Вивчення структури ринку, його типології безпосеред­ньо пов´язано з визначенням стану конкурентного середо­вища, її оцінкою і дослідженням можливостей обмеження або розвитку конкуренції.

При визначенні основних типів ринків використовуєть­ся Методика визначення монопольного становища і Рекомен­дації за основними типами ринків. Загальна послідовність проведення етапів дослідження представлена на схемі 3.7.

Дослідження починається з визначення товару, щодо якого здійснюватиметься пошук товарів-замінників і його оцінка щодо споживчих властивостей, умов споживання і умов реалізації товару, яке завершується формуванням по­переднього списку товарів-замінників.

Визначення взаємозамінності товарів здійснюється за результатами спостережень. Для визначення товарних меж ринку можуть бути використані дані проведених спостере­жень щодо запитів покупців, можливостей продавців (ви­робників), динаміки цін і попиту (обсягу реалізації) на то­варну групу за певний проміжок часу.

 ОСНОВНІ ЕТАПИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТИПІВ РИНКІВ

Основою визначення товарних меж ринку є експертна оцінка покупців щодо рівнозначності або взаємозамінності товарів, які складають певну товарну групу. Така оцінка може визначатися шляхом вибіркового опитування покупців (продавців) та інформацією щодо товарознавчої експертизи.

При проведенні дослідження необхідно враховувати, що істотне значення має незначне, але значуще підвищення ціни, оскільки лише воно може визначити реальні товари-замінники. Значне підвищення ціни виявляє більш далекі товари-замінники, тобто до товарного ринку можуть бути включені дуже віддалені товари-замінники, що приведе до помилки при визначенні товарних меж ринку, крім цього для покупця перехід на товар-замінник може бути склад­ним і він не реагуватиме на незначну зміну ціни.

Для визначення товарних меж ринку необхідно врахо­вувати, що не істотним вважається підвищення ціни менш ніж на п´ять відсотків, як правило, за проміжок часу не менше ніж один рік.

При окреслюванні товарних меж ринку взаємо­замінність товарів (товарної групи) визначається за таки­ми ознаками, як подібність споживчих властивостей і їх замінників, які можна встановити при порівнянні фізич­них, технічних, експлуатаційних, цінових характеристик товарів і їх замінників; функціональна замінність товарів (товарної групи), яка встановлюється шляхом зіставлення цілі споживання товару та його товарних замінників.

У процесі аналізу необхідно враховувати наявність бар´єрів взаємозамінності, оскільки товар має переваги пе­ред замінником у системі розподілу (торгівля з доставкою додому, по каталогах і т. ін.), або товар має переваги перед замінником в умовах продажу (без навантаження, із запча­стинами і т. ін.) і експлуатації (забезпеченні обслуговуван­ня після продажу).

Для визначення взаємозамінності товарів також може використовуватися інформація на базі опитувань серед підприємств, які діють на аналогічному ринку або вироб­ляють взаємозамінні товари. Крім того, для вирішення пи­тання щодо взаємозамінності товарів можуть проводитися опитування експертів, що володіють відповідною інформа­цією.

При визначенні групи взаємозамінних товарів можуть враховуватися товари, які не виробляються певний час, але є вільні виробничі потужності та існує досвід їх виробництва.

Територіальні (географічні) межі ринку певного товару визначаються шляхом встановлення мінімальної території, за межами якої з погляду споживача придбання товарів, які належать до групи взаємозамінних товарів (товарної гру­пи), є неможливим або недоцільним.

При цьому пороговим показником для визначення тери­торіальних (географічних) меж ринку є п´ятивідсоткова зміна ціни за проміжок часу не менше ніж один рік. Зокре­ма, якщо покупці певного товару в одному регіоні у відповідь на не істотне, але постійне (         а певний проміжок часу) підви­щення цін, почнуть купувати такий товар в іншому регіоні, тоді ці регіони знаходяться в межах одного географічного ринку цього товару. Якщо покупці не вважають, що товар, який продається в одному регіоні, замінює товар, який про­дається в іншому регіоні, то ці два регіони належать до різних географічних меж ринків по відношенню до цього товару.

Визначальним для територіальних (географічних) меж ринку є менша здібність до переміщення або попиту, або пропозиції.

Для визначення стану конкуренції на ринку в світовій практиці використовуються декілька показників, найтіс­ніше пов´язаних з нею: коефіцієнт ринкової концентрації (СК); індекс ринкової концентрації Герфіндаля-Гіршмана (ННІ); ступінь (рівень) монополізації ринку; індекс Лінда; індекс Лернера (ІЛ)

Коефіцієнт ринкової концентрації (СК) розраховується як процентне співвідношення суми продажу (обсягів реалі­зації) певного товару значущими суб´єктами господарюван­ня (продавцями) до загального обсягу ринку за формулою:

де: Q₁  обсяг реалізації певного товару і-м значущим суб´єктом господарювання;

Q_pm — загальний обсяг реалізації певного товару, обсяг ринку.

Для аналізу ринку використовується рівень концент­рації трьох (п´яти, семи) значущих суб´єктів господарюван­ня (CR-3, CR-5, CR-7). Недоліком цього показника є відсутність урахування всіх суб´єктів господарювання, що діють на цьому ринку, оскільки для аналізу ринку може мати велике значення кількість суб´єктів господарювання, на яких залишається решта обсягу ринку цього товару. Крім того, значний вплив на структуру ринку має можливість протидії «аутсайдерів» ринкової влади значущих суб´єктів ринку, яке може мати місце при певній структурі ринку.

Подолати цей недолік дозволяє використання індексу ринкової концентрації Герфіндаля-Гіршмана (ННІ), який враховує загальну кількість суб´єктів господарювання, що діють на даному ринку.

Індекс ринкової концентрації Герфіндаля-Гіршмана по­казує, яку частку на певному ринку займають дрібніші суб´єкти. Розраховується ННІ як сума квадратів часток (вказаних у відсотках) кожного з суб´єктів господарюван­ня, які діють на товарному ринку, за формулою:

де: P_i — частка на ринку і-го суб´єкта господарювання;

n — кількість суб´єктів господарювання, що діють на цьому ринку.

Показники ринкової концентрації дозволяють оцінити ступінь монополізації ринку. Сукупна часка монопольних утворень на цьому ж ринку визначає ступінь (рівень) моно­полізації ринку, і розраховується за формулою:

 

де: (Р_м)_i — частка на ринку в процентному виразі і-го суб´єкта господарювання, який займає монопольне стано­вище на ринку;

n — кількість монопольних утворень на цьому ринку.

Використання вказаних коефіцієнтів у практиці робо­ти антимонопольних органів подано в додатку при аналізі ринку хліба і соняшнику.

«розпливчата олігополія» — 6—7 суб´єктів господарю­вання охоплюють 70—80 відсотків ринку.

Для оцінки стану конкурентного середовища на ринку необхідно також здійснити порівняння часток на ринку значущих суб´єктів господарювання, яке здійснюється з використанням індексу Лінда (L). Він визначається за фор­мулою:

де: k — кількість значущих суб´єктів господарювання (від 2 до п);

Q_t — співвідношення між середніми частками ринку і суб´єктів господарювання і «r+1» суб´єктів господарювання;

і — кількість провідних суб´єктів господарювання серед «к» значущих суб´єктів господарювання;

k — кількість значущих суб´єктів господарювання.

де: А — загальна частина ринку, що припадає на «і» суб´єктів господарювання;

А_к — частка ринку, що припадає на «/г» значущих суб´єктів господарювання.

Індекс Лінда використовується для аналізу конкурент­ного середовища на ринку в умовах олігополії і визначення «межі» олігополії.

Для цього з суб´єктів господарювання, які мають зна­чущі частки на ринку, складається перелік при зменшенні показника Р — частини на ринку, тобто з дотриманням умо­ви: Р. > Р.₊₁ (Р. — частки на ринку і-го суб´єкта господарю­вання).

Розраховується індекс Лінда (L) для r=2, к=3 і т. д. за умови L_k > L_k+1 до появи результату L_k < L_h+1 , тобто до отри­мання порушення безперервності зменшення показника L.

«Межа» олігополії вважається встановленою, якщо до­сягнуте мінімальне значення порівняно з L . Це означає, що олігополію створюють «k» перших значних суб´єктів гос­подарювання, які мають найбільші частини на ринку.

Кількісне значення «ft» визначає тип олігополії:

«жорсткаолігополія» — на ринку панують 2—3 суб´єкти господарювання;

«розпливчата олігополія» — 6—7 суб´єктів господарю­вання охоплюють 70—80 відсотків ринку.

Важливе значення для визначення типу (моделі) ринку має виявлення наявності ринкової влади суб´єкта господа­рювання. Існування ринкової влади ще не означає наявності антиконкурентних дій, але надає можливості для втручан­ня в конкурентний процес на ринку, а також використання власної економічної сили для встановлення перешкод (об­межень) ефективній конкуренції. Тому для визначення рин­кової влади необхідно провести дослідження з метою вияв­лення, якою мірою її існування відповідає критерію ефек­тивної діяльності ринку.

Дослідження полягає, в першу чергу, у виявленні умов для існування ринкової влади, а саме: наявності високого рівня концентрації ринку; наявності монопольного (домі­нуючого) становища суб´єкта господарювання (або групи суб´єктів господарювання в сукупності, в разі узгоджених дій або горизонтальної інтеграції) на відповідному ринку; наявності непереборних бар´єрів (перешкод) для вступу на ринок протягом тривалого періоду.

Окрім цього, необхідно провести дослідження щодо ви­явлення окремих додаткових умов для існування ринкової влади у вигляді наявності контролю з боку суб´єкта госпо­дарювання над вертикально суміжними ринками (ресурсів, транспорту, послуг щодо реалізації, реклами і т. п.), а та­кож наявності у суб´єкта господарювання особливих прав, повноважень, інших пільг, наданих органами державної влади, органами місцевого самоврядування або органами адміністративно-господарського управління і контролю.

Один з методів оцінки ринкової влади полягає у визна­ченні ступеня перевищення ціни над граничними витрата­ми, який визначається індексом Лернера за формулою:

де:Ц — ціна;                                                                             

Г В — граничні витрати.

 

де: СЗВ — середні змінні витрати;

п — нормальний прибуток (у частинах від 1);

а — норма амортизації (у частинах від 1);

К— величина основних фондів;

Q —обсяг випуску.

Індекс Лернера дорівнює нулю (ІЛ = 0) в умовах доско­налої конкуренції (Ц = ГВ). ІЛ > 0 свідчить про наявність ринкової влади, а розмір відхилення від «0» дозволяє оці­нити її ступінь.

На практиці здійснити визначення граничних витрат дуже складно. Тому для визначення індексу Лернера мож­на припустити, що в довгостроковому періоді граничні вит­рати дорівнюють середнім витратам на одиницю товару суб´єкта господарювання, що займає монопольне (доміну­юче) становище на цьому ринку.

Крім того, індекс Лернера — статичний показник, який не дозволяє оцінити вплив ринкової влади на стан конку­рентного середовища.

Ринкова влада пов´язана із здатністю суб´єкта господа­рювання впливати з вигодою для себе на ціну, якість, рек­ламу, нові технології і т. п. і направлена на усунення, обме­ження або спотворення конкуренції.

Для встановлення ринкової влади необхідно провести порівняльний аналіз фінансово-господарської діяльності суб´єкта господарювання, який досліджується, і аналіз фінансово-економічних показників діяльності конкурентів і їх залежність від зміни показників відміченого суб´єкта господарювання, зокрема діяльності щодо ціноутворення, якості, інвестування і т. п.

Ознаками ринкової влади є: здатність суб´єкта господа­рювання, який не являється єдиним виробником відповід­ного товару, диктувати свої умови при продажу товару (то­варної групи), укладати договори про постачання, нав´язу­вати споживачеві невигідні умови; або шляхом монополізації ринку постачання виробничих ресурсів обме­жувати конкуренцію, витісняти з ринку інших підприємців, які виробляють відповідні товари (товарні гру­пи) із застосуванням цих виробничих ресурсів, або створю­вати бар´єри для вступу на ринок.

Крім того, здатність суб´єкта господарювання скорочу­вати або обмежувати випуск товарів з метою отримання од­носторонньої користі при купівлі або продажу товарів, при укладенні договорів і угод про постачання, а при цьому інші суб´єкти господарювання, які є його конкурентами, не здатні компенсувати утворений дефіцит товарів, що також свідчить про ознаки ринкової влади.

Визначення типу (моделі) ринку здійснюється шляхом аналізу показників структури ринку.

Аналіз структури ринку полягає у визначенні кількісних і якісних показників, які характеризують струк­туру ринку. До кількісних показників відносяться: обсяг ринку товару; частки суб´єктів господарювання на ринку; рівень ринкової концентрації; інші кількісні показники. До якісних показників відносяться: бар´єри вступу на ринок для потенційних конкурентів, ступінь (можливість) їх по­долання; бар´єри виходу з ринку для діючих конкурентів, ступінь (можливість) їх подолання; відкритість ринку для міжрегіональної і міжнародної торгівлі; наявність ринко­вої влади; оцінка стану конкурентного середовища на рин­ку, потенціалу його розвитку і надання висновків щодо до­цільності впровадження заходів, направлених на розвиток конкуренції.

На підставі використання кількісних і якісних показ­ників визначаються типи (моделі) ринку, які диференцію­ються за характерними ознаками залежно від кількості суб´єктів господарювання, їх часток на ринку, типу това­ру, наявності і ступеня подолання бар´єрів вступу на ринок і т. п. До них відносяться досконала конкуренція; монопо­лістична конкуренція, олігополія і монополія.

Останні три моделі ринку: монополістична конкуренція, олігополія і монополія певним чином відносяться до «недо­сконалої» конкуренції.

Використання результатів проведеного дослідження і показників для визначення типу (моделі) ринку (ринкової ситуації), до якого належить ринок, є достатньо умовним.

До ринкової ситуації з досконалою конкуренцією може бути віднесений (достатньо приблизно) ринок, на якому діє велика кількість незалежних суб´єктів господарювання, які мають незначну різницю в розмірах часток на ринку і при цьому потенційні конкуренти можуть легко вступити на цей товарний ринок. Значення показників концентрації по­винні коливатися в межах:

•  індекс ринкової концентрації Герфіндаля—Гіршмана — ННІ < 1000;

• коефіцієнт ринкової концентрації — CR(3)< 45;
• індекс Лернера — ІЛ = 0.

Ринкова ситуація монополістичної конкуренції зовні схожа на досконалу конкуренцію, але цій ситуації властиві також елементи абсолютної монополії. На ринку діє вели­ка кількість суб´єктів господарювання, які мають незнач­ну частину, кожний з яких пропонує різновиди одного і того ж товару, крім того, незначний, легко переборний рівень бар´єрів вступу на ринок. Основні відмінності ринку з мо­нополістичною конкуренцією від ринків з досконалою кон­куренцією і абсолютною монополією полягають, в першу чергу, в поведінці кожного суб´єкта господарювання у сфері ціноутворення, тобто коли кожний з суб´єктів господарю­вання трохи впливає на рівень ціни, який може значно пе­ревищувати конкурентну «справедливу» ціну у разі доско­налої конкуренції і бути нижче від рівня в ринку абсолют­ної монополії. Значення показників концентрації повинні коливатися в межах:

• індекс ринкової концентрації Герфіндаля—Гіршмана — 1000 < ННІ < 2000;

• коефіцієнт ринкової концентрації — 45 < CR(3)< 70;
• індекс Лернера — ІЛ > 0.

Олігополія — найбільш поширена структура ринку і на відміну від достатньо окреслених ринкових структур, що були наведені раніше, охоплює різноманітні типи ринкової ситуації. Спрощена модель олігополії залежно від структур­них показників ринку може бути визначена як «групова монополія», або обмежена конкуренція. Ринок, що дослі­джується, може бути віднесений до типу ринку «олігопо­лія» , якщо за результатами дослідження визначено існуван­ня на цьому ринку невеликої кількості взаємозалежних значних суб´єктів господарювання.

Прикладом олігополістичного ринку з груповою моно­полією в Україні може слугувати загальнодержавний ри­нок бензину і дизельного палива, на якому три крупні ком панії — ВАТ «Укртатнафта», ТОВ «Лінос» і ВАТ «Лукойл — Одеський НПЗ» займали монопольне становище з часткою 66% по моторних бензинах і 51% — по дизельному паливу в 2004 р.

Для визначення типу олігополії використовуються роз­рахунки індексу Лінда. Так, коли 6—7 суб´єктів господа­рювання охоплюють 70—80 відсотків ринку, ми маємо «роз­пливчату олігополію»; коли на ринку панують 2—3 суб´єкти господарювання — це «жорстка олігополія».

Значення показників концентрації для цих випадків складає: індекс ринкової концентрації Герфіндаля— Гіршмана — 2000 < ННІ < 7000; коефіцієнт ринкової концен­трації — 70 < CR(C)< 100; індекс Лернера — ІЛ > 0; ступінь (рівень) монополізації ринку — MR = 35 — 100.

Ринок, на якому діє один продавець, а також існують непереборні бар´єри, належить до типу ринку абсолютної монополії. Різновидом такого ринку є ринок, на якому при­сутній суб´єкт господарювання, що займає монопольне ста­новище. В цьому випадку залежно від рівня ринкової вла­ди, існування прямої конкуренції з боку периферійних суб´єктів ринку, значення показників концентрації знахо­диться в межах індексу ринкової концентрації Герфінда­ля—Гіршмана — 7000 < ННІ < 10 000; коефіцієнт ринкової концентрації — CR(1) = 100; індекс Лернера — ІЛ > 0.

Дослідження конкретних товарних ринків і правильні висновки про тип ринку дозволяють здійснювати ефектив­ний контроль за станом конкуренції на ринку, своєчасно попереджати монополізацію і припиняти порушення кон­курентного законодавства.