Електронна бібліотекапідручники


Історія економічної теорії

10.2. Постаті та погляди старої історичної школи в політичній економії


Незважаючи на те, що "національна система політичної економії" Ф. Ліста посідає окреме місце в історії економічної думки, але за своїм характером, певними компонентами, методологією вона тісно пов´язана із старою і новою історичними школами, що сформувалися в Німеччині. Засновниками старої історичної школи були В. Рошер (1817-1894), Б. Гільдебранд (1812-1878) і К. Кніс (1821-1898).

У межах десятиріччя, тобто з 1843 по 1853 pp., вони видали кілька подібних між собою за змістом книг з політичної економії. Так, у 1843 р. В. Рошер, який окреслив загальні контури історичного методу в політичній економії, опублікував "Короткі основи курсу політичної економії з погляду історичного методу". У 1848 р. вийшла книга Б. Гільдебранда "Політична економія сучасного і майбутнього". У 1853 p. K. Кніс видав працю "Політична економія з точки зору історичного методу".

Як видно навіть із назв видань, політична економія розглядалася представниками історичної школи з історичних позицій. Це, звичайно, не означає, що в теоретичному сенсі історична школа нічого не дала, як іноді твердять деякі дослідники. Адже намагання включати фактори культури, зокрема національної, в розгляд економічних явищ і процесів також збагачує економічну теорію.

В. Рошер у праці "Основи народного господарства" слідом за Ж. Сеєм писав про три фактори виробництва, а вартість товару розглядав з позицій корисності. Він говорив про "неречові капітали", зараховуючи до них професійні навички; отже, капіталом виступали і робітники, які мають кваліфікацію. Тоді це могло видатися дивним, а нині, коли широко запроваджується поняття "людський капітал", така теорія стає цілком прийнятною.

В. Рошер використовував теорію здержливості В. Сеніора. Подібних поглядів дотримувався і Б. Гільдебранд, який також підтримував Ж. Сея у тлумаченні природи прибутку підприємця. Дорікаючи А. Сміту і Д. Рікардо в антиісторизмі, представники історичної школи наполягали на відносному значенні економічних законів, установ та ідей, на їх змінності, яка проходить "поряд і паралельно із зміною самого народу та його потреб". К. Кніс заперечував об´єктивний характер економічного розвитку суспільства. Він вважав, що суспільство вільне від дії будь-яких законів.

Представники старої історичної школи на перший план ставили природні відмінності народів, їхніх здібностей і рівня розвитку. Це виключає можливість виявлення одного типу господарства у різних націй. "Одного економічного ідеалу, - зазначав В. Рошер, - не може бути для народів, так само як не шиється одяг за одною міркою".

Стара історична школа дотримувалася поглядів на політичну економію, які відстоював Ф. Ліст. її представники вважали, що політична економія покликана вивчати національну економіку, розвиток якої визначається особливостями природи, характером народу і його установ. Принцип історизму замість загальних економічних законів пронизує економічні погляди старої історичної школи.

Виходячи з такого принципу, стара історична школа заперечувала діалектичний характер суспільного розвитку, а визнавала еволюційну форму розвитку, відкидала реформаційні перевороти. Наприклад, В. Рошер вважав, що при зміні форм свого життя народи повинні брати за взірець час, коли все змінюється, але так поступово і повільно, що навіть не можна помітити цих змін. Законними, на його думку, були тільки ті перетворення, котрі відбувалися "мирним шляхом позитивного права". "Кожна революція, - твердив В. Рошер, - якою би не була великою потреба в змінах, що вона здійснює, залишається завжди все-таки великим нещастям, тяжкою і нерідко смертельною хворобою народного життя". Хоча соціалісти критикували це твердження, але воно не позбавлене сенсу, як це дехто хотів довести. Руйнівні наслідки революційних переворотів справді дорого коштують для народів, як засвідчило XX ст.

Дотримуючись методології еволюціонізму, економісти старої історичної школи визнавали виникнення економічних категорій в праісторичну добу. Наприклад, В. Рошер уже в первісних лісах знаходив капітал і "немічних пролетарів", Б. Гільдебранд вважав, що різниця між підприємцем і робітником існувала завжди.

До речі, Б. Гільдебранд звинувачував школу Сміта-Рікардо в тому, що вона обмежила свої дослідження тільки сферою економічних явищ, зігнорувавши мораль, право, альтруїстичні та інші почування людей. "Смітівська школа, - писав Б. Гільдебранд, - розірвала будь-який зв´язок між наукою і моральним завданням людського роду, а тому не без підстав цю школу звинувачують в матеріалізмі". Представники історичної школи всіляко наголошували на значенні етичних, психологічних, правових і політичних чинників, відводячи їм вирішальну роль у господарському розвитку. Політична економія, на думку Б. Гільдебранда, є наукою моральною, а не вченням про людський егоїзм.

В історії господарського розвитку Б. Гільдебранд вирізняв три фази: натуральне господарство середніх віків, грошове господарство, кредитне господарство. Кредитне господарство він вважав втіленням "добродійництва", бо обмін продуктами в цій системі ґрунтується на "чесному слові, на довірі, на моральних засадах". На думку економіста, кредит може стати силою, здатною усунути панування грошей і капіталу, перетворити світ на засадах справедливості.

Еволюційний підхід та історичні факти давали змогу представникам старої історичної школи арґументовано розкривати природу економічного розвитку, наукові школи в політичній економії. Як уже зазначалося, вони дорікали школі Сміта-Рікардо за абстрактність теоретичних узагальнень, космополітизм і матеріалізм. Коли йдеться про соціалістичні теорії, то представники старої історичної школи вказували на їх зародження ще в античності та утопічність, оскільки вони були спрямовані проти приватної власності та підприємництва. Приватна власність, як зазначав Б. Гільдебранд, є "наймогутнішим двигуном розвитку духу", без котрого людство залишилось би "нежиттєвою, одноманітною масою" ...Подібне можна сказати і про поділ суспільства на підприємців та найманих працівників, у якому закладено "необхідний двигун економічного розвитку народів".

Звичайно, як у всякому напрямі економічної думки є свої здобутки і вади, так і в представників старої історичної школи можна виявити раціональні зерна поряд з половою. Однак не можна нехтувати позитивні моменти у вченні старої історичної школи, як це робили представники матеріалістичного детермінізму. Річ у тому, що багато положень, які висунула стара історична школа в галузі економічної науки, є об´єктивним продуктом розвитку економіки та економічної думки. Вміла інвентаризація понятійного апарату й аргументів старої історичної школи в політичній економії служить поступові економічної науки, проникненню в економічні явища і процеси, їх історичні та національні особливості. Вони збагачували спектр економічного мислення й історію економічних вчень взагалі.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія