Електронна бібліотекапідручники


Історія економічної теорії

11.6. Теорії граничності у сприйнятті української економічної думки


Європейський контекст розвитку української економічної думки підтверджується, зокрема, тим, що будь-які новаторські вияви в економічній теорії швидко ставали надбанням українських економістів. Це стосується і теорій граничності, навколо яких в Україні вже наприкінці 70-х років XIX ст. виникла полеміка.

Йдеться про публікації українською мовою праці Г. Щеля "Суспільно-політичні сторонництва в Німеччині" на сторінках Львівського журналу "Правда", редактор якого супроводив примітками висловлювання з приводу економічних категорій, що трактувалися у марксистсько-соціалістичному дусі. Вважають, що ці примітки належали В. Барвінському (1850-1883), який виступав проти трудової теорії вартості, заперечував суспільно необхідний характер праці тощо. "Вартість виробу, - писав він, - залежить не тільки від вложеної роботи, але й від кількості вложеного капіталу, а дальше від ужитковості". Ще 1877 року він опублікував статтю "Слівце до впізнання", в якій твердив, що ціна визначається граничною корисністю, що праця завжди індивідуальна, а створений прибуток не може належати повністю найманим робітникам, бо має розподілятися між усіма факторами виробничого процесу. Наприклад, робітник не може забрати всього виробленого цукру, бо він не створив ні фабричного приміщення, ні тих знарядь, якими доводилось працювати.

Проти таких трактувань трудової теорії 1879 року виступив І. Франко, опублікувавши статтю "Редакція "Правди" в боротьбі з вітряками". У той час він вивчав соціалістичну літературу, переклав українською мовою 24 розділ з першого тому "Капіталу" К. Маркса. Крім того, І. Франко був під впливом досліджень М. Зібера, який засвідчив, що трудова теорія К. Маркса є прямим продовженням вчення Д. Рікардо. На цій підставі І. Франко заперечував науковість та об´єктивність теорій граничності. У полеміці з приводу теорій граничності між І. Франком і В. Барвінським рація виявилася на боці останнього. Згодом це задемонстрував сам І. Франко, який став глибоким критиком економічних доктрин К. Маркса.

Що стосується теорій граничності, то вони щораз більше втягували у свою орбіту українських економістів. їх віддзеркалення добре помітні у науковому доробку представників Київської школи. У 1890 p. M. Туган-Барановський опублікував ґрунтовну працю з політичної економії "Вчення про граничну корисність господарських благ, як причину їх цінності", а відтак виконав низку досліджень, присвячених теоріям граничної корисності.

До талановитих прихильників теорій граничності можна зарахувати Р. Орженцького (1863-1923). Він закінчив Одеський університет, в якому захистив магістерську дисертацію на тему "Вчення про цінність у класиків і каноністів". Докторський ступінь Р. Орженцький здобув 1912 року за дослідження "Зведені ознаки". У 1919 р. він повернувся з Москви до Києва. Тут почав працювати в Українській академії наук, очоливши заснований М. Туган-Барановським соціально-економічний відділ.

Р. Орженцький залишив цінну науково-теоретичну спадщину, яка є органічною частиною української й світової економічної думки кінця XIX - початку XX ст. Особливо привабливими є його міркування про закони цінності, що знайшли відображення в дослідженні "Основні закони цінності та їх практичне застосування". Під теорією цінності, - писав учений, - звичайно, розуміють той розділ науки, в якому досліджуються закони, що керують майновими відносинами. Що стосується психологічної теорії цінності, то вона виводить необхідні справи майнових відносин економічних об´єктів з їх суб´єктивного значення для учасників обміну. Отже, сфера їх застосування набагато ширша за коло явищ економічного обміну.

Р. Орженцький вважав своїм завданням "викласти основні закони загальної теорії цінності і пояснити, як вони застосовуються в житті для влаштування нашого практичного добробуту і побудови етичних ідеалів". Останнє варто мати на увазі, бо воно засвідчує, що, з´ясовуючи економічні відносини, економіст надавав великого значення етично-психологічним оцінкам.

"Ми, - зазначав учений, - пізнаємо світ за допомогою відчуттів і їх комбінацій, які ми називаємо предметними. Сприйняті для розуму предмети дані в межах простору і часу. Розум створює між ними відношення, знаходить подібність і різницю, об´єднуючи подібне в групи, встановляючи необхідні співвідношення і послідовність - причинний зв´язок і закони явищ". Відчуття, відображаючи об´єктивний предмет, у буденному називається цінністю. "Цінність буде позитивною, коли присутність і дія об´єкта супроводжуються в нас почуттям задоволення або відсутність викликає страждання: такі об´єкти ми називаємо благами, навиками, якщо присутність або дія об´єкта пов´язані для нас зі стражданням, а відсутність викликає задоволення, цінність об´єкта буде негативною", - таке узагальнення зробив Р. Орженцький з приводу законів формування цінності, в основу якої покладено об´єктивний світ предметів і явищ, але відповідно сприйнятих людськими почуттями.

Благо і зло - два антиподи цінності. "З об´єктивної же точки зору, - твердив вчений, - цінність - це нормальне біологічне пристосування, можна вважати загальним правило, що задоволення супроводжує такі впливи об´єктів на організм і психіку або такі процеси душі і тіла, котрі корисні для життя індивіда і підтримки існування виду і, навпаки, страждання відповідає шкідливим впливам і процесам".

Під впливом такого сприйняття блага змінюються цінності. У нашій психіці, - твердив Р. Орженцький, - постійно зароджуються нові цінності й часто щезають попередні... Доки в житті панують інтереси голоду та інших подібних потреб, у психіці переважають відповідні цінності, а ці цінності, за своєю природою, не можуть стати найвищим благом". До найвищих благ учений зараховував інтелектуальні цінності, сподіваючись на той час, коли вони переважатимуть у системі людських потреб.

Р. Орженцький запровадив поняття "максимальна розцінка" і "мінімальна розцінка". Він заперечував трудову теорію вартості на тій підставі, що: 1) конкретну працю не можна звести до абстрактної праці; 2) загальна кількість суспільної праці залежить від потреб, які не пов´язані з працею; 3) праця не є єдиною спільною властивістю благ, що обмінюються; 4) кількість праці є показником, а не основою вартості. Р. Орженцький зробив спробу об´єднати математичні методи дослідження з психологічною теорією цінності. Усе це відповідало теоріям граничності, розширювало і збагачувало їх.

У цьому напрямі проводив дослідження О. Білімович (1876- 1963), який, як і Р. Орженцький, народився у Житомирі. Він закінчив юридичний факультет Київського університету із золотою медаллю за статистичне дослідження "Товарний рух на російських залізницях". Після того працював приват-доцентом політекономії й статистики, а згодом - екстраординарним і після захисту докторської дисертації - ординарним професором Київського університету.

О. Білімович є автором багатьох праць з економіки, а в контексті розвитку маржиналізму вартою уваги є його монографія "До питання про розцінку господарських благ".

Намагання подати свої теоретичні побудови у формі якомога точніших схем зближує нас, - зазначав О. Білімович, - з економістами математичної школи. "Але ми різко розходимось з ними в питанні про вимір інтенсивності потреб, а також величини корисності суб´єктивної цінності. Ми показали, що всупереч думці більшості економістів-математиків ці величини не вимірювальні, тільки порівнювальні". Уже в цих словах викладені основні теоретичні засади економічних поглядів О. Білімовича, який розвивав свою концепцію відповідно до дороговказів теорії маржиналістів. У цій праці він розглядав теорію потреб, корисність, благо, суб´єктивну цінність, ціну і об´єктивну мінову цінність.

Основним у дослідженні О. Білімовича є аналіз розцінки в ізольованому господарстві та розцінка в товарному господарстві при врахуванні різних модифікацій останнього, маючи на увазі блага невідтворювальні й відтворювальні. "Займаємось, - зізнавався вчений, - побудовою лише тієї частини теорії, котра дала би найзагальнішу схему останньої, враховуючи дії тільки найголовніших причин". Вихідною ланкою теоретичного аналізу учений вважав потреби. Він широко використовував для того здобутки світової економічної науки, починаючи з Ф. Кене. О. Білімович добре знав теорію граничної корисності, щедро використав праці Г. Госсена, К. Менгера, Е. Бем-Баверка, економістів-математиків, їхні методи і підходи до з´ясування потреб, попиту і пропозиції, закону насичення потреб тощо. Завдяки цьому рівень корисності й багатоаспектності економічних категорій, понять і відношень у О. Білімовича значно вищий, ніж у його попередників з Київської політекономічної школи. Вони більше припасовані до методів математичної формалізації, хоч і розглядаються в традиційному руслі тлумачення теорії цінності. Це надає концепції О. Білімовича якісно нової означеності.

Позитивною рисою в праці вченого можна вважати і звертання до дослідження своїх краян, окремі з яких, не будучи професорами Київського університету, але хто раніше - хто пізніше, будували свої теорії у зазначеному руслі. Це можна пояснити настанням якісно нового етапу в розвитку економічної науки на початку XX ст., осторонь якого не могли стояти українські економісти, що підтверджується багатьма факторами. Досить у цьому зв´язку нагадати, що О. Білімович використав працю М. Туган-Барановського "Учення про граничну корисність...", в якій зроблена одна з перших спроб поєднати трудову теорію з теоріями граничності.

Учений з належною ефективністю використав праці професора Одеського університету Р. Орженцького "Цінність і ціна. Політико-економічний нарис", "Вчення про економічне явище. Вступ в теорію цінності" та ін. Очевидно, така увага О. Білімовича до праць Р. Орженцького не була випадковою, а пояснюється близькістю поглядів двох вчених на економічні категорії та процеси. Обидва економісти належали до одного напряму економічної думки. До нього можна зарахувати і одеського вченого В. Арнольда, який 1904 року опублікував "Політико-економічні етюди", в яких намагався використати засоби елементарної алгебри для обґрунтування теорії граничної корисності. "Нашим завданням було, - писав В. Арнольд, - показати, що через запровадження математичних прийомів обробки економічних даних - хоч би ці прийоми були в найелементарнішому вигляді - багато політекономічних проблем дістають можливість строгого, хоч і абстрактного, розв´язання". В. Арнольд зазначав, що він не буде ні відстоювати, ні заперечувати теорію граничної корисності, але ринкову ціну пояснював, виходячи з психологічних оцінок блага.

В. Арнольд усіляко захищав застосування математичних методів у економічній науці, зокрема, в політичній економії. Він уважав, що політична економія може мати шанси на успіх тільки тоді, коли тісно співпрацюватиме в своїх методах з природничими науками. Спроба підпорядкувати економічні закони ринкового господарства математичним формулам була для В. Арнольда необхідністю. Він намагався вивести "постулат ринкової ціни", обґрунтувати купівельну силу суспільства і окремого індивіда, враховуючи одночасно культурну підготовленість народу до споживання тих чи інших благ.

Звичайно, тут названі не всі українські економісти, які сприйняли і розвивали теорії граничності з урахуванням національних особливостей господарського розвитку. Однак і наведені факти доволі переконливо свідчать, що українська економічна думка була в той час органічною частиною світового поступу економічної науки, розширювала зону її впливу, а часто й торувала нові шляхи у сфері економічного мислення.

Отже, теорії граничності в різних їх модифікаціях і національних особливостях посідають важливе місце в історії економічної науки. З наведених фактів видно, що теорії граничності не з´явилися раптово, як це іноді тлумачили історики економічної думки, не виникли вони і на замовлення. Джерела економічних теорій граничності - у класичній політичній економії, а їхнє утвердження стимулювали об´єктивні обставини економічного життя. Саме тому ці теорії органічно ввійшли в підручники з економічної науки XX ст. їх концептуальний апарат, поняття і категорії становлять основу сучасної економічної науки.

 

Література

  1. Бем-Баверк Е. Основы теории хозяйственных благ. - Ленинград, 1929.
  2. Ленгер К. Основание политической экономии. - Одесса, 1903.
  3. Маршалл А. Принципы политической экономии. - М., 1983-1984.
  4. Блауг Марк. Економічна теорія в ретроспективі. - К., 2001.


Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія