пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історія економічної теорії

5.3. Український меркантилізм і його практичні можливості


У період зародження і становлення теорії меркантилістів економічний розвиток України відбувався у тісному зв´язку з економічними процесами на європейському континенті. Про це свідчать інтенсивна торгівля України з країнами Центральної і Західної Європи, широкі освітні контакти, що сприяли виникненню вищих закладів освіти в Острозі, Києві та Львові. Зрозуміло, що це сприяло проникненню ідей меркантилізму на українські терени, економічний стан яких був придатний для їх сприйняття.

Розвиток торгівлі, міст, купецтва служив передумовою формування національного ринку, що позначилося на всіх процесах і реформаційних рухах кінця XVI - першої половини XVII ст. Підтвердження цьому - Берестейська унія, визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького та ін. Ці події не можна розглядати автономно, бо вони тісно пов´язані з внутрішньоукраїнськими та загальноєвропейськими процесами.

Саме у цьому контексті потрібно сприймати економічну політику гетьмана Богдана Хмельницького (1595-1657), яка була спрямована на створення ринкового середовища і містила елементи меркантилізму. Про це, зокрема, свідчать універсали і листи гетьмана, в яких береться під захист торгівля. Вже в серпні 1649 р. гетьман універсалом дозволив вільну торгівлю ніжинському купцеві Гнатові Івановичу "судово приказуючи, аби оному, яко чоловікови купецкому, з яким колвек товаром, так до Ніжина єдучому, яко і где би колвек мі єхати, нихто не важився жадное кривди і перенагабання чинити і жеби бил всюда добровольне, безмитне і в цілості зо всіми своїми річами пропусчонит...". У листах (17 липня і 1 грудня 1650 р.) Б. Хмельницький звертався до Путивльського воєводи Семена Прозоровського щодо врегулювання українсько-російських торгових відносин на пограниччі. Подібного листа було надіслано бєлгородському воєводі Борисові Рєпніну-Оболенському. Спеціальним універсалом 16 червня 1657 р. Б. Хмельницький узаконив купцям-грекам Павлові й Степанові Юр´євичам безмитну торгівлю, аби "гандле по містах і містечках українних і всюди з отбиром старих і набирем свіжих товарів, безмитне волно єм било от правовать... аби оних так по дорогах, гостинцах безпечне пропущали... найменшоє перешкоди не чинили, подачок неслушних не вимагали.., але аби оддавши екзикторови нашому належачую повинность, до жадного розниц екзакцій плачення примушани не били".

Навіть ці документи свідчать, що в гетьманській державі торговельно-купецька діяльність була в належному пошанівку, вона не тільки задовольняла потреби шляхти, козаків, міщанства в різних товарах, приносила скарбові доходи, але оживляла економіку, сприяла формуванню національного ринку.

Б. Хмельницький неодноразово забороняв військовим та іншим чинам кривдити міщан надмірними поборами і повинностями. "На горле каран будет" той, хто буде чинити прикрість і "до шкоди убогих людей в Ніжине месте приводити", - записано в універсалі від 1 серпня 1650 р. У червні 1653 р. гетьман видав універсал про заборону вимагати будь-яку данину від київських міщан "Аби се жаден не важил в місте Києве, так од нас посланих, яко і в войско ідучий, месчаном там зостаючим кривди жадноє і перенагабання чинити і в оних жадних даних, так поклону, яко чобот, панчох, шапок і напитков брати і нічого дармо вимишляти..." До речі, гетьман заборонив у Києві шинкувати горілку, оскільки це завдає шкоди міщанам і військовій скарбниці. Взагалі увага гетьмана до киян була особливою. Він втручався навіть у життя цехового ремесла в Києві та Козельці, підтримуючи права і привілеї Цехів.

Для заохочення до торговельної діяльності гетьманське Управління видавало універсали про охорону особи, товарів і майна купців, надавало купцям привілеї при продажу товарів, нерідко звільняло їх від торговельного мита. На пільгових умовах купецтво користувалося міським торговельним інвентарем, будівлями, спорудами, могло зводити нові торговельно-промислові приміщення.

Багато уваги приділяв Б. Хмельницький зовнішній торгівлі, торговельним зв´язкам із сусідніми країнами. Він задовольнив вимоги українських купців про право контролю над діяльністю іноземних купців і сплату ними митного збору, від якого звільнялись українські купці. Зовнішньоторговельне мито на різні товари, золото, срібло, діаманти та інші коштовності, що вивозилися, сплачувалося дзвінкою монетою. Привізні цінні метали і камені митом не обкладалися.

У цих діях гетьманського уряду за часів Б. Хмельницького рельєфно простежуються ознаки меркантилістичної політики, яку намагалися продовжити і наступні гетьмани. Зокрема, це помітно в діяльності Івана Мазепи, який, передусім, дбав про різні галузі сільськогосподарського підприємництва, зокрема, про млинарство і ґуральництво. Останнє на рубежі XVII- XVIII ст. стимулювалося експортом. Крім того, в полі зору І. Мазепи було селітрове і поташне виробництво. Не випадково козацька старшина в 1700 р. протестувала проти зниження царським урядом цін на селітру. З гетьманських маєтків за три роки було продано поташу на 100 тис. золотих.

У добу І. Мазепи успішно розвивалися скляна і залізорудна промисловість. В універсалі від 1690 р. І. Мазепа писав, що Стародубський полковник М. Миклашевськии натрапив на одне місце "прозиваємо Стръла на Ръцъ Трубешу", придатне для "робленя желъза". Для того просить "слободну осадити килкодесях дворов людей". Такі рудні були створені, а їх виробництво зростало у зв´язку з державним замовленням. Гетьман усіляко сприяв залізорудному виробництву, ливарництву, металообробці, зокрема, виробництву гармат та іншої зброї, дзвонів, розвитку папірень, текстильній справі та будівництву. Підтримка промислових мануфактур вносить нові акценти в економічну політику І. Мазепи порівняно з його попередниками. У той час українська легка і харчова промисловість успішно конкурувала на європейських ринках, звичайно, значною мірою завдяки меркантилістській політиці гетьманів, дії яких щораз більше обмежував російсько-імперський уряд.

Виразником українського меркантилізму можна вважати Теофана Прокоповича. Він народився 17 червня 1677 р. Був названий Єлисеєм, рано осиротів і виховувався на кошти дядька - виборного ректора Києво-Могилянської академії Теофана Прокоповича. Це прізвище по матері обрав собі Єлисей-Теофан Прокопович.

У семирічному віці (1684 р.) Єлисей-Теофан став учнем початкової школи при Києво-Братському монастирі, в якій навчався три роки. У 1687 р. він розпочав навчання у Києво-Могилянській академії. Вирішальний вплив на формування світогляду майбутнього мислителя мали філософські ідеї Й. Кононовича-Горбацького, І. Гізеля, Й. Краковського, П. Козачинського, Петра Могили та ін.

Прагнучи поглибити свої знання, зокрема, з гуманітарних "світських" наук, Теофан Прокопович, не прослухавши курс теології, залишив Києво-Могилянську академію і подався у мандри до Італії. Провчившись там два роки, він вирушив пішки в Україну, 1702 року прибув до Почаєва. До Києва повернувся 1704 p., постригся у ченці та вступив до Київського братства. У 1705 р. Теофан Прокопович - уже професор поетики Києво-Могилянської академії, 1706 р. - професор риторики, а у 1707-1709 pp. викладав філософію. Науковий авторитет Т. Прокоповича швидко зростав, а його творчі інтереси розширювались; він писав наукові трактати, художні твори...

Хоч Т. Прокопович не був фахівцем з економіки, але у своїй бібліотеці мав багато літератури з економічної проблематики. Серед праць з питань економіки переважають два типи: інформаційного характеру - енциклопедії, словники, різноманітні розвідки та "міркування", більшість з яких пронизана ідеями меркантилізму і присвячена, переважно, питанням фінансів, грошового обігу й торгівлі.

У 1712 p. T. Прокопович став ректором Києво-Могилянської академії, а в 1716 р. за наказом російського царя виїхав до Петербурга, ставши там найближчим радником імператора у проведенні реформ у сфері економіки, освіти, церкви. За це Петро І всіляко винагороджував видатного українця. З. Байєр - приятель і біограф Т. Прокоповича - в його життєписі зазначав, що вчений здобув таку повагу в імператора, що той крім "подарунків, гостинців та нагород, багато разів, свідків уникнувши.., під плащем у гаманці по 1000 злотих йому приносив. І тому він (Теофанові) як бувалій людині безліч листів, що стосувались важливих і таємних справ, складати доручав".

Це має принципове значення, передусім, для оцінки економічних поглядів Т. Прокоповича, який, позбавлений батьківщини, змушений був обґрунтовувати меркантилістську політику російського імператора Петра І, діяльність якого глорифікують досі, забуваючи за талановитого українця. Однак, зовсім заперечити вплив Т. Прокоповича на меркантилістську, за своєю суттю, політику Петра І неможливо.

Володіючи енциклопедичними знаннями та європейським досвідом, який доводилося особисто спостерігати, Т. Прокопович обстоював промислово-купецький шлях розвитку. В одній із похвальних промов цареві Т. Прокопович позитивно оцінює "заводи мінеральні, доми монетні, лікарські аптеки, полотняні, шовкові й сукняні мануфактури, - предивні паперові млини, - різних кораблів купецьких будування". Підтримуючи розвиток науки, ремесел, мистецтв, він уважав, що людина повинна бути корисною державі. Не давні привілеї, а чесна праця повинна визначати місце людини в суспільстві - така концепція Т. Прокоповича. Він не піддавав осудові нагромадження багатства, але вороже ставився до аморальних способів збагачення. У політичних поглядах учений стояв на позиції просвіченого абсолютизму, а тому був палким прихильником просвітництва, сприяв тим, які мали здібності до науки і прагнули знань.

Ученому більше імпонували ремісники, купці, лікарі, дипломати і т. ін., які вийшли із середнього або навіть із нижчих станів, ніж феодальні світські та духовні аристократи. У творчості та епістолярній спадщині Т. Прокоповича не важко запримітити критичне ставлення до старосвітчини, неуцтва, неробства, пияцтва тощо. Власне на цьому ґрунті він сперечався із догматичними старовірами, утверджуючи раціоналістичні погляди на всі сфери життя, у тому числі й економічне.

Цікавим є лист до Т. Прокоповича архієпископа Київського, Галицького і Малої Руси Р. Заборовського від 8 березня 1736 р. "Я відчуваю за собою обов´язок часто писати про взаємну мою до святості вашої зичливість", - писав він, підтверджуючи, що українські справи йому не чужі. У листі йшлося про те, що монастир Братський дійшов до крайнього зубожіння. "Здивувався я і навіть жахнувся від такої звістки". Поміркувавши, перестав дивуватися, бо ще за часів його навчання у Києво-Могилянській академії на харчі пани ректори витрачали певну частку грошей навіть з річного "гетьманського датку". "А яка такої вбогості могла бути причина?" - запитує Т. Прокопович і відповідає: "Саме лиш незнання економії".

Крім того, у листі він згадав усі негативні явища і злочинні вчинки, недбалість керівництва, мерзенність, неробство, гучні бенкети, крадіжки належних громаді прибутків. "Від усього, прелюбосте ваша, - писав Т. Прокопович, - зможеш кращий отримати знак, якщо захочеш наказати, аби вам достеменно показали: скільки де нажинається жита, пшениці, ячменю, вівса, гречки, проса, яке число млинових каменів нараховується, де й скільки озер та інших місць, для вилову риби придатних, скільки в Карпилівському повіті медових маєтностей, скільки при (містечку) Стойках медової десятини й очкових грошей. Крім того, чи є особлива монастирська пасіка, де й по скільки сивухи продається, що приносить скляна гута (а якщо її немає, то чому), яка кількість в різних місцях всякої худоби в загонах, а за ним приплоду молочного й вовни, й іншого, чи виробляються жіночою панщиною з конопель полотна на повсякдень, чи не порожні солодівні, які при нас були небездіяльні. Потім треба підрахувати городні й садові збори, та лісові: на дрова й будівництво некуповане дерево".

Т. Прокопович радив дбати про господарський інвентар, завести книгу прибутків і витрат. За змістом ці поради були фаховими. Особливо вражаючим був висновок Т. Прокоповича: "Якщо ж звиклим, мерзенним і оспалим шляхом справа далі піде, або більше, як болотяна вода, тліти й смердіти стане то, хоча всю Україну їм віддай, не буде з того нічого, і такі пани з голоду помруть". У цих патріотичних словах - любов і біль за господарську рутину, економічну руйнацію в рідному краї. У них - пересторога, заклик до поступу, які не втратили своєї актуальності досі.

Економічну науку Т. Прокопович розглядав у контексті етики, яка включає "монастику, економіку і політику". "Монастика, - на його думку, - це етика, яка вчить про звичаї взагалі, а економіка... вчить про ті самі звичаї залежно від того, як вони застосовуються батьком чи управителем одного господарства. Політика також вчить про ті самі звичаї, які використовуються управителем держави, республіки, царства, імперії, що є ніби якимось великим домом".

Наведений поділ етики на монастику, економіку і політику можна вважати українським варіантом поділу науки, який дістав згодом назву мікро- і макроекономіки. У ньому йдеться про вступ до економічної теорії, її мікро- і макропроблематику.

Помер Т. Прокопович 1736 року в Новгороді зі словами на устах: "О голово, голово, розуму впившись, куди ся прихилиш?".



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія