Електронна бібліотекапідручники


Педагогіка вищої школи

Діалектика становлення і розвитку студентського колективу: академічної групи, курсу, факультету, ВНЗ


Виховання особистості в колективі — важлива закономірність українського національного виховання. Дитина народжується в сім´ї і розвиток дитини (фізичний, психічний, соціальний) відбу­вається в колі членів родини: батька й матері, дідуся, бабусі, стар­ших братів і сестер. Першими джерелами соціального успадку­вання є соціальне багатство (мова, норми поведінки та ін.) членів родини. Дитина відчуває духовну єдність з цим соціальним осе­редком і залежність від нього. А згодом юна особистість виходить за рамки своєї сім´ї і потрапляє у своєрідну духовну залежність від соціуму. Упродовж усього життя людина відчуває себе част­кою певної спільноти. Колектив є невичерпним джерелом мораль­но-духовного збагачення особистості й одночасно її захисником. І тому в менталітеті українського народу було і залишається по­важне ставлення до колективу, відчуття залежності від нього. В українському фольклорі, як джерелі народної мудрості, шануєть­ся авторитет і сила громади, значимість одностайності і єдності людської спільноти ("громада — великий чоловік", "більший чоловік громада, ніж пан"). Підкреслюється, що громада, її дум­ка — це велика сила, яку аж ніяк не можна ігнорувати "на чу­жий роток не накинеш платок", "раз на віку спіткнешся, та й то люди бачать")/Діяльність людини певною мірою пов´язана з іншими членами громади. Тому кожна нормальна особистість відчуває відповідальність перед громадою, остерігається осуду своїх дій співгромадянами)("хоч ганьба очі не виїсть, але не дає між людьми показатися", "стид, хоч і не дим, а очі виїсть").

Одним із найтяжчих покарань для людини є вилучення з грома­ди, залишення її наодинці за межами колективу. Пригадаймо ле­генду з повісті М. Горького "Старуха Изергиль", коли громада, роз­думуючи про міру покарання Ларри за егоїстичну підступну пове­дінку, виносить рішення про його відокремлення від громади.

Народна педагогіка, вбачаючи в колективі могутню силу ви­ховного впливу на особистість, зосереджує увагу на тому, щоб соціальний колектив був джерелом всебічного розвитку його членів, виступав надійним захисником їхніх інтересів і прав. Ос­кільки характерними рисами менталітету українців є гуманізм, демократизм, не допускається використання колективу як інструмента для утиску його членів, розпалювання конфліктів між членами громади.

Розвиваючи ідеї народної педагогіки, В.О. Сухомлинський писав: "Багатство індивідуальності — інтелектуальне, ідейне, моральне, естетичне, творче, емоційне, громадянське — визна­чається багатством її стосунків і зв´язків з навколишнім світом, а навколишній світ — це насамперед люди, їх відносини і зв´яз­ки. Гармонія щасливої праці, повноцінного духовного життя людей, які об´єднуються у найрізноманітніші спілки — від сім´ї до всього нашого суспільства, залежить від гармонії індивідуаль­ності й колективу".

Останніми роками у педагогічній літературі розгорнулася дискусія стосовно доцільності застосування принципу колекти­візму у вихованні, у суспільних відносинах взагалі. Критики ко­лективістських форм виховання заперечують позитивність макаренківської теорії і практики, оскільки на їхню думку, колектив є чинником пригнічення, нівелювання особистості. Принцип ко­лективізму нібито є породженням тоталітарної системи, а колек­тив — інструментом авторитарної педагогіки.

Виходячи з аналізу загальнолюдських і національних мораль­но-духовних цінностей, навряд чи можна погодитися з прихиль­никами цієї думки, яка ґрунтується на концепції екзистенціалі­зму. Справді, якщо використовувати колектив як інструмент нівелювання, утиску особистості, як це було властиво радянській тоталітарній системі, то такий підхід є неприйнятним для демократичного, гуманістично орієнтованого суспільства. Колектив має бути соціальним утворенням, яке сприяє всебічному розвит­ку особистості і є інструментом її захисту, підтримки. Ідея ко­лективного виховання є соціально вмотивованою як з позицій української народної педагогіки, так і з позицій сучасних вихов­них завдань.

Наукові засади теорії колективу свого часу розробив А.С. Ма­каренко, і саме він обґрунтував випробувану часом технологію розвитку і формування дитячого колективу. Поставленому в жорсткі умови, які вимагали займатися перевихованням ма­лолітніх правопорушників, педагогічно занедбаних дітей, А.С. Макаренку доводилося йти від потреб практики до теорії, а потім уже в практичній діяльності перевіряти свої теоретичні відкрит­тя. Треба зважати на те, що у 20-х роках минулого століття через соціальні та економічні негаразди в Україні було багато педаго­гічно занедбаних дітей, схильних до правопорушень, дітей-сиріт. Серед більш ніж 40 дитячих колоній, які займалися перевихован­ням таких дітей, виділялася передусім колонія ім. Горького, якою керував А.С. Макаренко. В основу перевиховання він по­клав концепцію виховання особистості в колективі, через колек­тив і для колективу шляхом включення кожної особистості в активну продуктивну працю з дотриманням вимог принципу: якомога більше поваги до особистості й вимогливості до неї.

Зрозуміло, що діяльність колективу Ковалівської (Курязької) колонії, а потім колективу комуни ім. Дзержинського відбува­лася на соціальному фоні становлення тоталітарної системи. Про­те запропонована А.С. Макаренком концепція колективістсько­го виховання витримала випробування часом, оскільки спрямо­вана на формування соціально сильної особистості. Вона отрима­ла схвалення у світовій педагогіці (Японія, Німеччина та ін.). Тому безпідставно заперечувати, відкидати її немає сенсу. А що натомість? Концепція колективізму має діяти з урахуванням вимог епохи становлення громадянського суспільства.

Варто зважити і на той факт, що розроблена А.С. Макаренком концепція виховання особистості в колективі має сенс не лише у системі виховання школярів, а й студентської молоді, зрештою стосується соціальної діяльності дорослого населення.

Колектив — це соціально значуща група людей, які об´єднані спільною метою, узгоджено діють у напрямі досягнення постав­леної мети і мають органи самоврядування. А.С. Макаренко підкреслював: "Колектив — це соціальний живий організм, який через те і організм, що він має органи, що там є повноваження, співвідношення частин, взаємозалежність, а якщо нічого цього немає, то немає і колективу, а є просто юрба або зборище".

Колектив як соціально діюча система має виконувати такі функції.

 1. Організаторську: спрямовану на об´єднання членів колек­тиву з метою виконання певних соціально-педагогічних завдань.

2.Виховну: спрямовану на створення оптимальних умов для розумового, морального, фізичного, трудового й естетичного ви­ховання, що забезпечує умови для психічного й соціального роз­витку особистості.

3.Стимулювальну: вона сприяє формуванню морально-ціннісних стимулів діяльності особистості у всіх сферах; регулює поведінку членів колективу, впливає на формування позитивних якостей особистості — волі, гуманності, працьовитості, совісності, чесності, справедливості, цілеспрямованості, гідності та ін.    \

Педагогічні засади формування і розвитку колективу є загаль-ноохопними. Тому, говорячи про види колективів, особливості їх функціонування, не можна обмежуватися лише означенням дитячих колективів. Це колективи молоді, що навчається у про­фесійних навчальних закладах, об´єднання людей на вироб­ництві, в установах, військових підрозділах та ін.

У загальному аспекті функціонування колективів варто ви­значити такі види: первинний (клас, академічна група); колектив навчального закладу, підприємства, установи, організації; тим­часовий, сімейний, виробничий.

Первинний колектив об´єднує людей (школярів, студентів, працівників невеликих виробничих підрозділів, служб і под.), котрі згуртовані в порівняно невелику соціальну групу (20—30 осіб), члени якої перебувають у постійних ділових, дружніх, службових, побутових стосунках. Це може бути колектив класу, академічна студентська група, професійно об´єднана група лю­дей у державній установі, бригада на виробництві, підрозділ в армійських формуваннях.

З погляду доцільності якісного складу в колективі має бути пропорційне співвідношення осіб протилежної статі. Якщо ця психолого-педагогічна вимога реалізується в загальноосвітніх навчально-виховних закладах, то у вищих навчальних закладах вона не завжди витримується у зв´язку об´єктивними і суб´єктив­ними причинами, що породжує значні труднощі соціально-пси­хологічного характеру в розвитку колективу.

Традиційно склалося, що первинні колективи професійних навчально-виховних закладів є, як правило, одновіковими. Про­те з погляду ефективності виховного впливу на особистість доці­льніше формувати різновікові колективи. Досвід А.С. Макаренка, інших педагогів переконує в доцільності такого підходу. Старші члени колективу турбуються про молодших, своєю пове­дінкою відіграють роль прикладу для них, сприяючи їх самови­хованню. А молодші відчувають відповідальність перед старши­ми. На таких засадах доцільно формувати колективи у дитячих будинках, школах-інтернатах, виробничих підрозділах.

Колектив вищого навчального закладу об´єднує всіх студентів, педагогів, працівників. Помилково думати, що особовий склад ВНЗ треба розглядати як окремі колективи: студентський, ви­кладацький, навчально-допоміжного, технічного персоналу. Лише у спільній діяльності колектив може діяти як ефективне соціаль­не об´єднання. Щодо кількісного складу, то такий колектив має налічувати 600—800 осіб. Це дає змогу членам колективу знати один одного, а особливо керівникові закладу знати кожного чле­на колективу, збиратися разом для розв´язання певних завдань, а педагогам і зокрема керівникам — ефективно взаємодіяти з кож­ним членом колективу. Для повноцінного функціонування тако­го колективу також важливо мати пропорційну кількість осіб чоловічої і жіночої статі.

У сучасному вищому навчальному закладі, як правило, навча­ються тисячі, десятки тисяч студентів, працюють сотні, тисячі педагогів і стільки ж обслуговуючого персоналу. Говорити в та­кому разі про колектив ВНЗ як дієвий виховний чинник не вар­то. У навчальних закладах, які об´єднують понад 1500 осіб, сту­дент фактично не є членом колективу. Він є анонімною особою, що лише епізодично, умовно, штучно прилучає себе до загально­го колективу через свою діяльність у первинному колективі. Та й з якісного погляду такі умовно названі колективи мають значні утруднення у своєму розвитку: в них переважають або представ­ники жіночої статі (наприклад, ВНЗ педагогічного профілю), або чоловічої (ВНЗ військового профілю). Тому виховні функції по винні брати на себе первинні колективи (групи, курсу) і колекти­ви відділення, факультету.

Один із різновидів колективу — тимчасовий — об´єднує лю­дей, які є членами постійних первинних колективів і групують­ся для виконання тимчасових завдань, задоволення своїх пізна­вальних інтересів (наукове об´єднання, гурток, спортивна секція, студентський хор, танцювальний ансамбль, туристська група та ін.). Як правило, тимчасові колективи невеликі, згуртовані на основі спільних інтересів. Вони досить міцні, дієві, активно роз­виваються, ефективно впливають на формування позитивних якостей особистості. Тому у вищих навчальних закладах треба створювати умови для організації і функціонування тимчасових колективів, які б об´єднували якомога більше студентів.

Окреме місце у системі соціальних відносин займає сімейний колектив, який об´єднує членів однієї родини. Він складався істо­рично і був важливим соціальним утворенням у суспільстві. З погляду закономірностей виховання соціальний інститут сім´ї має займати провідне місце у формуванні особистості дитини і не менш важливе — у становленні особистості студента. Оскільки в минулому традиції розвитку української родини характеризува­лися багатодітністю, сім´я була досить міцним колективом, який забезпечував оптимальні умови для фізичного, психічного і соці­ального розвитку особистості. Щоб у сім´ї складалися колек­тивістські стосунки, в ній мають бути мати, батько, щонаймен­ше 2—3 дітей і члени родини старшого покоління. Якщо в сім´ї є лише одна дитина, то тут складаються стосунки на основі парної залежності: батьки — дитина, що здебільшого негативно впли­ває на виховання дитини. "Єдиність дитини, — писав А.С. Мака­ренко, — приводить до концентрації неспокою, сліпої любові, страху, паніки. І в той же час у такій сім´ї нема нічого, що могло б у такому ж природному порядку цьому протистояти. Нема братів і сестер — ні старших, ні молодших, — нема, отже, ні дос­віду піклування, ні досвіду гри, любові й допомоги, ні насліду­вання, ні пошани, нема, нарешті, досвіду розподілу, спільної ра­дості й спільного напруження, — просто нічого нема, навіть су­часного сусідства... Небезпечний шлях виховання єдиної дитини в сім´ї кінець кінцем зводиться до того, що сім´я втрачає якості колективу". Сучасні українські сім´ї переважно нуклеарні, малодітні. Це одна з причин труднощів у вихованні дітей, тому що основні морально-духовні якості мають формуватися до 6—7 років передусім у системі родинного виховання. Неякісне сімей­не виховання має враховуватися педагогами ВНЗ, особливо на молодших курсах. Виховна система закладу покликана надолу­жити, компенсувати втрати, що виникли у сімейному періоді життя студента.

Педагогічне керівництво колективом випливає безпосередньо з діалектичності самої педагогічної науки. Такий підхід зумов­лює необхідність розглядати й аналізувати педагогічні явища і процеси з позицій діалектичного розвитку. Колектив як соціаль­не утворення не є застиглою формою. Він весь час перебуває у русі. Тому, розробляючи теорію і практику колективу, А.С. Макарен­ко писав: "Яка чудова захоплююча діалектика! Вільний <...> колектив не здатний стояти на місці. Форми існування вільного людського колективу — рух вперед, форма смерті — зупинка".

Педагог, який працює з колективом, повинен, по-перше, сти­мулювати його розвиток, по-друге, постійно змінювати тактику, напрями, методи і прийоми впливу на членів колективу, на ак­тив і органи самоврядування, перебудовувати види і стилі спілку­вання залежно від того, на якій стадії розвитку перебуває пер­винний студентський колектив.

Стадійність розвитку колективу — це вираження внутрішньої діалектики його становлення, в основу якої покладено рівень взає­мовідносин між педагогом і вихованцями, між членами колек­тиву зокрема. Особливості розвитку колективу залежать від дії таких чинників, як органи самоврядування і актив. Актив — це група членів колективу, яка усвідомлює вимоги керівника, ви­являє ініціативу і провадить цілеспрямовану діяльність щодо розв´язання завдань, поставлених перед колективом. Члени органів самоврядування є уповноваженими колективу, обрани­ми шляхом демократичних виборів, які допомагають педагогові здійснювати керівні функції, підтримують зв´язки з уповнова­женими інших колективів. Якщо членів органів самоврядуван­ня обирають, то члени активу самовиявляються, самоутверджу­ються. Впливову роль у функціонуванні первинного колективу можуть відігравати неформальні, харизматичні лідери. Лідер — це член колективу, який у нестандартних ситуаціях здатний здійснювати помітний вплив на поведінку членів колективу, ви­являти ініціативу в конкретних діях, брати на себе відпові­дальність за дії колективу. Варто зауважити, що лідер може бути ініціатором як позитивних, так і негативних справ.

У системі виховної роботи зі студентами основну функцію щодо формування колективу має брати на себе декан факульте­ту, його заступники і головне — уповноважені деканату: педаго­ги — куратори студентських академічних груп. Незважаючи на те, що студенти, як правило, дорослі люди, в яких в основному сформовані морально-духовні якості, все ж вони потребують до­помоги педагогів у соціально-професійному становленні. Це зу­мовлено, крім усього, проявами інфантилізму у значної частини сучасної молоді. З цією метою у вищих навчальних закладах України діє інститут педагогів-вихователів студентів. Зазвичай їх називають кураторами. Куратор (лат. curator, від euro — піклу­юсь) має передусім піклуватися про створення оптимальних умов для соціального і професійного становлення особистості студен­та, дбати про формування первинного студентського колективу, створення оптимальних соціально-педагогічних умов для соці­ального розвитку, професійного становлення членів колективу, їх соціальної захищеності.

У своєму розвитку первинний колектив проходить три основні стадії (етапи). Кожна стадія характеризується певними ознака­ми і вимагає від вихователя, членів колективу відповідних дій. Для педагога-вихователя важливо визначити рівень розвитку первинного колективу, обрати лінію поведінки з вихованцями, вміти перебудувати свою діяльність, якщо колектив у процесі розвитку перейшов у іншу стадію. У цьому мають виявлятися його діалектичне мислення, гнучкість і, в кінцевому підсумку, педагогічна майстерність. Тут має діяти принцип "не зашкоди­ти", не загальмувати процес розвитку колективу, змоделювати перспективи його подальшого просування. Розглянемо деталь­ніше етапи розвитку студентського колективу.

Перша стадія. Ознаки: колектив лише складається; його члени недостатньо знають один одного та й куратор мало знає вихованців; студенти не повністю усвідомлюють свої соціальні завдання, цілі діяльності; не виявляється ініціатива в конкретній діяльності членів колективу; не сформовано актив.

Як правило, студенти, зараховані на навчання і згруповані де­канатом в академічні групи (первинні колективи), перебувають на першій стадії розвитку. Певний період куратор сам здійснює ке­рівництво новоутвореним первинним колективом, проводить орга­нізаційні заходи. Адже ще немає активу, немає на кого спиратися.

Зміст роботи куратора:

  • • вивчає членів колективу шляхом ознайомлення з особови­ми справами, проведення особистих зустрічей, бесід, анкетуван­ня, тестування та ін.;
  • • забезпечує знайомство членів колективу між собою, вико­ристовуючи ділові ігри, вечори дозвілля, зустрічі-знайомства, творчі справи і под.;
  • • ставить перед студентами конкретні завдання, які потребу­ють колективної діяльності для їх розв´язання;
  • • організовує спільну діяльність, наповнену емоційним, пізнавальним змістом (туристські походи, відвідування музеїв, театрів, виставок та ін.);
  • • сприяє формуванню активу: підтримує активістів, заохочує студентів у їх діях на користь колективу, дає тимчасові й довго­тривалі доручення окремим студентам, за допомогою методик соціометрії починає вивчати соціальний статус окремих студентів.

Тривалість перебування первинного студентського колекти­ву на першій стадії розвитку залежить від різних чинників: пе­дагогічно спрямованих дій педагога, соціальної зрілості сту­дентів, рівня та засобів включення членів колективу в конкрет­ну діяльність.

Організація діяльності членів колективу на цій стадії поки що прямолінійна: педагог доводить до всіх студентів завдання, по­ставлені перед колективом, розподіляє обов´язки, інструктує, організовує діяльність, контролює її хід, оцінює результати діяльності кожного студента, аналізує причини труднощів.

Друга стадія. Перехід колективу у своєму розвитку від пер­шої до другої стадії відбувається поступово, ніби непомітно. В надрах першої стадії з´являються зміни, які характеризують якіс­ний рух колективу. Для педагога важливо помітити ці зміни й обрати дещо нову лінію поведінки, стиль взаємин з колективом у цілому й окремими його членами.

Ознаки: сформовано актив, члени колективу усвідомлюють свої завдання; актив починає виявляти ініціативу, готовий бра­ти на себе виконання окремих функцій з організації діяльності колективу; з´являються неформальні, харизматичні лідери.

Куратор здійснює керівництво колективом на демократичних засадах з опорою на актив: радиться з активістами про прийнят­тя тих чи тих рішень, доводить їх до членів колективу. Якщо на першій стадії педагог справляє безпосередній вплив на особис­тість кожного студента, то на другій важливо забезпечити як без­посередній (педагог — студент), так і опосередкований вплив (пе­дагог — актив — студент).

Зміст роботи куратора:

  • • продовжує вивчати особливості соціально-психічного і фізичного розвитку студентів;
  • • по черзі залучає членів активу до виконання керівних функцій, вчить їх педагогічно грамотно виконувати доручення;
  • • спільно з активом висуває нові завдання, які б забезпечува­ли діяльність членів колективу;
  • • на демократичних засадах сприяє формуванню в колективі органів самоврядування, вчить їх членів виконувати керівні функції, дбає про змінність, ротацію органів самоврядування;
  • • сприяє забезпеченню зв´язків первинного колективу з інши­ми колективами (курсу, факультету, ВНЗ).

У ході безпосереднього діалектичного розвитку, в результаті якісних змін у системі міжособистісних стосунків колектив пе­реходить до третьої стадії становлення. Це рівень повноцінного соціально й психологічно здорового колективу.

Третя стадія. Ознаки: більшість членів колективу свідомо ви­конує вимоги колективу, його керівника; більшість перейшла на позиції активу; колектив усвідомлює свої завдання, готовий підтримати, захистити, допомогти кожному членові колективу; більшість здатна формувати нові завдання, визначати шляхи їх реалізації.

Усі питання життєдіяльності колективу вирішуються коле­гіально на демократичних засадах, формується почуття особис­тої відповідальності кожного члена колективу Зміст роботи куратора:

  • • продовжує вивчати особливості соціально-психологічного розвитку студентів;
  • • спільно з усіма студентами визначає перспективні лінії роз­витку колективу;
  • • по черзі залучає членів колективу до виконання різних до­ручень, зокрема виконання керівних функцій.

На цій стадії до особистості ставить певні вимоги не педагог (як це було на 1 -й стадії), не актив (на 2 -й стадії), а безпосередньо колектив. Це вже вимоги, які складно заперечити і протистоя­ти їм.

Ми говоримо про діяльність куратора академічної студентсь­кої групи щодо формування і розвитку первинного колективу, моделювання взаємин у ньому, моделювання взаємин колективу й особистості. Та все ж педагог-куратор повинен постійно і чут­ливо тримати в полі зору психологічний настрій, душевний стан кожного студента, своєчасно дати пораду, прийти на допомогу, в разі потреби — захистити.

У В.О. Сухомлинського є праця "Сто порад учителеві". Кілька порад присвячені знову-таки проблемам колективу й особистості. В одній із них ставиться запитання: "Що можна й чого не можна обговорювати в колективі?" Педагог підходить до розв´язання цього питання з позицій, що колектив має виступати захисни­ком інтересів особистості.

На успішність розвитку і становлення студентського колек­тиву впливає низка таких соціально-педагогічних чинників:

  • • знання педагогами-кураторами наукових засад теорії і прак­тики формування та розвитку колективу;
  • • забезпечення наступності та єдності дій педагогів у роботі з колективом;
  • • забезпечення педагогічно доцільної роботи з активом і орга­нами самоврядування;
  • • володіння технікою створення перспективи розвитку колек­тиву;
  • • створення соціально-педагогічних умов для ефективної діяльності членів колективу;
  • • наявність традицій у життєдіяльності колективу;
  • • дотримання належного тону і стилю в керівництві первин­ним студентським колективом.

Питання теорії і практики розвитку колективу, його впливу на формування особистості досить добре досліджені в психолого-педагогічній літературі, розроблено технології роботи з колекти­вами. Варто лише у процесі практичної роботи впевнено спира­тися на надбання педагогічної науки, цілеспрямовано працюва­ти над розвитком колективу на засадах гуманізму, використову­вати колектив як джерело соціально-психологічного розвитку особистості, її соціальної захищеності.

Будь-яка діяльність окремої людини чи певної спільноти може бути ефективною лише за умов наявності й усвідомлення мети. А.С. Макаренко писав: "Справжнім стимулом людського життя є завтрашня радість. У педагогічній техніці ця завтрашня радість є одним з найважливіших об´єктів роботи. Спочатку треба орга­нізувати саму радість, викликати її до життя і поставити як ре­альність. По-друге, треба наполегливо перетворювати простіші види радості в складніші і значні для людини... Виховати люди­ну — значить виховати в неї перспективні шляхи. Методика цієї роботи полягає в організації нових перспектив, у використанні тих, що вже є, в поступовій постановці цінніших".

Формуючи колектив, виховуючи особистість у колективі, тре­ба дбати, щоб перспектива окремої особи збігалася певною мірою з перспективою колективу. За визначенням А.С. Макаренка, пер­спектива може бути близька, середня і далека. Майстерність ви­хователя у формуванні колективу має виявлятися в організації системи перспективних ліній з урахуванням можливостей членів колективу, реальних соціальних обставин. У процесі організації перспектив варто дотримуватися таких вимог:

  • перспектива має бути зримою і реальною;
  • необхідно передбачати, щоб перспектива була доступною і посильною для досягнення;
  • слід постійно стимулювати і заохочувати діяльність колек­тиву і його членів у їхніх зусиллях, спрямованих на досягнення перспективи.

Суттєвим структурним компонентом, що сприяє розвиткові колективу, його впливу на особистість, є актив і органи самовря­дування. Майстерність педагога-куратора має бути спрямована на формування активу, стимулювання його діяльності. В активі педагог має бачити своїх помічників і спільників. А.С. Макарен­ко, приділяючи велику увагу активові, писав: "Актив є тим здо­ровим і необхідним у виховному дитячому закладі резервом, який забезпечує наступність поколінь у колективі, зберігає стиль, тон і традиції колективу. Підростаючий актив змінює в громадській роботі вихованців, які закінчили заклад, і таким чином забезпе­чується єдність колективу".

Вихованців-активістів треба включати в конкретну діяль­ність, покладати на них окремі обов´язки і функції вихователів, вчити методам і засобам їх виконання. Це забезпечує соціальне зростання особистості.

Актив є основою, на якій формуються органи самоврядуван­ня як уповноважені колективу. Органи самоврядування мають обиратися на демократичних засадах. Куратор спільно з активом визначає функції органів самоврядування, його підрозділів, ство­рює умови для самостійної і відповідальної діяльності, вчить членів органів самоврядування ефективно працювати у цих підрозділах, розв´язувати певні педагогічні завдання. Робота ви­хователя в органах самоврядування є доброю школою соціально­го становлення особистості.

А.С. Макаренко визначив передумови, за яких діяльність органів самоврядування буде актуальною й ефективною:

1) адміністрація закладу, в тому числі педагогічна, не повин­на підміняти органи самоврядування;

2)рішення органів самоврядування повинно бути обов´язко­во виконане;

3)якщо рішення хибне, то керівники закладу мають апелю­вати до загальних зборів і домагатися його скасування, а не ска­совувати таке рішення;

4)вплив на органи самоврядування необхідно здійснювати на демократичних засадах через педагогів, які користуються пова­гою у студентів;

5)робота в органах самоврядування не повинна займати у сту­дентів багато часу, щоб не бути переобтяжливою;

6)необхідно постійно вести ретельний облік роботи органів самоврядування.

Колектив вирізняється згуртованістю, внутрішньою силою, поряд з іншими чинниками, соціально значимими традиціями. Традиція (лат. traditio — передача) — це різновид або форма зви­чаю, що характеризуется особливою стійкістю і спрямованими зусиллями людей зберегти незмінними форми поведінки, успад­ковані від попередніх поколінь.

У кожному навчально-виховному закладі колективи повинні працювати над створенням морально-ціннісних традицій, їх збе­реженням і примноженням. Традиції мають бути тривалими, стійкими, наповненими багатством моральних впливів на осо­бистість.

Життя колективу, ефективність його впливу на особистість залежить також від стилю і тону відносин у колективі. Оскільки суттєвою ознакою колективу є спільна діяльність, спрямована на досягнення мети, то і стиль має характеризуватися діяльністю, діловитістю. Діловий стиль може виявлятись у різних сферах життя колективу: навчанні, праці, грі, дозвіллі та ін. Тому не можна допускати в колективі безпідставної галасливості, без­діяльності, невпорядкованості дій.

Діловий стиль характеризується певними відтінками тону (лат. tonus — звук, напруження). Тон здорового колективу має такі ознаки:

  • мажорність, що виявляється в бадьорому, радісному на­строї, готовності до раціональної дії. Мажорний тон допомагає наповнити життя кожного студента і колектив у цілому позитив­ними емоціями, впливає на згуртування колективу на засадах внутрішнього задоволення і внутрішньої радості;
  • гідність за своє становище в колективі, відповідальність за справи всіх членів колективу;
  • єдність колективу, дружні взаємини між його членами, які особливо яскраво проявляються під час виконання важливих завдань;
  • відчуття захищеності кожного члена колективу від прини­жень, насильства, знущання. Це повинно стати законом колек­тиву. Кожен студент має бути впевненим, що у разі необхідності його захистять колеги, педагоги;
  • здатність гальмувати свої негативні дії або вчинки, які мо­жуть завдати шкоду товаришам чи колективу взагалі. Звичка гальмувати має бути виявом внутрішньої культури студентів.

Джерелом формування стилю і тону відносин у колективі має бути передусім діяльність педагогів.

 

 Література

 

Аникеева Н.П. Психологический климат в коллективе. — М.: Просвещение. 1989.

Бойко В.В., Ковалева А.Г. Социально-психологический кли­мат коллектива и личность. — М.: Мысль, 1983.

Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи: Метод, посіб. для студ. магістратури. — К.: Центр навч. літ., 2003.

Красовицъкий М. Проблеми дитячого колективу в аспекті гу­манізації школи // Рідна шк. — 1995. — № 2—3.

Макаренко А.С. Коллектив и воспитание личности. — М.: Педагогика, 1972.

Освітні технології: Навч.-метод, посіб. / О.М. Пехота, А.З. Кіктенко, О.М. Любарська та ін.; за заг. ред. О.М. Пехоти. — К.: А.С.К.,2001.

Павлова МЛ. Педагогическая система А.С. Макаренко. — М.: Высш.шк., 1972.

Педагогика и психология высшей школы: Учеб. пособие. — Ростов н/Д.: Феникс, 2002.

Петровский А.В. Личность. Деятельность. Коллектив. М.: Политиздат, 1982.

Сухомлинський В.О. Методика виховання колективу // Ви­брані твори: В 5 т. — К.: Рад. шк„ 1976. — Т. 1.

Якунин В А. Педагогическая психология: Учеб. пособие. — 2-е изд. — СПб.: Изд-во В.А. Михайлова, 2000.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія педагогіки: курс лекцій
Робоча книга вихователя групи продовженого дня
Педагогіка вищої школи
Дидактика