони життя респондента. Варто пам´ятати, що бесіда — це не тільки метод дослідження, а й метод виховання.

Для того щоб бесіда була надійним методом дослідження, не­обхідно чітко сформулювати її мету, продумати запитання, виз­начити місце і час проведення. Необхідно дотримуватися правил проведення бесіди:

—варто починати бесіду з приємної респонденту тематики, щоб він говорив охоче (це сприяє встановленню контакту);

—треба проявляти щирий інтерес і повагу до його думки, вста­новити доброзичливі, оптимістичні взаємини у розмові, бажан­ня переконати, а не примусити до погоджування;

—необхідно правильно вибрати місце і час, пам´ятаючи, що небажаною є присутність сторонніх осіб, а важливим чинником — настрій респондента;

—бесіда має бути не випадковою, а спланованою;

—не варто починати бесіду із запитань анкетного характеру;

—лексика дослідника має бути зрозумілою респонденту;

—при уточненні відповіді не варто давати підказку, краще поставити запитання типу: "Як це розуміти?", "Що це означає?", "Поясніть, будь-ласка, свою думку";

—під час бесіди необхідно виявляти високу культуру спілку­вання і такт;

—бесіда не має тривати більше ЗО—40 хвилин.

Інтерв´ю це вид бесіди, коли дослідник ставить запитання одному або кільком співрозмовникам. У цьому випадку запитан­ня мають більш чіткий характер, відповіді занотовуються. До­цільно спочатку записати інтерв´ю на магнітофонну плівку, а потім оформити письмово.

Важливо розширити коло запитань (основних і допоміжних), які дають змогу досліднику з´ясувати сучасність проблем, що його цікавлять. При цьому необхідно передбачити зручні форми фіксації інформації, набутої протягом бесіди чи інтерв´ю, які б дали змогу швидко вести записи. Інтерв´ю корисно застосувати в тих випадках, коли дослідник заздалегідь впевнений в об´єктив­ності відповідей на поставлені запитання. Це пояснюється тим, що інтерв´ю не передбачає постановки низки уточнювальних за­питань, які притаманні звичайній бесіді.

Тести — це об´єктивне і стандартизоване визначення вибору поведінки. Метою тестів є визначення різниці між індивідами або між реакціями одного індивіда в різних умовах. Наприклад, якщо тестування проводиться в навчальному закладі, то завданнями його можуть бути:

—виявлення відносного рівня розвитку (научуваність, па­м´ять, уява, інтелектуальні здібності);

—аналіз змін рівня розвитку учня під впливом певних дій;

—виявлення за потенціями рівня психічного розвитку.

За допомогою тесту можна визначити:

—рівень розумового розвитку (коефіцієнт інтелекту);

—ступінь обдарованості;

—стан людини і його особливості (утомлюваність, апатія, активність);

—структурні якості особистості (самооцінка, товариськість, емоційна усталеність);

—прогнозовану межу можливостей подальшого розвитку людини.

Подаємо окремі методи дослідження, які застосовуються в педагогіці.

Аналіз результатів діяльності учнів. Аналізуючи кон­трольні роботи, твори, зошити зі звітами про прочитане, різні ви­роби, виготовлені учнями, можна отримати інформацію про охайність, систематичність роботи, особливості сприймання, на­явність практичних умінь, спрямованість творчих інтересів.

Шкалування означає визначення масштабу, одиниці вимірю­вання. Це діагностичний метод визначення, за допомогою якого реальні якісні явища отримують своє числове відображення у формі кількісних оцінок. Він може бути використаний для оцінювання якостей особистості при складанні характеристик учнів, виявленні їх ставлення до різних видів діяльності (навчальної, трудової, ігрової тощо).

Є кілька видів шкал, які можна використати при написанні кваліфікаційної або дипломної роботи, зокрема шкали оцінюван­ня (прості). їх сутність полягає в тому, що певне реальне явище (якість) моделюють (відображають) за допомогою числових сис­тем за заздалегідь обґрунтованими оцінками (балами). Наприк­лад, для оцінки характеру взаємовідносин учителя з учнями мож­на використати таку шкалу (табл. 16).

Таблиця 16

Характер взаємовідносин

Оцінювальний бал

Різко негативні

-2

Слабо негативні

-1

Байдужі

0

Слабо позитивні

+ 1

Яскраво позитивні

+ 2

При цьому необхідне розшифрування кожного з пунктів.

Шкали оцінювання можуть бути різних видів.

Рейтинг — це діагностичний метод визначення досягнень шляхом збирання суджень і різнобічних оцінок компетентними суддями, експертами якостей учня (студента). Дані рейтингу представляють в ординарній числовій системі (порядковій ран­говій шкалі), яка використовує лише дві властивості числового ряду. Числа цієї системи можуть бути однаковими, а у випадку нерівності — одне з них більше або менше, ніж інше. Наскільки одне число більше або менше від іншого визначити не можливо, отже, ніякі арифметичні дії з числами ординарної шкали теж не можливі. Необхідність ординарної шкали викликана потребою описання властивостей, для яких є можливість зрівнювати лише інтенсивність їх наявності в одних об´єктів порівняно з іншими за принципом "більше-менше".

Отже, шкали ранжирування утворюються шляхом порівнян­ня окремих показників між собою: членів учнівського (студент­ського) колективу розташовують у ряд за ступенем активності, навчальних досягнень і т. ін.

На основі ранжирування можна визначити кореляцію — вста­новити наявність або відсутність та щільність зв´язку між двома явищами.

З розвитком педагогічної науки в ній все більше використову­ються статистичні методи. Статистика — це наука про масові яви­ща, за допомогою якої можна отримати узагальнені дані про су­купності, які вивчаються, розрахувати показники зв´язку і впли­ву, виявити закономірності в розвитку процесів, які вивчаються.

Статистичні методи не замінюють педагогічних, а лише до­повнюють їх, збагачують і розширюють. Серед способів обробки педагогічних матеріалів статистичний є провідним. Йому пере­дує класифікація, групування фактів за кодуванням, що дає змо­гу маневрувати відповідями, занесеними в одну групу.

Дослідник повинен завжди пам´ятати, що накопичення даних, які прямо стосуються теми наукової роботи, — це основа наукового дослідження. Отримавши достатню кількість вихідного матеріалу, дослідник повинен ретельно і всебічно опрацювати його.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія педагогіки: курс лекцій
Робоча книга вихователя групи продовженого дня
Педагогіка вищої школи
Дидактика