Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Історія економічної теорії

8.2.2. "Трактат з політичної економії"


У детальній передмові Сей чітко виклав свої основні методологічні ідеї і філософську позицію. Він поставив себе поруч з А. Смітом, фізіократами і Д. Рікардо. Сміт користується у Сея найбільшою повагою: "коли читають Сміта так, як він читати заслужив, то переконуєшся, що це для нього була ще не національна економіка". Проте Сей необ´єктивний до А. Сміта: "Праці Сміта - це заплутаний запас найздоровіших принципів національної економіки, які ґрунтуються на яскравих прикладах і на найцікавіших основах зі статистики, перемішана з початковими спостереженнями... Це широкий хаос переконливих ідей і корективних повідомлень". Сей також був проти погляду Сміта, що праця є джерелом усіх багатств, що багатства будуть складатися лише з фізичних (матеріальних) благ (так само торгівля є продуктивною і це також гуманний капітал), відсутня теорія розподілу, споживання та інвестиції розподілені не чітко. Сей критикував абстрактне мислення Рікардо і заперечення наслідків з головних положень, які показують, що граничні умови не враховані. Проте Сей від себе зазначав, що Рікардо пише для окремого громадянина, який повинен бути з економікою довірливим, як з монархом, і наголошує на основному значенні своєї "теорії збуту": "Теорія бартеру (обміну) і каналів збуту є тим, що перетворить політику світу".

Своє дослідження Сей починає з декількох визначень. Як вартість він розглядає мінову вартість. Вартість стосується лише майнових об´єктів (матеріальних цінностей), які перебувають у приватній власності. Ця вартість постає з корисності об´єкта. Нематеріальні блага також розглядаються як об´єкти. Виробництво поділяють на три сектори: сільське господарство, промисловість і торгівля (включаючи транспорт і зв´язок). Ці три сектори повинні взаємодіяти, щоб виник кінцевий продукт. Виробничий капітал охоплює вартість устаткування, інструментів і будівель, вартість необхідної сировини, оплату працівників (аж до виготовлення продукту), необхідні фонди зарплати і необхідні для обороту гроші. Ці гроші творять лише малу частину капіталу. Крім капіталу, для виробництва потрібні природні ресурси, які виникають із землі та природної площі. Економія праці й капіталу є основою зростання сукупного суспільного продукту, а не розподілом праці, як вважав Сміт. Три фактори виробництва є необхідними; їх визначає підприємець, який випускає продукцію.

Сей також розрізняв продуктивну працю (включаючи послуги) і непродуктивну працю (зловмисників, державних службовців і солдатів). Технічний прогрес Сей вбачає радше у розширенні знань, пов´язаних з розподілом праці. Розподіл праці обмежений потребою і оплачує себе лише при масовому виробництві так само, як і при транспортних витратах благ.

Зовнішня торгівля для всіх націй є прибутком, так само як і спекулятивна торгівля. Торговельні збитки є упередженням. Вільна морська торгівля корисніша, ніж морська державна, яка прагне збагатити власну націю завдяки експлуатації інших націй.

Вартість чистої продукції (виручка мінус витрати) збільшує індивідуальний дохід. Нагромадження капіталу випливає з доходу і є загальною вигодою (прибутком). Звичайне марнотратство скорочує це нагромадження капіталу. Марнотратством є непродуктивні капіталовкладення. Зате нематеріальні послуги лікарів, акторів, музикантів і т. ін. є порівняно продуктивними.

Наступною є теорія капіталів збуту, згідно з якою вироби купуються лише за продукти і гроші, які служать для купівлі. Вони повинні бути обміняні на будь-які вироби. Не гроші є рідкісними, як думають практики, а інші товари. Лише той, хто може продати товари, має гроші, і тому може купувати інші товари. Якщо гроші відсутні, то їх можна легко замінити комерційними засобами (вексель, чек, відкритий кредит, дебіторські заборгованості тощо). Кожний товар створює іншим товарам збут. При цьому Сей є прихильником політики пропозиції: потрібно розширювати пропозицію благ, щоб збільшити сукупний суспільний продукт.

Закупівля іноземних продуктів, на його думку, не шкодить внутрішній промисловості, а розширює простір збуту. Це впливає не на споживання благ, а на їх виробництво. Не лише виробництво обмежує валовий національний продукт (ВНП), але й грошова маса (чи попит на гроші, як ми сьогодні говоримо).

Сей, як і Сміт, заперечує державне регулювання виробництва, а також поступок держави виробникам, продукція (виробництво) яких нібито потерпає через нові товари чи іноземну конкуренцію. Він розглядає гроші як суто оборотні засоби. На його погляд, грошова маса, хоча впливає на загальний рівень цін, проте не має ніякого значення. Нації все одно, скільки грошей вона має. Ця думка спрямована проти меркантилістів, які мали тоді ще значний вплив. Далі він виступав проти перешкод імпорту (наполеонське континентальне ембарго видавалося йому нісенітницею), проти монополії, проти податкових привілеїв, проти привілеїв для торговельних компаній, проти регулювання торгівлі зерном та інших державних втручань. Держава повинна обмежитися створенням суспільних благ (вулиці, безпека тощо). Колонії є тягарем і повинні бути обмежені. Недоліком для країни є еміграція. Населення в країні здатне забезпечити якісне обслуговування державних резидентів, належний державний порядок.

Сей розглядає грошову систему. Гроші для Сея були, звичайно, передусім монетами, які виконують суто трансакційну функцію. Звичайно, він знав і паперові гроші, а саме, як ті, що мають купівельну силу. Вартість паперових грошей він пояснює як рідкість, а з іншого боку як купівельну спроможність. Гроші для нього не є масштабом цін, оскільки купівельна спроможність грошей є змінною. Лише відносні ціни мають значення. Щоб отримати абсолютну ціну (наприклад, для порівняння цін у довгостроковому періоді), треба за масштаб обрати вартість зерна. Праця, яку пропагував Сміт, також не є точним масштабом вартості, бо може мати дуже різну мінову вартість. До речі, трактат Сея містить дуже багато спостережень і описів тогочасних мізансцен у грошовому обігу.

У теорії Сея йдеться про розподіл доходів і майна. Причиною вартості є потреби. Ціна товару формується на основі попиту і пропозиції, причому пропозиція визначається на основі витрат виробництва, попит - за оцінками корисності. У витратах виробництва покриваються всі послуги факторів. Зниження абсолютних витрат виробництва спостерігається в усіх випадках, оскільки внаслідок цього в обігу знаходиться більше благ.

Виробництво Сей розуміє як обмін "послугами виробництва" (так звані факторні послуги). Власник фактора продає продуктивні послуги підприємцеві. Вартість цих послуг залежить від попиту і пропозиції. Сукупний (валовий) дохід є тоді прибутком від праці, капіталу і ресурсів. Далі Сей досліджує різні впливи цього "прибутку" і з´ясовує, що зарплата тим вища, чим небезпечніша і неприємніша робота. Сей цікавився багатьма дрібницями, наприклад, оплатою низьких католицьких клерків, помірними доходами вченого (що через суспільну увагу психологічно покращені), незначною оплатою роботи жінок і сільськогосподарських працівників, виробництвом монастирів тощо. Отже, робить висновок учений, запобігти безробіттю можна, створивши нові галузі промисловості, або, як ми сьогодні називаємо, політику пропозиції. Грошова допомога є раціональною лише за тимчасових простоїв (наприклад, при скороченні виробництва, як наслідок неврожаю). Сей визначає першочерговість підприємця в трудових договорах. Він оптимістично сприймає розвиток торгівлі, зарплати і зростання загального добробуту.

Так само, як і зарплата є винагородою за послуги праці, відсотки є винагородою за послуги капіталу (використання капіталу). Попит і пропозиція капіталу визначають відсоткову ставку. Кредит не розширює капітал і тому не має жодного впливу на сплату відсотків; подібне значення є для грошової маси (очевидно, Сей має на увазі реальний відсоток). Під капіталом він розуміє реальний капітал, а саме: прилади, споруди, машини. Кредит у нього називається ще "довірою", отже, кредитоспроможність і, відповідно, можливість прийому грошей; пояснюється його визначення, що кредит не збільшує капіталу. При постійному збільшенні капіталу відсотки будуть меншими від нуля, але накопичення капіталу припиняється набагато швидше, тому цей стан не настає. Приватні рентабельні капіталовкладення не завжди такі самі, які найвигідніші для країни. Для країни найкращими є інвестиції в сільське господарство, далі - у внутрішню промисловість, а потім - на закордон.

Доходи від землі зумовлені виробничою потужністю цієї землі. Сей визнає теорію диференційної ренти Рікардо. Імпорт капіталу є при правильному капіталовкладенні з користю для країни, що набуває вигляду нетто-прибутку (з урахуванням відсотків). Якщо іноземні засоби використовуються на споживання, то такий нетто-прибуток не виникає, а імпорт капіталу є надлишковим. Якщо капітал добре вкладений, обумовлений особистий інтерес при міжнародних товарному і капітальному обігу відповідної країни. Проте не можна призупинити рух капіталу, якщо відбувається рух товарів. У теорії населення Сей наслідує погляди Малтуса, згідно з якими населення розширюється до межі харчових продуктів.

Під споживанням Сей розуміє також застосування товарів для авансів; він називає це "репродуктивним (виробничим) споживанням". Надалі розрізняються індивідуальне і державне споживання. Індивідуальне споживання може бути "добрим" чи "поганим" залежно від того, наскільки витримані моральні принципи. Скупість, марнотратство, шикування відповідно призводять до "поганого" споживання. На державне (урядове) споживання в Сея зараховані всі витрати на адміністрацію, безпеку і т. ін. В принципі властивим для нього є руйнування цінності, втрата багатств (держава їх не виробляє). Деякі економісти іронізують, що виробництво суспільних благ державою є правомірним. Вона поводиться як злодій, який вкрав гроші в торговця і тоді до нього каже: "Я хочу використати ці гроші на купівлю товарів у твоїй крамниці. Чому тоді ти жалієшся? Хочеш отримати назад не всі гроші, і є це понад усе як піднесення для вашої індустрії?". Держава постає тут бандою грабіжників, а державні службовці - неробами, які даремно одержують зарплату.

Аргумент, що державні витрати сприяють грошовому обігу і приносять сукупність корисності, категорично відхилений. Проте уряди є завжди марнотратними так само, як і фізичні особи. Повинна бути договірна оплата послуг держави і витрати державної діяльності такими низькими, як тільки можливо. Особливо треба скорочувати військо через запобігання війнам. Війни ведуть до панування над іншими народами, але ніколи не є вигодою для підлеглих. Навпаки, витрати на суспільну освіту, а також на академії і вищі навчальні заклади передбачаються такими, що "не перешкоджають прогресові просвіти". Держава могла б зорганізувати також "соціальні заклади" (соціальне страхування), але не фінансувати церкву.

Що стосується управління, то найкращим є обмежене керівництво. Надто суверенне керівництво руйнує його фундамент; незначні податкові ставки підвищують податкові доходи. Податки повинні бути такими, щоб витрати стягування були незначними. Податкова прогресія справедлива. Податки повинні бути найменшими, що дають змогу створити капітал. Тому не повинно бути також податків на спадщину, оскільки вони можуть оплачуватись, звичайно, лише з основного капіталу. Податки повинні попереджати і шкідливе споживання.

У роздумах про вплив податків виявляється також загальна взаємозалежність цін, коли детально обговорюється податковий тиск. Лише основний власник міг би не ухилятись від податку на продукти землі й надр. При оподаткуванні потрібно враховувати ціну земельної ділянки. Земельний податок не диференційований, тому що врожай від нього не залежить. (Це має, звичайно, значення, коли навіть найгірша земля також приносить ренту - припущення, яке заперечує теорію ренти Рікардо). Сей категорично заперечував теорію Канрада, згідно з якою не має значення, на які розряди поділяють податки, адже тягар розподіляється на всіх однаково.

Дуже високі податки погіршують конкурентну позицію країни щодо закордону, через що виробництво зменшується. Грошова маса залишається однаковою, зростають ціни і гроші пливуть з країни, зменшується населення. Державними позиками призупиняється створення капіталу. Заборгованість держави не можна розглядати, нібито права рука стосовно до лівої руки людини проштрафлена. З іншого боку, Сей радив державну заборгованість щодо прибутків і витрат розподіляти на багато років. Ні в якому разі державні борги, їх вартість не може збільшуватись, вони могли б пропонувати найкращі альтернативи вкладень для малих (невеликих) вкладів. Якщо вклади з високими відсотками, то вони створюють хибні альтернативи. Отже, Сей не проти державної заборгованості, але вона повинна обмежуватися в деяких випадках; коли держава має раптово високі видатки, вони повинні бути дуже швидко покриті. Створення державної казни (скарбниці), на його думку, має мало змісту, оскільки держава має згубну спокусу до некорисних витрат за наявності грошей, отже, така "державна казна (скарбниця)" все ж таки буде колись розтрачуватись.

Політико-економічні погляди Сея мають ліберальне і неоліберальне спрямування, започатковане Смітом - Рікардо, розвинуте Міллем і Вальрасом, а згодом Еукеном і теоретиками соціальної ринкової економіки Німеччини.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія