Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Інвестознавство

8.2. Планування інвестиційної програми


Умови господарювання підприємств, що склалися в Україні у процесі становлення ринкової економіки, висувають жорсткі вимоги до підвищення ефективності використання усіх видів ресурсів, зниження витрат на виробництво, освоєння нової техніки і технологій, підвищення якості й конкурентоспроможності виготовлюваної продукції. Проте багато суб´єктів господарської діяльності не можуть виконати зазначених вимог у зв´язку з використанням фізично зношених і морально застарілих основних фондів, енерго- і матеріаломістких виробничих процесів. Нині ступінь фізичного і морального зношення основних виробничих фондів у промисловості в середньому сягає 60-80%, коефіцієнт їхнього відновлення за останні 5 років не піднімався вище за 7,5%.

Такий стан основних фондів потребує негайної активізації відтворювальних процесів із метою збільшення пропускної спроможності устаткування, ліквідації диспропорцій і поліпшення матеріальної бази виробництва, підвищення рівня НТП, забезпечення конкурентоспроможності продукції. Це, у свою чергу, потребує інвестицій, яких, на жаль, немає ні у самих підприємств, ні на ринку капіталу.

Така невідповідність потреб і можливостей зумовила проведення теоретичних досліджень щодо вибору найефективніших напрямів капіталовкладень, оцінки ефективності інвестицій. Проте значна їх частина як об´єкт дослідження розглядає окремі інвестиційні проекти, переважно альтернативні.

Однак упровадження одиничних елементів основних фондів не поліпшить нинішньої ситуації. Необхідно здійснювати одночасне введення в експлуатацію сукупності машин і механізмів, тобто йдеться не про одноразову дію для реалізації окремого інвестиційного проекту, а про комплекс однорідних дій, або програму. Загалом програма являє собою план дій, робіт. Програма підприємства, яка передбачає одночасне здійснення капіталовкладень у декілька об´єктів, є інвестиційною програмою.

Слід зазначити, що дехто з економістів приділяв певну увагу питанням формування інвестиційної програми, але при цьому найчастіше спрощували аспекти фінансового забезпечення і не враховували широких можливостей, пов´язаних із багатоваріантністю фінансових умов і перспектив. Проте основною умовою складання програми капіталовкладень є фінансове забезпечення і зокрема вибір оптимальних джерел фінансування залежно від терміну використання, умов погашення й нарахування процентів, якщо йдеться про позикові кошти.

На жаль, розв´язання цієї проблеми здійснюється ізольовано від оптимізації напрямів інвестування капіталу. Така ізоляція призводить до того, що окремо формується інвестиційна програма, котра являє собою ряд інвестиційних проектів, обраних відповідно до критеріїв їхньої ефективності, і фінансова програма як сукупність передбачених джерел фінансування. Тобто не повністю використовуються об´єднані можливості й результати діяльності підприємства у напрямі вкладення капіталу й перспектив фінансування. Незабезпечення одного із принципів планування - комплексності - може спричинити втрату можливостей, недоотримання прибутку і, як наслідок, зниження ефективності діяльності підприємства.

З огляду на те, що між інвестиційною і фінансовою сферами діяльності підприємства існує тісний взаємозв´язок, вигідність залучення фінансових ресурсів залежить від використаних інвестиційних можливостей і відповідних витрат і доходів. Особливо це актуально нині за умов браку або повної відсутності власних коштів у більшості промислових підприємств і необхідності оцінювати можливості залучення позикових джерел фінансування. Тому синхронне планування інвестиційної та фінансової діяльності дасть змогу формувати оптимальну інвестиційно-фінансову програму, враховувати специфіку джерел фінансування і напрямів здійснення капіталовкладень, що сприятиме недопущенню помилок при прогнозних розрахунках і одержанню ефективного кінцевого результату.

Оптимальна інвестиційно-фінансова програма повинна забезпечити не лише урівноваженість попиту і пропозиції капіталу (коли, з одного боку, фінансуються найвигідніші інвестиційні проекти, з другого - залучаються грошові ресурси у необхідному обсязі з мінімальними витратами, пов´язаними з їхнім використанням), а й максимальну вигідність використання вкладень коштів. Отже, виникає необхідність у формуванні дійового інструменту, здатного забезпечити узгодження інвестиційного та фінансового аспектів діяльності підприємства.

Розглядаючи питання формування інвестиційно-фінансової програми насамперед зазначимо, що в економічній теорії відсутня єдина характеристика понять інвестування і фінансування, найчастіше ці терміни ототожнюються. Проте необхідність створення дійових інструментів формування інвестиційно-фінансової програми потребує їх чіткого розмежування. Так, під інвестуванням треба розуміти безпосереднє вкладення коштів за обраними напрямами. Фінансовий аспект діяльності підприємства містить питання фінансового забезпечення планованих капіталовкладень. Це різні напрями діяльності підприємства, але водночас вони тісно взаємопов´язані. Тому з метою підвищення ефективності діяльності підприємства при формуванні інвестиційно-фінансової програми необхідно забезпечити синхронізацію їхнього планування.

Крім того, промислові підприємства, здійснюючи стратегічне планування капіталовкладень, прагнуть отримати максимальний прибуток, щоб використати його на розширення виробництва й інші цілі. Тому при формуванні інвестиційно-фінансової програми підприємства можна орієнтуватися на максимізацію рівня щорічного використання коштів при заданій величині кінцевої вартості капіталу.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Інвестознавство
Муніципальні інвестиції та кредити
Бюджетна система України
Гроші та кредит