пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історія економічної теорії

3.3. Економічні погляди мислителів стародавньої Греції (Ксенофонт, Платон, Арістотель)


Економічну думку стародавньої Греції класичного періоду пов´язують з класичним рабством. Пам´яткою історії економічної думки того часу може служити "Афінська політика" ("Державний лад Афін"), написана 428 або 425 року до н. е. Автор цієї праці засуджував надмірний демократизм, мріяв про жорсткий режим для рабів.

Створення держави вважав великим досягненням філософ Демокріт (нар. 460 або 470 року до н. е.). Він захищав приватну власність, мирився з рабством, хоч і вважав, що "у всьому прекрасна рівність".

На V ст. до н. е. припадає діяльність Сократа (469-399), який відстоював поміркованість у збагаченні, надавав великого значення моральним добродійствам. Близькими до поглядів Сократа були економічні уявлення Еврипіда (480-406 рр. до н. е.).

У класичний період економічна думка греків нуртувала в різних напрямах, знаходила відображення у писемності, щораз більше виявляючи професіоналізм у з´ясуванні економічних проблем. Об´єктом спеціального аналізу вони стають у працях Ксенофонта(444-355рр. до н.е.), Платона(427-347pp. до н. е.) й Арістотеля (384-322 pp. до н. е.).

Ксенофонт був учнем Сократа, він походив з аристократії афінського полісу. За військову звитягу він одержав у винагороду маєток, що спонукало його зайнятися організацією свого господарства. Це, очевидно, спонукало Ксенофонта написати посібник з управління господарством, який він назвав "Економікос", що українською означає "домобудівництво", "домознавство". Точна дата написання "Економікоса" невідома. Можливо, цей твір виник у період 401-399 pp. до н. е. "Економікос" - це викладення економічних поглядів Ксенофонта у формі розмови Сократа і Критобула.

Ксенофонт ідеалізував політичний деспотизм Персії, захоплювався законами Лікурга, спартанськими порядками. Головним, найвигіднішим заняттям, на думку автора "Економікоса", є землеробство. Землеробство - мати і годувальниця всього життя, основа людської діяльності. Якщо землеробство у розквіті, то всі інші галузі розвиваються успішно, і, навпаки, де земля пустує, там завмирає майже всяка діяльність на суші й морі. Звичайно, землеробство Ксенофонт уявляв заснованим на рабській праці.

Глорифікація землеробства сприяла популярності твору Ксенофонта. "Економікос" було перекладено латиною, він здобув популярність у стародавньому Римі. "Економікос" Ксенофонта привабив французьких фізіократів, зокрема, Франсуа Кене, теорія якого ґрунтувалася також на провідній ролі сільського господарства в економічному поступі.

Ксенофонт прагнув визначити завдання науки економії. На його думку, економія - це така наука, за допомогою якої можна збагачувати своє господарство. Предметом економії є домашнє і сільське господарство. Що стосується ремесла, то воно вважалося непридатним для вільних людей заняттям, а ремісники - поганими захисниками країни. Ремеслом могли займатися раби та іноземці. Торгівля також не вважалася гідним заняттям для вільного грека.

Ксенофонт висловив свої міркування з приводу грошей і грошового обігу. Він радив нагромаджувати гроші. Водночас негативно оцінював обіг грошей у вигляді торгового і лихварського капіталу, рекомендував нагромаджувати гроші як скарб, страховий фонд на випадок неврожаїв чи війни. "...Гроші не цінність,- зазначав Ксенофонт, - якщо не вмієш ними користуватися".

Ксенофонт мав свій погляд на цінність. Він вважав, що цінним є те, від чого можна мати користь. Купці, казав він, щоб отримати гроші, не продають хліб будь-де, а везуть його туди, де ціна хліба найвища.

Заслуговують на увагу погляди Ксенофонта щодо поділу праці. Землеробство - це найпочесніша галузь господарства, але вільний громадянин повинен займатися не фізичною працею, а лише управлінням, наглядом і контролем. Розподіл праці - це простір для розвитку таланту і здібностей працівника згідно з його нахилами. Ксенофонт зазначав, що в містах і селищах Греції одна й та ж людина виготовляє постіль, двері, плуги, столи, іноді зводить будинки, радіє, що має достатньо замовлень для прожиття. Однак одна людина не може все робити добре.

Ксенофонт запримітив зв´язок поділу праці з розвитком ринку. Чим більш розвинутий ринок, тим більше можливостей спеціалізуватися на виготовленні певних предметів. Зазвичай не треба знати ремесло в цілому, бо достатньо спеціалізуватися на окремих процесах. Виступивши прихильником глибокого поділу праці, Ксенофонт був ніби передвісником теорій Адама Сміта.

У своїх працях Ксенофонт охопив широкий спектр тогочасної господарської дійсності, намагався відповідно її витлумачити. Ці тлумачення посідають помітне місце в історії економічних вчень, позначившись на їхньому розвитку в новітню добу.

Чільне місце в історії економічної думки стародавньої Греції посідає філософ й учений, творець системи об´єктивного ідеалізму Платон. Він походив з афінської землеробської знаті, здобув добру освіту, багато мандрував. З-поміж чисельних творів Платона слід назвати такі, як "Держава" і "Закони", присвячені економічним проблемам.

Платон був учнем Сократа, заснував свою школу "Академія", яка проіснувала близько 900 років після смерті мислителя. Як і Ксенофонт, Платон пояснював поділ праці різноманітністю потреб і однобічністю людських обдарувань. Можливості людей обмежені, а потреби - різні. Отже, поділ праці об´єктивно не

"Жодне знаряддя, - твердив Платон, - лише від того, що воно опинилось у чиїхось руках, не зробить його відразу майстром чи атлетом і не принесе ніякої користі, якщо людина не вміє ним володіти, і недостатньо вправлялась". Отже, швець не повинен намагатися стати рільником, ткачем чи будівничим, щоб не занепала швецька справа. Це стосується й інших занять, бо тільки той може досягнути успіху в тому чи іншому ремеслі, якщо займатиметься ним упродовж життя. До речі, майстерність виробників Платон пов´язував з добробутом, багатством і бідністю, які можуть негативно позначитися на мотивації та ефективності праці.

Спираючись на поділ праці відповідно до людських талантів і постійних тренувань в обраній галузі діяльності, Платон підходив до тлумачення суті й соціальної структури держави.

У вченні про державу Платон виходив із того, що вона повинна складатися з трьох частин: 1) правителі (філософи); 2) воїни (охоронці держави); 3) ремісники, землероби, дрібні торговці з вільних людей. Невільні - це раби. За Платоном, раби - це знаряддя, що розмовляє. Незважаючи на це, він вважав, що держава має ґрунтуватись на засадах справедливості.

До фізичної праці Платон ставився з погордою. Приватну власність вважав джерелом незгод і збурень у суспільстві. Саме тому Платон запропонував позбавити воїнів власності й сім´ї, щоб вони пильнували державні справи. У цьому зв´язку виникли погляди щодо спільності жінок, дітей і власності в ідеальній Державі.

Наприкінці життя Платон написав новий твір "Закони", в якому відмовився від ідей, висловлених у "Політейя". "Закони" складені з позицій рабоволодіння. Усю фізичну працю виконують раби, а власність на землю належить державі та передається у спадкове користування рабовласникам. Вільні громадяни не повинні займатися торгівлею і ремеслом, забороняються кредитові операції.

Основою платонівської держави була аграрна економіка, в якій заборонялось захоплювати чужі угіддя, водні джерела тощо. У державі Платона не дозволялось використовувати позики під відсотки, купувати товари в кредит. Не допускався ввіз товарів, у яких не було необхідності, вивіз тих, котрі потрібні державі. Закон регулював ціни. Платон надавав перевагу натуральному господарству.

Найвидатнішим мислителем стародавньої Греції був Арістотель - учень Платона. Протягом 20 років (367-347 pp. до н. е.) Арістотель був учасником платонівської Академії. У 343 р. до н. е. він став вихователем македонського царевича, видатного полководця Олександра Македонського. Повернувшись до Афін 335 р. до н. е., Арістотель заснував свою школу (Лікей), написав праці з різних галузей знання: філософії, логіки, етики, фізики, біології та ін. Його основні соціально-економічні твори - це "Політика" й "Афінська політика". Написана в 30-ті роки IV ст. до н. е., "Політика" складається з восьми книг: 1) Держава та її основи; 2) Критичний огляд запропонованих проектів ідеальної держави; 3) Громадянство, форми державного ладу (продовження); 4) Державні перевороти; 5) Організація демократичних олігархічних держав; 6) Проект ідеальної держави;7) Суспільне виховання.

З´ясовуючи суть держави та її економічні засади, Арістотель поставив у її епіцентрі людину з усім необхідним для її життя, зокрема, із власністю. "Власність, - твердив він, - є частиною дому, і придбання є частиною сімейної організації, без предметів першої необхідності не можна не тільки добре жити, але й жити взагалі".

Захищаючи власність, Арістотель був прихильником активної діяльності. Мотивація діяльності - не тільки власність, майно, багатство, а передусім, доброчинність, моральна досконалість, дух, який панує над тілом. Люди створені з різними навичками до праці. Найвище Арістотель ставив людей, які живуть "завдяки землеробству і вирощуванню культурних рослин".

Мислитель з належною ретельністю розглянув господарські форми й економічні відносини на різних етапах розвитку. Наприклад, первісне виникнення торгівлі Арістотель пояснював природними причинами, оскільки люди володіли необхідними для життя предметами - одними в більшій, іншими - в меншій кількості. Дрібна торгівля, наголошував він, не суперечить природі; вона не може перетворитись на мистецтво накопичення багатства.

Гроші виникли з потреби здійснювати обмін у великих кількостях. Унаслідок того, твердив Арістотель, дійшли згоди "давати і одержувати при взаємному обміні щось таке, що, становлячи само собою цінність, було би разом вигідне в життєвому побуті, наприклад, залізо, срібло чи щось інше; спочатку простим виміром і зважуванням визначали цінність таких предметів, а потім, щоби звільнитися від їх виміру, почали відзначати їх карбуванням, що служило показником їхньої вартості".

Отже, такими були погляди Арістотеля на походження і суть грошей. Він уважав, що немає межі в прагненні до багатства і володіння грішми. Всі, хто займається грошовими обігами, прагнуть збільшити кількість грошей до безмежності. Арістотель схвалював ведення господарства, бо воно зумовлене необхідністю. Обмінна діяльність не зумовлена природними причинами, а тому заслуговувала на осуд, як і лихварство. Лихварство суперечить природі, - вважав Арістотель.

Мінову торгівлю (Т-Т) і товарну торгівлю за посередництвом грошей (Т-Г-Т) Арістотель відносив до економії, а купецьку торгівлю з метою одержання прибутку (Г-Т-Г) він оголосив хрематистикою. Арістотель розглядав форми руху обігу Т-Г-Т і Г-Т-Г у їх протилежності під назвою "економії" та "хрематистики". Арістотель у своєму аналізі виходив з економії, вважаючи її природною основою господарства. Хрематистика побудована на грошах, вона безмежна і неприродна. Розмежування між простим товарним обігом і обігом капіталу, тобто між економією і хрематистикою, вважається видатним науковим відкриттям Арістотеля.

"Політика" Арістотеля, як і інші його твори, насичена різними роздумами, які не втратили своєї актуальності досі. Наприклад, він твердив, що до предмета, який є у володінні "дуже великої кількості людей, докладається найменша турбота. Люди піклуються найбільше про те, що належить особисто їм; менше вони турбуються про те, що є спільним або дбають у тій мірі, в якій це стосується кожного". Отже, краще оберігається індивідуальна, ніж колективна, власність. "Власність повинна бути спільною тільки у відносному розумінні, - твердив Арістотель, - а взагалі - приватною. Адже коли турбота про неї буде розподілена між різними людьми, серед них зникнуть взаємні нарікання, навпаки, буде велика вигода, оскільки кожен буде дбайливо ставитись до того, що йому належить...".

Цінними слід вважати економічні міркування Арістотеля, пов´язані з нормами етики. "Якщо спочатку є пропорційна рівномірність (робота), а потім сталася розплата, - казав мислитель, - вийде те, що називається справедливим у значенні рівності. А якщо ні, то не буде ні рівності, ні взаємин: ніщо ж бо не заважає роботі одного бути кращою, ніж робота іншого, а тим часом ці роботи мають бути зрівняні".

Все, що бере участь в обміні, має бути якимось чином порівняним. Для того має бути якась одиниця виміру. Людські потреби роблять речі сумірними в процесі обміну, а засобом обміну служить монета. Вона робить речі сумірними. Отже, як "без обміну не було б суспільних взаємин, так без прирівнювання - обміну, а без сумірності - прирівнювання".

Розгляд економічних поглядів і наукових ідей Арістотеля можна би продовжити. За обсягом охоплення економічної проблематики і глибиною її з´ясування Арістотель належить до найвидатніших мислителів античності. Його творчість - це підсумок усього попереднього розвитку економічної думки. У ній цілком закономірно шукали аргументів наступні покоління мислителів і фахових економістів новітньої доби.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія