Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Історія економічної теорії

10.3.2. Економічні погляди Г. фон Шмоллера


Найвидатнішим представником соціальної школи в політичній економії був Густав фон Шмоллер (1838-1917), який великою мірою формувався під впливом старої та нової історичної школи.

На формування особистості молодого Шмоллера помітний вплив мав батько, в канцелярії якого він досконало вивчив урядові справи, і його швагер Густав Рімелін, "без впливу якого, - як казав Шмоллер, - нічого з мене б не вийшло". При обох керівниках реферантура загострила його відчуття і розвинула розуміння практичного управління. Знання вюртенберської промислової статистики дало Шмоллерові розуміння кількісної підстави для оцінки процесу розвитку господарства, на основі якого творилась прусська урядова історія.

Під час навчання Шмоллер відчув сильний вплив лекцій Макса Дункерса, у домі якого часто бував.

Де набув Шмоллер своїх "кафедральних соціалістичних" переконань, визначити важко. Частково отримав їх у канцелярії батька, а щодо зростаючого індустріального міста Гейльброна, то мав там безпосередній контакт з простими людьми, які вплинули на нього своєю бідою. Він краще вивчив реальність щоденного життя, ніж економісти, які відключалися від щоденних проблем, легко ґрунтуючись на теорії самостійних здорових сил, без їх емпіричного змісту, не змушуючи себе перевіряти його.

Намагання Шмоллера, незважаючи на його славу у Галле, вивчити практику міського господарства і урядову політику, свідчили, що він не хоче жити на Ейфелевій вежі науки. Це пробудило його розуміння праці, зміни, необхідність комунальної і державної політики. Він хотів не тільки вивчати дійсність, але й практично впливати на неї. Його науковий порив вимагав застосування здобутого розуміння і переконань на практиці.

З початку 60-х років XIX ст. було опубліковано велику кількість літератури із соціальних питань. Потрібно тут згадати Біскута фон Кеттелера, автора "Робітничого питання" (1863 p.). Ця праця не могла не вплинути на Шмоллера і на його переконання щодо морального прогресу в історії. У 1871 р. новоутворена Німецька держава під прусським керівництвом, здавалось, намагалась запровадити соціальні реформи. Значний методико-теоретичний вплив мав на Шмоллера Карл Кніс. Його "Політична економіка з історичної точки зору" (1853р.) ще 1883 року вважалася як "загальні знання цього часу з цілої школи німецької національної економіки", "яка з того часу нову епоху створила для цієї науки". Шмоллер посилається на Кніса вже в своїй дисертації.

"Людина, - вважає Шмоллер, - є одночасно духом і матерією". Прості природні закони в подальшому не доступні.

Отже, не може бути узаконена, з того погляду, жодна теорія, яка трактується "як чиста в принципі розуміння зібраної суми правди". "Ми, - писав Г. Шмоллер, - повинні національну економіку поставити в ряд соціальної науки, яка б не відділялася від умов простору, часу і національності, основи якої ми самі, переважно, мусимо шукати в історії". Цим був визначений шлях Г. Шмоллера як науковця. Його розуміння теорії було ґрунтовно іншим, як ті, що засновані класикою.

Опубліковані історично-реалістичні, психологічно-етичні міркування Г. Шмоллера в 70-х роках XIX ст. здобули високу оцінку. Кількість його учнів і прихильників так само велика, як його вплив на національну економіку у німецьких університетах. Його порада і його висловлювання визначали подальший шлях науки. Коли Макс Вебер з нагоди 70-річчя з дня народження Шмоллера в своєму виступі відзначив "вплив університетів на суспільне життя... який підніс його на ступінь вище, як воно було у роках 1837 і 1848 не до порівняння, то слід вважати його вплив, як представника історичної школи, способу праці і здійснення мети національно-економічних досліджень у Німеччині". Шмоллера як науковця в загальному потрібно оцінити, враховуючи те, що він був не тільки теоретиком, але й господарським політиком. Господарські та соціальні історики можуть одночасно вважати Шмоллера своїм попередником, так само, як і його соціальну та господарську політику.

З господарсько-практичного погляду Шмоллер, безсумнівно, діагнозований правильно. Він формально і делікатно переніс англійсько-ліберальні господарські теорії майже без дальшого впливу на німецькі відносини. Звичайно, ці визнання не були у Німеччині новими. Романтична школа і Фрідріх Ліст висували проти англійської ліберальної школи свої міркування, які заслуговували на увагу з боку абстрактної теорії.

Загалом можна, як фон Бекерат, також вважати, що Шмоллер не був противником теорії, але на основі власного уявлення був переконаний, що теорія - це формально закрита система, що не розвивається. Шмоллер обстоює "стару абстрактну національну економіку". У методичному вираженні свого "Нарису" він свідомо ставить абстрактно-дедуктивну теорію поряд з дедуктивно-описовим методом. У цьому методі він відзначає краще керовану діяльність і зауважує: "Що далі віддаляться теорія від споглядання, потреб практичного життя та виражається у делетантських конструкціях, то менш вартісними будуть результати"(1900). Шмоллер не дуже був прихильний до теорії і ставив перед собою завдання "підсилити теорію ґрунтовними дослідженнями всіх видів", з чим пов´язане визнання теорії, коли він від Германа, визнаного одним з небагатьох німецьких класиків, "найбільшого серед старших нині корифеїв нашої економіки", завжди хвалячи відзначав А. Сміта, знайшов чітке відмежування до кожного епізоду, яким він відхиляє теорію. З абстрактними іграми думок, що належать німецькій школі вільної торгівлі і які опиралися на теоретичні основи інших вимог, Шмоллер не міг погодитись.

На місце теорії Шмоллер ставить економічну описово-статистичну "навчальну будівлю". У численних монографіях зазначено, що спочатку слід зібрати матеріал (дані), впорядкувати їх, потім вивчити взаємозв´язки. Прикладом може служити його праця з історії держави (міста). Шмоллер дотримувався думки, що окремі важливі етапи розвитку народно-економічного життя можна психологічно, законодавчо та історично пояснити і на цій основі передбачити тенденції розвитку. Він доповнив економічну ступеневу теорію Ріндебранса конкретними прикладами. При цьому значну увагу приділив звичаям, моралі й праву як чинникам економічного розвитку у минулому і в майбутньому. Адже саме ці чинники впливу зовсім або частково охоплюються через національно-економічну теорію. Саме в цьому Шмоллер бачить причину того, що теорія може пояснити лише одну частину дійсності.

Шмоллер енергійно заперечував, що правда, знайдена в ізольовано-абстрактних експериментах, може служити основою пізнання: людина поводиться не "теоретично-правильно", а переслідує в своїх діях маніфестаційні мотиви.

Пошук кращих (психологічних) основ національної економіки, яким, як він визнавав, займалися також "догматики" Рац і Герман, не привів ще досі до успіху лише через те, "що не зважати на погляд назад, на боязкий клапан результатів наукової діяльності, на джерела, - означає повернутись до наукової психології". На противагу Карлу Менгеру, великому теоретикові національної економіки, Шмоллер вимагав перевірки всіх істотних причин економічних явищ.

Критику Шмоллера, спрямовану на теоретиків, можна вважати також сучасною. Так сьогодні ще (чи знову) відчувають науковці-економісти неприємні відчуття, коли оперують, наприклад, з "ceteris-paribus - застереженням". Дійсність дає змогу скорочуватися не на деякі параметри дій, тоді як залишок є незмінним. Абстрактними, дедуктивними думками схвалює Шмоллер "великі поступки", але він бачить також небезпеку перебування в "омріяній робінзонаді". Отже, це є передусім не вид теорії, але його вживання. Вихід з недостатніх поглядів і знань веде безперечно до ще недостатніших наслідків. Він бачить небезпеку теорії як "l´art pour l´art": діяти в приміщенні без повітря, і через це губиться реверанс для потреб економічної політики.

З своїм наголосом на психологічних основах став Шмоллер одночасно і продовжувачем нової "розуміючої соціології" Макса Вебера чи Вернера Зомбарта. Шмоллер не говорив про визначення, а про споглядання: типові соціальні явища не слід "визначати" ззовні, а зі середини назовні "розуміти". Психологія і філософія були для нього важливими компонентами наукового пізнання - не закінчене дослідження книжки з доказом того, що всі національно-економічні системи виросли з філософських систем 1750-1850 pp., - підтвердження цього.

Право Шмоллера на критику не примушувало зрікатися напевного ліберального вчення, оскільки епігонам Адама Сміта і Давида Рікардо він закидав переконане схематичне спрощення, - так перебільшував він своє дослідження над протилежною стороною.

Споглядаючи пізніше помилкову теоретичну концепцію, коли йшлося про велику проблему інфляцій 1923 p., небезпідставною була критика Едгара Саліна: Шмоллер вважав, що з видобуванням великої кількості матеріалу не розв´язується завдання про спільне споглядання, а цей розв´язок задачі ускладнюється. Критика з рядів його учнів і сподвижників історичної школи не минула з початком XX ст.; цей вид "збирання матеріалу історизму, що минає" був для всіх так само малоефективним, як і класична абстрактна теорія.

Шмоллер та його учні спорудили за Максом Вебером "потужну будівлю" із знань історичного дослідження, психологічного аналізу і філософського змісту. Але в загальному, як зазначав Шмоллер в своєму "Нарисі", практично неможливо навести лад та створити систему в цій будівлі.

Поза сумнівом, споглядання історика Шмоллера назад є нічим іншим, як вивченням національної економії в дії. Його наукові статті про середньовічне міське господарство або про прусське управління і державну науку в часи меркантилізму вражали масштабами.

Старання даремно не пропали, "вражаючими" були результати. Дослідження, що кінець-кінцем було проведено з історично розроблених факторів та спільного охоплення даних, цілком не вдалося. Критики були одностайні: із залежностей, які не порівнюються усебічно і вартісно, призводять до зменшення вартості, можна лиш намалювати "імпресіоністську картину". Вони піддали сумніву цей вид історизму. Довгі роки економісти-науковці вірили, що деструктивні дослідження можуть бути достатніми. Але почуття незадоволеності з´явилося і тут, хоч значно пізніше, ніж у національній економіці.

Оцінка Шмоллера залишилась би неповною, якщо ми не звернемо увагу на політичну, чи точніше соціал-політичну, діяльність Шмоллера. Ще раніше висловлюваний сумнів щодо дієздатності манчестер-ліберального механізму змушував його шукати розв´язки, які могли відвернути неминучу боротьбу класів, передбачувану Марксом. Він шукав можливість впровадити соціальні реформи і знайшов її у прусській державі, що намагалася впорядковано існувати за впорядкованих засад соціального законодавства при незадовільному обсягу економічної системи. Допомога слабшим, незважаючи на брутальний егоїзм сильних, була головним завданням цього "соціального князівства". Лише монархія могла здійснювати на свій розсуд і через незалежну позицію влади правове вирівнювання, тоді як парламентська демократія "зношувалася" через жорстку боротьбу за переваги окремих групових інтересів. Дальший розвиток Ваймарської республіки показав, що такі побоювання були не безпідставними.

Однак залишимо на деякий час Шмоллера-науковця і повернемося до Шмоллера-соціалполітика, хоча його діяльність ніколи не виглядала суто політичною. "Ми повинні не лише практично діяти" - виголосив він у 1894 p., а політично-партійний енгажемент оцінював так: "завжди пов´язаний з науковою діяльністю стояти над партіями - споглядати не лише політичну, але й етично-моральну дію поставленої мети". Науковість, твердо виважена оцінка повинні бути основними в соціально-політичній дискусії.

Етично-моральні засади переконань Шмоллера щодо соціального законодавства, форм, за допомогою яких можна впорядкувати економіку і за яким готові були йти багато учнів, засновувались не лише на історично-етичному напрямі національної економіки, але потребували також співпраці та тісних контактів з колегами та однодумцями. Ранніми противниками в сфері соціальної політики були Вагнер, Гільдебранд і Конрад. Незважаючи на дискусії з Трайне, цей берлінський історик належав до кола друзів, так само, як Дункерс, Дроузен, Ранке, з страсбурзьких часів - Георг Фрідріх Кнар і Вільгельм Ленсіс. Також, попри ґрунтовне політичне протистояння, перебував Шмоллер у тісних дружніх стосунках з колегами з "державних соціалістів" Л. Брентано та "соціал-лібералів". У загальному відчувалася потім "довга рука" Шмоллера як засновника "панівного вчення" національної економіки, коли йшлося про неї на кафедрах.

Коли Фрейгер фон Штум під час дебатів 9 січня 1895 р. висловився як противник соціалістів-кадетів, зазначивши, що в Берліні сформувався "повноцінний університетський соціалізм" і кожний вчений, "що не співає під соціалістичну дудку" буде "бойкотований, переслідуваний, видаватися за ненаукового", то це було як посилання на вплив Шмоллера, який виявлявся на багатьох прикладах "розумної" наукової кар´єри (спроба Шмоллера отримати кафедру). "Політику вчених" у розумінні політичних впливів в окремих випадках тяжко визначити, а "політику кафедр", на противагу цьому, чіткіше можна зрозуміти.

Ідеї Шмоллера поширювалися на цілі покоління німецьких національних економістів. Якщо споглядати Шмоллера як науковця, як вченого, представника соціалістів-кадетів, то його вплив як політика був найбільше помітним у 70-х роках XIX ст., коли погляди Шмоллера в галузі соціальної політики перегукувалися з соціополітичними уявленнями Отто Бісмарка.

Шмоллер сам згодом оцінював: "Ми аж ніяк не мали такого впливу в 1880-1890 роках (при реалізації державної соціальної політики), як це було в 1872-1878 роках".

Безперечно, Шмоллер мав контакти з великою кількістю державних мужів: міністром фінансів Міквеллем, міністром торгівлі фон Берирне, князем фон Бюловим або такими високими чиновниками, як Тіел, Алтгоф та ін. Однак Шмоллерові при Бісмарку відводилася роль історичного спостерігача. Незважаючи на це, він не приховував свого захоплення економічними і соціальними проектами та їх єдністю. Замилування Бісмарком залишалося навіть тоді, коли його соціальна політика отримала цінний зміст.

Соціальну політику можна вважати основною силою історичної школи, і Шмоллер не був би проти того, щоб подати таке формулювання: "Остання мета (соціальної) історичної школи залишається соціальна політика".



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія