Електронна бібліотекапідручники


Педагогіка вищої школи

Види семінарів, вимоги до їх організації та проведення


Семінар (лат. seminarium — розсадник) — вид навчальних занять практичного характеру, спрямованих на поглиблене опра­цювання теоретичного матеріалу. Семінарські заняття сприяють активізації пізнавальної діяльності студентів, формуванню само­стійності суджень, умінню обстоювати власні думки, аргументу­вати їх на основі наукових фактів. Вони сприяють оволодінню фундаментальними знаннями, допомагають розвивати логічне мислення, формувати переконання, оволодівати культурою то­лерантності, активно впливати на соціальне становлення особис­тості.

Історичні корені семінарських занять досить глибокі. Ще у давньогрецьких школах вдавалися до диспутів, заслуховування й обговорення наукових повідомлень, коментування їх учителя­ми. У добу середньовіччя в доповнення до диспутів, дискусій з´я­вилися семінари. Головне завдання цього виду навчальної робо­ти — навчити студентів умінню критично висловлювати свої міркування щодо певних питань, сприяти оволодінню методами і прийомами риторики.

У XVIII—XIX ст. семінари широко входять до структури на­вчальної роботи вищих шкіл. Якщо раніше їх використовували при вивченні літератури, теологічних дисциплін, юриспруденції, то вже у XX ст. вони набули поширення при вивченні багатьох дисциплін гуманітарного та соціального циклу.

Сучасна вища школа семінарським заняттям відводить знач­ну частину навчального часу, особливо з дисциплін соціально-економічного й гуманітарного циклів.

У практиці навчальної роботи виділяють три різновиди семі­нарських занять: просемінари, семінари, спецсемінари.

Просемінари мають передувати власне семінарам, відіграва­ти вступну, підготовчу роль. Вони передбачають аудиторну робо­ту студентів під керівництвом педагога, спрямовану на оволодін­ня вміннями й навичками самостійної роботи з підготовки до без­посередньої участі в семінарах. Технологія проведення просемі­нарів містить такі компоненти: формулювання викладачем теми заняття, дидактичної мети; добір методичного забезпечення підготовки та проведення заняття; необхідні засоби для реалізації мети; організація студентів на навчальну діяльність безпосеред­ньо на занятті з урахуванням етапів роботи (визначення конкрет­ного питання теми семінару, яке треба опрацювати; рекоменда­ція методів і прийомів опрацювання наукових джерел; виокрем­лення вузлових питань, наукова аргументація тих чи тих теоре­тичних положень; організація виступів студентів, постановка запитань, опанування тим, хто виступає, культурою ведення дис­кусії з дотриманням принципу толерантності; підсумкове слово викладача). Отже, головна функція просемінарів — оволодіння технологією, методикою і технікою роботи на власне семінарах з урахуванням дисципліни.

Просемінари зазвичай проводять на початку вивчення на­вчального курсу, програмою якого передбачена певна кількість годин на семінарські заняття. Досить провести 3—4 просеміна­ри, щоб допомогти студентам оволодіти відповідним рівнем тех­нології, техніки й методики підготовки та участі в семінарських заняттях. Якщо студенти перших курсів не проходять такої "шко­ли навчання" шляхом участі в просемінарах, вони зазнають знач­них труднощів на власне семінарах.

Семінари — більш високий рівень організації навчальної діяльності. Цим видом навчальної роботи передбачено підвищен­ня пізнавальної активності студентів. Технологія організації та проведення семінарських занять передбачає попереднє визначен­ня викладачем теми, основних питань, які виносяться на обгово­рення, ознайомлення зі списком літератури для опрацювання та методичними рекомендаціями щодо систематизації результатів цієї роботи. Безпосередньо на заняттях відбуваються процес об говорения основних проблем теми, дискусія, забезпечується ак­тивність студентів, підбиваються підсумки, оцінюється діяль­ність студентів. Загалом семінари мають бути "розсадником знань", забезпечувати інтелектуальний розвиток студентів, фор­мувати у них пізнавальну активність.

У процесі організації та перебігу семінарських занять важли­во забезпечити оптимальні умови для спілкування на рівні "ви­кладач — студенти", "студенти — викладач" на засадах демокра­тизму й толерантності. Лише за умов вільного висловлювання влас­них думок, їх наукового обґрунтування активізується процес пізнання, формуються пізнавальні й соціальні мотиви учіння.

У процесі проведення семінарських занять викладач має цілеспрямовано виховувати в студентів таку етичну рису, як то­лерантність (від лат. tolerans — терплячий) — терпимість до чужих думок і міркувань. Після завершення навчання фахівці включа­ються в активну виробничу й соціальну діяльність. Перебіг її здійснюватиметься в багатовимірному й багатовекторному со­ціальному середовищі (різноманітність виробничих, психологіч­них, моральних чинників, прояви різних напрямів у політиці, мистецтві, релігії та ін.). Це вимагає від особистості прояву толе­рантності й уміння обстоювати власні позиції, погляди на ту чи ту проблему з позицій наукових законів і здорового глузду. Ці уміння якраз і виробляються на семінарах. Треба мати на увазі, що змістовий бік того чи того семінарського заняття не зали­шається надовго в пам´яті студентів. Головне, щоб вони вчилися мислити, висловлювати свої судження, аналізувати думки інших, щоб відбувався рух в інтелектуальному розвитку, формуванні наукового світогляду та системи методів і прийомів пошуку істи­ни, культури спілкування.

У системі семінарських занять треба уникати одноманітності їх проведення, вносячи елементи дискусії, гри, змагальності і под. Професор A.M. Алексюк називає такі різновиди семінарських занять:

1.Семінар запитань і відповідей.

2.Семінар — розгорнута бесіда: передбачає попередню підго­товку студентів з визначених завдань.

3.Семінар — колективне читання: студенти зачитують тек­сти, коментуючи їх зміст з позицій розвитку сучасної науки.

4.Семінар, що передбачає усні відповіді студентів з наступ­ним їх обговоренням.

5.Семінар-дискусія: студенти, маючи програму, завчасно го­туються до дискусії та розгортають її безпосередньо на занятті.

6.Семінар, що передбачає обговорення й оцінювання письмо­вих рефератів студентів.

7.Семінар-конференція: студенти завчасно готують доповіді, виступають з ними, відповідають на запитання своїх колег.

8.Семінар — теоретична конференція: проводиться зі студен­тами кількох груп курсу на основі вивчення об´ємного розділу чи цілої дисципліни.

9.Семінар — вирішення проблемних завдань: проводиться на основі створення проблемних ситуацій, виділення проблемних завдань і праці над їх розв´язанням.

10.Семінар — прес-конференція: кілька студентів готують повідомлення з вузлових питань, а всі учасники включаються в їх обговорення.

11.Семінар — "мозковий штурм": студенти завчасно озна­йомлюються з важливими проблемними завданнями, які потребу­ють вирішення; під час семінару вносять конкретні пропозиції щодо розв´язання проблеми. Усі пропозиції записують, система­тизують і визначають найбільш доцільні. Проблемні завдання повинні мати конкретну наукову, виробничу, соціальну спрямо­ваність. Така робота проводиться, як правило, на старших кур­сах за умови достатньої теоретичної підготовки студентів. Цей вид семінару особливо ефективно впливає на інтелектуальний розви­ток студентів, сприяє їх соціальному становленню як учасників професійної діяльності в різних сферах народного господарства. Ідея "мозкового штурму", запропонована в 1953 р. американ­ським психологом А. Осборном, широко використовувалась у другій половині XX ст. відомими вченими, конструкторами складних технічних систем. Ефективним є застосування "мозко­вого штурму" в процесі проведення медичних і педагогічних кон­силіумів. Подібний підхід до пошуків істини особливо важливий в умовах розв´язання завдань ринкової економіки на засадах де­мократизму. Отже, в системі професійної підготовки студентів мають бути закладені основи таких умінь.

У процесі підготовки та проведення семінарських занять вар­то рішуче відмовитися від шкідливої практики, коли студенти, отримавши перелік питань з теми семінарського заняття, розпо­діляють між собою ролі, якими передбачено, хто конкретно ви­світлюватиме те чи те питання. Це породжує формалізм, па­сивність основної частини академічної групи. Лише активна участь усіх студентів у розв´язанні окреслених завдань активі­зує їх, приносить задоволення учасникам семінару.

Важливу роль у формуванні професійної зрілості студентів відіграють спеціальні семінари, що є вищою сходинкою навчаль­ної діяльності. Вони спрямовані на формування у студентів умінь та навичок проведення наукових досліджень. Спецсемінари за­звичай проводяться на старших курсах. Кафедри затверджують і розробляють їх тематику, укладають відповідні програми з чітким визначенням вузлових тем, основної літератури. Напри­клад, у системі підготовки фахівців-педагогів студентам 5-го кур­су пропонують узяти участь у спецсемінарі з проблеми "Педа­гогічні технології організації навчально-виховної роботи в загаль­ноосвітніх закладах освіти". Для цього визначають низку про­відних тем, що розкривають зміст порушуваної проблеми:

  1. Сутність педагогічних технологій, їх наукові засади.

2. Технологія організації наукової праці педагога.

3. Технологія вивчення особистості учня.

4. Технологія вивчення учнівського колективу.

5. Технологія формування первинного дитячого колективу.

6. Технологія організації колективних творчих справ.

7. Технологія підготовки вчителя до уроку.

8. Технологія впровадження у практику модульно-розвивального навчання.

9. Технологія аналізу й оцінювання навчальної діяльності учнів.

10.Технологія реалізації ідеї вальдорфської педагогічної си­стеми.

11.Технологія запровадження педагогічної системи М. Монтессорі тощо.

Обсяг занять залежить від обсягу й важливості загальної теми, кількості студентів у групі. На вступному занятті викладач ак­центує увагу студентів на значущості теми, ознайомлює з організацією роботи над нею, дає методичні рекомендації щодо підго­товки наукових повідомлень, розробки технологічних карт і т. ін. Тут же за студентами закріплюють конкретні теми (можна одну тему доручати 2—3 студентам) і складають календарний план підготовки матеріалів.

Безпосередньо на заняттях визначені студенти організовують і проводять навчальну роботу в групі: виступають з науковими повідомленнями, знайомлять з технологічними картами, обгово­рюють окремі аспекти проблеми. Всі студенти конспектують не­обхідні матеріали, рекомендовану літературу.

Таким чином, студенти займаються не лише трансляцією знань, а й набувають досвіду організації пізнавальної діяльності своїх товаришів.

 



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія педагогіки: курс лекцій
Робоча книга вихователя групи продовженого дня
Педагогіка вищої школи
Дидактика