пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історія економічної теорії

1.4. Внесок українських учених у вивчення історії економічної теорії


Суттєвою прикметою наукової творчості економістів минулого були дослідження в галузі історії економічної думки. Це пояснюється необхідністю засвоєння доробку попередників, щоб, спершись на нього, робити подальші наукові розвідки. Ця прикмета була властива й українським ученим-економістам, які за будь-якої нагоди намагалися висловитися з приводу історії економічної теорії загалом, в окремі періоди її розвитку, чи в окремих країнах, або хоча б щодо окремих її представників.

Одним з перших так вчинив Михайло Балудянський (1769- 1847), який у своїх працях з належною докладністю проаналізував економічну систему меркантилістів, учення фізіократів і Адама Сміта - найвидатнішого представника класичної школи в політичній економії; "Успіхи освіти, досвід багатьох віків, дослідження глибоко мислячих філософів, - писав М. Балудянський, - спричинилися до пізнання причин багатства народів, їх процвітання і занепаду. Людство відчуло наслідки їх мудрості, спираючись на яку, нарешті, Адам Сміт у сфері політичної економії відкрив нам, здається, істину".

Це та інші висловлювання М. Балудянського свідчать, що його можна вважати першим українським дослідником теорії меркантилістів, фізіократів і класичної школи в політичній економії. У цьому руслі проводив дослідження Іван Вернадський (1821-1889), спеціалізуючись у галузі італійської економічної думки на цю тему він захистив докторську дисертацію, яка видана окремою книжкою "Критико-історичне дослідження про італійську політико-економічну літературу до початку XIX століття".

І. Вернадський дійшов висновку, що в італійській економічній думці можна виділити два головних напрями: до першого належать прибічники державного втручання в господарські справи, до другого - прибічники свободи господарської діяльності. Справді науковим є той метод, якого дотримувався А. Сміт і його послідовники. "У розвитку політичної економії можна відрізнити три моменти, - твердив І. Вернадський, - спершу вона пропонує плани для економічної державної діяльності, згодом займається дослідженням економічних явищ і, нарешті, на основі дослідження будує теорію". Це твердження досі не втратило наукового сенсу.

М. Балудянський та І. Вернадський належать до різних поколінь, але науковий доробок окремих учених і наукових шкіл у політичній економії вони оцінювали з однакових позицій, особливо високо ставили погляди представників класичного напряму. Це, до речі, помітно і в інших українських економістів, зокрема, в Г. Цехановецького (1833-1898) і М. Зібера (1844- 1888). Він перший опублікував 1859 року дослідження "Значення Адама Сміта в історії політичної економії", назва якого свідчить про позитивне ставлення до трудової теорії цінності.

Високо оцінивши важливість виникнення політичної економії, Г. Цехановецький відзначив, що ця порівняно молода наука перебуває під впливом А. Сміта. "Уся сучасна економічна література, - писав Г. Цехановецький 1859 року, - є дальшим розвитком і з´ясуванням тих істин, котрі Сміт зробив предметом особливої науки". Основними засадами у вченні А. Сміта, на думку українського дослідника, є "вчення про особистий інтерес, про цінність, про продуктивність праці та про ренту".

Продовжуючи напрям досліджень свого вчителя, М. Зібер зацікавився теорією Д. Рікардо і його послідовників. Його магістерська дисертація, а згодом і монографія "Давид Рікардо і Карл Маркс у їх суспільно-економічних дослідженнях" мала широкий розголос і помітно вплинула на українську і зарубіжну економічну думку. М. Зібер проаналізував розвиток економічної теорії від Д. Рікардо до К. Маркса, вперше зробив настільки вдалий науковий аналіз "Капіталу", що заслужив компліменти від самого автора. "Ще в 1871 p., - писав К. Маркс, - М. Зібер, професор політичної економії в Київському університеті, у своїй праці "Теорія цінності і капіталу Д. Рікардо" показав, що моя теорія вартості, грошей і капіталу в її основних рисах є необхідним дальшим розвитком учення Сміта-Рікардо. При читанні цієї цінної книги західноєвропейського читача особливо вражає послідовне проведення раз прийнятої чисто теоретичної точки зору".

Цю цитату довелося навести для того, щоб засвідчити авторитет М. Зібера у дослідженні економічної думки першої половини XIX ст. Його науковими результатами скористалися багато економістів другої половини XIX ст. Ширше на професійній основі окреслив історію політичної економії М. Бунґе (1823-1896) у "Нарисах політико-економічної літератури". Із звернення автора до читача випливає, що вчений задумав видати цю книгу не випадково, а у зв´язку із поширенням модних на той час соціалістичних догматів. М. Бунґе радив читачам не сприймати на віру догмати економічної теорії, бо знання здобуваються, передусім, прискіпливим аналізом явищ, правильними висновками із незаперечних істин. Він уважав, що всі знання умовні, бо є різні людські цінності. Крім того, М. Бунґе зазначав, що помилкові й ефемерні теорії мають не тільки негативне значення, бо "в них завжди є якщо не частина істини, то щось, що заслуговує на вивчення; далі в них втілюються панівні устремління та ідеали, а тому вони сприяють розумінню цієї епохи".

Що стосується зміни економічних теорій, то вона не повинна нас засмучувати, бо "у царині знання людина в кожну конкретну хвилину, володіючи тим, що напрацьоване наукою, ніколи не доходить до розв´язання всіх питань, що виникають у розумі". Справжнє знання, освітлюючи пройдений шлях, відкриває перед очима мислителя щораз нові перспективи і те, що здавалось останнім словом, - є не що інше, як перехідна сходинка у поступі нашої теоретичної думки. "У кожну конкретну епоху завжди, - твердив учений, - більше чи менше помітно мерехтіння світла майбутнього".

Ці міркування служать порадами для вивчення історії економічної теорії, розвиток якої спрямований переважно в майбутнє, а не в минуле. У тому постійному поступальному русі завжди можна виявити зерно істини, незалежно від політичного забарвлення тих чи інших економічних концепцій, теорій, ідей. До такого вдумливого вивчення історії політичної економії закликав своїх читачів і слухачів М. Бунґе.

Учений уклав "Нариси...", які містять чотири розділи, в яких висвітлено розвиток економічної думки від Платона й Арістотеля до Шмоллера і Менгера, тобто від античності до теорії граничності та історичної школи в політичній економії. Звичайно, М. Бунґе, як і будь-який інший автор, уклав "Нариси..." відповідно до власних симпатій, коли йдеться про економічні вчення та їхні персонали. Якщо, наприклад, економічні погляди К. Маркса викладено інформативно, то науковому доробку Дж. С. Мілля присвячено великий розділ. М. Бунґе, як і всій Київській школі в політичній економії, імпонував соціальний напрям в економічній теорії.

Економічними теоріями завжди цікавився видатний український економіст М. Туган-Барановський (1865-1919). Уже 1890 року він опублікував дослідження, в якому зіставив трудову теорію і теорії граничності; 1894 року в магістерській дисертації, присвяченій теорії економічних криз, розглянув теорії ринку. До "Нарисів з новітньої історії політичної економії" увійшли його попередні дослідження. До 1917 року цю працю М. Туган-Варановського видавали сім разів, що свідчить про її популярність. Учений був у постійному пошуку суспільного ідеалу, а тому надто гостро критикував соціалістичні вчення, зокрема, економічні доктрини К. Маркса. Це він майстерно зробив у "Теоретичних основах марксизму", виданих у 1905 р. Ця праця вивела українського вченого на чільне місце серед критиків марксизму в Європі.

Глибина, простота і дотепність критики М. Туган-Барановським марксистських соціально-економічних доктрин досі є неперевершеними. Вони становлять цінність не тільки для економістів та істориків економічних доктрин, але й для широкого освіченого загалу.

Сучасник М. Туган-Барановського родом з Чернігівщини О. Миклашевський (1864-1911) 1909 року опублікував "Історію політичної економії. Філософські, історичні й теоретичні засади економії XIX століття", в якій писав: "У цьому дослідженні автор спробував подати історію розвитку політичної економії у зв´язку з рухом історичного процесу життя людства... Автор прагнув не тільки оцінити різноманітні вчення з точки зору сформованого в нього світосприйняття, але і точно їх викласти".

У докладному дослідженні О. Миклашевський спершу розглядає предмет, метод, філософські засади вивчення історії економічних вчень, далі аналізує економічні теорії фізіократів, класичної школи в політичній економії, економічні погляди утилітаристів, філантропів, чартистів, французьких організаторів (соціалістів), історичної школи в Німеччині і німецьких соціалістів-еволюціоністів. Останній розділ присвячений висвітленню поглядів соціально-політичного напряму.

Цю послідовність викладу О. Миклашевський відповідно обґрунтував. Звертаючись до своїх читачів і слухачів, він писав: "Перед вашими очима з´являються: система меркантильної школи, система фізіократів, система класичної школи і прихильників природної свободи, система протекціоністів, система соціалістів найрізноманітніших типів, система історичної школи. Ось ті головні системи, котрі нам доведеться вивчати з особливою увагою і серед тих умов життя, коли кожна з них виникла".

Особливо цінними науково є методологічні підходи О. Миклашевського до вивчення історії економічної теорії. Його акцент на зв´язок виникнення світоглядних систем в історії політичної економії з господарським життям народів залишається досі науково продуктивним. В Україні цей підхід намагався зреалізувати Володимир Левитський (1854-1939) в "Історії політичної економії у зв´язку з історією господарського побуту".

Його посібник, як і всі попередні, не враховував ні українського господарського побуту, ні здобутків української економічної думки. Вперше на потребі залучати творчість видатних українських економістів до загальної історії економічної теорії наголосив І. Шимонович. У скороченому курсі лекцій "Історія політичної економії" (1925 р.) він зазначив, що з-поміж українців були економісти європейського масштабу. Особливо високо цінував він наукові досягнення М. Туган-Барановського, К. Воблого, Р. Орженцького, Ф. Щербини, В. Тимошенка та ін. Що стосується світової історії політичної економії, то він висвітлює її від стародавності до концепцій граничності новітньої доби.

У 1922-1923 pp. український економіст О. К. Мицюк на еміграції (Подєбради, Чехія) видав два томи "Історії політичної економії", а також опублікував працю про економічні погляди П. Прудона, спричинившись тим самим до висвітлення історії економічної теорії, вивчення якої в умовах тоталітаризму було спрощене.

У 1982 р. Михайло Біда (США) у монографії "Політико-економічні концепції у світлі історії" писав: "Добре було б, коли б не тільки наші економісти, але також і наші свідомі інтелігенти знайомились із політико-економічними концепціями для збагачення свого знання, яке кожному може придатися в складнім господарськім житті, яке є тісно пов´язане з людською екзистенцією в кожній державі в цілому світі". Однак в Україні в умовах тоталітаризму можливості ознайомлення зі світовими економічними теоріями були обмежені.

Із суверенізацією України змінилися обставини для дослідження і вивчення історії економічної теорії. Це позначилося такими виданнями, як "Історія економічних вчень" І. М. Мешка (Київ, 1994 p.), В. В. Ковальчука та М. І. Сарая "Історія світової економічної думки" (Тернопіль, 1996 p.), "Історія економічної думки" за редакцією Л. Я. Корнійчук (Київ, 1999 р.), "Історія економічних учень" П. І. Юхименка і П. М. Леоненка (Київ, 2000 p.). Ці та інші видання свідчать про розширення можливостей і активізацію у вивченні історії економічної теорії, підвищення значущості формування нового економічного мислення і економістів нового типу.

Водночас потрібно визнати, що сучасні українські дослідники історії економічної теорії ще не задовольняють потреб у цій галузі знання. Одні з сучасних дослідників наслідують зарубіжні взірці, інші не вивільнилися з пут матеріалістичних оцінок і теоретичних схем. Це негативно впливає на вивчення історії економічної теорії, веде до нехтування національних надбань у галузі економічної думки. Між тим теорія і практика сьогодення, розширення економічної освіти, виведення її на рівень сучасних завдань вимагає повноцінного дослідження і вивчення історії економічної теорії з урахуванням внеску українських учених до скарбниці світового економічного знання.

Таким чином, історія економічної теорії - це історія пізнання функціонування економіки на кожному з станів її розвитку. Історія економічної теорії характеризується спадкоємністю економічних поглядів. Вона є органічною складовою економічного знання, певною мірою, його основою пізнання історії економічної теорії, яка має важливе наукове і практичне значення.

 Література

1.  Дмитриченко Л. И. История экономических учений. - Донецк, 1999.

2.  ЮхименкоП. І., ЛеоненкоП. М. Історія економічних учень. - К., 2000.

3.  A History of Economic theory and method. - N.Y., 1990.

4. Klassiker des Okonomischen Denkens. - Erster Band. - Miin-chen, 1989.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія