Електронна бібліотекапідручники


Історія економічної теорії

7.4.4. Фундатор теорії потреб Іван Вернадський


Яскравою постаттю в історії економічної думки класичного напряму був Іван Вернадський, який народився 24 січня 1821 р. у Києві в сім´ї лікаря. Закінчив Київський університет, був нагороджений золотою медаллю за філософську працю "Про душу". Здобувши стипендію кандидата в політекономи, І. Вернадський вчився у Німеччині, Австрії, Швейцарії, Франції, Англії. Відвідував лекції відомих учених - К. Pay, M. Шевальє, Ж. Бланкі, мав нагоду познайомитися з відомими славістами П. Шафариком і В. Ганкалю. У 1847 р. захистив у Петербурзькому університеті магістерську дисертацію на тему "Нарис теорії потреб".

"У політичній економії, - писав І. Вернадський, - немає, можливо, жодного предмета, пояснення якого було б таким важливим, як потреби. Як би ви не обмежували їх коло, вони все-таки залишаються в її межах і притому тією межею, до якої, як до центру, тяжітимуть усі висновки науки". І. Вернадський виклав свій погляд на стан вивчення потреб меркантилістами, фізіократами й А. Смітом, якому й віддав перевагу. На основі проведеного аналізу І. Вернадський зробив висновок, що теорію потреб до нього ніхто не викладав ясно, чітко і яскраво. Важливою вимогою у з´ясуванні теорії потреб, на його думку, є включення в об´єкт аналізу суспільства і людини. Принциповою вимогою науки є доведення узагальнень до універсалізму, придатних для математичного оформлення.

Учений зробив усебічний аналіз національних, індивідуальних, регіональних та інших видів потреб, розкрив їх залежність й об´єктивний характер. Він довів, що суспільство повинно не протистояти, а сприяти задоволенню потреб. В інтерпретації потреб економіст відстоював принцип свободи, поглиблюючи класичну економічну теорію у сфері вивчення потреб.

Праця І. Вернадського "Нарис теорії потреб" була співзвучна з програмними вимогами демократії, служила їй певною теоретичною опорою. Водночас вона є свідченням того, що українського економіста можна вважати першодослідником теорії потреб, яка посідає особливе місце в економічній теорії.

Про природне обдарування і професійну підготовку І. Вернадського свідчить хоч би те, що за два роки після магістерської дисертації він захистив у Московському університеті докторську дисертацію, присвячену критично-історичному дослідженню італійської політекономічної літератури до початку XIX ст. У цій праці І. Вернадський дотримується поглядів, які виклав у "Нарисі теорії потреб". Наголосивши на доцільності історико-порівняльного аналізу, він висвітлив історію італійської економічної думки від античних часів. Учений зазначив, що для італійської економічної думки характерне раціональне розмежування етапів і напрямів. На погляд І. Вернадського, в італійській економічній думці можна виділити два головних напрями: до першого належать прихильники державного втручання в господарські справи, до другого - прихильники свободи господарської діяльності. Справді науковим є той метод, якого дотримувалися А. Сміт і його послідовники.

Проаналізувавши основні етапи розвитку італійської економічної думки в загальноєвропейському контексті, український учений зробив такий висновок: "У розвитку політичної економії можна відрізнити три моменти - спершу вона пропонує плани для економічної державної діяльності, потім займається дослідженням економічних явищ і, нарешті, на основі дослідження будує теорію".

Дотримуючись постулатів класичної школи в політичній економіці, І. Вернадський не в усьому був її прихильником. Наприклад, щодо інтерпретації праці він твердив, що в самій її ідеї закладена продуктивна сутність. "Непродуктивної праці нема", - писав він. Деяку непослідовність можна виявити й в інших політекономічних тлумаченнях І. Вернадського, що позбавляє його теорію належної методологічної "чистоти", якщо виходити з позицій класичної школи.

У 1846-1849 pp. І. Вернадський викладав різні курси економіки та економічної статистики в Київському університеті. Видатний демостатистик М. Птуха писав про те, що І. Вернадський був першим представником числового напряму в університетській статистиці. До речі, у звіті Московського університету за 1850-1851 pp. про І. Вернадського, який там почав працювати з 1850 p., записано: "У розвитку окремих рубрик керувався класичними творами в двох науках (статистики і політичної економії. - С. 3.) і кращими монографіями".

З самого початку у науково-педагогічній творчості І. Вернадського провідними були політекономічні та статистичні дослідження. Економічній теорії він присвятив дві дисертаційні праці, а також низку публікацій, кожна з яких розкриває ту чи іншу грань світогляду вченого. З цього погляду заслуговує на увагу надрукований 1858 року з дозволу Головного педагогічного інституту в Москві посібник "Проспект політичної економії", в якому стисло, але доволі повно висвітлено економічну теорію в її напрямах і школах.

"Політична економія як наука, - писав І. Вернадський, - в даний момент свого розвитку є переважно теорія праці, або теорія цінності". Це твердження вчений висловлював не раз, засвідчуючи свою прихильність до класичної школи в політекономії. Властивість речі задовольняти потребу І. Вернадський називав гідністю, що створюється працею. Задоволення потреби іншої особи або сприяння цьому називається послугою. Відношення між потребами при взаємному їх задоволенні утворює цінність. "Цінність, - твердив економіст, - це відношення між двома обмінюваними послугами. Тут мінова цінність або ціна полягає у вираженні цього відношення певними, визначеними предметами".

У дусі класичної економічної школи І. Вернадський з´ясував інші економічні поняття і категорії, зокрема, праці та капіталу. Праця, на його думку, є джерелом багатства, вона завжди продуктивна. Праця і капітал - єдині чинники виробництва. Учений зазначав, що "капітал взагалі має здатність до постійного збільшення". Він вважав, що "одна із важливих умов кожної галузі промисловості, без сумніву, полягає в капіталі неречовому (духовному)". Це міркування варто відзначити хоч би тому, що воно не раз було присутнє у концепціях українських економістів, які віддавали належне духовності в господарському розвитку. Воно підтверджено практикою господарювання. Цікаво, що обґрунтування І. Вернадського умов і чинників зростання продуктивності праці згодом посіло чільне місце в "Капіталі" К. Маркса.

Український економіст розглянув співвідношення потреб і праці, закон обігу або обміну, ціни і торгівлі, прибутковість, зарплати, народний (національний) дохід та інші економічні категорії. Обмін, на його думку, - це сукупність попиту і пропозиції, заробіток залежить від співвідношення праці та капіталу. До речі, в зарплату він включав і ту частину, що йде на розвиток сім´ї, її духовність. Тому зарплата, писав І. Вернадський, визначається рівнем розвитку суспільства. "Володіння і праця становлять головну умову утворення цінностей і основу всякого правильного господарства, як система економічної діяльності". Отже, під господарством І. Вернадський розумів систему економічної діяльності, важливим рушієм якої є суперництво (конкуренція). Суперництво - це життєва основа економічного світу.

І. Вернадський в поглядах на інші економічні категорії стояв на позиціях вільного підприємництва з усіма його вартісними, фінансовими і ринковими атрибутами. Він не відтворював механічно теорії економістів-класиків, бо дещо сприйняв і від їхніх наступників, але загалом належав до економістів школи А. Сміта - Д. Рікардо. У цьому переконує і нарис І. Вернадського з історії політичної економії.

Висновок І. Вернадського з проведеного аналізу полягав у тому, що історію економічної науки треба розділити на період до А. Сміта і після нього. В оцінках теорії А. Сміта і його безпосередніх попередників І. Вернадський скористався дослідженнями М. Балудянського. І. Вернадський виступив одним із найактивніших прихильників ліквідації кріпосного права. Виходячи з позицій класичної політекономії, визнаючи об´єктивність економічних законів, український учений у своїх дослідженнях і публікаціях відстоював звільнення селян від кріпацтва із землею, виступав проти тих реформаторів, які доводили законність викупу селянами повинностей.

І. Вернадський був противником тих кабальних умов наділення селян землею, які підготовляли реформатори. У 1859 р. він надрукував статтю "Мільярд і туман", в якій гостро критикував намагання змусити селян сплатити поміщикам мільярд за даровану волю. Учений перетворив своє видання "Экономический указатель" на трибуну викриття поміщицьких проектів викупу навіть тоді, коли вони пропагували такі концепції завуальовано. Говорячи про проекти капіталізації панщини, І. Вернадський запитував: "Чи не буде це премія тому, хто шкодив загальному добробуту і витискав те, на що не мав права?". Учений відстоював вільний розвиток усіх сфер економіки. Напередодні та в період аграрної реформи 1861 року він виступав не тільки проти великого поміщицького землеволодіння і аграризації Російської імперії, але й концепцій "общинного соціалізму" М. Чернишевського та його однодумців. Останній назвав І. Вернадського своїм "першим противником". М. Чернишевський стверджував, що виступи проти його концепції общинної власності, зокрема І. Вернадського, спиралися на теорії "старої економічної школи".

Представник класичної економічної школи І. Вернадський був носієм української соціально-економічної ментальності. Великий шанувальник Тараса Шевченка він перебував у дружніх стосунках з українським інтелектуальним оточенням.

I. Вернадський твердив, що праця є "головним і єдиним джерелом багатства". На його думку, праця - необхідна умова для того, щоб поєднати предмет з потребою. Завдяки праці виникають відносини людини до предметів і до людей. "Праця робиться цементом, який поєднує все суспільство". Він уважав, що вартість визначається працею, розрізняв вартість і споживну вартість, розумів роль праці в опосередкуванні зв´язків людини з природою, а також відносини між людьми.

Учений не погоджувався із суб´єктивними визначеннями ціни і вартості. "Цінність, - писав він, - не зміниться від нашого міркування або від нашого розуміння, вона закладена в природі наших відносин і у властивостях речей. Наше незнання, наші лінощі або наша неохайність, а іноді й наша гординя можуть змінити ціну речей, підвищити або знизити її, але це мало відповідає справжній цінності, як сума зусиль, потрібних для вироблення цих речей у конкретний момент, як злодійська ціна або придбання насильством".

І. Вернадський обстоював передові найрозвиненіші форми промислового виробництва. Він розумів, що зростання машинного виробництва веде не до звуження, а до розширення ринку. В цьому була велика перевага українського економіста над численними його опонентами, які не бачили цієї залежності між зростанням машинного виробництва і розширенням ринку. Своїми міркуваннями про зв´язок машинного виробництва і розширення ринку І. Вернадський на схилі віку ніби передавав естафету своєму видатному співвітчизникові М. Туган-Барановському, який у рік смерті останнього вступив до Харківського університету. Помер І. Вернадський у Петербурзі 1889 року.

Отже, класична школа в політичній економії свідчить про зрілість економічної науки з її власним понятійно-категоріальним апаратом. Вона чітко відображена у дослідженнях Адама Сміта і Давида Рікардо. Помітний внесок у класичну економічну теорію зробили інші економісти, в тому числі й українські.

Вони разом утверджували економічну науку на новому історичному витку її розвитку, підготовляли ґрунт для її подальшого поступу.

Найбільшою заслугою класичної школи в політичній економіці є те, що вона звела здобутки економічної думки в єдину систему. Саме завдяки цьому економічна теорія набула форми самостійного знання. Це був якісно новий етап у розвитку економічної теорії.

 Література

1.  Голубка С. Економічна система В. А. Балудянського. - Львів, 1998.

2.  Злупко С. М. Українська економічна думка в персоналіях: Текст лекцій. - Львів, 1994.

3.  Малтус Томас Роберт. Дослідження закону народонаселення. - К., 1998.

4.  Рикардо Д. Сочинения: В 5 т. - М., 1955-1961.

5.  Смит Адам. Исследование о природе и причинах богатства народов: В 2 т. - М., 1935.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія