Наступним за визначенням монопольного становища суб´єктів господарювання на ринку є дослідження ринко­вої структури, виділення різних типів (моделей) ринку за­лежно від ринкової поведінки підприємств, формування ринкових цін, об´єктів збуту, попиту і пропозицій на това­ри тієї або іншої якості.

Ринкова структура включає також внутрішні зв´язки між частинами єдиного цілого — ринку: відносини про­давців і покупців один з одним і між собою, відносини по­тенційних продавців з потенційними покупцями і конкурентами.

Економічна теорія виділяє чотири типу ринку: доскона­ла конкуренція, монополістична конкуренція, олігополія і монополія (таблиця 3.2).

Досконала конкуренція — форма організації ринку, яка передбачає конкуренцію великої кількості продавців і по­купців і при цьому змагання між суб´єктами господарюван­ня з метою отримання завдяки власним досягненням пере­ваг над іншими суб´єктами господарювання відбувається так, що споживачі мають можливість вибирати між продав­цями, а окремий суб´єкт господарювання не може визнача­ти умови обороту товарів на ринку.

Обсяги ринку в порівнянні з пропозицією і попитом окре­мих продавців настільки значні, що вплинути на умови обо­роту товару, в тому числі і на ціну, не може ніхто з суб´єктів ринку. Суб´єкти ринку численні, незалежні і кожний з них займає незначну частку. Бар´єри входу на ринок і виходу з ринку відсутні. У цих умовах один суб´єкт господарювання на ринку не має ринкової влади і продає (купує) продукцію за ціною, що склалася на ринку і не залежить від нього.

Монополія — така форма організації ринку, коли існує єдиний продавець певного товару. Пропозиції підприєм­ства, що займає монопольне становище, протистоїть на рин­ку сукупний попит усіх покупців товару в межах географіч­них і товарних меж відповідного ринку (світових, націо­нальних, регіональних). Якщо в умовах вільної конкуренції будь-який продавець міг продати певну кількість товару за не залежною від нього ринковою ціною, то монопольне підприємство регулює як обсяг продукції, що продається, так і її ціну. Володіючи абсолютною ринковою владою, воно може варіювати обсяг продукції, що випускається ним, її ціну, якість та інші істотні умови обороту.

Підприємство може випускати як один вид продукції, так і багато її видів, але у будь-якому випадку воно вважатиметься таким, що займає монопольне становище тільки по тому виду товарної продукції, в якого повністю відсутні виробники-конкуренти.

ТИПИ РИНКІВ ТА ЇХ ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ

Одна з причин появи й існування монополії полягає в співвідношенні між розмірами ринку (попитом, що пред´яв­ляється) і кількістю підприємств, які здатні виробляти од­норідну продукцію для його задоволення, — одне або де­кілька. Іншими причинами існування монополії можуть бути природні (єдине джерело сировини), технологічні (ек­сплуатація винаходу без передачі прав на його використан­ня), адміністративні та ін.

Монополія можлива лише тоді, коли вхід на ринок іншим підприємствам уявляється невигідним або немож­ливим. Якщо на ринок входять інші підприємства, то мо­нополія зникає. Отже, наявність бар´єрів вступу на ринок є обов´язковою умовою виникнення і існування монополії.

Природі монополій властиве прагнення використовува­ти свою ринкову владу на збиток споживачам і потенцій­ним конкурентам. Отже, тільки зменшуючи число ринків з монопольною структурою і скорочуючи число підприємств з монопольним становищем, можна послабити до розумних меж їх негативний вплив на ринки. У разі зворотної ситу­ації, коли не продавець, а покупець займає монопольне ста­новище і йому протистоїть безліч продавців, має місце монопсонія, але і тоді основні характеристики ринку повто­рюють риси монопольного типу.

Олігополія — це така організація ринку, коли на ньому представлено невелике число порівняльно крупних підприємств-продавців однорідної або такої, що трохи роз­різняється, продукції. Нечисленним продавцям на цьому ринку протистоїть значна кількість покупців.

Відмінна риса олігополії — велика різноманітність у поведінці продавців: від гострого суперництва до змови. Підприємство, що діє на олігопольному ринку, вимушене зважати на те, що вибране ним співвідношення між ціною і кількістю продукції, яку воно може за цією ціною продати, залежить від поведінки його конкурентів, а їх стратегія є наслідком прийнятого ним рішення.

Незважаючи на володіння деякою ринковою владою олігопольне підприємство не може встановлювати ціну так

само просто, як монопольне. Поведінку учасників олігопольного ринку можна порівняти з грою в шахи, де за кож­ним ходом одного гравця слідує у відповідь хід суперника, так що результат гри зрештою не відомий.

Оскільки реакція конкуруючих суб´єктів ринку на по­ведінку один одного може бути різною, універсальною, ди­намічно стійкої моделі олігопольного ринку не існує, що веде до неоднозначності його основних характеристик: про­дукція цього ринку може бути однорідною (стандартизова­ною) і відносно диференційованою, можливість вступу на ринок може варіюватися від майже вільної до жорстко об­меженої.

Монополістична конкуренція. Назва і модель даного типу ринку виникли після виходу в 1927 р. однойменної кни­ги Е. Чемберлина. Проте з часом сам автор, що розглядав олігополію і монополістичну конкуренцію як два різних типу ринку, дійшов висновку, що всі типи ринків, що перебува­ють між досконалою конкуренцією і монополією, містять елементи того й іншого, і тому можуть бути об´єднані в ши­рокий клас ринків монополістичної конкуренції.

Основною рисою ринку монополістичної конкуренції є диференціація продукції. Суб´єкти ринку, як і при доско­налій конкуренції, численні, де кожний з них займає на ринку незначну частку, проте вони володіють деякою рин­ковою владою завдяки диференціації продукції і сегмен­тації відповідного товарного ринку.

Монополістичну конкуренцію зближують із досконалою такі риси, як безліч продавців і покупців, значна свобода входу на ринок, а відрізняє неоднорідність, диференційо­ваність продукції. Ця неоднорідність така ж сильна, як і однорідність при досконалій конкуренції. Продукція харак­теризується широким асортиментом товарів, характером дизайну, якістю упаковки. Все це різноманіття розрізняєть­ся у підсумку товарними знаками.

На відміну від олігополістічного ринку підприємства на ринку монополістичної конкуренції не є взаємозалежними, якщо їх частки на ринку порівнянні за розміром. їх поведі­нка на ринку ближче до поведінки цілком конкурентних підприємств, чим до поведінки олігопольного типу. Персо ніфікованість продукції дає право підприємствам на таких ринках використовувати певний ступінь ринкової влади при призначенні цін.

Існує й інша модель монополістичної конкуренції, коли на ринку присутні одно—два підприємства, що займають домінуюче становище, і значна кількість невеликих за рин­ковою часткою підприємств — аутсайдерів. У цьому випад­ку для системи відносин «домінуюче підприємство — аут­сайдери» буде характерна модель, що наближається до мо­нопольного ринку, а для конкуренції аутсайдерів між собою — модель досконалої конкуренції або перший вид монополі­стичної конкуренції. Останнє значною мірою залежить від характеру продукції — ступеня її стандартизованості або, навпаки, такої можливості.

Попит на товари підприємства на ринку монополістич­ної конкуренції такого виду не є абсолютно еластичним, оскільки покупці, що прихильні до певної марки, придбаватимуть товар, навіть якщо його ціна дещо вища, ніж у аналогів. Таким чином, вельми істотним детермінантом ринкової влади в умовах монополістичної конкуренції слу­гує не цінова політика інших продавців, а ступінь прихиль­ності покупців до конкретної марки товару. Індикатором ринкової влади служить цінова еластичність попиту на то­вар підприємства.

Отже, на ринках монополістичної конкуренції саме інди­відуальність споживчих властивостей на погляд покупців — основний чинник конкурентоспроможності товару. Цінова конкуренція відходить на другий план, поступаючись пер­шим місцем неціновій конкуренції, що використовує такі інструменти, як реклама, конкуренція сервісу і асортимен­ту, гарантійне і післягарантійне обслуговування.

Вивчення типів ринків має велике значення не тільки для визначення стану ринкової економіки, але і для вироб­лення правильної стратегії розвитку конкуренції, проведен­ня ефективної антимонопольної політики.

У 2004 р. АМКУ із залученням фахівців Державного комітету статистики і провідних науковців був проведений аналіз державних статистичних даних про результати діяльності суб´єктів господарювання, опитувань підприємців і на його основі здійснена оцінка передумов конкуренції, яка склалася в Україні на початку 2000-х років. У національній економіці можна виділити три гру­пи товарних ринків, будь-якій з них внаслідок структурних внутрішніх особливостей властиві умови конкуренції. Пер­ша група — ринки з конкурентною структурою. На ринках другої групи — олігополістичних ринках, як правило, існує конкуренція, проте вона може бути істотно обмежена внас­лідок змови або паралельної поведінки суб´єктів господа­рювання. Третю групу складають ринки з ознаками моно­полізації або індивідуального домінування.

Проведений АМКУ аналіз дозволив оцінити частки суб´єктів господарювання, які діють на ринках будь-якої з вказаних груп, в загальному обсязі виробництва продукції (робіт, послуг) за 2000—2003 роки (див. таблицю 3.3). їх співвідношення свідчить про стабільний розвиток сприятли­вих для конкуренції структурних передумов.

Таблиця 3.3

ЧАСТКИ СУБ´ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ, ЯКІ ДІЮТЬ НА РІЗНИХ ТИПАХ РИНКІВ

Отже, на початку 2000-х років в Україні відбулися в цілому позитивні зміни в структурі товарних ринків. Ці висновки підтверджуються результатами опитувань керів­ників підприємств, проведених в 1999 і 2004 роках: якщо в 1999 р. 40 % опитаних вказали, що відчувають значну кон­куренцію на ринку, то в 2004 р. таку оцінку стану конку­ренції дали 47 % з них, при цьому 56 % опитаних оцінили рівень внутрішньої конкуренції (конкуренція між вітчиз­няними товаровиробниками) як високий. Разом з тим ви­магає особливої уваги ситуація на олігополістичних ринках, на яких створюється значна частина національного багат­ства. Структура цих ринків, з одного боку, створює можли­вості для підвищення темпів технічного прогресу внаслідок об´єднання впливу конкуренції з позитивними наслідками концентрації виробництва, але, з іншого боку, забезпечує в цілому меншу ефективність розподілу ресурсів, чим висококонкурентні ринки, і створює підвищений ризик анти-конкурентних узгоджених дій.

Аналіз структурних передумов конкуренції в регіональ­ному розрізі дозволяє виділити три групи регіонів.

У першій, до якої належать чотири області і місто Київ, підприємствами, що діють на регіональних ринках з кон­курентною структурою, створюється більше 2/3 продукції, робіт і послуг (таблиця 3.4)

 Таблиця 3.4

РЕГІОНИ З НАЙСПРИЯТЛИВІШИМИ СТРУКТУРНИМИ ПЕРЕДУМОВАМИ КОНКУРЕНЦІЇ

До другої групи належать 15 областей і Автономна Рес­публіка Крим, де суб´єктами господарювання, які діють за відсутності структурних передумов до обмеження конку­ренції, створюється від 1/2 до 2/3 продукції, робіт, послуг, які реалізуються на регіональних ринках (таблиця 3.5).

Таблиця 3.5

 РЕГІОНИ З ПОМІРНО СПРИЯТЛИВИМИ СТРУКТУРНИМИ ПЕРЕДУМОВАМИ КОНКУРЕНЦІЇ

До третьої групи належать п´ять областей, в яких більше половини продукції, товарів, послуг, які реалізуються на регіональних ринках, створюються за наявності структур­них передумов обмеження конкуренції (таблиця 3.6).

Таблиця 3.6

РЕГІОНИ З НАЙМЕНШ СПРИЯТЛИВИМИ СТРУКТУРНИМИ ПЕРЕДУМОВАМИ КОНКУРЕНЦІЇ