Підготовка лекцій — багатоаспектний, тривалий і складний процес. Відповідь досвідчених викладачів вищої школи на запи­тання молодих колег "Як довго ви готувалися до лекції? — "Усе життя". Це зумовлено, по-перше, дією поширеної істини: "Чим  більше вчишся, тим глибше усвідомлюєш, що знаєш мало". По-друге, високою науково-педагогічною відповідальністю за ефек­тивність навчального процесу і авторитет викладача вищої шко­ли. Тому не випадково у системі вищої освіти традиційно визна­чено посадові рівні науково-педагогічних працівників: асистент, викладач, старший викладач, доцент, професор. Такі ступеневі рівні просування за професійною ієрархією передбачають непе­рервне загальнокультурне, кваліфікаційне і професійне зростан­ня працівника. У ВНЗ третього і четвертого рівнів акредитації лекції доручають вести, як правило, професорам, доцентам, стар­шим викладачам.

В освітніх закладах вищого рівня традиційно дотримуються принципу професійної спеціалізації: один викладач веде 2—З споріднені дисципліни, а найкраще — коли одну. Це дає змогу глибоко знати свій предмет, постійно стежити за новою науко­вою інформацією, систематизувати її.

Молодий викладач, готуючись до викладацької роботи, має цілеспрямовано і системно накопичувати матеріал для підготов­ки лекцій. З цією метою необхідно опрацьовувати наукові дже­рела, фіксувати результати, дотримуючись карткової системи за тематичним принципом відповідно до тем навчального курсу, з якого необхідно готувати тексти лекцій. Для цього можна реко­мендувати картки з паперу розміром 210 х 150 мм (А8). У право­му верхньому куті записують тему, проблему, якої стосується виписка. Назви тем, проблем мають відповідати, проблематиці лекційного курсу. В кінці виписки вказуються бібліографічні джерела. Наприклад:

Мета виховання

"Кожна людина вже в роки дитинства й особливо в отроцтві й ранній юності повинна осягнути щастя повноти свого духовного життя, радості праці й творчості".

Сухомлинсъкий В.О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості // Вибрані твори: В 5 т. —К.: Рад. шк., 1976. —ТА.— С 73.

У сучасних умовах з цією метою доцільно також використову­вати комп´ютерну техніку. Таким чином, упродовж кількох років

можна накопичити досить об´ємний банк інформації з конкретної дисципліни, який стане надійним підґрунтям у лекційній роботі.

У процесі підготовки до академічної лекції слід дотримувати­ся такої послідовності.

1.  Ознайомлення з навчальним планом спеціальності з метою визначення місця навчальної дисципліни у системі всіх дисциплін, спрямованих на підготовку фахівців певного профілю. Наприклад, приступаючи до опрацювання базового курсу педагогіки, необхід­но з´ясувати, в якому семестрі студенти вивчають навчальні дис­ципліни, з якими пов´язана педагогіка (вікова фізіологія, валеологія, філософія, логіка, психологія, фахові методики).

2.Вивчення програми з конкретної дисципліни для ознайом­лення з логікою побудови навчального курсу, змістом лекційних, практичних, лабораторних занять.

3.Ознайомлення з підручниками і навчальними посібниками з предмета, з´ясування, в якому обсязі у них розкрито зміст на­вчального матеріалу стосовно вимог програми. Добір додаткової наукової літератури, в якій міститься найновіша інформація з проблем навчальної дисципліни.

4.Виокремлення дидактичного матеріалу стосовно вимог кон­кретної теми з урахуванням інтелектуальних можливостей сту­дентів.

5.Ознайомлення з новими (не відомими студентам) наукови­ми поняттями, термінами, їхньою етимологією.

6.Добір і систематизація методів, засобів, прийомів, при­кладів, які будуть використані у лекції.

7.Підготовка текстового варіанта лекції. Вона потребує особ­ливої уваги і ретельності. Ні в якому разі у тексті лекції не слід дублювати базовий підручник чи навчальний посібник. Такий підхід лише дискредитує викладача, психологічно знижує у сту­дентів інтерес до дисципліни. За обсягом текст лекції, яка розра­хована на дві академічні години, має бути 20—24 сторінки. Струк­тура лекції містить такі аспекти: означення теми і питань, які бу­дуть розглядатися в лекції; список рекомендованої літератури, пе­релік нових наукових понять (дефініцій), які вводяться у цій темі; виклад змісту навчального матеріалу; загальні висновки.

8.Опрацювання відредагованого дидактичного матеріалу лекції. Для початківця корисним є аудіо-, а ще краще відеозапис, який дає змогу внести корективи щодо змісту, темпу, ритму.

9. Перенесення змісту лекції на каталожні картки у формі коротких тез, опорних сигналів і под. Це дає змогу в аудиторії звільнити себе від залежності від тексту, відійти від прямого чи­тання, а реалізувати лекцію шляхом розмірковувань, творчих пошуків істини спільно зі слухачами.

10. Створення допоміжного, резервного дидактичного мате­ріалу до лекції (приклади, опорні сигнали, факти для підтриман­ня позитивного емоційного настрою студентів та ін.).

Текст лекції не повинен бути стабільним і використовуватися впродовж багатьох років. Кожного разу, повертаючись до опрацю­вання академічного курсу, необхідно переглядати її зміст, прикла­ди, аргументацію окремих наукових положень, враховувати нові досягнення науки, появу додаткових джерел інформації, профе­сійну спрямованість студентів та ін. Викладач вищої школи весь час має перебувати у творчому науково-методичному пошуку. Адже студенти цінують його не лише (і не скільки) як інформато­ра, їх захоплює передусім творче дійство педагога на лекції.