Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Історія економічної теорії

10.4.1. "Основи політичної економії" Миколи Бунґе


Одним з фундаторів Київської політекономічної школи був професор Київського університету Микола Бунґе. Він народився 11 листопада 1823 р. у Києві. У 1845 р. закінчив Київський Університет, а через п´ять років став його професором з політичної економії і права (1869-1877 pp.). Упродовж 1859-1862,

1872-1875, 1878-1880 pp. M. Бунґе був ректором Київського університету, що свідчить про його великий науковий авторитет і організаторські здібності.

Свої економічні погляди науковець чітко виклав уже під час дискусій з приводу ліквідації кріпацтва, ставши на позиції приватної ініціативи. У лекції "Про місце політичної економії в системі народної освіти" (1856 p.) M. Бунґе засудив обмеження приватної ініціативи. Він радив розвивати "суперництво і дух заповзятливості, щоб розв´язати дію природним законам". Відстоюючи ринкове функціонування економіки, М. Бунґе стверджував: "Я гадаю, що економічний успіх можливий лише, якщо надати промисловості приватної діяльності. Державі належить вища діяльність, піклування про загальне благо, а не займатися приватним господарством".

Цікавими є виступи М. Бунґе проти общинного устрою, які були співзвучні з ідеалами Т. Шевченка та аргументами І. Вернадського. "Багато хто з наших письменників, - зазначав М. Бунґе, дивляться на землеробський устрій нашої (читай російської - С. 3.) общини, як на ідеал, як на запоруку нашого благоденства в майбутньому. Мені здається, що вони глибоко помиляються... Община являється мені багато в чому установою застарілою, що знаходить свій присуд у народній свідомості". Зовсім по-сучасному звучать слова М. Бунґе про те, що економічний поступ залежить від "переходу общинної власності в повну приватну власність і від надання всім галузям промисловості приватної діяльності".

Ці приватновласницькі мотивації в поглядах науковця не були випадковими, а значною мірою сформувалися під впливом української дійсності та менталітету. Останній відчувається в його праці "Гармонія господарських відносин" (1860 p.), в якій він критикує англо-американських економістів за те, що прирівнювали політичну економію до природознавства. "Економіст, - писав автор, - має справу з людською природою, з діяльністю людей, з обставинами, що являють собою наслідки нашого розвитку, нашої свідомості і нашої волі".

Ці міркування не втратили свого значення й досі, вони заслуговують на увагу нашого сучасника, який спостерігає одночасно економічні руйнації й відсутність волі це припинити, спрямувати зусилля людей на шлях приватної ініціативи, суперництва і високої ефективності праці. Притаманний українській економічній думці морально-етичний аспект у творчості М. Бунґе набув подальшого розвитку і конкретизації.

Деякі фрагменти своїх міркувань і поглядів науковець намагався системно викласти в посібнику "Основи політичної економії" (1870 p.), який започаткував Київську школу в політичній економії. Треба сказати, що автор посібника був досить обережним і, незважаючи на чималий науковий досвід, виступав не надто впевнено. Свій посібник він назвав нарисом, в якому викладено не основи науки, а "ряд найзагальніших і нерідко гіпотетичних положень, котрі ще вимагають наукової розробки". Свою працю М. Бунґе вважав не зведенням незаперечних наукових істин, не самостійно виробленою системою, а низкою вказівок, що наповнюються новими міркуваннями в міру проведення поглиблених досліджень.

Застрахувавши себе від побічної наукової критики, М. Бунґе безпретензійно все ж виклав свої міркування на предмет і метод політичної економії, яка належить до молодих наук, бо могла сформуватися лише в період ускладнення економічних систем. "Поки суспільний лад визначається простотою і патріархальністю, поки в ньому вбачають продукт лише одного закону і суспільної влади, поки особиста самостійність, громадянська свобода і приватна власність не доросли до природних стихій суспільства, - до того часу не буде місця і для науки, тому, що господарські явища є відображенням випадковості людської поведінки", - так визначає М. Бунґе джерела політекономії.

На його думку, щоб зрозуміти предмет політичної економії та її практичне завдання, потрібно окреслити коло явищ, які вона вивчає. Ці явища виникають з потреб, тобто з природних, притаманних людині прагнень до досягнення мети, особистої та суспільної, до забезпечення свого фізичного існування, до пізнання істини, до ушляхетнення свого морального покликання. Уже у цього переліку зрозуміло, що М. Бунґе виходить за вузькі межі матеріальних потреб, акцентуючи на необхідності удосконалювати людину, яка живе в суспільстві, а тому не може обмежуватися лише потребами в їжі, одязі тощо.

У задоволенні людських потреб беруть участь "дві продуктивні сили" - природа і праця. "Природа надає у розпорядження людини дарові матеріали і дарові сили; праця, використовувана у виробництві, вимагає напруги м´язів, розумового уявлення, затрати часу і сили, тому (за винятком особистої залежності) вона не може бути даровою, і засоби, у виробництві котрих бере участь людина, мають цінність". З працею пов´язаний і капітал, який має властивості "самостійної продуктивної сили". Це означає, що "три продуктивні сили - природа, праця і капітал діють у господарському ладі, що представляє сукупну діяльність виробників, між котрими розподілені сили і заняття на задоволення потреб".

Функціонування господарського ладу вимагає певної форми розподілу виробленої продукції та задоволення потреб, засобом чого служить обмін, у якому визначається цінність благ. "Ціна встановлюється в обміні суперництвом або співвідношенням між попитом покупців і пропозицією продавців. Сила попиту залежить від нагальності потреби, засобів і міркувань покупців; сила пропозиції - від достатку виробництва і розрахунків продавців".

Суперництво продавців і покупців, за твердженням М. Бунґе, було рушієм господарських успіхів суспільства, сприяло справедливій винагороді перших і других відповідно до їхніх виробничих затрат. Зрозуміло, що так може відбуватися тоді, коли конкуренція ґрунтується на вільному переміщенні праці й капіталу. Винагорода виробників у процесі суперництва становить їх дохід у формі зарплати, земельної ренти і прибутку.

"Послідовний ряд господарських явищ, починаючи з потреб і закінчуючи їх задоволенням, - писав М. Бунґе, - вичерпує зміст політичної економії і представляє з достатньою ясністю, що ця наука не може обмежуватися ні вивченням багатства, незалежно від суспільно-економічних відносин, ні вивченням останніх, незалежно від засобів, що служать для задоволення потреб". Політична економія охоплює широкий спектр взаємовідносин, а не тільки їх технічний бік. Вона розширює межі технічних та комерційних відносин коштом правових, політичних та ін. Завдання політичної економії полягає у вивченні суспільного боку господарських явищ і законів, котрим ці явища підлягають.

Однак пізнати ці закони нелегко, і тому виникали різні напрями економічної думки, які критично проаналізував М. Бунґе і дійшов висновку, що в основах політичної економії потрібно розглянути: потреби; засоби для задоволення потреб; виробництво і виробничі сили; розподіл та поєднання занять і праці; обмін, цінність і ціну; доходи; власність і споживання. У цій структурі основ політичної економії відсутні деякі поняття і категорії, що ними оперували прихильники матеріалістичного детермінізму.

В основу господарського і суспільного поступу М. Бунґе поклав потреби, які становлять вихідний пункт політико-економічних досліджень. Однак наука перед тим їх розглядала як щось стале, а тому надто звужувала спектр досліджень. М. Бунґе акцентував увагу на суспільних, духовних, моральних, етичних та інших потребах, які в сукупності забезпечують гармонійний розвиток людини, її безконфліктне становище в суспільстві, опертому на приватній власності та підприємницькій ініціативі.

Не деталізуючи цієї концепції, потрібно зазначити, що вона не була механічною копією зарубіжних взірців, їй не бракувало оригінальності, у ній відображалися як нуртування сучасної світової економічної думки, так і економічна культура тогочасного українського середовища. У тому, власне кажучи, полягала головна цінність сформованої працями М. Бунґе наукової школи в політичній економії, що протистояла як доктринам російських соціалістів-общинників, так і марксистському детермінізму з його трудовою теорією. В особі М. Бунґе вони мали непримиренного супротивника.

Якщо в "Основах політичної економії" М. Бунґе надто скупо виклав своє ставлення до різних течій в економічній науці, то відхід від трудової теорії і смітіанської традиції він задемонстрував вельми чітко. Ще відвертіше про це він заявив значно пізніше у "Нарисах політико-економічної літератури". А. Сміт, писав М. Бунґе, у своїй вітчизні і у всій освіченій Європі утворив цілу школу економістів, пройнятих його вченням. Однак смітіанці прийшли до суперечливого висновку, згідно з яким "людина, яка виховує тварин, продуктивна, а яка виховує людей, - непродуктивна, навіть ототожнювали саму людину з багатством". Це дотепне зауваження вчений спрямував і проти марксистської трудової теорії, в засадах якої не може бути місця ні для свободи, ні для рівності, ні для братерства. Характеризуючи "Капітал" К. Маркса, М. Бунґе зробив такий висновок: "Як сама теорія Маркса, так і практичні висновки, до котрих вона приводить, нічого не дають".

М. Бунґе переконував своїх читачів у тому, що "знання здобуваються не вірою в догми теорії, які видаються за щось безсумнівне, а прискіпливим аналізом явищ, правильними висновками із незаперечних основних положень і обережними узагальненнями". Ці настанови не втратили своєї повчальності досі. Історія економічних вчень, на думку вченого, підтверджує стару істину, згідно з якою практика завжди випереджує теорію. Таке твердження можна вважати дискусійним, бо якби теорія завжди відставала від практики, то чи була би в ній доцільність.

У своїх лекціях зі статистики М. Бунґе дотримувався тих же поглядів, що й при викладанні політекономії. Він виступав проти матеріалістичного детермінізму. М. Бунґе казав, що "матеріалісти прийняли послідовність явищ за необхідність і прийшли до заперечення свободи волі...". Між тим свобода волі - це здатність зробити вибір як мети, так і засобів її досягнення. М. Бунґе відстоював гідність людини та її економічної поведінки в світі товарів і послуг. І в тому не було нічого реакційного, як за часів тоталітаризму вважали деякі історики української економічної думки.

Вносячи елементи психології в аналіз економічних відносин, М. Бунґе виправдовував активну людську діяльність. Він уважав, що "індивідуальна діяльність може відбуватися доволі вільно і плідно, у галузі даного юридичного ладу, не порушуючи закону...". Отже, М. Бунґе був за вільну господарську діяльність. Це відповідало настроям епохи, що характеризувалася розвитком товарно-грошових відносин і підприємництва.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія