Пояснюючи нагромадження капіталу, Рікардо задовольнився застосуванням теорії народонаселення Малтуса до інших змінних факторів виробництва. Тільки кількома роками пізніше, після смерті Рікардо, Джон Рей зробив надзвичайно оригінальний аналіз нагромадження капіталу, що ґрунтувався на часовій перевазі й продуктивності капіталу. Цей аналіз залишався неперевершеним упродовж наступної половини століття.

Рей прожив особливо яскраве життя. Він народився 1796 року поблизу Абердіна. Його батько був гараздовитим бізнесменом, і семеро його дітей отримали хорошу освіту. Однак було в нього і чимало трагедій. Батьки Рея були нещасливим подружжям і розлучились. Батько збанкрутував, троє його братів дуже рано померли, один брат загинув у корабельній аварії. Єдина сестра здобула собі славу як педагог і письменниця в Канаді.

Після закінчення коледжу зі ступенем магістра гуманітарних наук Рей вступив до Единбурзького університету на медичний факультет, однак так і не отримав медичного ступеня. Його радше приваблювала царина моральної філософії (суспільно-гуманітарних наук) і він сподівався стати вченим. Проте ці сподівання зруйнувало батькове банкрутство. Приблизно в той самий час Рей одружився з дочкою шотландського пастуха. Молода пара 1822 року емігрувала до Канади, де жила заміжня сестра Рея. Спочатку Рей влаштувався шкільним учителем у глухій місцині за п´ятдесят кілометрів від Монреаля. Паралельно він займався медичною практикою і проводив розслідування випадків насильної (наглої) смерті.

Після деякої перерви, яка була використана для завершення його книжки з проблем політичної економії, 1834 року Рей став директором середньої школи у Гамільтоні (Онтаріо). Його високо оцінювали як викладача і він був улюбленцем своїх студентів. Однак у 1848 p., після болісних релігійних роздумів, правління звільнило його, хоча справжні причини цього звільнення ще не з´ясовані. Невдовзі помирає від холери його дружина. У грудні 1849 р. Рей розпочав нове життя у Каліфорнії.

Працюючи, на шляху до Каліфорнії, корабельним лікарем, у Панамі він захворів. У Каліфорнії рятував себе від голоду вчителюванням і виготовленням інструментів для шахтарів. Поступово він одужав і 1851 року відвідав Гаваї. Рей зупинився у Гані, на острові Мауі, де керував фермою, займався фармацевтичною і лікарською практикою, а згодом став суддею. Він також зайнявся ґрунтовним вивченням геології та гавайської мови. Коли здоров´я погіршилось, Рей поїхав з другом до Стейт Айленда (штат Нью-Йорк), де й помер роком пізніше - в 1872 р.

Рей був людиною широкої ерудиції в науці. Він був чудовим розповідачем і мав яскравий стиль письма, сповнений численними прикладами, мав неспокійну вдачу і ніколи не погоджувався на компроміс. Понад усе він був багатообіцяючим дослідником, який постійно продукував новаторські ідеї у різноманітних напрямах, включаючи механічні винаходи, економіку, географію, геологію і філософію. Однак жодна з цих новаторських ідей не була вдалою. У його ідеях не було місця технічному облаштуванню, не високою була і професійна компетенція. Отже, Рей залишився блискучим аматором.

Рей став відомим завдяки своїй праці "Виклад деяких нових принципів щодо предмета політичної економії", виданої в 1834 р. Згідно з підзаголовком змістом книжки є висвітлення "помилки системи вільної зовнішньої торгівлі та деяких інших доктрин, що згадуються в "Багатстві народів". Рей, на відміну від Адама Сміта, виступив як прихильник протекціонізму. Він висував поміркований аргумент щодо нової галузі промисловості, яка користується пільгами; він також виступав за тісніші стосунки з колоніями. Головним предметом книжки є не торговельна політика, а нагромадження капіталу.

Рей до того ніколи не писав про економіку, а пізніше навіть не зберіг копії своєї книжки. Фактично книжка була менш проігнорована, ніж її автор на той час. Насау Сеньйор звернув на неї увагу Джона Стюарта Мілля, котрий (хоч і не виявив важливих думок) високо відзначив книжку Рея у своїх "Принципах", відтворюючи параграфи з неї. Завдяки "Принципам" Рей поступово став відомим кожному, хто працював у цій сфері. Євген фон Бем-Баверк, поінформований про внесок Рея, був щедрим на подяки і визнання, які, незважаючи на правдивість за формою, були змішані з педантичними каламбурами. Ірвінг Фішер назвав "Нові принципи" правдивим шедевром, "книжкою генерації чи століття" і виділив у своїй "Теорії відсотка" місце для згадки Рея і Бем-Баверка.

У чому ж суть внеску Джона Рея? Його головний предмет - утворення засобів виробництва (капітальних благ). Він використовує термін "інструменти", які, вважається, включають запаси споживчих товарів і землі, але відповідним компонентом їх є також запас відтворювальних засобів виробництва. Додаткового поповнення запасу капіталу можна досягти двома способами, а саме, нагромадженням чи приростом. Під нагромадженням Рей розуміє поповнення засобів виробництва (капітального обладнання) незмінної технології через дію "принципу нагромадження", який ми би назвали економією (заощадженням). Термін "приріст капіталу" означає фактичне збільшення капітальних запасів, яке навіть за відсутності економії (заощаджень) виявляється через дію "принципу винаходу", який би ми назвали технологічним прогресом. Це було чи не першою спробою описати технічний прогрес з погляду приросту капіталу.

Рей критикував Адама Сміта за надмірне акцентування на відносній ролі заощадження, і "Нові принципи" були значною мірою написані для того, щоб привернути увагу до важливої ролі винаходу і новаторства. Винахід, писав Рей, "є великим безпосереднім виробником майже всього того, що є предметом наших думок чи думок міністрів для нашого задоволення чи потреб". Зокрема, технічний прогрес протидіє зниженню норми прибутку, що за його відсутності було б результатом прогресивного нагромадження.

Глава про "причини прогресу у винаходах і про результати, що є наслідком цього прогресу" - це блискучий нарис на тему соціології новаторства (інновацій). Більшість людей, стверджує Рей, наслідують, "передають речі вже відомі", "ходаки по добре прокладених шляхах". Його ж герої - реальні винахідники, які створюють щось нове.

Кількість цих геніїв незначна. Хоча великих благодійників людства сучасники відкидають, а їхня винагорода є жалюгідною. Вони є тими, "хто через нездійсненні надії і здійснені помилки, через пустелю світу і руїни власних сердець можуть впевнено і сміливо дивитись уперед, у напрямку до яскравішої, хоча й такої віддаленої перспективи". Цей вислів був яскравим автопортретом самого Джона Рея.

З його баченням інновацій, Рей запровадив суттєві елементи, які розробив Шумпетер через вісімдесят років. Хоча цей інноваційний огляд стимулює й навіть забезпечує рух уперед, він однак не є економічним аналізом. Як і Шумпетер, Рей не мав аналітичних методів для втілення своєї уяви в життя. Його внесок виявився радше нагромадженням, ніж винаходом.

Ірвінг Фішер визначає відсоткову ставку нетерплячкою витратити дохід і можливістю інвестувати його. За цей підхід маємо бути вдячні Джону Рею. Інвестиційні можливості за теорією Рея описуються очікуваннями людей стосовно стійкості внутрішньої ставки доходу кожного запланованого капітального обладнання. Стійкість може бути збільшена до ціни найвищих початкових витрат, однак це понижуватиме внутрішню ставку доходу. Рей далекий від точного використання складного відсотка, проте і внутрішня ставка доходу вимірюється часом, який необхідний для того, щоб подвоїти початкову ціну (вартість). За цим критерієм капітальне обладнання класифікується за різними "групами", які зменшуються в порядку подвоєння початкової ціни за один рік, подвоєння щодва роки і т. ін. Рей завершує пірамідою інвестиційних проектів Тюрґо, суть якої полягає в тому, що більша кількість інвестиційних проектів може бути реалізованою лише за нижчої доходності. Рей розумів, що його концепції були дещо складними у застосуванні, коли хтось намагався піти далі, за межі простого випадку вхід/вихід. Він ілюстрував труднощі прикладом з конем, вартість і доходність якого поширювались між розмноженням і використанням його для їзди. Він не зміг точно визначити внутрішньої ставки доходу в такому випадку, однак відчував, що в принципі це можна зробити. Це робить йому честь (на відміну від Бем-Баверка), адже він не дозволив себе спіймати в аналітичному лабіринті середнього періоду виробництва. Видається, що Рей приблизно за 130 років швидше за Роберта Солоу зрозумів, що поняття (концепція) сукупного основного капіталу (capital stock) зайве.

Іншим лезом аналітичних ножиць Рея є те, що він назвав "ефективним бажанням нагромадження". Утворення (формування) кожного засобу виробництва, пояснює Рей, "передбачає жертву кількох менших теперішніх благ для того, щоб виробити більше майбутнє благо"^. Ефективне бажання нагромаджувати - це "визначення пожертви деякої кількості теперішнього блага, щоб отримати іншу більшу кількість блага в певний період в майбутньому". Вживаючи сучасну термінологію, це визначення можна назвати часовою перевагою. Конкретніше, це чиста (чи повна) часова перевага тому, що часова перевага, яка випливає з відмінності між наявним і очікуваним майбутнім доходом у цьому випадку не береться до уваги. Часова перевага трактується як універсальний закон; він бере початок з невпевненості, обмеженості життя, короткозорості й непередбачуваності, водночас, він знижується хистом передбачення, прив´язаністю до своєї сім´ї, альтруїзмом і соціальною стабільністю. Цей закон значно змінюється стосовно кожного індивіда, і ті, хто має більшу схильність до нагромадження, будуть заощаджувати, в той час як інші - витрачатимуть.

Капітальні обладнання (блага) за такої ставки доходу мають тенденцію переміщуватись до індивідів з відносно нижчим рівнем часової переваги тому, що вони сплачують найвищі ціни, фактичний інвестиційний процес визначається зіставленням попиту на капітал, відповідно до шкали часової переваги, з пропозицією капітальних благ, відповідно до внутрішньої ставки доходу. Ринок матиме тенденцію до встановлення врівноважуючої ставки доходу. Проекти капіталовкладень виконуються, починаючи з найвищих доходів, впритул до того пункту, в якому вони перестають знаходити тих, хто бажає сплатити відповідну ціну.

Специфіка внеску Джона Рея в економічну теорію полягає, насамперед, у тому, що він правильно описав взаємодію продуктивності капіталу і часової переваги. Він передбачив більшість з того, що згодом винайшов Джевонс, і він по суті перевершив Бем-Баверка, який почав з детального опису часової переваги (ще до того, як дізнався про Рея), але так і не довів справи до кінця, замінюючи її нагромадженням запасу основного капіталу. Однак у той час як Джевонс, Бем-Баверк і Фішер намагались визначити відсоткову ставку, Рей зосередився на нагромадженні капіталу; відсоткову ставку він згадав лише мимоволі.