Електронна бібліотекапідручники


Педагогіка вищої школи

Стан і тенденції розвитку педагогіки вищої школи


Система освіти суспільства має відповідати його стратегічним завданням. Як наголошується в Національній доктрині розвит­ку освіти, освіта є стратегічним ресурсом поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення автори­тету і конкурентоспроможності держави на міжнародній арені. Проте стан справ у галузі освіти, темпи та глибина перетворень не повною мірою задовольняють потреби особистості, суспільства й держави. Глобалізація, зміна технологій, перехід до інформа­ційно-технологічного суспільства, утвердження пріоритетів ста­лого розвитку, інші властиві сучасній цивілізації риси зумовлю­ють розвиток людини як головну мету, ключовий показник і ос­новний важіль сучасного прогресу, потребу в радикальній модер­нізації галузі; ставлять перед державою, суспільством завдання забезпечити пріоритетність розвитку освіти і науки, першочер­говість розв´язання їх нагальних проблем.

Особливе місце в загальнодержавній системі освіти України займають вищі навчальні заклади. Вони насамперед мають пра­цювати на перспективу розвитку суспільства. Як підкреслює ака­демік В.П. Андрущенко, вища школа покликана формувати інте­лект нації. Від цього залежить майбутнє. Парадигма розвитку освіти України у XXI ст., зокрема вищої, зумовлюється якісними характеристиками суспільства майбутнього. За прогнозами вчених-футурологів, XXI ст. характеризуватиметься такими основ­ними проявами: розвитком інформаційних технологій, загальною комп´ютеризацією та системним програмуванням усіх сфер вироб­ництва, широким використанням лазерної техніки й мікропроце­сорів, застосуванням телекомунікацій зі зворотним зв´язком, ви­користанням нових полімерних матеріалів, появою нових джерел енергії. Усе це змінить ритм і стиль суспільного й індивідуального життя людей, що стануть інтенсивнішими, індивідуально відпо­відальними, творчими. Життя вимагатиме інтелектуально розви­неної особистості, базовим компонентом духовного світу якої бу­дуть саме фундаментальні знання й здатність до самоосвіти в кон­тексті інформації, обсяги якої постійно зростають.

Викладене зумовлює формування нових вимог до освіти, на­самперед професійної. Вона має бути фундаментальною, базува­тися на найновіших досягненнях науки, здійснюватися за новіт­німи педагогічними технологіями. При цьому не можна забува­ти, що нинішній фахівець має володіти високою професійною культурою, морально-духовними цінностями, щоб не вступити в конфлікт з довкіллям. Суспільно неконтрольований розвиток техніки й технології, упровадження гігантських технічних про­ектів спричинили глобальну кризу цивілізації. Вихід з неї мож­ливий лише шляхом здійснення освітньо-інтелектуальної, освіт­ньо-виховної революції в системі освіти, й передусім у про­фесійній освіті. Адже більшість випускників технічних ВНЗ отримують могутню зброю — інформаційні, енергетичні, техно­логічні та інші системи, які без належної інтелектуальної та мо­ральної підготовки можуть виявитися небезпечним знаряддям у руках "божевільних". Сучасні вчені-інженери в різних галузях науки (особливо технічної, біологічної, хімічної) мають органі­зовувати свою діяльність на засадах гуманізму, високої мораль­ності, стояти "на плечах" велетнів духу Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Миколи Бердяева, а не на силі інте­гральних схем. Людина, в якої не сформовані гуманістичні заса­ди і життєдіяльність якої проходить у залізобетонному середо­вищі, в колі комп´ютерних технологій, духовно деградує, виро­джується. "Людське" і "духовне" в її існуванні заміщується "хо­лодним металом". Як застерігав свого часу М. Бердяев, "безсер­дечна техніка" повстає проти людини, виривається з-під її влади й хоче уподобити людину собі. Це породжує масштабні супереч­ності між діяльністю розумної людини і технічними монстрами, нею створеними, що може призводити до виникнення катастроф планетарного масштабу. Винахідники водневої зброї А. Сахаров та І. Курчатов, усвідомивши потенційні наслідки застосування свого "дітища", повстали проти себе, проти власної ідеї. А. Саха­ров узагалі виступив проти подальшої розробки технологій ядер­ної енергії, а І. Курчатов спрямував свої наукові пошуки на ви­користання атомної енергії у мирних цілях, хоча й це, як вияви­лось у випадку з Чорнобилем, досить небезпечно. Так само досяг­нення біологів-генетиків у галузі генної інженерії, зокрема роз­робка технологій клонування живих організмів, приховують у собі чимало загроз.

Усе це потребує підходів до організації життєдіяльності лю­дини, які ґрунтуються на засадах екологічно безпечних, життєоберігальних, життєвідтворювальних, життєстверджувальних начал, однаково актуальних стосовно людини і природи. Треба йти шляхом, який окреслив В.І. Вернадський, — вчитися жити в умовах ноосфери.

Як бачимо, перед суспільством планети постає низка склад­них проблем. До їх розв´язання знову-таки треба підходити з по­зиції, яку визначив стародавній філософ Протагор: "Людина — міра всіх речей".

Професійна школа, яка об´єднує вищі навчальні заклади всіх рівнів, має зробити рішучий крок до розв´язання цих проблем. ВНЗ і науково-дослідні інститути України володіють достатнім науковим та інтелектуальним потенціалом, щоб упродовж 10— 15 років перебудувати систему професійної підготовки фахівців у світлі нових світоглядних, соціальних і економічних потреб.

Відтак освітня діяльність має ґрунтуватися на таких основ­них постулатах:

1)  відповідність освіти потребам соціально-економічного роз­витку суспільства;

2)забезпечення інтелектуального розвитку особистості, ово­лодіння нею ефективними методами самостійної пізнавальної діяльності;

3)формування у молодих поколінь високих морально-духов­них якостей на засадах загальнолюдських і національних цінно­стей;

4)розвиток високої екологічної культури й відповідальності за збереження довкілля, готовності провадити доцільну життє­діяльність в умовах ноосфери.

Розв´язання цих складних завдань залежить передусім від цілеспрямованої, науково обґрунтованої діяльності педагогів вищої школи, які володіють науковими знаннями з теорії освіти.

Предметом педагогіки вищої школи як однієї з педагогічних наук навчання і виховання студентів. Основні завдання цієї дис­ципліни — вивчення й аналіз соціальних та історичних характе­ристик системи вищої освіти, змісту, засобів, форм, методів на­вчання й виховання, особливостей організації самостійної на­вчальної роботи студентів, особливостей оцінювання їх пізнаваль­ної діяльності, напрямів розвитку й формування студентських колективів, системи управління різними ланками вищого на­вчального закладу.

Останнім часом педагогіку вищої школи намагаються ототож­нювати з андрагогікою чи антропологією. Думається, це штуч­ний підхід. Якщо андрагогіка займається проблемами освіти до­рослої людини взагалі, то функціонування педагогіки вищої шко­ли обмежене рамками вищого навчального закладу.

Педагогіка вищої школи, як і загальна педагогіка, тісно по­в´язана з іншими науками, об´єктом вивчення яких є людина. Досить зазначити, що феномен людини осягають понад 130 нау­кових дисциплін. Проте найближче до педагогіки вищої школи стоять такі науки, як філософія, психологія, фізіологія і анато­мія людини, семіотика, теорія комунікації, культурологія, соціо­логія, історія, логіка, етика, естетика, лінгвістика, літературо­знавство, мистецтвознавство, генетика, кібернетика, медицина тощо. Упродовж попередніх десятиліть педагогіка вищої школи як наука розвивалася надто повільно. Організація навчально-вихов­ного процесу у ВНЗ здійснювалася не на наукових засадах, а за принципом наслідування, копіювання, шляхом "спроб і поми­лок". Переважна більшість викладачів вищої школи різних рівнів залучалася до науково-педагогічної та педагогічної роботи, не маючи достатньої (або й ніякої) теоретичної підготовки з педаго­гіки вищої школи. У частини науково-педагогічних працівників склалося скептичне ставлення до цієї науки. Навіть у системі підготовки науково-педагогічних кадрів через магістратуру та аспірантуру читання курсу "Педагогіка вищої школи" не завжди передбачається навчальними планами. В Україні, як і в інших пострадянських державах, не було науково-дослідних інститутів, які б досліджували проблеми педагогіки вищої школи. Зрозуміло, що все це було (і, на превеликий жаль, залишається) пере­шкодою у розвитку вищої школи; стримує процеси її модерні­зації, оновлення форм і методів навчання. Лише у 90-х роках минулого століття в Україні відбулися певні зрушення: створені науково-дослідні інститути педагогіки і психології професійної освіти, вищої школи; започатковані періодичні видання, присвя­чені проблемам організації навчально-виховного процесу у вищій школі; з´явилися ґрунтовні дослідження A.M. Алексюка, В.І. Бон­даря, В.М. Галузинського, М.Б. Євтуха, О.Г. Мороза та ін. з пе­дагогіки вищої школи. Майже до середини минулого століття вважалося, що люди­на після досягнення зрілості (20 років) перебуває в стані "психіч­ної закам´янілості" й нездатності до навчання, а тому психологія і педагогіка розвивалися в основному як науки, що стосуються дітей. Вік навчання у вищій школі охоплює період пізньої юності і ранньої зрілості (17—23 роки). Якщо у навчанні та вихованні студентів молодших курсів можна певною мірою керуватися по­ложеннями шкільної психології і педагогіки, то на старших кур­сах потрібні інші підходи, необхідні знання психології дорослої людини, андрагогіки. Організація навчально-виховного процесу у вищій школі України потребує модернізації, яка може бути здійснена лише на засадах наукової педагогіки вищої школи. Останнім часом і в нас, і за кордоном з´явилися змістовні праці, в яких з урахуванням результатів сучасних досліджень розгляда­ються психологічні й педагогічні проблеми вищої школи.

 

Література

АлексюкАМ. Педагогіка вищої освіти України: Курс лекцій. — К.,1993.

Андрущенко В. Основні тенденції розвитку вищої освіти на ру­бежі століть //Вища освіта України. — 2001. — № 1. —С 11—17.

Закон України "Про вищу освіту" // Голос України. — 2002. — 5 березня.

Закон України "Про освіту" // Голос України. — 1996. — 25 квітня.

Кремень В.Г. Філософія освіти XXI століття // Освіта Украї­ни. — 2002. — 28 грудня.

Національна доктрина розвитку освіти // Освіта України. — 2002. — 23 квітня.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія педагогіки: курс лекцій
Робоча книга вихователя групи продовженого дня
Педагогіка вищої школи
Дидактика