пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Педагогіка вищої школи

Дидактичні і методичні вимоги до академічної лекції


Коли йдеться про лекцію у вищому навчальному закладі, то мається на увазі академічна лекція, яка відповідає навчальному завданню конкретної дисципліни і спрямована на реалізацію відповідної програми. Це ставить певні вимоги до змісту, струк­тури, технології і методики підготовки та читання лекції.

Вимоги до академічної лекції: сучасний науковий рівень і на­сичена інформативність, переконлива аргументація, доступна і зрозуміла мова, емоційність, чітка структура і логіка, наявність яскравих прикладів, наукових доказів, обґрунтувань, фактів.

Структура академічної лекції: план — основні питання лекції; вступна частина — зв´язок з минулою лекцією, введення в тему; виклад основних положень з акцентованими висновками за кож­ним окремо; підбиття підсумків — загальний висновок.

Академічна лекція будується на принципах системності, інфор­мативності, наочності, зрозумілості (доступності). Кожна лекція є логічно завершеною ланкою єдиної замкненої системи — курсу лекцій. У її тексті мають бути чітко пов´язані між собою струк­турно-логічні дидактичні блоки. Проектується графічний текст, планується, де, коли, скільки і які схеми, рисунки, графіки, формули подаються як підтвердження вербальної інформації. Прин­цип наочності реалізується засобами візуалізації (ТЗН, роздатковий матеріал, схеми, планшети тощо). Лекція має читатися зрозу­мілою для студентів мовою, незнайомі слова і терміни роз´ясню­ються, не варто перенасичувати лекцію "наукоподібними" термі­нами і модними іноземними словами. Текст (лат. texturn — зітка­не) лекції має бути логічним, простим і зрозумілим.

Академічні лекції є кількох видів. Вступна лекція є початко­вим етапом опрацювання нової дисципліни навчального плану. Завдання такої лекції полягає в тому, щоб розкрити структуру курсу, особливості його вивчення, місце нової навчальної дисцип­ліни у системі професійної підготовки студентів, її актуальність і важливість у їх майбутній професійній діяльності. Та головне у підході до лекції цього виду — зацікавити студентів змістом на­вчальної дисципліни, сформувати у них інтерес до неї. Читання вступної лекції вимагає від викладача значного емоційного підне­сення, натхнення, образності. Важливо захопити студентів не лише змістом навчального матеріалу, а й викликати інтерес до себе як до викладача, особистості.

Основне місце у науково-педагогічній діяльності викладача ВНЗ займають тематичні лекції з курсу конкретної навчальної дисципліни. Це, так би мовити, щоденна, "буденна" робота викла­дача і студентів. Вона вимагає цілеспрямованості, систематичності та послідовності, логічної узгодженості між окремими темами.

Опрацювання навчального курсу завершується підсумковою (заключною) лекцією. її проводять переважно після завершення вивчення групи дисциплін спорідненого циклу (наприклад, лінгвістичних чи літературознавчих, педагогічних та под.), на­передодні складання державних екзаменів, виходу на практику та ін. Головне завдання такої лекції полягає в тому, щоб дати можливість студентам усвідомити науковий, методологічний стрижень розвитку системи наук, взаємозв´язок між ними, окре­слити перспективи подальшого становлення науки того чи того напряму. Проведення таких лекцій доручають найбільш досвід­ченим, ерудованим викладачам.

Процес навчання — багатогранна і багатофакторна діяльність педагога і студентів, він спрямований на реалізацію низки функцій. А оскільки лекція займає особливо важливе місце у навчально-виховній роботі, то вона містить у собі можливості здійснення освіт­ньої, розвивальної, виховної, організуючої функцій.

Освітня функція лекції забезпечує можливості для оволодіння змістом навчального матеріалу на рівні історичного досвіду і озна­йомлення з новими досягненнями науки, усвідомлення перспекти­ви подальшого розвитку наукових пошуків у відповідних галузях, а також розкриття можливостей використання конкретних знань у професійній діяльності. Одночасно лекція допомагає студентам зорієнтуватися у великому масиві інформації: ознайомитися з лі­тературою, тенденціями наукових пошуків учених, науковими шко­лами, привести наукову інформацію в упорядковану систему.

Розвивальна функція лекції зумовлена необхідністю забез­печення оптимальних умов для інтелектуального розвитку осо­бистості шляхом включення її в активну розумову діяльність. Розвиток і навчання — взаємопов´язані процеси. Розумовий роз­виток — передумова успішності навчання, але й навчання у свою чергу сприяє розвитку. У процесі отримання інформації значна її кількість "випадає" з пам´яті. І це — закономірний процес. Важливо, що людина матиме в залишку. Суттєво, аби це був пев­ний поступ в інтелектуальному розвитку. Тому на лекції треба вдаватися до таких прийомів, які б спонукали кожного студента до активного мислення у всіх його проявах.

Виховна функція лекції дає змогу формувати у майбутніх фахівців певні морально-духовні якості безпосередньо через зміст навчального матеріалу і організацію їх на конкретну пізнаваль­ну діяльність. Зміст навчального матеріалу має сприяти форму­ванню у студентів наукового світогляду, соціальної зрілості, гро­мадянської відповідальності, естетичних почуттів і естетичної культури, працелюбності. По суті, на кожному занятті (передусім лекції) мають бути створені оптимальні умови для розв´язання мікрозавдань морального, розумового, трудового, естетичного і фізичного виховання.

Організуюча функція лекції особливо важлива з погляду мо­білізації студентів на навчальну діяльність. Це той стрижень, навколо якого групуються всі інші види навчальної діяльності; вістря, яке визначає координати щоденної навчальної праці. На лекції студент має отримувати психолого-педагогічне спрямуван­ня для організації усіх ланок своєї діяльності.

На кожній лекції педагог має дбати про створення оптималь­них умов для реалізації зазначених функцій. Наприклад, вивча­ючи z курсі педагогіки тему "Розвиток і формування особистості", безпосередньо в лекції з погляду освітньої функції необхідно озна­йомити студентів з науковими поняттями "людина", "особис­тість", "індивідуальність", "розвиток", "спадковість", "види роз­витку"; розкрити сутність різних поглядів на питання про місце і роль біологічних і соціальних чинників, що впливають на роз­виток; показати новітні наукові тенденції у розв´язанні складних проблем фізичного, психічного і соціального розвитку, їх зна­чущість для вирішення виховних завдань.

Зміст навчального матеріалу означеної теми має великі мож­ливості для інтелектуального розвитку студентів. Включення в лекцію низки проблемних ситуацій, виокремлення завдань спри­ятиме активізації мислення студентів, а отже, і розвитку їхнього інтелекту. Наприклад: попередня інформація про випадок, коли чотирирічна дитина успішно виконує складні п´єси на органі; низка запитань: "Чи передаються спадкові здібності, риси харак­теру?", "Чи є об´єктивною народна мудрість "Яблуко від яблуні далеко не котиться?", "У чому відмінність понять: біологічне успадкування, соціальне успадкування?", "У чому сутність гене­тичної культури людини?" та багато інших. Усе це має спонука­ти студентів до роздумів, пошуків відповідей, а отже, і сприяє реалізації вимог розвивальної функції.

Широка палітра для реалізації вимог виховної функції мі­ститься у темі про розвиток і формування особистості. По-пер­ше, пізнання наукової інформації про розвиток людини сприяє піднесенню генетичної культури майбутніх батьків, формуван­ню у них соціальної відповідальності за народження і створення оптимальних умов для виховання своїх дітей. По-друге, зміст навчального матеріалу, педагогічно грамотна організація діяль­ності студентів на лекції сприяє розв´язанню завдань формуван­ня всебічно розвиненої особистості з погляду вимог розумового виховання (оволодіння знаннями, розвиток інтелекту, формуван­ня наукового світогляду), фізичного (дотримання санітарно-гігієнічних вимог на лекції), морального (формування соціаль­ної зрілості, моральної відповідальності за продовження роду таін.), естетичного (естетика інтер´єру аудиторії, зовнішності викладача і студентів, естетика спілкування), трудового (доціль­на організація розумової праці студентів).

Під час лекції викладач конкретними педагогічними діями має організувати студентів на поглиблене опрацювання теми: дібрати приклади народної педагогіки про відповідальність батьків за виховання дітей; ознайомити з науковою літературою з проблеми; систематизувати матеріал з вікової фізіології та ди­тячої психології про особливості фізичного і психічного розвит­ку дітей різних вікових груп і врахування їх у навчально-вихов­ному процесі та ін.

Таким чином, моделювання організаційно-змістової структу­ри лекції з погляду необхідності реалізації вимог основних функцій навчання є важливим чинником підвищення її ефективності.

Необхідно виділити низку загальнодидактичних вимог до лекції у вищій школі. По-перше, зміст лекції має відповідати робочій навчальній програмі, відображати найновіші досягнен­ня науки, висвітлювати перспективи подальшого розвитку на­укових пошуків. По-друге, у лекції мають реалізовуватись вимо­ги загальнодидактичних принципів навчання: науковості, систе­матичності і послідовності, свідомості, активності й само­стійності, наочності, зв´язку змісту навчального матеріалу з про­фесійною діяльністю, доступності, емоційності. По-третє, має бути забезпечена логічно доцільна структура лекції відповідно до змісту навчального матеріалу. По-четверте, лекція має сприя­ти активізації мисленнєвої діяльності студентів з метою їх інте­лектуального розвитку. По-п´яте, у лекції доцільно виокремлю­вати певні компоненти змісту для самостійного опрацювання сту­дентами з належним методичним забезпеченням.

Щодо методичних вимог до лекції, то її треба викласти так, щоб студенти зрозуміли, зацікавилися її змістом, осмислено за­конспектували і при цьому не перевтомилися. Важливою умовою цього є ораторська і педагогічна майстерність лектора, його мов­леннєва культура. Треба вміло користуватися текстом лекції, не допускаючи неперервного монотонного читання і не відриваючись далеко від теми, захопившись окремими подробицями і деталя­ми. Необхідно створювати оптимальні умови для конспектуван­ня. Це особливо важливо на молодших курсах. Значущі момен­ти, дидактичні одиниці доцільно виділяти інтонацією, зміною темпу, повторенням. Корисними під час лекції будуть рекомен­дації викладача типу: "Цю тезу підкресліть особливо", "Виділіть це поняття певним позначенням", "Це можна не записувати, по­слухайте, а рука відпочине". Зберігаючи оптимальний темп викладу, лектор має бути впевненим, що студенти встигають конс­пектувати, розуміють і осмислюють почуте, не перенапружуючи свої зусилля до стресового стану.

Який би не був досвідчений викладач, він повинен завчасно підготувати повний текст лекції, постійно удосконалювати, по­ліпшувати її, доповнювати, додавати новий матеріал, проектува­ти хід, подумки тренуватися. Підготовка і читання лекцій, якщо підходити до цього серйозно і відповідально, — складна, тяжка і затратна в часі робота. К.Д. Ушинський писав, що мистецтво класної розповіді зустрічається у викладачеві не часто, — не тому, що це рідкісний дарунок природи, а тому, що й обдарованій лю­дині треба багато попрацювати, щоб виробити у собі здатність якісної педагогічної розповіді.

Шкідливими і небезпечними є поради окремих, як правило слабких, лекторів молодим типу: "Будь переконаним у тому, що ти в аудиторії найрозумніший, що студенти все сприймуть, що б ти не говорив". Треба кожного разу ретельно готуватися до лекції, продумувати її сценарій стосовно конкретної аудиторії, бути ви­могливим до себе, самокритичним.

Однією з важливих вимог лекції є її емоційність. Але не варто перенасичувати лекцію емоціями. Раціональний і емоційний ком­поненти мають бути збалансованими. Ніяка емоційність, вишукані прийоми педагогічної техніки не замінять і не закриють змістової пустоти, наукової неспроможності, непідготовленості викладача.

Необхідно враховувати особливості студентської аудиторії. Одну й ту саму лекцію треба подавати по-різному залежно від профілю ВНЗ, факультету, курсу, форми навчання. Особливо уважно треба підходити до читання лекцій першокурсникам, враховувати їх недостатню адаптованість. Певна специфіка вла­стива і викладу лекцій студентам заочної форми навчання.

Лекція не повинна мати характеру дослівного, текстового, письмового стилю. Жива, імпровізована усна мова набагато лег­ше сприймається і засвоюється студентами ніж письмова, книж­на. Вона має бути літературно правильною, виразною, ясною, простою, образною, доступною. Стиль — лаконічний, конкрети­зований, предметний. Не треба "лити воду" і тратити дорогоцін­ний час на елементарні речі. Доцільно дотримуватися принци­пу: "Немає часу, щоб витрачати час даремно".

При читанні лекції не повинно бути другорядних елементів, дрібниць. Найважливіший компонент лекції — її зміст. Але до­сить важливими є манера викладу, інтонація, жести, міміка, то нальність, гучність голосу. Говорити слід достатньо гучно, щоб чули, і достатньо тихо, щоб слухали; ясно, просто, виразно, до­хідливо, не монотонно, але й не "хвилеподібно".

Не рекомендується заучувати зміст лекції напам´ять, а також читати всуціль, не відриваючись від тексту. Найкраще спри­ймається студентами імпровізаційний виклад матеріалу з періо­дичним умілим користуванням планом-конспектом лекції.

Ні в якому разі не можна в ході лекції зверхньо, зарозуміло повчати, "читати мораль" студентам, демонструвати свої перева­ги в знаннях, ерудиції. Водночас не варто й підлаштовуватися під аудиторію, штучно домагатися її визнання, лестити.

Педагогічна парадигма співробітництва вимагає ставлення до студентів як до партнерів, рівних співрозмовників. Треба уміти вести себе розкуто, невимушено, але й не чванливо, не розв´язно. Лектор має бути доброзичливим, атракційним, емпатичним.

Необхідно пам´ятати, що студенти не тільки слухають зміст лекції, а й уважно спостерігають і оцінюють самого лектора. Треба бути належно і охайно одягненим, дотримуватися природних, невимушених поз, поводити себе щиро, доброзичливо, впевнено.

Корисним для молодого викладача є відвідування його занять досвідченим, високої кваліфікації, колегою з наступним об´єктив­ним аналізом досягнень і недоліків. При самооцінці лекторських якостей доцільно взяти до уваги думку А. Монро щодо типів лек­торів, не здатних задовольнити потреби аудиторії: псевдоартис­тичного стилю краснобай, який більше переймається демонстра­цією самого себе, ніж досягненням мети лекції; "пророк" (ора­кул), який видає себе за всезнаючого і турбується більше про апло­дисменти, ніж про розуміння матеріалу аудиторією; відстороне­ний (лектор сам по собі, аудиторія сама по собі); винуватий ора­тор, якому соромно за свою лекцію і за себе; патяка, який тисне на аудиторію порожнім словесним потоком.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія педагогіки: курс лекцій
Робоча книга вихователя групи продовженого дня
Педагогіка вищої школи
Дидактика