Електронна бібліотекапідручники


Історія економічної теорії

12.5.2. Засновник новітньої науки - праксеології


Дослідження "До теорії збалансованого бюджету споживача", безумовно, належить до найвідоміших наукових новаторств Є. Слуцького, особливо шанованого економістами. Однак і в інших ділянках науки український учений залишив помітний слід, виступав оригінальним мислителем. До його найцінніших публікацій середини 20-х років XX ст. належить праця "Етюд до проблеми будування формально-праксеологічних засад економіки", яка стала основною у формуванні нової науки XX ст. - праксеології.

Поняття "праксеологія" вперше вжито в публікації французького вченого А. Аспінаса 1899 року. Однак його, на думку Т. Котарбінського, можна вважати почесним батьком праксеології, яку не тільки відродив, але й заклав її наукові основи видатний український економіст-математик Є. Слуцький, опублікувавши 1926 року українською і німецькою мовами дослідження "Етюд до проблем будування формально-праксеологічних засад економіки".

Намагаючись зорієнтувати читача у формальній економіці, вчений хотів обґрунтувати взаємини, форми та інші вияви господарських утворень. Причому він зауважив, що "людську діяльність аж ніяк не можна геть чисто розкладати на кількісні взаємини точних елементів якоїсь квазімеханічної системи".

Аналітик повинен аналізувати ті праксеологічні об´єкти, котрі відокремлюють порожні логічні форми від конкретної суті, наповненої матерією, без якої затухає жива діяльність. Категоріальні форми праксеології - це формально онтологічні утворення з відповідним матеріально-змістовими сутностями. Вони творять певне риштування для будь-якої господарської системи.

До головних праксеологічних форм належить, насамперед, система, або "щось", що може виступати в різних виглядах. Останні залежать від наявності тих чи інших параметрів. Нехай буде компонентою те, що належить будь-якому станові системи (частина, бік, момент, властивість). Обставини, які детермінують стан системи, можна поділити на дві частини: перша - сила можливих точок; друга - диригент системи. Диригент у взаємодії з точками вибору впорядковує структурну багатообразність, яка зветься перспективою. Стан системи разом з перспективою творять ситуацію. "Система, - казав Є. Слуцький, - перебуває в своїй ситуації або в процесі зміни, доки її ситуація залишається оптимальною".

Ситуації системи не є постійними, вони змінюються. Напрями переходу від ситуації до ситуації набувають позитивно-релевантних і негативно-релевантних ознак.

У поведінці системи важливу роль відіграє диригент. Усяка зміна цільової системи, яка спричинена диригентом, називається вчинком, а відповідь на диригента - суб´єктом вчинку.

Пригода, яка викликана суб´єктом - це операція, а її предмет є предметом операції. Кожний конкретний вчинок є надзвичайно складною структурною операцією, що веде до утворення, зберігання або знищення. Кожна конкретна операція повинна бути і екзистенційною, тобто містити елементи заміщення і утворення.

У чистій праксеології, на думку Є. Слуцького, первісною засадою є предмет влади. "Якщо я, - міркував учений, - дарую приятелеві пляшку вина, то тим віддаю йому всю владу над цим предметом". Можливість розпорядження - це, передусім, влада над відповідними владними операціями.

Сукупність усіх первісних предметів господарства, які перебувають у володінні суб´єкта, розподіляється на наявні (на даний момент) та ненаявні. Це визначає можливість розпоряджатися предметами в сучасному або майбутньому. Розпорядженням називається кожна владна операція. Майно - це сукупність усіх приватних предметів, якими можна розпоряджатися тепер і в майбутньому. Господарством у найширшому розумінні можна назвати керування майном. Придбання, заощадження, видатки, обмін - це господарські операції. "Сукупність усіх наявних предметів, що перебувають у володінні суб´єкта, ми, - писав Є. Слуцький, - звемо громадською наявністю".

На підставі стислого викладу праксеологічної системи вчений зробив висновок про те, що вона відкриває простір для математичної економіки. Разом із засобами математики праксеологія придатна відобразити багатогранність емпіричної господарської діяльності. Однак для того окреслена в загальних рисах праксеологія вимагає дальшого вдосконалення і розвитку. Після появи основоположного дослідження Є. Слуцького з праксеології такі спроби робилися. Зокрема, Л. Мізес у дослідженні "Людська діяльність" порівняно багато уваги приділив праксеологічним засадам. На його думку, праксеологія має справу зі шляхами і проблемами, обраними для досягнення мети. Її об´єкт - засоби, а не цілі. У цьому сенсі можна говорити про об´єктивізм загальної науки про людську дію. Вона приймає кінцеві цілі, які обрала людина, як дань. Вона повністю нейтральна стосовно них, утримується від будь-якого ціннісного судження. Єдиний стандарт, який застосовує праксеологія, - це оцінка придатності обраних засобів для досягнення мети. У суб´єктивізмі суджень є об´єктивність нашої науки.

Л. Мізес розглянув праксеологію через призму людської діяльності у процесі господарського поступу. Зокрема, він підійшов до людської діяльності з позицій нагромадження господарського досвіду. Водночас він зазначав, що праксеологія - це не історична, а теоретична і систематична наука. Її твердження, як і у логіці та математиці, є апріорні. Без неї не можна бачити в процесі подій нічого, крім калейдоскопу змін та хаотичного безладдя.

Цінним у дослідженні Л. Мізеса можна вважати вказівки на можливості використання праксеології для передбачення наслідків людської діяльності. "Праксеологічне знання, - писав учений, - робить можливим передбачити з певною надійністю результати різних способів діяльності. Але, зрозуміло, таке передбачення не буде означати чогось, що стосується кількісних питань. Кількісні проблеми в сфері людської діяльності не відкриті для будь-якого іншого пояснення, крім розуміння". Наприклад, можна передбачити, що падіння попиту на благо А буде мати наслідком падіння ціни на А. Та наскільки вона впаде, передбачити не можна, бо це стане очевидним лише тоді, коли подія завершиться.

Цей та подібні приклади засвідчують прогностично-прагматичну значущість праксеології, яка служить одним із інструментів передбачення наслідків людської діяльності. Вона виступає диригентом подій і майна.

Після Л. Мізеса до праксеології звернулися польські дослідники Т. Котарбінський, О. Ланге та інші їхні співвітчизники. Чи не найпослідовнішим у цих справах був Т. Котарбінський, який 1955 року видав "Трактат про добру роботу". Власне до змісту останньої він звів праксеологію. Завдяки старанням Т. Котарбінського праксеологія зазвучала дещо ширше, а разом з нею й ім´я Є. Слуцького.

У своїх міркуваннях Є. Слуцький спирався на праці Едмунда Гуссерля та Бертрана Рассела.

Невелике за обсягом дослідження учений поділив на кілька частин, розглянувши у першій головні формально-праксеологічні поняття (системи, ситуації, тощо). Структурно впорядковану багатообразність він називав перспективою, стан системи разом із перспективою, якій ця система відкрита, вважав ситуацією. "Система перебуває у своїй ситуації або в процесі зміни, - зазначав він, - доки її ситуація залишається оптимальною".

На думку Є. Слуцького, природа всіх наших понять є формально онтологічна. Залежно від системи можна прийти або до положень механіки, або до положень економіки. Розділ формальної фізики, зорієнтованої на дії свідомих тварин, учений називав формальною праксеологією, обмеження якої можна вважати формальною економікою. Основні праксеологічні компоненти системи Є. Слуцький розподілив на минулі, сучасні та майбутні.

У процесі логічного розгляду окремих понять вчений розбудовував каркас їх взаємозалежностей, відвівши кожному з них відповідне місце у задуманій системі. Є. Слуцький вважав, що не можна ґрунтовно пізнати господарське утворення, не проаналізувавши "формально-праксеологічні основи економіки", в яких відбивається вся структура майна, а саме: первісні предмети господарства, можливості розпорядження, прості сподівання. Якщо всі члени диз´юнкції практично еквівалентні, то можна вважати відповідні предмети влади гранично визначеними. Суб´єкт тоді має справу з широкою сферою оптимуму цілеспрямованого виходу.

На закінчення Є. Слуцький розглянув зорове поле і видиму просторінь. До першого він включив сукупність компонентів, що відбиваються, а всю кількість зорових образів назвав образом "видимого" простору, зорову систему - зоровим апаратом. Явище виконання (невиконання) і виправлення цієї системи він вважав важливим розділом праксеології. Хто знає сьогочасну математичну економіку, - писав Є. Слуцький, - у того не може бути сумніву щодо можливості дедуктивної теорії, широко розвинутої на основі нашої системи... Формальна економіка це - не самостійна наука, а окрема дисципліна у межах формальної праксеології.

У дослідженні українського вченого, на думку Т. Котарбінського, градація ступенів спільності та однобічної залежності галузей знайшла відповідне вираження, наизагальнішою є теорія подій, середнє місце посідає праксеологія, а економічні дослідження стоять в кінці. За вдалим висловом Т. Котарбінського, Є. Слуцький "кинув промені" на освітлення теорії праксеології. Це справді відповідає дійсності, й тому ім´я Є. Слуцького назавжди залишиться біля джерел науки праксеології.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія