Електронна бібліотекапідручники


Педагогіка вищої школи

Педагогіка, її місце в системі наук


Які ж засоби необхідно застосувати, щоб успішно розв´язува­ти завдання освітньо-виховної парадигми, і яке місце займати­муть у ній питання інтелектуального й морально-духовного роз­витку особистості? І чи взагалі вони існують? Засоби такі є, і вони мають як об´єктивний, так і суб´єктивний характер, залежать від соціальних та економічних чинників. Головне місце серед них посідають вчення про людину. Якщо ми хочемо забезпечити все­бічний гармонійний розвиток людини, треба оволодіти широким спектром знань про її розвиток і виховання. Цими знаннями й оперує педагогіка.

Педагогіка (rp.pais — дитя і ago — веду, керую) — наука про навчання та виховання дітей. Щоправда, нині поняття "педаго­гіка" розширилося й охоплює сферу навчання й виховання не лише дітей, а й людини взагалі. Варто зауважити, що із середини XIX ст. вчені виділили як окрему науку про освіту й виховання дорослих — андрагогіку. Андрагогіка (гр. andros — доросла лю­дина, зрілий чоловік і ago — веду, керую) — педагогіка дорослих, одна з педагогічних наук, що займається дослідженням про­блем освіти, самоосвіти й виховання дорослих людей. Завданням андрагогіки є окреслення змісту, організаційних форм, методів і засобів навчання дорослих. Уперше в історії педагогічної науки термін "андрагогіка" ввів німецький вчений О. Конт (1833 p.). Проте становлення андрагогіки як самостійної науки відбулося в середині XX ст. й пов´язане з іменами американців М. Ноулза і Р. Сміта, англійця П. Джарвіса, німця Ф. Пьоггелера, голланд­ця Т. Тен Хаве, поляка Л. Туроса та ін. Кінець XX і початок XXI ст. характеризуються значним розширенням досліджень проблем андрагогіки.

На наш погляд, педагогіка — це традиційно об´єднувальна наука про освіту й виховання людини. І саме на цій базі ґрунтуєть­ся система педагогічних наук. Педагогіка тісно пов´язана з інши­ми науками, передовсім з анатомією та фізіологією людини, пси­хологією. Ці дисципліни, по суті, становлять засадницькі осно­ви педагогіки. К.Д. Ушинський стверджував: "Якщо педагогіка хоче виховувати людину в усіх відношеннях, то вона повинна по­переду пізнати її також в усіх відношеннях". Оскільки фізіологія людини і, зокрема, вікова фізіологія досліджує закономірності та особливості фізичного розвитку людини, а психологія — пси­хічного, то набуток цих наук становить надійний фундамент для успішного й ефективного розвитку педагогічної науки взагалі й педагогічної діяльності зосібна.

Російський філософ науковець Б.М. Кедров (1903—1985), си­стематизуючи науки, побудував, як на нас, доцільну їх модель (рис. 1).

2

Така модель, в якій психолого-педагогічні науки розміщені в центрі, відображає об´єктивний характер взаємозв´язків між різними групами наук. Адже наукові дослідження в тій чи тій галузі є результатом діяльності людини. Відтак пізнання люди­ни, її навчання й виховання — пріоритетний напрям у суспіль­но-економічному поступі. Від нього залежать успіхи в усіх інших сферах життєдіяльності людини.

Педагогічна наука, як й інші науки, перебуває в постійній внутрішній динаміці, збагачуючись розумінням закономірностей, принципів, форм, засобів, методів, прийомів едукації люди­ни. Джерелами розвитку педагогічної науки слугують народна педагогіка, освітній досвід минулих поколінь, науково-практичні надбання сучасних подвижників педагогічної справи.

 Оскільки сенс життя людини полягає в продовженні свого роду, в центрі уваги життєдіяльності батьків, інших членів су­спільства є Людина в особі дитини. Народна мудрість вчить, що важливо не лише народити дитину, а й виховати її. Цим завжди переймалися не тільки батьки, а й представники роду, громади. Упродовж багатьох століть набуто величезного досвіду вихован­ня дітей з урахуванням соціально-економічних потреб, суспіль­них завдань, загальнолюдських і національних морально-духов­них цінностей. Склався колосальний пласт знань про вихован­ня, узагальнений народною педагогікою. Видатний український поет Максим Рильський писав:

Немає мудріших, ніж народ, учителів; У нього кожне слово це перлина,це праця, це натхнення, це людина.

Огляд пам´яток народної педагогіки (обряди, думи, легенди, казки, пісні, прислів´я, загадки і т. ін.), афоризмів мислителів усіх століть дають можливість помітити яскраву закономірність: у сфері природознавства, фізики, математики, техніки, медици­ни, мистецтва свої міркування висловлювали лише фахівці відпо­відного наукового профілю. Натомість проблема виховання зав­жди перебувала в полі зору мислителів різноманітних галузей знання: філософів, теологів, а також митців, священнослужи­телів, діячів багатьох інших сфер. Ось чому спадок народної пе­дагогіки дотепер залишається дорогоцінним скарбом, невичерп­ним джерелом подальшого розвитку педагогічної науки.

Наукова педагогіка, що розвивається з початку становлення шкільництва, спираючись на досвід народної педагогіки, узагаль­нювала й обґрунтовувала закономірності, принципи, форми й методи організації освітньо-виховної роботи з урахуванням со­ціально-економічного й культурного контексту. Надбання науко­вої педагогіки є "енергоносієм" розвитку системи освіти й вихо­вання, теоретико-методологічними засадами вдосконалення на­вчально-виховного процесу. Педагогічна думка минулого, зокре­ма таких відомих дослідників, як Я.А. Коменського, А. Дістервега, Г. Песталоцці, М.І. Пирогова, П.Ф. Каптєрєва, К.Д. Ушинського, О.В. Духновича, Дж. Дьюї, Е. Торндайка, В. Оконя, П.Ф. Лесгафта, М.І. Лобачевського, Д.І. Менделєєва, А.С. Макаренка, В.О. Сухомлинського та багатьох інших — це неминущий науковий доробок, без опори на який не можна рухатися вперед.

Ще одне важливе джерело розвитку педагогічної науки — досвід педагогів-практиків. Велика кількість творчих учителів, викладачів вищої школи поповнюють педагогіку своїми напрацюваннями, що є базою для осмислення, вищого теоретичного синтезу. Педагогічні погляди А.С. Макаренка, В.О. Сухомлинсь­кого — це результат їх власної педагогічної практики. В останні десятиріччя XX ст. мав місце спалах творчих педагогічних по­шуків, який теж став вагомим підґрунтям розвитку наукової пе­дагогіки. Вони пов´язані з іменами відомих педагогів Ш.О. Амонашвілі, М.П. Гузика, Є.М. Ільїна, С.М. Лисенкової, О.О. Хмури, В.Ф. Шаталова. Яскравою перлиною новаторського педагогічно­го досвіду стали надбання знаного українського педагога, народ­ного учителя, дійсного члена АПН України, директора Сахнівської середньої школи на Черкащині Олександра Антоновича Захаренка, який присвятив своє життя дослідженню проблем ду­ховного відродження сільської школи, впровадженню істинно гуманістичних засад в освітню справу. Певні творчі педагогічні досягнення є и у діяльності вищих навчальних закладів, але вони маловивчені й недостатньо висвітлені.

Педагогічна наука має досить розгалужену структуру, що можна відобразити графічно (рис. 2).

 2-1

Рис. 2. Структура педагогічної науки

 

К.Д. Ушинський, розмірковуючи про сутність педагогіки як науки, пише: "Педагогіка — не наука, а мистецтво — найобширніше, складне, найвище й найнеобхідніше з усіх мистецтв. Мис­тецтво виховання спирається на науку. Як мистецтво складне і обширне, воно спирається на безліч обширних і складних наук; як мистецтво воно, крім знань, вимагає здібності й нахилу, і як мистецтво ж воно прагне до ідеалу, якого вічно намагаються до­сягти і який ніколи цілком недосяжний: до ідеалу довершеної людини. Сприяти розвиткові мистецтва виховання можна тільки взагалі поширенням серед вихователів тих найрізноманітніших антропологічних знань, на яких воно ґрунтується". І далі про­довжує: "Ми не кажемо педагогам — робіть так чи інакше; але кажемо їм: вивчайте закони психічних явищ, якими ви хочете керувати, і робіть, керуючись цими законами і тими обставина­ми, в яких ви хочете їх застосувати. Не тільки обставини ці без краю різноманітні, але й самі вдачі вихованців не схожі одна на одну. Чи можна ж при такій різноманітності обставин вихован­ня й виховуваних індивідуумів зумовлювати які-небудь загальні виховні рецепти?".



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія педагогіки: курс лекцій
Робоча книга вихователя групи продовженого дня
Педагогіка вищої школи
Дидактика