Електронна бібліотекапідручники


Педагогіка вищої школи

Шляхи і засоби гуманізації особистості


Аналізуючи історичні уроки минулого, маємо турбуватися про формування покоління українців нової генерації — людей вільних, цілеспрямованих, гордих, гуманних, сповнених національної гідності. У Національній доктрині розвитку освіти цій проблемі присвячено окремий розділ. У ньому визначено: "Освіта має гума­ністичний характер і ґрунтується на культурно-історичних цінно­стях українського народу, його традиціях і духовності".

У визначенні шляхів відродження духовності народу, його гуманістичної спрямованості треба усвідомлювати, що ця пробле­ма надто складна, а процес — довготривалий і багатоаспектний. Він має будуватися на принципі комплексності. Комплекс (лат. complexus — зв´язок, поєднання) — сукупність предметів чи явищ, що становлять єдине ціле; комплексний — з´єднаний будь-чим, складний. Комплексність у всебічному розвитку осо­бистості взагалі й вихованні гуманізму зокрема передбачає діа­лектичну єдність мети і шляхів та засобів впливу на особистість. У цьому процесі має бути розуміння усіма соціальними інститу­ціями важливості виховання гуманізму як серцевини морально-духовного становлення людини, узгодженість дій у цілісній сис­темі виховання. Схематично це можна подати так (рис. 3).

 3

Рис. 3. Структура комплексного підходу до виховання гуманізму

 

Провідною соціальною інституцією, яка має закладати духов­ну основу гуманності, є сім´я. Вихователі, а в перші роки життя дитини батьки мають велике і відповідальне завдання розбудити дитячу душу променями добра і краси, любові та радості. Пес­тливий погляд і голос мами уже розпочинають цю справу. А мож­ливо, цей процес духовного зростання розпочинається ще рані­ше, коли дитина перебуває в ембріональному стані. Не випадко­во в народі кажуть, що у цей період "мама носить дитя під сер­цем". Коли немовля одразу після народження прикладають до материних грудей і воно відчуває материнське тепло, биття сер­ця — це незмірна благодать, яка непомітно вливається в дитячу душу, звеличує Матір, зміцнює її материнський інстинкт.

Показовими в цьому плані є результати експериментальної роботи вчених з мавпами. Коли у мавпи народжувалося дитя, його одразу відбирали від матері й вигодовували штучно, але коли з таких малюків виростали дорослі мавпи і народжували своїх діток, то вони відмовлялися їх годувати, відгризали їм голови. Материнський інстинкт був притлумлений.

Щоб прилучити дитину до добра, розбудити в ній душевні джерела, гуманістичні почуття, варто використовувати все багат­ство нашого життя, джерела народної педагогіки. У світі сила-силенна феноменів, які є простими для сприйняття і пробуджу­ють у дитини духовну радість. Краса природи (схід сонця, хма­ринка в голубому небі, гра веселки, краплинка роси на травинці, спів пташки, чарівна краса маленького курчатка, квітування яблуні і т. ін.), народні казки, пісні, музика — усе це сприяє фор­муванню ніжної душі дитини, її гуманістичного ставлення до всього живого. Мама, яка співає своєму малюкові колискові пісні, розпочинає справжнє духовне виховання дитини. Душа дитини, яка поринає у солодкий сон, співає ці пісні разом з мамою і спри­ймає крізь них людську благодать.

Дитина повинна якомога раніше навчитися співпереживати іншому, щоб уміти жаліти, оберігати і допомагати. Батькам не­обхідно знаходити прямий і близький шлях до її серця, навчити бажати усім добра і цуратися зла. Хай дитина радіє весняному первоцвіту, ллє сльози, коли захворіла її улюблена кішка. А з дорослішанням дитини батьки повинні розкривати перед нею нові сторінки життя, які б вимагали не лише пасивного спостережен­ня, а й конкретних проявів гуманізму, щедрості душі. Якраз на цих позиціях стояв В.О. Сухомлинський. Характерною в цьому аспекті є одна з його повчальних замальовок: "У Ніни велика, як на теперішні поняття, сім´я: мати, батько, два брати, дві сестри, бабуся. Ніна найменша, їй дев´ять років. Бабуся найстарша — їй вісімдесят два роки. Коли сім´я обідає, в бабусі тремтять руки. Всі до цього звикли й намагаються не помічати. А якщо хто-не-будь подивиться на бабусині руки й подумає, чому вони трем­тять, — руки її починають тремтіти ще дужче. Несе ложку бабу­ся — ложка тремтить, краплі на стіл капають.

Незабаром день народження Ніни. Мама сказала, що на її іме­нини буде обід. Вона з бабусею спече великий солодкий пиріг. Нехай Ніна запросить своїх подруг.

Прийшли гості. Мама накриває стіл білою скатеркою. Ніна подумала: бабуся сяде за стіл, а в неї руки тремтять, подруги смія­тимуться, розкажуть усім у школі.

Ніна тихенько сказала мамі:

— Мамо, нехай бабуся сьогодні за стіл не сідає...

—Чому? — здивувалася мама.

—У неї руки тремтять... Капає на стіл...

Мама зблідла, не сказавши ні слова, вона зняла із стола білу скатерку й сховала в шафу.

Мама довго сиділа мовчки, потім сказала:

—      У нас сьогодні бабуся хвора. Іменинного обіду не буде. Поздоровляю тебе, Ніно, з днем народження.

Моє тобі побажання: будь справжньою людиною.

Мати знайшла єдину правильну оцінку того зла, яке "проки­нулося" в душі з насінням егоїзму".

Сім´я — головний будівничий духовного здоров´я підростаю­чого покоління. У глибинах української мудрості знаходимо: "До людей — по розум, до матері — по серце", "У кого немає вітця, у того немає лиця", "Живемо не батьками — помремо не людьми", "Хто матір забуває, того Бог карає", "Найкраще успадкування — вихованість", "Хто батьків шанує, той вовік не згине" і под.

Відомі вчені, літератори, письменники, політичні й державні діячі завжди приділяли увагу сім´ї, як провідному соціальному інституту виховання дітей. Звернемо увагу лише на окремі ви­словлювання:

"Сім´я — це суспільство в мініатюрі, від цілісності якої зале­жить безпека усього великого людського життя" (Адлер Фелікс (1851—1933), американський педагог).

"Прославимо жінку-Матір, чия любов не знає перепон, чиїми грудьми вигодуваний весь світ. Усе прекрасне в людині — від проміння сонця і від молока Матері, — от що насичує любов´ю до життя!., без сонця не квітнуть квіти, без кохання немає щастя, без жінки немає кохання, без Матері — немає ні поета, ні героя" (Максим Горький (1868—1936), російський письменник).

"На перших порах найважливіше материнське виховання, бо моральність має бути прищеплена в дитині як почуття" (В.Ф. Ге­гель (1770—1831), німецький філософ).

"Сім´я — це те первинне середовище, де людина має вчитися творити добро" (В.О. Сухомлинський).

"Моральні сентенції завдають більше шкоди, ніж приносять користі... Мораль не в словах, а в самому житті родини, яке охоп­лює дитину з усіх боків і звідусіль щохвилини проникає в її душу" (К.Д. Ушинський(1824—1871), українськийі російський педагог).

"Свій перший досвід дитина набуває в сім´ї. Сім´я закладає основи морального виховання, у ній дитина опановує правила поведінки <...>. Перший образ — це матір. Матір — це цілий світ навчань. Навчається дитина спочатку не словами, а реальними образами" (Я.Ф. Чепіга (1875—1938), український педагог).

Так, сім´я — це цілий світ духовного життя дитини. Шкода, що з роками під впливом ідеологічних дій упродовж 70-х років XX ст. були підірвані духовні основи сім´ї, а отже, і родинного ви­ховання. Завдання подальшого розвитку українського суспільства полягає в тому, щоб забезпечити утвердження сім´ї як головного соціального інституту виховання дітей. У сім´ї діти мають прохо­дити велику школу духовного становлення. Бо ніякі інші заклади (дитячі садки, школи, інститути, університети) не зможуть повною мірою забезпечити виховання підростаючого покоління, а пере­дусім у сфері формування морально-духовних якостей.

Прикро констатувати, що в окремих сучасних сім´ях діти про­ходять школу насилля, жорстокості, зла, зневаги до інших лю­дей. Щороку в Україні десятки тисяч дітей стають безпритуль­ними, займаються бродяжництвом, чинять злочини внаслідок байдужого або жорстокого ставлення до них з боку батьків.

Американський філософ і поет Джордж Сантаян (1863—1952) стверджував: "Сім´я — один із шедеврів природи". Зрозуміло, що відновити святість сім´ї — досить складна справа. Але над цим суспільству треба працювати. Це завдання всіх соціальних інсти­тутів держави. З приємністю можна зазначити, що в Україні ство­рено Міністерство у справах сім´ї і молоді, яке і має зорганізовувати членів суспільства на розв´язання цієї проблеми. У загаль­ноосвітніх школах впродовж десятиліть готували молодь до по­дальшого оволодіння професіями інженера, лікаря, вчителя, аг­ронома та ін. І це важливо. Але сім´я і школа в моральному і пси­хологічному плані мають передусім готувати юнаків і дівчат, щоб вони були добрими сім´янинами, суспільство має вибудовувати культ Матері і Батька, культ Родини.

Важливе місце у вихованні гуманізму, формуванні духовного багатства особистості мають займати державні освітньо-виховні заклади — дитячі садки, загальноосвітні школи, позашкільні виховні дитячі установи, професійні навчальні заклади. Варто усвідомлювати, що впродовж попередніх десятиліть у закладах освіти і виховання панувала авторитарна педагогіка, яка не була позбавлена тенденцій насилля над особистістю, її нівелювання, а інколи й духовного розтління. Треба шукати нові підходи до перебудови змісту діяльності закладів освіти, не варто тішити себе тим, що можна запозичити в інших народів, держав їхню систе­му освіти. Це помилкова тенденція.

Нам треба вибудовувати свою національну систему освіти на за­садах гуманізму, людиноцентризму, спираючись на джерела україн­ської народної педагогіки, на ментальність українського народу.

Варто звернути увагу на ще на один напрям морального вихо­вання молоді і формування її гуманістичних почуттів. Це — за­соби масової інформації. Особливо електронні. За останні деся­тиріччя радіо, кіно, телебачення стали доступними для широких мас. По суті вони увійшли до кожної оселі. З одного боку, ці засо­би мають великі можливості для інтелектуального розвитку лю­дей, особливо молоді. А з іншого — несуть велику шкоду в мо­рально-духовному становленні молодих людей. Пропаганда жор­стокості, насилля, вседозволеності, моральної розпусти, байди­кування, піднесених у ранг культу і позбавлених духовності роз­ваг і насолод, плюндрування святості кохання, культу Матері і Батька, старших членів суспільства — усе це нерідко руйнує ті зусилля, яких докладають батьки, вихователі дитячих садків, педагоги освітніх закладів для формування в молоді моральних цінностей. У багатьох випадках організатори і творці змісту та­ких телевізійних програм, матеріалів газет і журналів керують­ся правилом "Бізнес моралі не має". А які наслідки цього впли­ву — мало хто задумується. У полоні такого антидуховного за­силля марно говорити про гуманізм, людинолюбство, чуйність, милосердя та ін.

Все ж батьки-вихователі, педагоги не повинні пасивно спос­терігати за цими явищами. По-перше, треба сподіватися, що дер­жавні достойники зупинять вакханалію низькопробної масової культури. По-друге, працюючи з дітьми і молоддю, треба напо­легливо, цілеспрямовано формувати у них моральний імунітет проти цього зла.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія педагогіки: курс лекцій
Робоча книга вихователя групи продовженого дня
Педагогіка вищої школи
Дидактика