Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Історія економічної теорії

13.1. Економічна теорія Дж. М. Кейнса


Помітне місце у розвитку економічної теорії XX ст. посідає творча спадщина Джона Мейнарда Кейнса (1883-1946). Вона дала назву окремому напрямові економічної думки - кейнсіанству. Дехто з послідовників навіть схильний був твердити про кейнсіанську революцію в економічній науці, хоч останній більш властива еволюційно-генетична природа, ніж революційне бунтарство. У цьому, до речі, легко переконатися, якщо ту чи іншу систему економічних поглядів розглядати в повному обсязі врахування надбань попередників.

Вчення Кейнса виникло як своєрідна реакція на неокласичну школу і маржиналізм, що панували в економічній науці раніше і до яких належав сам Кейнс, учень А. Маршалла і прибічник його Кембріджської школи економічної думки. Світова економічна криза 1929-1933 pp., що охопила як промислово розвинуті, так і нерозвинуті країни, різко змінила погляди Кейнса. Він рішуче й остаточно розриває з поглядами свого вчителя А. Маршалла і висловлює думку про те, що капіталізм з його принципами вільної конкуренції вичерпав свої можливості. Якщо "сила" неокласичної теорії кінця XIX - початку XX ст. поширювалась головно на мікроекономічний аналіз, то в умовах кризи, яка супроводжувалась загальним безробіттям, необхідним став інший - макроекономічний аналіз, до якого і звернувся Дж. М. Кейнс.

Тривалі періоди безробіття та інфляції постійно суперечили положенням класичної теорії, згідно з якою, безробіття, по суті, неможливе. У зв´язку з цим багато економістів почали критикувати як теоретичні постулати, так і засадничі принципи класичної теорії зайнятості в капіталістичній економіці, що відобразилось у досить неординарних на той час положеннях книги Дж. М. Кейнса "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей", яка була опублікована 1936 року. У цій праці Кейнс критикував основи класичної теорії, чим здійснив оновлення економічних питань. Ідеї цієї книги із захопленням зустріли сучасники, назвавши її "біблією кейнсіанства". Вона принесла авторові широке визнання, оскільки в 30-ті роки послужила теоретико-методологічною базою програм стабілізації економіки на рівні урядів Європи та США.

Дж. М. Кейнс був сином відомого англійського економіста Джона Невілла Кейнса, автора книги "Предмет і метод політичної економії", опублікованої 1890 року. Отримав освіту в Ітоні та Королівському коледжі в Кембріджі (1902-1906 pp.). Спочатку його цікавили математика і теорія ймовірності, але зрештою Кейнс зосередився на економіці. Йому довелось слухати "особливі" лекції самого А. Маршалла, за ініціативою якого в Кембріджському університеті з 1902 р. було запроваджено курс "економікс" замість "політичної економії" в традиціях класичної школи.

Післяуніверситетська кар´єра Дж. М. Кейнса - це поєднання діяльності на теренах державної служби, публіцистики, економічної науки. Він обіймав високі державні пости, особливо у галузях, де треба було розв´язувати внутрішні й зовнішні фінансові проблеми англійського уряду. З 1906 до 1908 pp. він був співробітником міністерства, пропрацювавши перший рік у військовому відділі, а далі - у відділі доходів, статистики та торгівлі.

У 1908 р. за запрошенням А. Маршалла Кейнсові надали можливість прочитати курс лекцій з економічної проблематики у Королівському коледжі, після чого з 1909 до 1915 pp. він займається тут викладацькою діяльністю на постійній основі одночасно і як економіст, і як математик. Уже перша його економічна стаття "Індексний метод" (1909 р.) викликала інтерес; її відзначили навіть призом Адама Сміта.

Досить швидко Дж. М. Кейнс отримав і громадське визнання. З 1912 р. він був редактором "Економічного журналу" і зберіг за собою цей пост аж до кінця життя. У 1913-1914 pp. був членом Королівської комісії з фінансів і грошового обігу Індії. Тоді його призначили секретарем Королівського економічного товариства.

Далі популярний у своїй країні вчений-економіст Дж. М. Кейнс погодився перейти на службу в британське казначейство, де з 1915 до 1919рр. займався проблемами міжнародних фінансів, нерідко виступав як експерт у фінансових переговорах Великобританії, які відбувались на рівні прем´єр-міністра і канцлера казначейства. У 1919 р. він був головним представником казначейства на Мирній конференції у Парижі й одночасно представником британського міністра фінансів у Вищій економічній раді Антанти. Цього ж року книга "Економічні наслідки Версальського мирного договору" приносить йому широке визнання.

Невдовзі Дж. М. Кейнс на значний період залишив службу в державних установах, зосередившись на викладацькій роботі в Кембріджському університеті і підготовці наукових публікацій. Тоді з´явились "Трактат про ймовірність" (1921 p.), "Трактат про грошову реформу" (1923 p.), "Кінець вільного підприємництва" (1926 p.), "Трактат про гроші" (1930 р.) та ін. Це наближало великого вченого до його основної праці - "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей".

До активної громадсько-політичної діяльності Дж. М. Кейнс повернувся наприкінці 1929 р. Він був заступником канцлера казначейства, членом ради директорів Англійського банку, казначеем у Королівському коледжі, очолював Національне товариство зі страхування життя, був керуючим інвестиційною компанією. Також очолював журнали "Нейшн" та "Нью стейтс-мент", був головою Ради з підтримки музики, мистецтва та ін.

Кейнс захоплювався грою на фондовій та товарній біржах, завдяки чому став дуже багатою людиною. Він був провідним діячем "Брумсберської групи", яка стояла на чолі авангардної еліти і мала великий вплив на художні та літературні смаки в Англії.

Звертаючись до біографії Дж. М. Кейнса, можна цілком впевнено стверджувати, що сьогодні він зміг би віднести і на свою адресу слова, якими завершувалась його праця "Загальна теорія зайнятості" про те, що "ідеї економістів і політичних мислителів - і коли вони мають рацію, і коли помиляються - мають набагато більше значення, ніж прийнято думати. Насправді, тільки вони й керують світом".

На відміну від інших тогочасних економістів, які зосереджували свою увагу на діяльності окремих господарських одиниць, Кейнс значно розширив межі дослідження, спробував розглянути національне господарство в цілому, оперуючи, переважно, агрегованими категоріями, такими як споживання, нагромадження, заощадження, інвестиції, зайнятість, тобто величинами, котрі визначають рівень і темпи зростання національного доходу.

Головне у методі дослідження Дж. М. Кейнса - те, що у процесі аналізу сукупних народногосподарських величин він прагнув з´ясувати причинно-наслідкові зв´язки, залежності та пропорції між ними. Цим було зміцнено засади того напряму в економічній науці, який сьогодні називають макроекономічним. "Кейнс, мабуть, повинен посісти постійне місце в історії економічної думки як перша особа, яка розробила повністю обґрунтовану теорію того, що ми називаємо зараз макроекономікою".

У докейнсіанській англійській політекономії панував мікроекономічний підхід, тобто аналіз економіки з погляду певних економічних одиниць. Умови процвітання окремої фірми ототожнювалися з умовами зростання та процвітання нації загалом, примноженням її національного багатства. Тому в центрі аналізу була окрема фірма, проблеми мінімізації її витрат та максимізації прибутку як джерела нагромадження капіталу. Головна відмінність між макро- та мікроекономічними підходами пов´язана з тим, якому факторові - інтересам окремої фірми чи загальним умовам відтворення - надається вирішальне значення в економічному зростанні країни. Кейнс надавав перевагу загальноекономічним умовам виробництва - в цьому виявилось методологічне новаторство його економічного вчення, яке зробило його одним з засновників макроекономіки як самостійного розділу економічної теорії.

Кейнс дійшов висновку, що всі життєво важливі проблеми високо розвиненого капіталістичного суспільства слід шукати не на боці пропозиції ресурсів (їх рідкісності, цінності, найефективнішого поєднання для отримання максимуму продукції тощо), чим займалася до цього часу неокласична економічна думка, а на боці попиту, що забезпечує реалізацію цих ресурсів.

Відповідно до закону Сея, що був передумовою всієї неокласичної політекономії, власне процес виробництва товарів створює дохід, який дорівнює вартості вироблених товарів. Це означає, що виробництво будь-якого обсягу продукції автоматично забезпечує дохід, необхідний для закупівлі усієї продукції на ринку. Пропозиція породжує власний попит - головний постулат цього закону.

Кейнс піддав сумніву дію автоматичного механізму як на ринку товарів, так і на ринку робочої сили й капіталу.

По-перше, він поставив під сумнів існування в умовах монополістичного капіталізму вільного руху цін у напрямку зниження. Досвід свідчив, що за цих умов ціни залишаються незмінними навіть у період зниження зарплати і виробництва.

По-друге, Кейнс показав неможливість безмежного зниження норми відсотка для стимулювання інвестицій. У зниженні норми відсотка є деяка межа, за якої заощаджувачі нададуть перевагу не передачі своїх заощаджень у позику, а будуть тримати їх у формі ліквідних засобів, щоб страхувати себе на випадок усіляких непередбачених ускладнень.

По-третє, Кейнс поставив питання про неможливість зниження зарплати у зв´язку зі зростаючим впливом профспілок, що захищають економічні інтереси робітників.

Виступаючи з критикою закону Сея, Дж. М. Кейнс на перше місце висунув проблему "ефективного попиту", тобто потенційно можливого і стимульованого державного попиту. Спираючись на власну методологію вивчення, Кейнс стверджував, що слід не допускати зниження зарплати державою як основної умови ліквідації безробіття, а також про те, що споживання через психологічно зумовлену схильність людини до заощадження зростає значно повільніше, ніж доходи.

Отже, Дж. М. Кейнс у своєму дослідженні враховував вплив на економічне зростання неекономічних факторів:

—     держави (стимулювання попиту споживачів на засоби виробництва та нові інвестиції);

—     психології людей (надання переваг у взаємовідносинах господарюючих суб´єктів).

Проте кейнсіанство є продовженням головних методологічних принципів неокласичного напряму економічної думки, оскільки його представники виходять з пріоритетного значення в економічній політиці, передусім, економічних факторів, визначаючи їхні кількісні показники і зв´язки між ними, як правило, на базі методів граничного і функціонального аналізу, економіко-математичного моделювання.

Дж. М. Кейнс не заперечував впливу меркантилістів на концепцію державного регулювання економічних процесів, яку він створив. Вони мають такі спільні риси:

—     намагання збільшити масу грошей у країні (як засіб їх здешевлення і відповідно зниження ставок позичкового відсотка і заохочення інвестицій у виробництво);

—     схвалення зростання цін (як спосіб стимулювання розширення торгівлі і виробництва);

—     визнання того, що брак грошей спричиняє безробіття;

—     надання економічній політиці державного характеру.

За оцінками багатьох економістів "Загальна теорія зайнятості..." Дж. М. Кейнса була поворотним пунктом в економічній науці XX ст. і значною мірою визначає економічну політику країн сьогодні. Основна ідея цієї праці полягає в тому, що система ринкових економічних відносин не є досконалою і саморегульованою, а максимально можливий рівень зайнятості та економічного зростання може забезпечити тільки активне втручання держави в економіку.

У "Теорії зайнятості" чітко простежується думка про недоцільність надмірного заощадження та накопичення, і навпаки, можливої користі витрат, оскільки вони можуть бути спрямовані на збільшення попиту і зайнятості. За Кейнсом, психологічна схильність людини заощаджувати деяку частину свого доходу (психологічний аспект має не менше значення, ніж закони економіки) стримує збільшення доходу через скорочення обсягу капіталовкладень, від яких залежить отримання доходів, тоді як гранична схильність людини до споживання незмінна і тому може зумовлювати стійке співвідношення між збільшенням інвестицій і рівнем доходу.

Водночас нарощування інвестицій і зумовлене цим зростання національного доходу і зайнятості населення може розглядатись як доцільний економічний ефект, який Кейнс назвав ефектом мультиплікатора. Суть мультиплікатора інвестицій полягає в тому, що коли відбувається приріст загальних інвестицій, то національний дохід збільшується на суму, котра в k разів перевищує приріст інвестицій. Причиною цього Кейнс важає "психологічний закон", згідно з яким відповідно до того, як реальний дохід зростає, суспільство бажає споживати частину, яка постійно зменшується.

Аналогічно виявляється мультиплікаційний ефект щодо дії інших видів витрат, зокрема, державних видатків. В умовах недостатнього попиту підвищення урядових видатків призводить до посилення економічної діяльності. При цьому покриття різниці між пропозицією і попитом не потребує повного еквівалентного підвищення урядових видатків саме завдяки мультиплікаційному ефекту.

Починаючи з Кейнса, проблема факторів, що визначають величину споживання та нагромадження як основних компонентів національного доходу, взаємозв´язок між ними та національним доходом виступають на перший план.

Кейнс уважав, що обґрунтування його теорії свідчить про життєву необхідність створення централізованого контролю в питаннях впливу на схильність до споживання частково через розбудову відповідної системи оподаткування, частково - фіксуючи ставку відсотка та ін. Ефективність регулювання державою економічних процесів залежить від ресурсів та коштів під державні інвестиції, досягнення повної зайнятості, зниження та встановлення сталої ставки відсотка. Нестача державних інвестицій може компенсуватись додатковою емісією, а можливий дефіцит бюджету можна відхилити завдяки зростанню зайнятості та зниженню норми відсотка.

Отже, за концепцією Дж. М. Кейнса, чим нижча норма позичкового відсотка, тим вищі стимули до інвестування, зростання попиту на інвестиційні товари, що розширює рівень зайнятості, веде до подолання безробіття.

Значення кейнсіанської теорії як вихідної бази розвитку теорії макроекономічної динаміки зумовлене низкою суттєвих моментів, а саме:

—     макроекономічним методом дослідження; першочерговим значенням проблеми реалізації, або "ефективного попиту", яка поклала початок розвитку динамічної теорії циклу;

—     теорією національного доходу в цілому та мультиплікатора зокрема, яка органічно увійшла у післякейнсіанські теорії економічного зростання;

—     поєднанням економічної теорії та економічної політики, що сприяє підтриманню життєдіяльності системи господарства.

Кейнсіанська економічна система означала кінець доктрини "laisser-faire". Це була новаторська парадигма економічного мислення, під впливом якої відбулася дивовижно швидка трансформація усієї теоретичної сфери. Вона сталася не лише в економічній політиці, а й в розумінні того, що уряди можуть ліквідувати депресію та безробіття, оперуючи державними видатками та податками.

Економічна теорія Дж. М. Кейнса, безумовно, містила новаторські ідеї. Її практична доцільність була підтверджена підчас подолання кризи 1929-1933 pp. у заходах господарської політики, зокрема США. Однак це аж ніяк не дає підстав говорити про кейнсіанську революцію, бо, по-перше, революції в історії економічної теорії не відповідають природі поступального розвитку; по-друге, чимало з того, що запропонував Дж. М. Кейнс, було відоме раніше, можливо, не з такою науковою аргументацією і прозорістю. В економічній теорії ніщо не виникає з нічого. Це істина, про яку доводиться нагадувати тим, які будь-яку незвичну концепцію оголошують революцією. Якби так було, то в історії економічної теорії було б надто багато революцій, бо вона має справу з постійним новаторським оновленням. Це, звичайно, не може применшити значення теоретичної системи Дж. М. Кейнса, який назавжди залишиться серед видатних економістів XX ст.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія