Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Історія економічної теорії

6.4. "Домоводство" Василя Каразина - українська паралель фізіократизму


Український економіст і освітній діяч Василь Каразин народився 30 січня 1773 р. у селі Кручик Богодухівського повіту Українсько-Слобідської губернії у дворянській родині. Освіту здобував спочатку в домашніх умовах, потім - у Кременчузі та Харкові. Залишившись 1792 року без батька, В. Каразин вступив на військову службу, під час якої відвідував гірничий корпус, де набув знань з природничих наук.

Своє розуміння економічних проблем В. Каразин виклав у листах російському імператорові, у статтях, соціальних проектах. Для означення господарства він часто користувався терміном "домоводство", що походить від грецького і означає "закон (правило) ведення домашнього господарства". Під домоводством В. Каразин розумів і національне господарство, тобто економіку на макрорівні, що, до речі, тоді було властиве для європейської економічної думки.

Дослідники світогляду В. Каразина слушно зазначають, що для нього основним економічно-правовим питанням було аграрно-селянське.

Думки В. Каразина про необхідність обмежити залежність селян від поміщиків співзвучні з концепціями фізіократів, що мали послідовників серед державних чиновників у європейських країнах, зокрема, у Франції та Австрії. Наприклад, у Галичині, яка наприкінці XVIII ст. потрапила під владу Австрії, імператор Йосиф II запроваджував аграрні реформи, спрямовані на обмеження поміщицького свавілля. І. Франко високо оцінював аграрні реформи австрійського імператора-мрійника. Можливо, про ці реформи в сусідній Галичині було відомо В. Каразинові, який закликав заохочувати і винагороджувати працелюбних, винахідливих і творчих людей. Він висловив сподівання, що уряд не буде гальмувати імпорт зарубіжних товарів, а відповідними привілеями сприятиме розвиткові власних мануфактур і фабрик.

В. Каразин виклав широку програму економічного розвитку, подавав пропозиції щодо всіх основних секторів економіки, чільне місце в якій посідали аграрно-селянські проблеми. Водночас він обстоював інтереси промисловості та торгівлі. Цим сферам економіст відводив велику роль у господарській динаміці. "Торгівля, - твердив В. Каразин, - оживляє всі частини політичного тіла, весь стан людей приводить у рух: отже, участь її повинна бути дуже цінною".

Втручання держави в торгівлю часто порушує природний процес розвитку останньої. Нерідко при здійсненні торговельної політики випускають з уваги те, що пристрасті людей, клімат, із роду в рід успадковувані звички, безліч інших причин, що можуть зіткнутися з зусиллями влади, сформували такі потреби, які переплелися з буттям нації, що їхній вплив є такий нездоланний до перемін, як і вплив природи. Посилання на клімат і на природну об´єктивність економічного процесу в працях В. Каразина трапляється не раз, що свідчить про співзвучність його поглядів з тими концепціями, які на зламі XVIII-XIX ст. були поширені у Західній Європі.

У статті "Про причини постійного занепаду курсу в Росії і про засоби підняття його" В. Каразин писав: "Зухвало беру на себе завдання: по-перше, довести, що передача в руки приватних осіб казенних маєтків не зробить казні й престолові найменшої шкоди; по-друге, окреслити, наскільки дозволять мені сили, способи щодо можливих і найвигідніших розпоряджень цього великого державного перетворення; по-третє, показати благотворний вплив, що має відбутися на всі галузі промисловості й торгівлі, на весь стан підданих".

В. Каразин виходив з того, що кожним господарством слід відповідно управляти, а казенні селяни повинні бути залишені самі на себе. Без головного нагляду, без поділу праці, без знання всяке господарство, вважав він, занепадає. Економіст радив продати казенні землі, перетворити їх на грошові, що створить такий капітал, лише відсотків від якого буде достатньо на різні надзвичайні заходи. В основу граничних цін при продажу державних маєтків можна покласти повинності селян. "Я, - зізнається економіст, - приймаю за істину думку, визнану господарями майже в усій Європі, що за найпосереднішого догляду всяке нерухоме майно повинно приносити своєму власникові щорічно чистого доходу (product net) двадцяту частку, або п´ять процентів своєї ціни".

Методи переведення казенних селян на грошові чинші В. Каразин намагався підтвердити власними розрахунками на матеріалах Слобідсько-Української, Воронезької, Київської, Волинської і Новоросійської губерній. Виклавши проект викупу казенних маєтків, він радив використати для того й іноземні капітали, які спричиняться до розвитку промисловості. "Я розумію, - зазначав В. Каразин, - що повинна бути дана безмежна свобода виїжджати і в´їжджати в державу". Без такої свободи не можна створити умови для руху капіталів.

Отже, йдеться про торговельно-економічні відносини, які сформульовані відповідно до концепції вільної торгівлі у контексті розвитку аграрно-селянського господарства. Останнє В. Каразин усе ж розглядав крізь призму взаємин селян із поміщиками. Проте ці стосунки він трактував не завжди чітко і послідовно. У статті від 11 квітня 1810 р. "Практичний захист проти іноземців" В. Каразин виклав широку аграрно-селянську програму, в якій знову йшлося про неефективність збереження господарства казенних селян, оскільки вони не мають відповідних стимулів до праці, бо їх гнітить надмірна неволя. Заслуговує на увагу думка В. Каразина про те, що людина часто стає байдужою до віддалених вигод, керується обмеженими потребами.

При обґрунтуванні переведення селян із казенного стану В. Каразин твердив, що "в державі монархічній усі підрозділи її повинні бути монархічними ж: одні засади повинні бути розвинуті у всіх галузях цього великого діла". Отже, поміщики так само потрібні для землеробських поселень, як монархія для усіх підданих. Поміщика він уважав чиновником, якому верховна влада довірила турботу про людей, які проживають у сільській місцевості.

У 1805 р. у с. Кручик у присутності селян, у тому числі з інших місцевостей, була проведена оцінка робочого дня: десятина землі оцінювалася в 15 днів сільськогосподарських робіт. Було визначено ціну лісу, кубометра дров, будівлі тощо. Зрозуміло, що селянин, маючи ту чи іншу кількість сільськогосподарських угідь, повинен сплачувати поміщикові відповідну ренту. Тим, хто залишився без батьків, В. Каразин виділяв хутір (0,5 десятини землі під будівлі, 7,5 десятин орної землі й десятину сіножаті). Хутір мав бути межований насадженими деревами. Конфігурацію господарки наносили на папір, на якому розписувався поміщик. Крім того, поміщик виділяв 4 м3 дров, надавав із селянської каси кредит на будівництво, наділяв селянина реманентом для обробітку ґрунту і матеріалом для огорожі. Це становило 150 днів роботи, або 45 крб. Вважаючи себе не поміщиком, а представником держави й управлінцем, В. Каразин зазначав, що сільське громадянство повинно йому платити. Через десять років, коли селянин відчує цінність свого володіння, він здобуває право заборговувати і продавати свою ділянку з умовою, щоб не дробити землі на смужки.

Учений прагнув полегшити життя селян. Він звертав увагу на зв´язок між зростанням населення і цінами на землю. "Через півстоліття і більше, - писав В. Каразин, - ціна землі в Слобідсько-Українській губернії буде, при збільшенні мешканців, вже не 150, але 200 або 390 днів праці".

Суть аграрної концепції В. Каразина зводиться до переведення поміщицьких селян на грошові чинші, а згодом - до надання їм атрибутів власника, залучення селянських господарств у товарно-грошові відносини. Це був оригінальний метод звільнення селян від кріпосної залежності.

В. Каразин надавав родинам право навчати своїх дітей різних ремесел. Після закінчення навчання ремісники одержували хату, ділянку тощо, на тих же умовах, що й селяни. Ремісник зобов´язувався сплатити поміщикові грішми або роботою 150 днів на рік.

В. Каразин уважав, що зміна становища селян повинна ґрунтуватися на доцільності. Перше правило: без впевненої надії на вигідніше життя немає потреби змінювати стан, до якого хто приналежний; і друге: сільська громада повинна бути винагороджена за втрату своєї людини. Йдеться, передусім, про зміну селянином традиційних занять і перехід у ремісничий стан. Хто бажав далі вдосконалюватися у ремеслі, повинен був відробити певну кількість сільськогосподарських днів поміщикові. Крім того, В. Каразин застосував систему податків і повинностей, яка враховувала вікові особливості працівників. Ці та інші новації сприяли впорядкуванню відносин у сільській громаді, будувалися на принципах раціоналізації і, звичайно, протистояли поміщицькій сваволі. В. Каразин надавав великого значення економічним механізмам і мотиваціям у господарських процесах, які щораз більше замінялися товарно-грошовими відносинами.

Винятково великого значення надавав В. Каразин економічній науці в усіх її відгалуженнях, оскільки вона була покликана сприяти раціоналізації господарства на основі реальної дійсності. Він твердив, що домоводство повинно стати "пізнанням", зведеним до правил, як математика, фізика і хімія". В. Каразин радив на державному рівні створити департамент статистики. Цю вимогу він аргументував тим, що чужинці спотворено висвітлюють економічне становище в Україні.

У листі від 13 травня 1820 р. В. Кочубеєві вчений вислав статистичні таблиці про становище в Слобідсько-Українській губернії. "Гляньте, світлий пане, - писав він, - на результати, виведені в останніх трьох рядках. Чи не жахнетесь, наприклад, побачивши, що в державному поселенні № 38... щорічно з шістнадцяти або з сімнадцяти мешканців помирає один? Такої смертності не чувано в Європі... Ось, між іншим, справжній предмет статистики...". На думку В. Каразина, статистика, насамперед, повинна займатися населенням.

Аналізуючи становище населення, В. Каразин завжди зважав на природні умови. Цей аспект був новаторський для економічної науки не тільки того часу, він є актуальним і нині, бо при складанні статистичних таблиць розвитку населення все ще недостатньо враховують кліматичні та інші фактори природного середовища.

У контексті поглядів В. Каразина на статистику цікавим і цінним є його дослідження "Пояснення деталей таблиці обставин народонаселення в Слобідсько-Українській губернії". Очевидно, ця праця була зреферована 26 листопада 1826 р. у Філотехнічному товаристві. Спираючись на тогочасну демостатичну науку, використавши праці Т. Малтуса, український учений зробив аналіз розвитку населення за 1808-1817 pp. у розрізі сіл і повітів Слобідсько-Української губернії.

У своїх дослідженнях, проектах, задумах В. Каразин виходив із практичних потреб. Більшість його статей, доповідей, листів є спробою відповісти на запитання, що їх ставило тогочасне життя, пізнання якого вимагало вдосконалювати дослідницький інструментарій. Саме це зробило В. Каразина прихильником статистичних методів, які він ефективно використав, насамперед, в економічних розрахунках. Це підтверджується і його дослідженням "Дещо про кадастр" (1839 p.), в якому вчений намагався дати своє обґрунтування ціни землі. Оцінка землі, на його думку, має корелюватися з ціною робіт. Ціна землі повинна через кожні п´ять років оновлюватися. В. Каразин радив розділити землі на п´ять категорій. Відповідно десятина кращої землі буде коштувати 1Х, другого сорту - 4/5Х тощо. Плата за землю стане підставою для загальної відповідальності. В. Каразин відстоював практичне застосування науки. "Ні похвали і наукові роздуми, ні рисунки і моделі - казав він, - але очевидні приклади повинні змушувати нас надавати перевагу новому". Ефект нового, на його думку, перевіряється у практичній дії.

В. Каразин увійшов в історію, передусім, як реформатор у царині освіти і науки. Досить нагадати про створення завдяки його старанням першого у Східній Україні університету в Харкові. Цей університет мав стати осередком інтелектуальних сил усієї Наддніпрянської України.

В. Каразин писав: "Блаженний вже стократно, якщо випадок дав можливість мені зробити маленьке добро надто любимій моїй Україні". До розвитку наукового потенціалу України мало спричинитися організоване В. Каразиним Філотехнічне товариство у Харкові. Наголосивши на важливості землеробства для людства, він зробив висновок про те, що господарські успіхи "співрівні рівневі освіти". "Впровадьте, - закликав В. Каразин дворян, - у селах ваших освічене землеробство, впровадьте мистецтва і промисловість. Впровадьте насамперед порядки і добрі звичаї, без яких все інше на шкоду повернеться". В. Каразин радив удосконалювати землеробство, розвивати промисловість, ремесла та інші сфери економіки, відстоював досконалу і безмежну свободу промислів і ремесла.

В. Каразин добре розумів колоніальний характер економіки України в складі Російської імперії. Про це він відверто писав у 1814 р., зазначивши, що у південних губерніях Російської імперії "нечисленні капітали" здійснюють обороти "без відповідного приросту... Від того ми змушені збувати наші вироби точно в такому вигляді, як природа нам їх дала, і, маючи всі предмети для фабрик, ми майже всі свої потреби задовольняємо із далека, платячи за перевезення в середину Росії і назад; сплачуючи бідними нашими грошима бариші десяти перекупщикам, через руки яких проходять спершу сировинні наші вироби, потім повертаються до нас обробленими".

Неприпустимим вважав В. Каразин однобічний розвиток економіки, створення одних районів промислових виробників при перетворенні інших на сировинні придатки в цілому, що призводить до зниження господарської ефективності. Він показав, що сирі шкіри з Полтави, Катеринослава, Харкова та інших місцевостей України везуть до Москви і Волхова, а повертаються тими ж шляхами готові вироби. Це факт, писав В. Каразин, що "ми пшеницю продаємо в Орел або в Москву і купуємо дорогою ціною борошно, яке привозять звідти, зроблене з цієї пшениці... На один Харківський ярмарок привозять за 500 і 700 верств свічки, зроблені з воску, який куплений тут на попередньому ярмарку". Це можна сказати і про білий мед, сир, український тютюн тощо.

Досліджуючи причини економічного відставання України, В. Каразин зазначив, що низький рівень споживання фабричних виробів, вузькість українського ринку, обмеженість потреб населення створюють перешкоди розвиткові промисловості. "Низькі ціни, - твердив В. Каразин, - штучно підтримувані у південному краї імперії, не дають виникнути там прямій працездатності духу підприємств у домоводстві: вони приводять господарів до розпуки".

Подоланню економічної відсталості в Україні мало служити Філотехнічне товариство (засноване 1811 року), метою якого було "застосування науки і мистецтв до домоводства". Під мистецтвом В. Каразин розумів мануфактурне і фабричне виробництво. Треба сказати, що в фонді Філотехнічного товариства швидко зростала кількість винаходів і відкриттів. У 1817 р. зафіксовано 40 винаходів, випробування яких відбувалось у маєтку В. Каразина, де були створені відповідні лабораторії та дослідні ділянки. Найбільше винаходів належало саме власникові маєтку, який виявив дивовижну працьовитість і творчу фантазію. Майже немає такої господарської чи технічної галузі, якої б не торкнувся талант В. Каразина. Учений запропонував свої вдосконалення в метрології, випіканні хліба з жолудів, передбаченні погоди. Він був великим прихильником використання органічних добрив у землеробстві, доводив користь лісонасаджень і лісосмуг, обґрунтував можливість застосувати електричну силу верхніх шарів атмосфери. Його цікавили проблеми винокуріння, сушіння фруктів, виробництва шкіри та ін. Відкриття і винаходи підвищили авторитет В. Каразина, якому було запропоновано членство у семи наукових корпораціях. Найвидатнішими працями ученого є його статті з метеорології. Помер В. Каразин 4 листопада 1842 р.

Отже, економічна теорія і господарська політика фізіократів є важливим етапом на поступальному шляху розвитку економічної науки. У поглядах найчільніших фізіократів особливо рельєфно виступає їх наукове новаторство у сув´язі минулого і майбутнього господарської думки. Фізіократи у своїх економічних міркуваннях нерідко апелювали до авторитету античних мислителів, давали власне трактування економічним проблемам і висловлювали ідеї, які спричинилися до розвитку економічної науки в наступні історичні періоди.

Батьківщиною фізіократизму можна вважати Францію, але він мав представників у різних країнах, бо відповідав їх суспільно-економічним умовам. Найпомітніший внесок в економічну теорію зробили в лоні фізіократизму Ф. Кене і А. Тюрґо, але до його авторитету спричинилися й інші економісти. Переконливим тому підтвердженням може бути творчість В. Каразина, що виникла на українському економічному й інтелектуальному ґрунті. Отож, теорія фізіократів не тільки оригінальна, але дуже повчальна з огляду пізнання закономірностей і національних особливостей розвитку економічного знання.

Економічна теорія фізіократів посідає особливе місце в історії економічної теорії, що була зорієнтована у бік природи. До того ж фізіократи в особі Ф. Кене першими започаткували аналіз відтворення сукупного суспільного продукту, до методики якого зверталися майбутні покоління економістів.

 

Література

1.  Злупко С. М. "Домоводство" В. Каразина - українська паралель європейських економічних теорій 11 Вісник АН України. - 1993. – M1.

2.  Кенэ Франсуа. Избранные экономические произведения. - М., 1960.

3.  Маркс К. Теорії додаткової вартості. - К., 1965. - (Твори I К. Маркс і Ф. Енгельс; Т. 26, ч. 1).

4.  Тюрго А. Избранные произведения. - М., 1961.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія