пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Лучшее предложение - суперцена вышиванка мужская с доставкой по Киеву и Украине.
Культурологія: українська та зарубіжна культура

Ткацтво, килимарство та вишивка


На Русі був дуже розвинений ткацький промисел, передусім — виробництво з льону й конопель. Було багато й привозної матерії, головним чином з Візантії — полотняні, вовняні й шовкові ("наволока", "оловир"), а також візерунчасті з протканими золотими та срібними нитками ("дібаджа"). Як свідчать знахідки незначних решток матерій у могилах на Чернігівщині, Київщині й Полтавщині, матерії старокняжої доби мали, окрім дрібних рослинних і геометричних орнаментів, переважно великі кола, в яких зображувались різні знаки й тваринні мотиви (зірки, хрести, грифи, леви, птахи). Тоді ж приходили до нас і матерії західноєвропейських держав, в основному з Франції. Місцеве ткацьке виробництво на Русі було відоме ще з домонгольських часів. Були створені не лише ткацькі верстати, а й цехи, які вже знали спеціалізацію, тобто ткали килими, сукна, рушники, гафти (гаптування), араси.

Найстаріша літописна згадка про килими на Русі походить з 997 р. Це опис смерті й похорону деревлянського князя Олега в Овручі, де говориться: "положиша його на коврі". Також і далі згадується про звичай класти пораненого або мертвого князя "на коврі"; в 1015 р. У нього загорнули тіло св. Володимира, в 1097 р. — князя Василька у Звенигороді біля Києва. На з´їзді князів у Вітичеві 1100 р. Володимир Мономах сказав до князя Давида Ігоровича: "да се єси пришел і сідиш с своєю братьєю на єдиному коврі". У цих літописних текстах немає ані опису "коврів", ні згадки про їх походження (чи це був місцевий виріб, чи імпортовані товари), зате ці дані стверджують, що "коври" належали до предметів ужитку князівського двору, були атрибутом похоронного ритуалу, їх використовували для відпочинку. Не виключено, що це слово тоді могло й не означати "килим", а можливо — "підстилку" або ж навіть "постіль".

Можна пов´язувати початки килимарства на Русі з тривалим перебуванням тут кочових народів (печеніги, половці, тюрки, берендії, чорні клобуки), що як пастуші племена вівчарювали і, ймовірно, виробляли з вовни тканини, але ці впливи не доведені. А історичні джерела стверджують довіз до Києва тканин (наволок) і шовкових матерій з Візантії, зі Сходу, але вже тоді на Русі міг витворитися й власний килимарський досвід.

Вибійки — окрема галузь виробництва тканин (нейстра, мальованки, димки) — відбивання, чи точніше, відтискування на білому полотні орнаменту за допомогою дерев´яних кліше плоскої або вальцевої форми. Дуже поширений був на Русі цей промисел. На вальцях, подібних до кухонного валка, вирізували (різьбили) орнамент, далі весь валець намащували відповідно олійною фарбою й качали по полотні, де відбивався рисунок. У народному побуті вибійки уживалися переважно для декорування хати: на наволоки подушок і перин, накривки, фіранки, фартушки й чоловічі штани. Вибійки були поширені по всій Русі. Були вони геометризовані, на зразок візантійського орнаменту, і рослинні, у формі дрібних квіточок, листків у сполуці з дрібними геометричними елементами, як зірочки, кола, крапки, трикутники.

З інших різновидів народного ткацтва поширеними на Русі були полотняні скатертини, обруси, верети, рядна, частини жіночого одягу: запаски, крайки, перемітки, плахти, а також рушники, паси, наліжники, наволочки, доріжки, коци (грубе вовняне однотонне вкривало з насічками, або ж ворсовий пристрижений однобічний килим).

Відомі на Русі з давніх-давен і вишивки. На мініатюрі в "Ізборнику Святослава" (XI ст.), де зображені знаки зодіаку, одна жіноча постать має виразну вишивку на рукаві сорочки. На фресках Софії Київської бачимо і постаті чоловіків і жінок в одязі з вишивками по краях рукавів і на наплічниках. У літописі під 1216 р. є згадка про вишиті наплічники військових людей. Княгиня Ганка в часи Володимира Мономаха керувала майстернею шитва. Князь Ярослав Всеволодович наказав своїм дружинникам перед Липовецькою битвою вбивати полонених, хоч би вони мали навіть золотом вишиті наплічники. Вишивалося й різноманітне церковне начиння: ризи, корогви, покривала, плащаниці; вишивався пишний княжий одяг. Вишивання виконувалося шовком, золотом і сріблом. Привертає увагу відсутність геометричних форм при використанні багатого рослинного орнаменту. Через металеву нитку не можна було нюансувати візерунок, і подібний мотив у шовку або навіть у заполочі був багатший. Осередками церковного вишивкарства були монастирі Києва, Чернігова, Львова та інших міст.

Театральне мистецтво. Театр як синкретичне мистецтво в своїх витоках сягає фольклору, і тому початків театру на Русі треба шукати в первісному, танково-музичному, поетичному мистецтві. Найстарішими елементами театру є міміка й танок, до якого долучається третя прикмета — малювання тіла, тобто перевдягання, що згодом перетворилося на костюмологію і характеризацію.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Культурологія
Культурологія: теорія та історія культури
Історія світової і вітчизняної культури
Культурологія
Основи наукових досліджень
Культурологія: українська та зарубіжна культура
Основи наукових досліджень