Згідно з ст. 53 Закону про захист економічної конку­ренції, якщо суб´єкт господарювання зловживає монополь­ним (домінуючим) становищем на ринку, органи АМКУ мають право ухвалити рішення про примусовий поділ суб´єкта господарювання, який займає монопольне (домі­нуюче) становище. Рішення органів АМКУ про примусовий поділ суб´єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище, підлягає виконанню в зазначений строк, який не може бути менше шести місяців.

Примусовий поділ монопольних утворень в літературі називають специфічною санкцією за порушення антимоно­польного законодавства [46, с. 124], видом господарсько-організаційних санкцій за порушення законодавства про захист економічної конкуренції [46, с 224; 47, с. 204] або адміністративною санкцією [48, с. 134].

Уявляється, що примусовий поділ суб´єктів господарю­вання, які займають монопольне (домінуюче) становище, можна вважати мірою господарсько-правової відповідаль­ності та адміністративно-управлінською санкцією.

Застосування цієї санкції на відміну від багатьох інших господарсько-правових санкцій має деякі особливості. Ви­ходячи з сенсу ст. 53 Закону про захист економічної конку­ренції слід вказати, що специфічність примусового поділу монопольних утворень полягає в наступних аспектах Перш за все, поділ застосовується не за всі порушення кон­курентного законодавства, а лише за одне з них — зловжи­вання монопольним (домінуючим) становищем на ринку.

Застосування примусового поділу органами АМКУ не є обов´язковим за вказане правопорушення, що підтвер­джується нормами закону про те, що органи АМКУ мають право ухвалювати рішення про примусовий поділ. Проте такі рішення застосовуються не у всіх випадках.

Застосування примусового поділу зв´язується не з відсутністю яких-небудь елементів складу правопорушен­ня або обліком врахування систематичності або грубості порушення, ступеня вини правопорушника, а з певними організаційно-технічними причинами. Примусовий поділ не застосовується у випадках неможливості організаційно­го або територіального відокремлення підприємств, струк­турних підрозділів або структурних одиниць або наявності тісного технологічного зв´язку підприємств, структурних підрозділів або структурних одиниць (якщо обсяг продукції, споживаної суб´єктом господарювання, перевищує трид­цять відсотків валового обсягу продукції підприємства, структурного підрозділу або структурної одиниці).

Рішення про примусовий поділ ухвалюють органи АМКУ, проте виконує рішення, тобто реалізує його, сам правопорушник. Пунктом 4 ст. 53 Закону про захист еко­номічної конкуренції передбачено, що реорганізація суб´єк­та господарювання, який підлягає примусовому поділу, здійснюється на його розсуд за умови усунення монополь­ного (домінуючого) становища цього суб´єкта господарюван­ня на ринку.

У даному випадку примусовий поділ як різновид при­мусової реорганізації має на меті захист публічних інтересів і процес реалізації цієї мети опосередкований спеціальним правовим регулюванням.

У конкурентному законодавстві ціль примусового поділу цілком визначена — створення конкурентного середовища на ринку для збільшення обсягів виробництва, підвищен­ня якості товарів і послуг, зниження цін на них, що і зумо­вило вибір конкретної форми демонополізації, пов´язаної з появою на ринку декількох суб´єктів господарювання — конкурентів.

У діяльності вітчизняних і зарубіжних антимонопольних органів примусовий поділ суб´єкта господарювання — юридичної особи використовується як виняткова міра.

Одним з прикладів примусового поділу монопольного утворення є поділ ЗАТ «Донмолпром», яке мало частку на ринку молочної продукції 84,6 відсотка, і був здійснений АМКУ за ініціативою Донецького територіального відділен­ня в 1996 році. Із складу ЗАТ «Донмолпром» було виділене 18 структурних підрозділів, на базі яких були створені ак­ціонерні товариства.

Даний приклад демонополізації шляхом примусового поділу на момент його здійснення був прецедентом, оскіль­ки інших випадків не було як в Україні, так і в країнах СНД.