пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Педагогіка вищої школи

Інтенсифікація навчально-виховного процесу


Пошуки тих чи тих напрямів і підходів до удосконалення організації навчання у вищих навчальних закладах зумовлюють­ся потребами та особливостями суспільно-економічного розвит­ку. Упродовж століть суспільство задовольняв екстенсивний (від лат. extensivus — розширюючий), пов´язаний з кількісним (а не якісним) збільшенням, розширенням, поширенням підхід до організації навчання. Екстенсивний підхід передбачає досяг­нення бажаних результатів за рахунок кількісних чинників (збільшення термінів навчання у ВНЗ, кількості годин на ви­вчення окремих навчальних дисциплін тощо). На певних етапах історичного розвитку такий підхід задовольняв потреби суспіль­ства, але з часом вичерпав свої можливості. З розвитком науки, збільшенням обсягу інформації, ускладненням виробничих тех­нологій, актуалізацією проблеми продукування інтелектуального багатства виникає необхідність інтенсифікації (від фр. intensifi­cation, від лат. intensio — напруження, зусилля і facio — роблю;

 

Таблиця 12. Технологія організації пізнавальної діяльності студентів на засадах модульно-розвивального навчання (за А.В. Фурманом)

 

Етапи модуль­но-розвиваль­ного процесу

Мистецька мета

Сценарна суть

Кульмінаційний зміст

Типовий хід навчальних по­дій як поступальне розгор­тання мистецького дійства

 

1. Установчо-мотиваційний

Психологічна уста­новка щодо близької і далекої перспектив вивчення теми сту­дентами, внутрішнє мотивування їхньої змістово спроектова­ної навчально-розвивальної діяльності

Конкретно-ситу­ативний розвиток комунікативних процесів, які забез­печують прийняття та усвідомлення студентами сутнісних компонентів проблемно-діалогіч­ного поля

Одна або кілька сю­жетних ліній, що ви­являють пізнавально-смислові суперечності між досвідом студен­тів (уявлення,знання, норми) і новими ситу­аціями, подіями, вчин­ками, фактами

1.   Експозиція, дійові особи
й виконавці, ремарка.
2.   Зав´язка через загост­рення пізнавально-емо­ційних сцен(конфлікти,
суперечності, факти).
3.   Розвиток пізнавально-
ін­формаційних подій як зрос­тання зацікавленості новою
проблемною темою і психо­емоційного напруження

 

2. Змістово-пошуковий

Педагогічна підтрим­ка неперервної пошу­кової пізнавальної активності й самос­тійності студентів, що характеризують внутрішній пошук універсальних залеж­ностей (закони, кате­горії тощо)

Драматичне розгор­тання пізнавально-емоційних подій щодо творчого по­шуку можливих способів (напрямів) виходу студентів з проблемно-діало­гічного поля

Розв´язання пізнава­льно-смислових супе­речностей відповідно до основних сюжетних ліній продуктивного пошуку, що приво­дить до локалізації пізнавальної проблем­ності та згасання на­вчальних подій

1.   Пізнавально-емоційна
кульмінація "ЩО?".
2.   Мобілізація всіх можли­вих психосоціальних засо­бів (матеріали, інструменти,
мовлення, емоції тощо) пі­знавального пошуку
3.   Формально-групове
розв´язання пізнавально-
емоційного конфлікту і
відносне зменшення пси­хічного напруження

 

3.
Контрольно-смисловий

Педагогічне стиму­лювання процесів первинного осмис­лення науково зна­чущого фрагмента соціально-культур­ного досвіду і внут­рішньої організації теоретичного знання

Особистісне осмис­лення шляхів (спо­собів) розв´язання теоретичних про­блем і зростання емоційно-вольового напруження щодо можливостей їх про­фесійно-практич­ного застосування

Внутрішнє зняття пі­знавально-смислового конфлікту та виявленнясоціально-норма­тивних суперечнос­тей: володіння теоре­тичними знаннями і потреба їх практично­го використання в су­спільному житті

1.   Змістово-особистісне
розв´язання пізнавально-
емоційного конфлікту як
розрядка психічного на­пруження.
2.   Згасання власне пізна­вальних подій, автома­тизм навчальних дій в
оперуванні універсальними теоретичними залеж­ностями.
3.   Нормативно-регуляцій­на зав´язка як уявлення
про малоосмислені широкі
можливості практичного
використання здобутого
теоретичного знання

 

4.Адаптивно- перетворю
вальний

Розкриття нормотворчої функції (призначення) теоретичного знання, тобто вироблення норм, формування умінь і навичок, адаптація теоретичного знання до

Розвиток соціально нормативної діяльності через активізацію регуляційно-вольової активності студентів, яка забезпечує освоєння соціальних норм (у тому числі умінь)

Нормотворчий конфлікт як актуальна суперечність між можливими способами конструктивного застосування наукового знання на практиці, що виявляється в ба- гатоваріантності форм і засобів його соціаль­но доцільної організа­ції (проекти, плани, технології та ін.)

1. Регуляційно-норма тивна кульмінація, або кульмінація "ЯК?"
2. Нормотворче згасання  подій, зменшення психо- регуляційного напруження в ході відкриття алгоритмів, інструкцій, про грам, методик, технологій
тощо.
3. Формально-групова
розв´язка проблеми соціально-практичної значущо­сті наукового знання і зменшення психорегуляціиного напруження щодо прагматичної дієвості за­своєних норм.

 

5. Системно-
узагальнюючиий

Педагогічно керова не формування цілісної системи особистісних знань і норм як конструктивних компонентів ментального досвіду особистості з ціннісно-значущим відтінком

Активізація емоціино-ціннісного потенціалу особистості в системі набутого ментального досвіду, що приводить до позитивних змін у її світогляді

Конфлікт особистісно осмисленого значення здобутих знань і норм для ментального досвіду студента та їх позитивне використання у розв´язанні власних проблем

1. Змістово-особистісна розв´язка нормативно- регуляційного конфлікту, що чітко фіксує межі соціально-культурного значення наукової теорії.
2. Розвиток внутрішньої  драми подій як переструк- турування ментального досвіду студента засобами самоаналізу й рефлексії.
3. Вартісно-пристрасна зав´язка як самоусвідом­лення причетності до соці­ально-культурного тво­рення досвіду людства.

6. Контрольно-рефлексивний

Розвиток процесів творчої рефлексії, збагачення чуттєво-ціннісної сфери осо­бистості та її мораль­не зростання

Морально-етичне самовдосконалення особистості піляхом рефлексивного переструктурування особистісних знань, норм і цінностей

Основний конфлікт морального самороз­витку — конфлікт між вимогами соціуму і потребами власного самовдосконалення як усвідомлена супереч­ність між тим, яким ти є, можеш бути і ма­єш стати в суспільстві

1. Кульмінація ціннісно-етична як внутрішнє напруження через потребу
саморозвитку, тобто кон­флікт "ДЛЯ ЧОГО?" і шир­ше—"У ЧОМУ СЕНС
ЖИТТЯ?"
2.   Згасання внутрішньої
драми подій через етичне
переживання і моральне
прозріння щодо власної
гуманності й людяності.
3.Відносна внутрішня
розв´язка ціннісно-етичн­ого конфлікту щодо зна­чення здобутих знань і
норм та особистісного зростання студента

7.  Духовно-естетичний

Гармонізація і гума­нізація взаємин осо­бистості з довкіллям через межові чуттєві переживання, внут­рішнє творення осо­бистістю самої себе, а відтак духовно-естетичне збагачення її психічного світу

Духовне самовдос­коналення особис­тості як неподільна єдність у звеличе­ному й естетичному переживанні внут­рішнього розвитку творчості, віруван­ня і любові; перебу­вання на стадії вну­трішньої гармонії почуттів, розуму і волі

Духовно-смисловий конфлікт між глиби­ною занурення у внут­рішньо осягнений пласт соціально-культурного досвіду і нагальною потребою психоемоційного ви­вільнення, прагнен­ням до духовної сво­боди, краси і гармонії

1.   Змістово-особистісна
розв´язка осмислених мо­рально-естетичних про­блем через духовно-есте­тичні переживання і вчин­ки — продукти власної
творчості.
2.  Згасання подій між-суб´єктної розвивальної
взаємодії і, як наслідок,
духовне збагачення особи­стості смислами, образа­
ми, переживаннями.
3.   Пізнавально-світогляд­
на зав´язка на якісно ви­щому рівні самоосмислення, що дає змогу особистос­ті внутрішньо збагнути в гармонії й нескінченності
інші важливі пласти соці­ально-культурного досвіду

—посилення, збільшення напруженості, продуктивності, дієвості навчального процесу). Інтенсифікація навчання передбачає до­сягнення бажаних результатів за рахунок якісних чинників, тоб­то шляхом напруження, більш ефективного використання ро­зумових можливостей особистості. Адже у процесі традиційного навчання в рамках екстенсивних підходів можливості мозку лю­дини використовуються лише на 15—20 %. Тому ефективніше використання можливостей і тих, хто навчає, і тих, хто вчить­ся, — найперша передумова інтенсифікації навчального проце­су. Треба зважати на низку чинників, які у єдності та взаємозв´я­зку можуть забезпечити інтенсивність, а отже, й ефективність на­вчання. Це, зокрема: організація навчального процесу на науковій основі з по­гляду розуміння сутності навчання, його рушійних сил, логіки навчального процесу, форм, методів і засобів навчання;

—забезпечення високого рівня психолого-педагогічної підго­товки науково-педагогічних кадрів;

—оптимізація змісту навчального матеріалу з погляду віко­вих та індивідуальних можливостей студентів;

—гуманізація та гуманітаризація навчально-виховного про­цесу на всіх його етапах;

—створення належних санітарно-гігієнічних умов для на­вчання (харчування, дотримання вимог повітряного, світлового, теплового режимів, гігієни розумової праці);

—широке використання технічних засобів навчання, і перед­усім комп´ютерної техніки;

—професійне володіння викладачами педагогічними техно­логіями і педагогічною технікою;

—забезпечення належного соціально-економічного статусу педагогів у суспільстві.

Отже, забезпечення інтенсифікації навчання — досить склад­не питання. Воно далеко виходить за рамки суто педагогічних проблем, але об´єктивні чинники соціально-економічного розвит­ку диктують необхідність інтенсифікації навчально-виховного процесу. У Національній доктрині розвитку освіти чітко відоб­ражена ідея інтенсифікації навчально-виховної діяльності шля­хом використання чинників, які сприяють її реалізації.

 

Література 

АлексюкАМ. Педагогіка вищої освіти України: Історія. Тео­рія. — К.: Либідь, 1998.

Архангельский СМ. Учебный процесе в высшей школе, его закономерные основы и методы. — М.: Высш. школа, 1980.

Вербицкий АА. Активное обучение в высшей школе. — М.: Высш. школа, 1991.

Галузинський В.М., Євтух М.Б. Основи педагогіки та психо­логи вищої школи України. — К.: ІНТЕЛ, 1995.

Дидактика современной школы / Под ред. В.А. Онищука. — К.: Рад. шк., 1987.

Кучинскас В.В. Эргономические основы интенсификации учебного процесса в вузе. — Вильнюс, 1987.

Махмутов М.И. Теория и практика проблемного обучения. — Казань, 1972.

Основы дидактики / Под ред. Б.П. Есипова. — М.: Просвеще­ние, 1967.

Современная дидактика. — СПб.: Питер, 2001.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія педагогіки: курс лекцій
Робоча книга вихователя групи продовженого дня
Педагогіка вищої школи
Дидактика