Електронна бібліотекапідручники


Педагогіка вищої школи

Особливості технології і техніки організації та проведення практичних, лабораторних, індивідуальних занять, консультацій і колоквіумів


Значне місце в системі підготовки фахівців посідають прак­тичні, лабораторні, індивідуальні заняття, консультації і коло­квіуми. Головне їх завдання — закріплення, переведення у дов­готривалу пам´ять теоретичних знань, формування умінь і нави­чок з тієї чи тієї навчальної дисципліни, оволодіння апаратом наукових досліджень.

Практичне заняття (лат. prakticos — діяльний) — форма навчального заняття, в ході якої викладач організовує розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисци­пліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентами відповідно сфор­мульованих завдань. Ця форма занять проводиться в лабораторі­ях або аудиторіях, обладнаних необхідними технічними засоба­ми навчання, обчислювальною технікою.

Практичне заняття має бути добре підготовлене. Викладач, якому доручено ці заняття, за погодженням з лектором навчаль­ної дисципліни завчасно готує необхідний методичний матері­ал — тести для виявлення рівня оволодіння студентами відповід­ними теоретичними положеннями, набір завдань різного ступе­ня складності для розв´язання їх студентами.

Структура практичного заняття: проведення попереднього кон­тролю знань, умінь і навичок студентів; постановка викладачем загальної проблеми та її обговорення за участю студентів; розв´я­зування завдань з їх обговоренням; розв´язування контрольних завдань; їх перевірка й оцінювання. Отримані студентом за окремі практичні заняття оцінки враховуються при виставленні підсум­кової оцінки з відповідної навчальної дисципліни.

Кількість годин на практичні заняття з окремої дисципліни визначена навчальним планом. Перелік тем практичних занять міститься в робочій навчальній програмі дисципліни. Кількість студентів на практичному занятті не повинна перевищувати по­ловини академічної групи.

У процесі проведення практичних занять використовуються різні методи навчання. Оскільки головним завданням цього виду навчальної роботи є формування умінь і навичок, провідне місце має відводитися різноманітним вправам (підготовчим, пробним, за зразком, тренувальним, творчим, практичним, графічним, усним, письмовим, професійним, технічним таін.).

Практичні заняття мають відповідати таким вимогам:

1.Забезпечення розуміння студентами необхідності володі­ння базовими теоретичними знаннями.

2.Усвідомлення необхідності вироблення вмінь і навичок, що мають професійну спрямованість.

3.Забезпечення оптимальних умов для формування умінь і навичок (санітарно-гігієнічних, дидактичних, виховних).

4.Навчання студентів раціональних методів оволодіння вміннями й навичками.

5.Забезпечення самостійної діяльності кожного студента.

6.Дотримання систематичності й логічної послідовності у формуванні умінь та навичок студентів.

7.Розробка завдань для практичних занять з чіткою профе­сійною спрямованістю.

8.Широке включення в систему практичних занять завдань творчого характеру.

9.Систематичний контроль виконання студентами практич­них завдань.

10. Постійне заохочення практичної навчальної діяльності студентів.

Слід відмовитися від практики, коли практичні заняття ма­ють колективний характер: один студент виконує завдання на дошці, а інші працюють на своїх робочих місцях. Необхідно йти більш доцільним і ефективним шляхом: викладач має чітко ви­значити завдання, ознайомити студентів з методами самостійної діяльності, допомогти їм усвідомити алгоритм дій. І далі необхід­но організувати самостійну роботу кожного студента.

Лабораторне заняття (лат. labor — праця) — форма на­вчального заняття, за якого студенти під керівництвом виклада­ча особисто проводять натурні або імітаційні експерименти чи досліди з метою практичної перевірки і підтвердження окремих теоретичних положень навчальної дисципліни, набувають прак­тичних навичок роботи з лабораторним обладнанням, устаткуван­ням, вимірювальною апаратурою обчислювальною технікою, ово­лодівають методикою експериментальних досліджень у конкрет­ній предметній галузі.

Проведення лабораторних занять потребує добре підготовле­них, спеціально обладнаних навчальних лабораторій з викори­станням устаткування, пристосованого до умов навчального про­цесу (лабораторні установки, макети тощо). Інколи лабораторні заняття доцільно проводити безпосередньо на виробництві, в умо­вах реального професійного середовища (на заводі, у полі, в на­уково-дослідному інституті, в школі).

Структура лабораторного заняття: проведення поточного кон­тролю підготовленості студентів до виконання конкретної лабо­раторної роботи, виконання її завдань, підготовка індивідуаль­ного звіту про виконану роботу і захист його перед викладачем. Виконання лабораторної роботи оцінюється викладачем. Підсум­кові оцінки за виконання лабораторних робіт враховуються при визначенні семестрової підсумкової оцінки з відповідної навчаль­ної дисципліни.

Плани, технологію та методику проведення лабораторних робіт розробляють відповідні кафедри. Кількість годин на лабо­раторні заняття з окремої дисципліни визначається навчальним планом. Перелік тем лабораторних занять визначено робочою навчальною програмою дисципліни. Заміна лабораторних занять іншими видами навчальних занять не допускається. Кількість студентів на лабораторному занятті не повинна перевищувати половини академічної групи. Кожен студент має самостійно ви­конати всі лабораторні роботи й оформити їх результати.

У процесі організації та проведення лабораторних робіт ви­кладачеві необхідно акцентувати увагу на таких моментах: змі­стовність лабораторних занять; забезпечення лабораторій, кабіне­тів новітнім обладнанням, яке відповідає технологіям сучасного виробництва; матеріалами, реактивами, приладами, апаратами; забезпечення самостійності студентів у ході виконання лабора­торних робіт; дотримання правил техніки безпеки; навчання сту­дентів методів виконання цього виду робіт.

Індивідуальне навчальне заняття проводиться з окремими студентами з метою підвищення рівня їх підготовки та розкрит­тя потенційних творчих здібностей. Цей вид занять організо­вується за окремим графіком з урахуванням індивідуального на­вчального плану студента.

Форми, види, обсяг, методи проведення індивідуальних на­вчальних занять, форми й методи поточного і підсумкового кон­тролю (крім державної атестації) визначаються індивідуальним навчальним планом студента.

Індивідуальні навчальні заняття можуть проводитися з однієї, декількох дисциплін або з певної частини дисципліни.

Консультація (лат. consultatio — звертання за порадою) — форма навчального заняття, що передбачає надання студентам потрібної допомоги у засвоєнні теоретичних знань і виробленні практичних умінь і навичок шляхом відповіді викладача на кон­кретні запитання або пояснення окремих теоретичних положень чи аспектів їх практичного застосування. За спрямованістю вона має скеровуватися на допомогу студентам в оволодінні методоло­гією теми чи розділу, а також методами самостійної навчальної роботи. Кількість годин на консультації визначається навчаль­ними планами й індивідуальними планами викладачів. Консуль­тації проводять викладачі, які читають відповідний навчальний курс, за графіком, що встановлює кафедра за погодженням з де­канатами. Викладачі можуть надавати консультації групам сту­дентів або окремим студентам.

Важливе місце в організації навчальної роботи студентів на­лежить колоквіуму. Колоквіум (лат. colloguium — розмова, бесі­да) — це вид навчальної роботи, що передбачає з´ясування рівня засвоєння студентами знань, оволодіння вміннями й навичками з окремої теми чи розділу. На колоквіум викладач запрошує позанавчальний час групу студентів і в процесі співбесіди з´ясо­вує рівень засвоєння матеріалу. Це дає змогу вносити корективи в лекційний курс і практичні заняття.

У практику навчальної роботи вищих навчальних закладів поступово впроваджується тьюторський вид роботи зі студента­ми. Тьютор (лат. tutor, англ. tutor — спостерігаю, піклуюсь) — це педагог-наставник, опікун, який керує невеликою групою сту­дентів, допомагає їм у навчанні, стежить за їхньою навчальною діяльністю, керує професійною підготовкою. Тьюторські занят­тя виникли в коледжах та університетах Великої Британії (Окс­фордському, Кембриджському) і в університетах США (Гарвард­ському, Брістольському).

У вітчизняних вищих навчальних закладах система тьюторства застосовується мало. Вона практикується здебільшого у кон­серваторіях, театральних ВНЗ, де професійна підготовка з основ­ної спеціальності (вокал, режисура) здійснюється під керівниц­твом конкретного викладача впродовж усього періоду навчання. У ході приєднання національної системи освіти до Болонського процесу, входження в європейський освітній простір система тьюторства широко застосовуватиметься у вищій школі.

Література

АлексюкАМ. Педагогіка вищої освіти України: Історія. Тео­рія. — К.: Либідь, 1998.

Кобиляцький 7.7. Методи навчально-виховної роботи у вищій школі. — JL: Вид-во ЛДУ, 1970.

Навчальний процес у вищій педагогічній школі / За ред. О.Г. Мороза. — К.: НПУім. М. Драгоманова, 2001.

Низамов РА. Дидактические основы активизации учебной деятельности студентов. — Казань, 1975.

Рогинский В.М. Азбука педагогического творчества. — М.: Высш. шк., 1990.

Слепкань 3. Наукові засади педагогічного процесу у вищій школі. —К., 2000.

Шуркова М. Практикум по педагогической технологии. — М., 1998.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія педагогіки: курс лекцій
Робоча книга вихователя групи продовженого дня
Педагогіка вищої школи
Дидактика