пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історія економічної теорії

5.2. Особливості розвитку меркантилізму в західноєвропейських країнах


Оскільки меркантилізм зародився у західноєвропейських країнах, то вивчення його національних модифікацій дає змогу глибше проникнути в меркантилістичну теорію і практику. Найрозвинутішим і найтиповішим був англійський меркантилізм; початки його пов´язують з творчістю Джона Гелса (помер у 1571 p.). Він автор "Трактату про спільну користь королівства Англії" (1549 p.), створення якого довший час приписували У. Стаффордові. Однак з´ясувалося, що останній є автором лише додатку, в якому міститься визначення кількісної теорії грошей.

Однією із заслуг Дж. Гелса є сформулювання ідеї розвитку промисловості. "Вважаю, - твердив він, - що було б доцільно, якщо б ми не тільки збільшили виробництво сукна, а рівно ж прагнули до збільшення різних інших ремесел і занять, котрі би могли зайняти наше населення, а не позбавляти його праці. Отже, потрібно було би підтримувати такі ремесла, як виробництво сукна, котре дає роботу багатьом тисячам і збагачує місто, а також село. Де ним зайняті люди, як у Венеції, а також у багатьох інших країнах за морем, там, як я чув, винагороджують і цінують кожну людину, яка впроваджує якесь нове ремесло чи вдосконалення, завдяки яким люди можуть знайти працю. Завдяки тому працівники знаходять заняття і приносять водночас країні достатньо грошей або інших благ".

Державі потрібний розвиток промисловості: без промисловості держава слабшає фінансово й військово. Доходи держави пливуть головно з міст, а не від землі, міста найбільше постачають війська. Рільництво, зокрема тваринництво, зменшує кількість людей в країні, місто і промисловість їх збільшують. Завдяки таким заняттям, наприклад, у Франції та Німеччині, "є стільки міст і так багатих, що важко навіть повірити, що такий малий простір може прохарчувати таку кількість людей".

Дж. Гелс вимагав від держави зайнятості всіх здатних до праці людей. Багато продуктів, що імпортуються до країни, можна виробляти самим. Тим паче прикро, коли в інших країнах виробляють готові продукти з англійської сировини. Дж. Гелс пропонував запровадити мито, яке б підвищило ціну до рівня, коли "наші люди" почнуть виробляти товари, наприклад, папір, дешевше.

Постулат митної охорони молодої промисловості країни з´явився досить рано, хоча проголошувався початково доволі рідко. Імпорт необхідний, як вважали меркантилісти, але його треба замінити власними виробами. Ідеальний товар, який потрібно привозити до країни, на думку Дж. Гелса, це, передусім, золото і срібло.

Яскравим представником пізнього англійського меркантилізму був Томас Мен (1571 - 1641). Знаний купець, член правління Ост-Індійської компанії, він створив низку праць, в яких доводив безперспективність усіх ранньомеркантилістичних зусиль безпосереднього врегулювання руху грошей, оскільки, на його думку, позитивний торговельний баланс може бути результатом лише надвишки вивозу над ввозом. Для досягнення цієї мети можна вивозити за кордон навіть гроші, але на заміну ввозити сировину або товари реекспорту. Т. Мен порівнює вивіз з діями сіяча, який кидає зерно в землю, щоб зібрати щедрий врожай. Т. Мен цим самим засвідчив відокремлення концепції меркантилізму від її пуповини.

Свій трактат "Багатство Англії у закордонній торгівлі" Т. Мен починає так: "Любов і служіння для нашої країни полягає не стільки в тому, щоб знати обов´язки, котрі повинні виконувати інші люди, але в тому, щоб вміло виконувати свої". Далі йдеться про купців і торговців, роль яких Т. Мен ставив високо в державі, бо вони керують багатством королівства. Збагачуватися можна різними способами, але найнадійнішим є закордонна торгівля, в якій завжди слід дотримуватися правила: "продавати чужинцям щорічно більше, ніж вартими є їх блага, котрі ми самі споживаємо".

Т. Мен виступав проти поширеного погляду, за яким багатство країни полягало в грошах. Він спростовував це тим, що нагромадження багатства можливе, якщо вартість товарів, котрі вивозяться за кордон, вища від вартості товарів закордонних, що споживаються. Цим займаються купці, а тому їх діяльність заслуговує всілякого сприяння.

До англійських меркантилістів можна зарахувати Дж. Чілда (1630-1699), економічні погляди якого відображені у "Новому трактаті про торгівлю", де автор засвідчує прихильність до позитивного торговельного балансу, але водночас виступає в обороні вільної торгівлі. Гроші, вважав Дж. Чілд, є засобом виробництва і тим самим виступав за найнижчу норму відсотка. "Кожна країна, - писав він, - збагачується головно завдяки добрим законам, котрі є причиною того, що населення збільшується".

Дж. Чілд визнавав, що обмежувався загальними міркуваннями про торговельний баланс, бо для його повнішого аналізу потрібно розглядати конкретні стосунки між окремими країнами. Той, хто хоче спричинитися до розквіту країни, повинен зайнятися вивченням торговельного балансу. Що би не говорили про торгівлю, треба визнати, що "низький відсоток є тим для торгівлі, чим душа для тіла." Ці слова більше, ніж інші, характеризують економічні погляди англійця Дж. Чілда.

Доволі потужно представлена теорія і політика меркантилізму у Франції. За меркантилістичними принципами правив Генріх IV, усіляко заохочуючи торгівлю, зокрема, в 1606- 1607 pp., потім Рішельє в 1624-1642 pp. і, звичайно, найбільше Кольбер (1661 -1682 pp.) - міністр за Людовика XIV.

Література французького меркантилізму бідніша від практики. Деякі меркантилістичні ідеї сформулював Жан Боден (1530-1596), економічні погляди якого викладено у "Відповіді на парадокси п. Малеструн стосовно подорожчання всіх товарів і грошей" (1568 p.). Концепцію французького меркантилізму докладно виклав Антуан де Монкретьєн (1575-1621) у "Трактаті про політичну економію" (1615 р.), в якому вперше запровадив термін "політична економія".

Погляди А. Монкретьєна типові для французького меркантилізму, згідно з яким небагато уваги приділялося проблемам закордонної торгівлі, а більше - розвитку вітчизняного виробництва, передусім, ремісничого і промислового, а також внутрішній торгівлі. "Ті, що покликані до керівництва державою, - так починає свій трактат А. Монкретьєн, - повинні мати свою головну мету - славу держави, її зростання і збагачення". Поділивши суспільство на духовенство, шляхту і простолюддя, автор "Трактату про політичну економію" зазначав, що третій стан складається з рільників, ремісників і купців. За Платоном і Арістотелем, французький меркантиліст поділяє людей на здібних і на тих, які повинні інших слухати. "Та людина, котра має в собі більше золота, схильна більше до творчої праці, а той, хто має в собі більше заліза, здібний до занять трудних і обтяжуючих".

Отже, головним завданням політики держави є впорядкування різних занять підданих. Без такого впорядкування дер-будівля постійно хитається. "Якщо точніше, - зазначав А. Монкретьєн, - коли людям бракує певних визначених засад поведінки, то держава перебуває дуже далеко від досконалості й величі, яку могла би осягнути".

Є три головні засоби збагачення людей, а саме: впорядкування і збільшення ремесел та мануфактур, утримання у доброму стані флоту, розвиток торгівлі, яка занепадає. Однак найважливішим для держави є вдосконалення знання і діяльності людини, бо вона є єдиним джерелом життя. Для підкріплення своїх аргументів А. Монкретьєн посилався на античних мислителів.

В Італії теорію меркантилізму розвивали банкіри. Банкір Гаспаро Скаруффі (1514-1584) написав "Роздуми про монету та справжню пропорційність між золотом і сріблом" (1582 p.), де запроваджував монетаристські погляди. Він уважав, що співвідношення між золотом і сріблом повинно бути 1:12.

У 1588 р. флорентійський банкір Бернард Даванцаті (1529 - 1606) опублікував "Лекції про гроші", де з´ясовував природу грошей та їх знецінення. На його думку, срібні й золоті гроші містять у собі ніби щось божественне.

Зрілішим від попередніх італійських меркантилістів був Антонів Серра (нар. близько 1580 p.). Під час перебування у в´язниці за фальшування грошей він написав "Короткий трактат про причини, котрі можуть зумовити надмірність золота і срібла у країнах, що не мають копалень". Він доводив, що надмір валюти може бути наслідком позитивного торговельного балансу, досягти якого можна завдяки розвитку виробництва, зокрема, промислового. Натомість не можна сподіватися позитивного балансу через безпосереднє регулювання курсів валюти, оскільки вони залежать від платіжного балансу в країні.

Меркантилістські погляди, звичайно, розвивалися у країнах із зрілими економічними відносинами, але вони не могли бути територіально окреслені. Ідеї меркантилізму проникали в усі куточки Європи, мали своїх прихильників у Німеччині, Польщі та інших країнах, зокрема, південно-слов´янських, міста яких були втягнуті в загальноєвропейські торговельно-купецькі зв´язки.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія