Електронна бібліотекапідручники


Педагогіка вищої школи

Психологічні особливості студентського віку


Як уже згадувалося, до середини минулого століття в психолого-педагогічній науці вважалося, що людина після досягнен­ня зрілості (від 20 років і далі) перебуває в стані "психічної зака­м´янілості" й перестає бути здатною до навчання. А тому педаго­гіка і психологія в колишньому СРСР, як і у світі, розвивалася в основному як дитяча, шкільна. У першій третині XX ст. значно­го поширення набули педологічні вчення. І лише в 60-х роках розгорнулися наукові дослідження психічного розвитку дорос­лої людини і можливостей її навчання. Нині проблеми розвитку, навчання і виховання зрілої людини на всіх етапах її життєвого шляху досліджуються андрагогікою і педагогічною антрополо­гією, наукові основи якої закладено К.Д. Ушинським, та інши­ми науками.

Студентський вік (17—23 роки) охоплює і пізньодитячий, юнацький період, і частину дорослого етапу в розвитку і станов­ленні людини. Студент (лат. — той, хто навчається, старанно працює, оволодіває знаннями) як особистість, що перебуває на кон­кретній стадії розвитку, може характеризуватися такими вимі­рами: психологічним (характер, темперамент, воля, здібності); біологічним (фізичні дані, тип вищої нервової діяльності, безу­мовні рефлекси, інстинкти). Ці чинники детерміновані спадко­вістю і вродженими задатками; соціальним середовищем (місце в соціумі, національність).

Студентський вік характеризується найбільш сприятливими умовами для психологічного, біологічного і соціального розвит­ку. В цей період найвища швидкість пам´яті, реакції, пластич­ність у формуванні навичок. В особистості на цьому етапі домі­нантним є становлення характеру та інтелекту. Активно розвива­ються морально-ціннісні й естетичні почуття. Швидко освоюють­ся соціальні ролі дорослого: громадянські, професійні, економіч­ні, сімейні. Формуються і закріплюються схильності, інтереси. Визначаються життєві цілі й прагнення. Досягається високий рівень розвитку фізичних та інтелектуальних сил, активно зрос­тають творчі можливості, збагачується емоційно-чуттєвий зміст, розквітає зовнішня привабливість. Все це часто спричинює дещо ейфорійні, ілюзорні уявлення про невичерпність і безмежність такого стану й приводить до нераціонального, безцільного, без­плідного розтрачання фізичних і духовних сил.

Саме в студентському віці відбувається перегляд ціннісно-духовних категорій, аксіологічна переорієнтація. Посилюється усвідомленість, об´єктивна позитивізація мотивів поведінки. Формуються і зміцнюються позитивні особистісні риси — відпо­відальність, почуття обов´язку, цілеспрямованість, наполег­ливість, самостійність, уміння регулювати свої почуття, бажан­ня, схильності. Разом з тим треба мати на увазі, що до 20 років здатність людини до повносвідомої регуляції своєї поведінки ос­таточно ще не сформована. Тому інколи мають місце невмотивовані, флуктуаційні прояви негативної поведінки, неадекватних дій, протиправних вчинків.

Студентський вік — пора активної самооцінки. Вона може бути об´єктивною, завищеною і заниженою. Характерними для людини із заниженою самооцінкою є занижена самоповага, не­стійка власна думка про себе, намагання приховати від оточення своє справжнє "Я", виконати роль, яка, на її думку, буде більш прийнятною й ефектною у конкретному середовищі. Молоді люди такого типу підвищено чутливі й ранимі. Вони більш болісно реагують на критику, насмішки, зневагу, осудження. Для них ха­рактерні закритість, самоізоляція, схильність до віртуального спілкування зі світом, одинокість.

Студентський вік, за Б.Г. Ананьєвим, є сенситивним періодом для розвитку основних соціогенних можливостей. Особливої ува­ги, турботи і допомоги потребують студенти-першокурсники. Умови життя і навчання у ВНЗ різко відрізняються від шкільних. Відбувається злам багаторічного, звичного стереотипу. Перехід від прямої опіки шкільних педагогів і батьків до статусу віднос­ної самостійності породжує низку труднощів. Викликані вони передусім значними відмінностями у методах навчання. У школі учня постійно контролює, спонукає і страхує вчитель. У ВНЗ можна відносно тривалий період нічого не вчити, самостійно не працювати і ніхто за це не спитає. Такі можливості створюють у частини першокурсників ілюзію, що у ВНЗ можна вчитися, не напружуючись. Ці ілюзії швидко розвіюються під час першої сесії: більш здібні студенти за рахунок вікової витривалості, доб­рої пам´яті, декількадобових безперервних зубрінь, шпаргалок, підказок і поблажливої позиції викладача долають цей бар´єр, а частина стає академічними боржниками.

Щоб цього не трапилося, надзвичайно важливо у перші ж дні навчання розкрити перед першокурсниками зміст усіх труд­нощів, складностей, ілюзій, особливостей, з якими вони можуть зіткнутися. Потрібно навчити вчорашнього школяра самостійно навчатися, конспектувати лекції, готуватися до практичних за­нять, працювати з першоджерелами, з великими масивами інфор­мації, довідниками, словниками, хрестоматіями. Студентам, які проживають у відриві від сім´ї, треба допомогти в налагодженні побуту, виробленні оптимального режиму навчання і відпочин­ку. Особливу увагу слід приділити харчуванню, санітарно-гі­гієнічним умовам, допомогти у веденні самостійних фінансових справ тощо. Спеціальні дослідження і практичний досвід пока­зують, що неуспішність, окремі психологічні зриви на першому курсі не обов´язково є наслідками несумлінності чи слабких ба­зових знань студента. Причиною негативних результатів навчан­ня, девіацій у поведінці можуть бути нездатність контролювати і реально оцінювати себе і свої дії, неготовність до самостійного навчання, невміння жити без постійної опіки, раціонально роз­поділяти бюджет часу, несформованість почуття обов´язку і відповідальності Значні можливості для пришвидшення і зменшення болісності адаптації, підвищення якості навчання першокурсника містить мо­дульно-рейтингова система, яка дає змогу систематично контролю­вати й оцінювати хід навчання, своєчасно коригувати упущення і відхилення, підтримувати рівномірне напруження зусиль протягом семестру, уникати стресів і перенапружень сесійної штурмівщини.

Для швидкої й оптимальної адаптації студента у ВНЗ тому, хто цим займається (куратор, декан та його заступники), важли­во знати умови життя, інтереси, плани на перспективу першо­курсника, мотиви вибору спеціальності, рівень самооцінки, здатність свідомого регулювання поведінки, здібності, схиль­ності, життєвий досвід тощо.

Успішність адаптації студента у ВНЗ значною мірою залежить від розуміння й уваги до розв´язання цієї проблеми з боку педагогів. Доцільними є такі заходи: зустріч ректора з усіма першокурсника­ми у перші тижні навчання, щоб дати доброзичливі батьківські по­ради, настанови і застереження; індивідуальна і групова робота ку­ратора; спеціальні заходи служби психологічної допомоги; увага з боку заступника декана з питань виховної роботи.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія педагогіки: курс лекцій
Робоча книга вихователя групи продовженого дня
Педагогіка вищої школи
Дидактика