пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історія економічної теорії

11.2.3. Фрідріх фон Візер


Якщо К. Менгер був основоположником ідей Віденської школи, а Є. Бем-Баверк - розробником доктрин, то Ф. Візерові відводилася функція викладача. Протягом сорока років він викладав Австрійську економічну теорію тисячам студентів.

Фрідріх фон Візер народився у Відні 1851 року і був одним з дев´яти дітей у сім´ї високопоставленого державного службовця, якому пізніше було надано дворянський титул. У вищому навчальному закладі, де Бем-Баверк був його однокурсником та другом, він здобув необхідну історичну освіту. Після того, як він отримав статус юриста у Віденському університеті, розпочав урядову кар´єру. Приблизно в той самий час Візер і його друг наштовхнулись на щойно опубліковану працю К. Менгера "Основи". Ця праця надала новий напрям їхньому життю і поглядам на економіку.

У 1883 р. Візер з допомогою Менгера отримав право викладати у Відні. Наступного року він залишив урядову службу, щоб стати професором у Празі. У 1903 р. він став наступником Менгера у Віденському університеті. Хоча Візер ще викладав економічну теорію, його інтереси поступово знову повернулися до історії та соціології. За своїм інтелектуальним стилем він був, фактично, ближчим до Німецької історичної школи та "соціалістів кафедри", ніж, скажімо, до Вальраса чи Вікселя. Як і більшість його сучасників, Візер глорифікував лідерство та владу, був патріотичним націоналістом. Його романтичні уявлення про творчу роль інновативного підприємця знайшли плідний ґрунт в особі його учня Й. Шумпетера. У 1917 р. Візер короткочасно обіймав посаду міністра торгівлі і того ж року був обраний до Австрійського Парламенту. В 1922 р. він залишив цю посаду. Помер Візер 1926 року.

Ф. Візер був впливовим аудиторним оратором, проте його праці багатослівні, нечіткі та неефективні. Однак вони все ж таки містять деякі позитивні аспекти. Його перша відома праця з економічної теорії - це доповідь на семінарі Карла Кніса (одного із засновників історичної школи) у 1876 p., що мала назву "Зв´язок витрат та вартості". Ця праця - найстисліший виклад основного внеску Візера, а його подальші праці були лише її доопрацюванням.

Завдяки книзі "Походження та основні закони економічної вартості" (1884р.) Візер отримав право викладати у Відні. Вперше терміни Джевонса "кінцевий ступінь корисності" та "кінцева корисність" були перекладені німецькою як "Zurechnung", який пізніше вживався як "гранична корисність". Для визначення факторних вартостей із вартостей продукту Візер створив новий термін - "Zurechnung". Проблема imputation хоча і була концептуалізована, послужила для переслідування Віденської школи протягом 50 років.

Завдяки другій книзі - "Природна вартість" (1889 р.) Візер став професором у Празі. Це була його амбіційна наукова праця, після якої більшість його економічних праць стосувалися практичних проблем австрійської валюти та фінансів. Вибрані твори Візера посмертно опублікував Гайєк. Подальші зусилля щодо розвитку поглядів австрійської школи на вартість грошей не зробили суттєвих внесків. Найзрозуміліший трактат - "Теорія соціальної економіки" (вперше опублікований у 1914 р.) - давав уявлення про лекції цього вченого, який після смерті Бема-Баверка став світилом австрійської школи. Хоча його учень Ф. Гайєк оцінював цю працю як найбільше досягнення сучасної економічної теорії, її неможливо порівняти із творами Альфреда Маршалла, Кнута Вікселля або навіть Гюстава Касселя.

Утвердженням слави Візера стало впровадження витрат у теорію суб´єктивної вартості, яка виникла з праць Госсена, Джевонса та Менгера. Пояснюючи витрати як втрачену корисність, він наслідував ідеї Менгера. Він також включив у поняття суб´єктивної корисності технологію як один із основних визначників вартості. У багатьох випадках він намагався представити технологію за допомогою фіксованих вхідних коефіцієнтів. В інших випадках він усе ж допускав заміну факторів та різні методи виробництва того ж самого товару. Якщо є задана технологія, можна виразити витрати на один продукт через альтернативний продукт (продукти), який вироблятиметься замість першого з тих самих факторів. Це поняття пізніше назвали "можливі витрати". Якщо б Візер умів краще пояснювати, він зобразив би це поняття у вигляді кривої виробничих можливостей. Проте це зробив Ірвінг Фішер.

Менгер завжди намагався "реалістично" вирізнити індивідуальні економічні рішення з швидкозмінної послідовності перехідних явищ. Візер зробив навіть більше від Менгера, запровадивши уявлення економічної рівноваги. Цей важливий етап був прихований використанням цілком іншої термінології та австрійською полемікою щодо "шкал рівноваги" економічної рівноваги. Впровадження рівноваги призвело до поєднання класичної та суб´єктивістської теорій вартості. Якщо два товари можуть вироблятися різними частками у виробництві з тих самих факторів, їхні відносні вартості загалом залежатимуть як від їх корисностей, так і від технологій. У випадку з фіксованими вхідними коефіцієнтами Візер повністю визнавав, що відносні вартості залежатимуть тільки від цих коефіцієнтів. Отже, поєднуючи ідеї Менгера та Джевонса з ідеями Мілля та Рікардо, Візер був неокласиком у тому самому розумінні, що й Маршалл.

Хоча в стані рівноваги відносні ціни відповідатимуть відносним витратам, Візер наполягав (і цілком справедливо), що витрати ніколи не будуть дійсним поясненням вартості. З його подання цієї пропозиції виникло поняття, яке пізніше отримало назву "ефективність". Якщо б витрати були дійсним поясненням вартості, вони могли б пояснити вартість навіть при неефективному використанні вхідних ресурсів. Візер стверджував, що витрачені фактори не відображаються у вартості їхніх продуктів. Витрати, які виявилися рівними вартості продукту, - це не що інше, як мінімальна корисність, яка мусить бути пожертвувана задля їх отримування. Витрати завжди є відображенням корисності.

Рівновага та ефективність стали основними поняттями теорії imputation Візера. Він уявляв собі ідеальний комуністичний стан, при якому задані ресурси ефективно розподіляються розумними добродійними плановиками. Вартості факторів продуктів при такій економіці називають натуральними вартостями. Що ж плановик вкладає у поняття факторів? Якщо фактори оцінюються відповідно до принципу втрат Менгера, їхня сукупна вартість може перевищувати вартість продуктів. Візер приписував це неврівноваженому характерові прикладу Менгера. У стані повної рівноваги вартість факторів буде дорівнювати вартості їхніх продуктів. Проблема imputation стосувалась принципів, за якими вартість продукту може розподілятись між складовими факторами без надлишку чи дефіциту.

Один аспект проблеми Візера може бути наочно представлений припущенням, що задана кількість одиничного фактора може використовуватись для виробництва різних корисних продуктів, кожний з яких має свій вхідний фіксований коефіцієнт. Максимізація корисності вимагає, щоб співвідношення між граничною корисністю продукту та його вхідними коефіцієнтами були однакові для всіх продуктів. Візер розумів, що це загальне співвідношення є граничною вартістю, яка приписується факторові. Воно вимірює втрату корисності, якщо вклад факторів зменшився на одну одиницю. Хоча Візер не використовував математичних понять та оперував числовими прикладами, він прийшов до основного розуміння економічної інтерпретації множників Лагранжа та тіньових цін. Щоразу, як товар буде коштувати менше, ніж необхідні вкладення факторів, він не буде вироблятися; а щоразу, як він буде коштувати більше, розподіл факторів взагалі не буде ефективним.

Для сучасного читача стає очевидним, що Візер робив перші кроки у напрямку до розуміння двоїстості. Першою його проблемою була оптимізація випуску щодо його корисності. Його двоїста проблема стосувалась надання тіньових цін заданому ресурсу та усвідомлення того факту, що ці ціни повинні бути якомога нижчими. При ефективній економіці сукупна вартість випуску дорівнюватиме сукупній вартості вкладень, тоді як надлишок вхідних витрат над вихідними вартостями означатиме неефективність. Хоча сьогодні не треба мати багату уяву, щоб застосувати це "бачення" щодо доказів Візера, техніка, яку він використовував, зовсім не відповідала завданню. І, як наслідок, це "бачення", яким би блискучим воно не було з аналітичної точки зору, залишилось безплідним.

Зокрема, зусилля Візера щодо використання цих ідей для розв´язання проблеми imputation були недостатніми. Отже, насправді можна припустити, що кількість продукту п перевищує кількість факторів т, а вхідні коефіцієнти є технологічно фіксованими. З цього випливає, що вартість кожного з п випусків є лінійною функцією цієї кількості т вхідних факторів, кожен з яких множиться на невідому тіньову ціну. Будь-яке з т може бути розв´язане для т тіньових цін.

Теорію imputation несправедливо критикували. Було доведено, що ринкова економіка не вимагає визначення вартості факторів із вартості товарів - достатньою є лише теорія цін на фактори. Це заперечення не суттєве, оскільки теорія Візера повністю призначалась для умов економіки з централізованим плануванням і через це порушувала питання і для ринкової економіки. Також доведено, що п-т рівнянь, що залишилися, можуть бути не суттєвими. Це заперечення є недійсним, оскільки в оптимальному випадку п-m рівнянь, що залишилися, автоматично суміщаються з обраними т рівняннями. Слабким моментом Візерівського розв´язання проблеми є не те, що воно неправильне, а те, що воно не пояснює того, що повинно. Проблемою також може стати визначення ефективних цін факторів, не знаючи попередньо оптимальної програми. Проте Візер навіть не намагався її розв´язати.

Незважаючи на ці слабкі моменти, бачення Візера дало поштовх до подальших кроків. На одному з етапів воно зумовило застосування граничної продуктивності до розподілу. При ефективному виробництві заданого випуску із взаємозамінних факторів ціна кожного з факторів повинна дорівнювати його граничному продуктові, обчисленому в вартості продукту. Під час впровадження цієї пропозиції Візер не приділяв належної уваги проблемі вичерпності продукту та властивостям лінійно-однорідних функцій; для досягнення ефективності ця пропозиція у будь-якому випадку повинна бути справедливою, незалежно від форми виробничої функції. Будь-який надлишок продукту над оплатою змінних факторів буде ефективно перенесений на фіксовані фактори у вигляді ренти.

На іншому етапі бачення Візера призвело до порівняння між його ідеальною економікою, дійсною соціалістичною економікою і ринковою економікою. Він доводив, що соціалістична економіка повинна буде оцінювати обмежені фактори на основі їх граничних продуктів. Ефективне планування ґрунтуватиметься на натуральних вартостях. З іншого ж боку, ринкова економіка буде значно відрізнятися від ідеальної не тільки через тимчасові заворушення, але і також монополії та інші недосконалі аспекти ринку. Однак ринкові ціни будуть тяжіти до натуральних вартостей. Завдяки цьому були поновлені старі дебати щодо різниці між ефективними ринками та ефективним плануванням, попередній внесок до яких зробив Кантільон.

Ф. Візер за своєю суттю був філософом у кріслі, а не тим, хто розв´язує проблеми. Він мав декілька ґрунтовних ідей щодо ефективності економічної системи, але йому бракувало аналітичного таланту, щоб зробити їх корисними. Без математичної освіти він не міг налагодити контакти з сучасними теоретичними течіями поза межами Австрії. Разом з Маршаллом він, однак, уособлював поєднання суб´єктивізму Менгера та Джевонса з класичними традиціями.

На початку XX ст. Віденська школа переживала пік своєї міжнародної слави. Із смертю Бем-Баверка вона швидко почала втрачати оберти.

Наукова продуктивність австрійської школи, не дуже висока навіть у своєму розквіті, втрачалась упродовж десятиліть. Школа не виробила аналітичного апарату, який міг би служити двигуном для подальших досліджень. Лідерами другого покоління були Візер і Бем-Баверк, і саме тому, що вони були сильними особистостями, був втрачений зв´язок з основною течією економічної теорії. На зміну лідерам другого покоління Відень не висунув жодного економіста третього покоління з високими аналітичними стандартами і гострим науковим розумом.

Після Першої світової війни у Відні інтелектуальна "закваска" ще давала багато видатних економістів четвертого покоління, серед яких Фрідріх Гайєк, Ґоттфрід Габерлер, Оскар Моргенштерн та Фріц Махлуп. Однак Віденський університет не був уже центром їхньої діяльності, а політичні події швидко розпорошили їх. У діаспорі після того, як школа перестала існувати, австрійські економісти зробили більше для економічної науки, ніж уся Віденська школа.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія