Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Історія економічної теорії

15.2. Теорія економічного розвитку та інституціональних змін Й. Шумпетера


Деяка "розмитість", властива інституціоналізму, відображена у творчості Йозефа Алоїса Шумпетера (1883-1950), яка виявилася доволі знаною серед економістів XX ст. У 1912 р. Шумпетер опублікував працю "Теорія економічного розвитку". Про мету своєї книги Шумпетер писав: "Я хотів знайти відповідь на запитання, як економічна система породжує ту силу, яка постійно її змінює".

Перед тим, ніж говорити про теорію економічного розвитку Й. Шумпетера, необхідно зазначити, по-перше, той факт, що в 1909-1911 pp. він викладав політичну економію в Чернівецькому університеті; по-друге, те, що згадана праця написана частково під впливом теорії циклів М. Туган-Барановського, сприйнята за посередництвом німецького економіста А. Шпітгофа. На концепцію останнього, як зазначає американський дослідник економічної думки Б. Селігмен, надзвичайно сильний вплив мав М. Туган-Барановський, який бачив розв´язку загадки циклу в диспропорціях між випуском засобів виробництва і предметів споживання. Й. Шумпетер щедро цитує ці думки А. Шпітгофа, не згадуючи, не зрозуміло чому, українського економіста. Повз це мовчки проходять і дослідники економічних поглядів Й. Шумпетера.

Спираючись на своїх попередників, Шумпетер запровадив розмежування між процесом пристосування системи у межах її кругообігу, тобто простого відтворення (статика), і процесом розвитку (динаміка). Він вважав, що сутністю динамічних змін в економіці є вияв нових продуктів, нових методів виробництва, освоєння нових ринків збуту та нових джерел сировини, зміна ринкової ситуації, в цілому виникнення "нових виробничих комбінацій". "Під розвитком слід розуміти лише такі зміни господарського кругообігу, які економіка породжує сама, тобто випадкові зміни, які "представлені самі собою", а не ті, які привнесені ззовні призводять до руху імпульсами народного господарства". Наприклад, звичайне зростання економіки, яке виявляється у збільшенні чисельності населення і багатства, Шумпетер не розглядає як процес розвитку, оскільки він не породжує нові у якісному аспекті явища, а лише підштовхує процеси. Таке зростання він відносить лише до змін показників.

Основна особливість концепції Шумпетера полягає у тому, що, аналізуючи причини динамічних змін, він концентрує увагу зовсім на інших виробничих факторах, ніж на тих, які традиційно розглядаються. Підприємець постає рушійною силою розвитку у його теорії.

Під підприємством (Unternehmung) Шумпетер розуміє здійснення нових комбінацій, а також те, у що вони втілюються: заводи тощо. "Підприємцями (Unternehmer), зазначає Шумпетер, ми називаємо господарські суб´єкти, функцією яких є здійснення нових комбінацій". До підприємців Шумпетер відносить не всіх, хто займається підприємницькою або торговельною діяльністю. Він наголошує на різниці між поняттями "капіталіст" та "підприємець". Фігура підприємця характеризується не тим, чим, як та у якому обсязі він володіє, а особливими якостями характеру: ініціатива, авторитет, дар передбачення, готовність до ризику. Шумпетер пов´язує поняття підприємець "з усіма тими індивідами, які справді здійснюють її (функцію підприємця), при будь-якій суспільній формації. Це стосується і керівного органу соціалістичного суспільства, і до поміщика, і до вождя первинного племені".

Підприємливість - це особливий дар та особлива функція, носій якої не належить до певного класу. "Здійснення підприємницької функції створює для найвдаліших підприємців та їхніх сімей позиції, які відповідають їх класовим інтересам... воно може накласти на епоху свій відбиток, сформулювати особливий стиль життя, особливу систему моральних та естетичних цінностей, але як таке воно не є класовою позицією.., яку воно в собі припускає". Підприємець може (чим менше розвинене суспільство, тим сильніше) відчувати протидію довколишнього середовища. Подолання цього також потребує великої сили духу та енергії.

Отже, функцією підприємця є поєднувати, комбінувати фактори виробництва. Особа є підприємцем лише тоді, коли вона здійснює нову комбінацію, та вона перестає бути такою, якщо створена нею "справа" починає далі функціонувати у рамках кругообігу.

Шумпетер пише, що підприємець працює, не знаючи спокою, тому, що не може інакше. Мета його життя полягає не у тому, щоб отримувати насолоду від досягнутого. Девіз підприємця - plus ultra (ще більше). Наступна його поведінка відповідає цьому девізові:

  1. Мрія та воля заснувати власну імперію та династію.
  2. Воля до перемоги: бажання боротьби та прагнення до успіху. Величина прибутку в цьому випадку є лише показником успіху та символом перемоги. Економічна діяльність розглядається як певний вид спорту, своєрідні фінансові перегони.
  3. Радість творчості, задоволення роботою.

Щодо мотивів першої групи, то створена у результаті підприємницької діяльності приватна власність є суттєвим показником ефективності всієї діяльності. Щодо інших випадків, то йдеться про своєрідні способи, за допомогою яких у капіталістичному суспільстві вимірюється "успіх" або одержання "перемоги".

Отже, розглядаючи мотиви господарської діяльності в умовах статики та динаміки, Шумпетер показує їх принципову відмінність. Задоволення потреб та споживання - це мотивація суб´єкта в умовах нормального кругообігу; в основу його покладена раціональна поведінка. Мотиви ж підприємця зовсім не раціональні або засновані на іншому раціоналізмі, пов´язані з такими поняттями, як саморозвиток особистості, успіх, радість творчості, подолання труднощів тощо.

Велике значення в теорії Шумпетера надається кредитові та капіталу. Кредит - це важлива умова, яка дає змогу використовувати виробничі фактори для створення нових "виробничих комбінацій", тобто нових видів продукції, нових галузей виробництва. Звідси - особлива роль банків у розвитку капіталістичного господарства. По суті він (тобто банк) - феномен розвитку, хоча лише там, де соціально-економічним процесом не керує командна сила. Банкір робить можливим запровадження нових комбінацій та, виступаючи від імені народного господарства, надає повноваження щодо їх здійснення. Саме розвиток у повному сенсі цього слова (а не кругообіг) має потребу в кредиті. "Лише підприємець в принципі має потребу в кредиті, тільки для процесу промислового (industzialle) розвитку кредит відіграє ту велику роль, без урахування якої не можна зрозуміти самого процесу". Кредит - це переважно створення купівельної спроможності для передачі її підприємцеві. Це характеризує спосіб, яким здійснюється розвиток у відкритій економіці. Кредит відкриває підприємцю доступ до народногосподарських благ ще до того, як він отримує на це право; як наслідок, через деякий час уявність права заміняє підприємцеві реальне право. Пред´явлення діє як наказ народного господарства пристосуватися до цілей підприємця. Щодо специфічної ролі капіталу в теорії розвитку Шумпетера, він визнає лише грошову форму капіталу. Авансований капітал, який перетворився на засіб виробництва, в його уявленні втрачає свою специфічну функцію - є фондом, за рахунок засобів якого підприємець сплачує набуті засоби виробництва. Це, на думку Шумпетера, вже не капітал, а майно. Усі явища, які прийнято вважати капіталістичними, пов´язані з цим фондом. Капітал завжди виступає у формі платіжних засобів, але не всі платіжні засоби виконують функцію капіталу. В умовах кругообігу капітал, на думку Шумпетера, відсутній; платіжні засоби тут виконують суто технічну функцію. Капітал є категорією розвитку; платіжні засоби стають такими лише в руках підприємця, що змінює структуру виробництва. "Капітал є ніщо інше, як важіль, який дозволяє підприємцеві отримувати у своє повне розпорядження необхідні йому конкретні блага, ніщо інше, як засіб, який дає підприємцю можливість використовувати ці блага для досягнення нових цілей, а також орієнтувати виробництво в новому напрямку". Капітал підприємства - це не сукупність усіх благ, що використовуються, тому що капітал протистоїть світові благ: на капітал набуваються блага, "капітал вкладається в блага". Функція капіталу - надавати підприємству блага, які мають бути використані у виробництві, тобто "перероблені". Капітал - це засіб отримання благ. Це агент, що забезпечує зв´язок між підприємцем та світом благ. Капітал - це фонд купівельної сили; це сума грошей та інших платіжних засобів, яка у будь-який момент може бути представлена у розпорядження підприємця.

Щодо підприємницького прибутку, то Шумпетер писав: "Без розвитку немає підприємницького прибутку, а без останнього немає розвитку". Підприємницький прибуток може значно перевищувати будь-які інші види доходів, але його головна риса - тимчасовість. Вона зникає, як тільки новаторська форма виробництва перетворюється на традиційну.

З новаторською діяльністю Шумпетер пов´язує циклічну форму розвитку капіталістичної економіки. У праці "Економічні цикли" (1939 р.) він спробував з´ясувати залежність між трьома типами циклів - довготривалими (Кондратьева), класичними (Жюглара) і короткими (Кітчена). Усі вони пов´язані із застосуванням нововведень. Власне нововведення, як зауважував Шумпетер, здійснюються ривками. Одне велике нововведення, яке забезпечує підприємцеві-новатору значний прибуток, тягне за собою багато супутніх нововведень. Створюється бум. Однак такий період процвітання поступово себе вичерпує. Помилки і прорахунки породжують серію банкрутств, прибутки падають. Настає депресія, яка триває до нових відкриттів. Цей процес "творчого руйнування" (creative destruction) Шумпетер і вважав визначною рисою капіталістичного розвитку, розглядаючи його у своїй відомій праці "Капіталізм, соціалізм і демократія" (1942 p.), яка є логічним завершенням теорії розвитку.

Шумпетер вважав, що капіталізм за своєю природою - це форма, чи метод, зміни економіки, однак він не тільки ніколи не буває, але й ніколи не може бути незмінним. Головний імпульс, який заводить капіталістичну машину та не дозволяє їй зупинитися, дають нові товари широкого вжитку, нові способи виробництва та транспортування, нові ринки збуту, нові форми організації промисловості, створювані капіталістичним підприємством.

Процес творчого руйнування - "процес промислової мутації.., який безперервно революціонізує економічну структуру із середини, безперервно руйнуючи стару структуру й безперервно створюючи нову. Цей процес є істотним фактором стосовно капіталізму. Це те, з чого складається капіталізм і чим повинен жити кожен капіталістичний концерн".

Отже, Шумпетер мав на увазі, що нові товари, нові технології та нові ідеї завжди виштовхують з ринку старі товари, старі технології та старі ідеї. Зміни мають творчий характер, але вони є руйнівними щодо старого устрою. Процес невпинних змін може здаватися виснажливим, але він є джерелом економічного розквіту ринкових країн.

За умов нормальної ринкової економіки процес економічного удосконалення - "творчого руйнування" проходить досить безболісно для суспільства через те, що зміни відбуваються безперервно. Тоді як незначні зміни лягають важким тягарем на ту чи іншу сферу економіки, решта суспільства живе нормальним життям і пожинає їхні плоди. Отже, у кожен конкретний проміжок часу лише невелика частина суспільства зазнає труднощів, спричинених економічними змінами.

У праці "Капіталізм, соціалізм і демократія" Шумпетер претендував на широкі узагальнення, що стосуються історичної долі капіталізму та виступав із концепцією вмирання капіталізму. Капіталістичний устрій, на його думку, має тенденцію до саморуйнування, а його ймовірним прямим наступником є... централістський соціалізм. У чому виявляється тенденція капіталізму до саморуйнування? Згідно з Шумпетером, не в тому, що він породжує нерозв´язні економічні проблеми. Капіталізм зруйнують власні економічні успіхи, а не провали, бо ці успіхи створюють несприятливий соціальний та політичний клімат або "атмосферу майже повсюдної ворожості до існуючого суспільного ладу".

Принципову рису капіталізму Шумпетер пов´язував з тим, хто визначає його розвиток, хто рухає цю систему. Як вже зазначалось раніше, такою силою є підприємець-новатор, який за допомогою грошового капіталу здійснює свою історичну функцію. Саме тому капіталізм він сприймав як систему приватного підприємництва, засновану на дрібній та середній власності. Відповідна їй система цінностей була заснована на пуританському індивідуалізмі. Накопичення багатства, його інституалізація, виникнення корпорацій, посилення втручання держави - усе це, на думку Шумпетера, є ознакою розпаду, кризою тої капіталістичної системи, яка стає жертвою власних успіхів.

Функції підприємця в нових умовах все більше інституалізуються. Технічний прогрес більшою мірою стає справою спеціалістів, які організовані у команди та визначають, що необхідно, і діють обачно. Романтика попередніх комерційних авантюр швидко зникає, оскільки багато речей, що раніше пізнавались за допомогою геніального передбачення, тепер можна точно розрахувати. Відбувається деперсоналізація інноваційної функції, в якій Шумпетер вбачав сутність капіталізму. Виникає нова система цінностей, змінюється культура та характер мислення. Шумпетер вважав, що всі ці процеси - знамення нової цивілізації, яку можна назвати соціалізмом або ще як-небудь залежно від смаків або прийнятої термінології.

У всякому разі занепад, як зазначає Том Боттомар у передмові до праці Шумпетера "Капіталізм, соціалізм і демократія", не тягне за собою появи соціалістичного суспільства, хоча погляд Шумпетера на соціалізм як на "ймовірного прямого наступника" ґрунтується на тому, що економічний процес має тенденцію до соціалізації. Розвиток сучасного суспільства, в межах якого Шумпетер здійснює свій аналіз, має три стадії: підприємницький капіталізм, організований, чи бюрократичний, капіталізм і соціалізм. Перехід від однієї стадії до іншої відбувається через економічні зміни.

Шумпетер визначає соціалізм як економічну систему, "як інституціональну схему, у якій контроль за засобами виробництва та власне виробництвом здійснюється центральною владою або... в якій справи економіки принципово належать до державної, а не до приватної сфери". Шумпетер не розглядає соціалізм як класовий рух, його цікавить лише економічна реорганізація.

Розглядаючи демократію стосовно капіталізму та соціалізму, Шумпетер формулює визначення демократії як мережі інституцій, таких як ринок, де різноманітні групи та приватні особи - еквіваленти підприємств та підприємців - змагаються за голоси виборців, політичних "споживачів". Він уявляє демократію як змагання за політичне лідерство, що не має чітко визначених соціальних та політичних цілей. Шумпетер пише лише про те, що, функціонуючи як механізм, демократія може бути "здійсненою" або "нездійсненою", кращою або гіршою.

Якщо у попередніх працях проблемам виникнення та ролі монополії Шумпетер приділяв порівняно мало уваги, то в "Капіталізмі, соціалізмі й демократії" ця проблематика набуває великого значення. Шкодуючи за "золотим сторіччям вільної конкуренції", Шумпетер виступає одночасно й у ролі захисника монополії. Шумпетер запровадив поняття "ефективна конкуренція" та "ефективна монополія", пов´язавши категорії з процесом нововведення, з функцією підприємницького новаторства.

Згідно з Шумпетером, ефективна конкуренція можлива лише у випадках динамічної економіки, тобто там, де неперервний потік нововведень ламає стаціонарну ситуацію та є стрижнем конкуренції нового типу. Динамічну конкуренцію, що стимулюється прагненням отримання надприбутку завдяки перевагам у витратах та якості самого продукту, Шумпетер назвав ефективною конкуренцією. Динамізацію ринкового процесу як наслідок "нової конкуренції" Шумпетер пов´язав з переходом до доби великого бізнесу (великих компаній, що концентрують у своїх руках значні ресурси, спроможні здійснювати довготривалі інвестиційні процеси тощо). Із нововведеннями асоціюється в концепції Шумпетера і монополія нового типу. Монопольний прибуток - це стимул та нагорода за нововведення, за Шумпетером. Монополія, що є наслідком нововведень, ефективна, оскільки вона формується в умовах активної конкуренції. З нею несумісні застій, експлуатація покупців або постачальників через механізми цін. Вона сама - благочинний результат конкуренцій та невід´ємна від неї.

Динамічна концепція конкуренції та монополії здійснила вплив на наступний розвиток теорій ринкового механізму, ціни, прибутку, фірми. Так, концепція Шумпетера сприяла розробленню теорії великої фірми як головного суб´єкта, що формує свою економічну політику та здійснює довготривалу стратегію зростання. Ринкова система постала у Шумпетера як "абсолютно конкурентна", де загальність та ефективність конкуренції досягла найвищого рівня. Проблема обмеження конкуренції і монополістичного регулювання в умовах, коли великі економічні ресурси зосереджені в руках гігантських компаній, а в основних галузях сформувалися вузькі групи великих виробників, Шумпетер не розглядав.

Отже, у концепції Шумпетера знайшли відображення багато істотних рис ринкового процесу в умовах "великого бізнесу": нові форми конкуренції, пов´язані з використанням переваг узагальнення виробництва та досягнень науково-технічного прогресу; нові можливості формування та важливіша роль монополії нового типу, що ґрунтується на інноваціях; інтенсифікація конкуренції та зростання ступеня динамізму розвитку економіки.

По смерті Шумпетера 7 січня 1950 р. питання щодо його ролі у розвитку економічної науки стало предметом широкого обговорення на сторінках економічної літератури. Висловлювалися найрізноманітніші думки, але всі були одностайні в тому, що Шумпетер мав багато учнів, але майже не мав послідовників. Однак це не означає, що Шумпетер не залишив сліду в економічній науці. Навпаки, без аналізу та врахування поглядів цього автора неможливо зрозуміти еволюцію політекономії XX ст. Його система - це спроба створити цілісне уявлення про механізм функціонування та розвитку економіки.

Однак при поцінуванні економічних поглядів Й. Шумпетера не бракує невиправданих надмірностей. Так, в одному з американських видань стверджується, що "Йозеф Шумпетер був всебічним генієм". Між тим, це явне перебільшення хоч би тому, що Й. Шумпетер продуктивно скористався надбанням австрійської школи в економічній теорії і надто плідно використав теорію циклів українського економіста М. Туган-Барановського.

Характерно, що на ці джерела власного економічного світогляду Й. Шумпетер у своїх працях не посилається. Це посилювало до них інтерес англомовних економістів США, які, зі зрозумілих причин, глорифікували внесок Й. Шумпетера в економічну теорію. Насправді цей внесок не такий вагомий, якщо врахувати наукові надбання попередників Й. Шумпетера.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія