У перехідний період до ринкової економіки повноважен­ня центральних органів влади, місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління дозво­ляють приймати рішення, які можуть мати негативні на­слідки для конкуренції.

Статтею 15 Закону про захист економічної конкуренції встановлено перелік заборон на дії органів влади, які мо­жуть обмежувати конкуренцію на товарних ринках.

Частина 1 ст. 15 дає загальне поняття антиконкурент­них дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління і кон­тролю, якими є прийняття яких-небудь актів (рішень, на­казів, розпоряджень, постанов і т. п.), дача письмових або усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії або бездіяльність органів влади, органів місцевого самовряду­вання, органів адміністративно-господарського управління і контролю (колегіального органу або посадовця), які при­звели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження або спотворення конкуренції.

У частині 2 ст. 15 вказується конкретний перелік анти-конкурентних дій органів влади, органів місцевого самовря­дування, органів адміністративно-господарського управлі­ння і контролю, яким, зокрема, визнаються:

•заборона або перешкоджання створенню нових
підприємств або здійснення підприємництва в інших орга­нізаційних формах в якій-небудь сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяль­ності, на виробництво, придбання або реалізацію певних видів товарів;

• пряме або опосередковане примушення суб´єктів гос­подарювання до вступу до асоціацій, концернів, міжгалу­зевих, регіональних або інших форм об´єднань або здійснен­ня концентрації суб´єктів господарювання в інших формах;
• пряме або опосередковане примушення суб´єктів гос­подарювання до пріоритетного укладення договорів, першо­чергового постачання товарів певному колу споживачів або першочергового їх придбання у певних продавців;
• будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл товарів, а також розподіл ринків між суб´єктами господа­рювання за територіальним принципом, асортиментом то­варів, обсягом їх реалізації або закупівель або за колом спо­живачів або продавців;
• встановлення заборони на реалізацію певних товарів з одного регіону країни в іншому або надання дозволу на реалізацію товарів з одного регіону в іншому за визначено­го обсягу або при виконанні певних умов;
• надання окремим суб´єктам господарювання або гру­пам суб´єктів господарювання пільг або інших переваг, що ставлять їх у привілейоване становище відносно конку­рентів, що призводить або може призвести до недопущен­ня, усунення, обмеження або спотворення конкуренції;
• дія, в результаті якої окремим суб´єктам господарю­вання або групам суб´єктів господарювання створюються несприятливі або дискримінаційні умови діяльності в по­рівнянні з конкурентами;
• дія, якою встановлюються не передбачені законами України заборони і обмеження самостійності підприємств,

у тому числі з придбання або реалізації товарів, ціноутво­рення, формування програм діяльності і розвитку, розпо­рядження прибутком.

Наведений в ч. 2 ст. 15 Закону про захист економічної конкуренції перелік заборонених дій органів влади не має вичерпного характеру, оскільки генеральна заборона, що міститься в ч. 1 ст. 15, стосується будь-яких дій або рішень, які обмежують, усувають або спотворюють конкуренцію.

Антиконкурентні дії органів влади можуть виявлятися в їх бездіяльності при невиконанні певних процедур в тер­міни, встановлені законом, наприклад незатвердження гра­фіка подачі холодної (гарячої) води органом місцевого са­моврядування за відсутності нормативних обсягів води для населення.

Заборона або перешкоджання створенню нових підприємств або здійснення підприємництва в інших орга­нізаційних формах в якій-небудь сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяль­ності, на виробництво, придбання або реалізацію певних видів товарів мають наступні ознаки порушення конкурен­тного законодавства:

—необґрунтована відмова в реєстрації суб´єкта госпо­дарювання з різних мотивів;

—прийняття рішень, що встановлюють обмеження на здійснення окремих видів діяльності.

Практика відмови в реєстрації суб´єктів господарюван­ня з різних мотивів недоцільності спостерігалася в 90-х ро­ках. Зараз проблема реєстрації суб´єктів господарювання в цілому вирішена.

Однак практика прийняття органами влади і місцевого самоврядування рішень, які встановлювали б обмеження на окремі види діяльності, має місце і нині. Наприклад, рішен­ням однієї з міських рад було дозволено здійснення збиран­ня і заготовки брухту кольорових металів тільки одному з підприємств міста, для решти всіх підприємств, які мали дозвіл на здійснення цього виду діяльності, було встанов­лено обмеження.

Одним з поширених видів антиконкурентних дій органів влади є встановлення не передбачених законами України заборон і обмежень самостійності підприємств, зокрема з придбання або реалізації товарів, формування програм діяльності і розвитку, розподілу прибутку.

Характерним прикладом даного виду порушень є справа про антиконкурентні дії органів місцевого самоврядування, які, незаконно провівши тендер по фотографуванню в шкільних і дошкільних установах міста і вибравши одного переможця, обмежили права інших підприємців, що нада­ють фотопослуги. Проведення тендеру було неправомірним, оскільки чинним законодавством не передбачені повнова­ження органів місцевого самоврядування проводити тенде­ри на послуги фотографування, якщо виконавчий комітет не є замовником (платником) послуг за бюджетні кошти. В ре­зультаті неправомірно ухваленого рішення були встановлені заборони і обмежені права підприємців (див. «Опис справ»). Часто приймаючи рішення і надаючи окремим суб´єктам господарювання пільги або інші переваги, що ставлять їх у привілейоване становище щодо конкурентів, органи влади створюють умови для недопущення, усунення, обмеження або спотворення конкуренції.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 1999 р. № 1270 «Про створення спеціалізованого держав­ного підприємства «Укрспецюст» з метою сприяння держав­ним виконавцям у збереженні і реалізації вилученого ними майна було підтримано пропозицію Міністерства юстиції про створення спеціалізованого державного підприємства (СДП). Наказом Мін´юсту від 14 вересня 1999 р. був затвер­джений статут СДП.

Предметом діяльності СДП стала організація і проведен­ня реалізації майна, вилученого державними виконавцями. Причому Міністерство юстиції поклало реалізацію арешто­ваного нерухомого майна виключно на це підприємство.

Послуги з організації реалізації арештованого нерухо­мого майна є конкретним товарним ринком, оскільки на­явні особливі умови і порядок реалізації, які визначає Мін´юст: єдиним специфічним замовником вказаної послу­ги є державна виконавча служба; арештоване майно реалі­зується виключно на публічних торгах; суб´єктами надан­ня цієї послуги являються спеціалізовані організації, які мають право здійснювати операції з нерухомістю, зокрема товарні біржі.

Таким чином, Міністерство юстиції, прийнявши вказа­не рішення, з одного боку, створило істотні бар´єри для вхо­дження інших суб´єктів господарювання на ринок органі­зації реалізації арештованого майна, а з іншого боку, по­ставило в привілейоване становище щодо конкурентів СДП, чим монополізувало вказаний ринок і повністю усунуло з нього конкуренцію. Дії Мін´юсту є порушенням конкурен­тного законодавства, передбаченого абзацом 7 ч. 2 ст. 15 Закону про захист економічної конкуренції.

Одній з причин здійснення органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-гос­подарського управління і контролю антиконкурентних дій являється об´єднання ними владних повноважень і госпо­дарських функцій, яке закріплене законодавчими актами і, оскільки має об´єктивну основу в перехідний період, не може бути швидко усунене державою.