Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Історія економічної теорії

10.4.2. "Закон попиту і пропозиції" Дмитра Піхна


Значно повніше погляди Київської політекономічної школи виклав Дмитро Піхно (1853-1909) - студент М. Бунґе. Д. Піхно опублікував низку праць, перша з яких називалася "Закон попиту і пропозиції". Насправді це був лише етюд до теорії попиту і пропозиції.

Спираючись на закон попиту і пропозиції, учений відразу заявив про свою прихильність до теорії корисності. Він уважав, що речі й послуги, які здатні задовольняти потреби людини, називають "корисностями, або споживчими цінностями". Людина надає цінності тому чи іншому благу. "Індивідуальна і суб´єктивна оцінка, - писав він, - творить індивідуальну і об´єктивну цінність".

Остання формується у відношеннях попиту і пропозиції. Д. Піхно навів елементи, що визначають попит і пропозицію. Розшифровуючи ці елементи, політеконом визначає платоспроможність на придбання предметів споживання. Ця здатність виражається сумою доходу покупця, сумою його вільних капіталів. Платіжну здатність покупця Д. Піхно намагався подати математично. Це був крок уперед порівняно з його учителем.

"Ціна, - писав Д. Піхно, - визначається відношенням між попитом і пропозицією". Однак із сфери ціноутворення економіст не вилучав повністю затрати виробництва. Навпаки, він вважав їх найважливішим чинником пропозиції.

Своє розуміння економічної теорії Д. Піхно повніше виклав в "Основах політичної економії". "Політична економія, або наука про народне господарство, - писав він, - вивчає господарські явища в народному житті й внутрішні закони, котрим підпорядковані ці явища". Господарська діяльність, на думку Д. Піхна, є результатом впливу різних сил, у тому числі державного ладу, права, моралі, освіти тощо. Однак основним чинником господарської діяльності є потреба. "Потреби, - зазначав він, - є рушійною силою".

Політична економія, за визначенням вченого, ставить собі за мету вивчати закономірності економічних явищ, або економічних законів. Вона користується різними методами, у тому числі математичними, значущість якого не можна перебільшувати. "Для з´ясування закону складних явищ, які розвиваються під впливом багатьох взаємодіючих чинників, математичний метод зовсім безсилий", - твердив Д. Піхно.

Зробивши людські потреби предметом економічної теорії, Д. Піхно приділив їм особливу увагу. Він зазначав, що фізичний і духовний розвиток, культурний рівень, зовнішні умови визначають обсяг потреб. Особливий акцент у розумінні потреб робив на відмінності в природних умовах людського життя. Характер поверхні країни, ґрунт, надра землі, води, система зрошування, клімат, величина країни, географічне становище - все це, на думку вченого, впливає на господарську діяльність, в якій, зрозуміла річ, не можна не помітити національно-генетичні ознаки. Д. Піхно, вважав, що виробництво не створює ніякої речовини, а тільки видозмінює її відповідно до людських потреб. Продуктивною називав таку працю, яка досягає "певної корисної мети", а капітал виводив із різниці між виробництвом (заощадженням) і споживанням.

Варте уваги твердження Д. Піхна про те, що "ефективність господарської діяльності залежить від культурно-історичних сил народу", який створює не тільки речові елементи господарства, але "духовні блага і сили, які переходять із покоління в покоління". Ці сили підтримують або руйнують основи народного господарства. "Найважливіша з цих сил, що постійно діє на господарську діяльність як окремих осіб, так і всього народу, така: норов і звичаї, мораль і освіченість, енергія, дух підприємливості, законодавство, державність і суспільний лад життя". Ці чинники зумовлюють працьовитість або схильність до лінивства, ощадливість або марнотратство.

Ще за життя вченому дорікали в національному відступництві. Він навіть демонстрував своє українофобство, бо хотів надто подобатись державним чиновникам імперії. Однак і досі важко зрозуміти, наскільки поведінка відповідала внутрішньому станові його душі. Досвід і численні факти, зокрема, з історії персоналій української економічної думки, свідчать, що внутрішній стан і зовнішня поведінка вченого не завжди тотожні. На це потрібно зважати і при дослідженні економічних поглядів Д. Піхна, який вважав, що "цінність має тісний зв´язок з усіма господарськими процесами. Цінність виникає з виробництва, як його результат: вона остаточно визначається в обміні". Індивідуальна оцінка виробу чи послуг створює індивідуальну цінність. Якщо цю цінність визнає суспільство, то "цінність перетвориться в суспільну". Що стосується витрат виробництва, то вони визначають "мінімальну ціну", "вони служать центром, навколо котрого коливаються ринкові ціни". Цей центр рухомий. Останнім часом, зазначив Д. Піхно, на ціни впливають монополії, що мають велику владу: вони можуть порушувати справедливість і законні інтереси як окремих осіб, так і цілих верств населення.

Ці твердження дають підставу відчути характер економічних поглядів другого, так би мовити, покоління представників Київської політекономічної школи, яке більше, ніж, наприклад, М. Бунґе, робило акцент на морально-культурних засадах господарювання, на психологічних аспектах визначення цінності, на законах попиту і пропозиції, ринкової рівноваги тощо. У тому плані теоретичні викладки Д. Піхна доволі чіткі й однозначні, доведені до високого рівня конкретизації, придатної для математичної формалізації. Однак Д. Піхно не надто захоплювався математичними методами, вважаючи їх недостатніми для розкриття складних господарських процесів і їх закономірностей. Водночас увесь характер роздумування, вся система теоретичних побудов, потреба у науковій доказовості сприяла адаптації економічної теорії до методів математичної формалізації.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія