Механізм державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні зумовлений законом України «Про інвестиційну діяльність».

Державне регулювання інвестиційної діяльності визначають: показники економічного і соціального розвитку України; національні та регіональні програми розвитку національного виробництва; державні і місцеві бюджети, передбачені в них обсяги державного фінансування інвестиційної діяльності.

Керують державними інвестиціями загальнодержавні та місцеві органи державної влади. На макрорівні проблеми регулювання інвестиційної діяльності та розвитку промислового комплексу вирішують Міністерство економіки України і Державний комітету справах будівництва, архітектури та житлової політики, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. У складі Мінекономіки є відділ будівельного комплексу та промисловості будівельних матеріалів, у названому комітеті функціонує управління з реалізації інвестиційних програм і державного замовлення.

Управління державними інвестиціями планує виконання конкретних дій щодо інвестування бюджетних і позабюджетних коштів. Основою для прийняття рішення про інвестування загальнодержавних бюджетних коштів є:

• прогнози економічного і соціального розвитку України;

• схеми розвитку і розміщення продуктивних сил;

• цільові науково-технічні і комплексні програми;

• техніко-економічні обгрунтування доцільності таких інвестицій.

Прийняття рішення про інвестиції з коштів бюджетних асигнувань потребує системного підходу до визначення пріоритетів. Сьогодні вибір пріоритетних напрямів інвестиційної діяльності в Україні пов´язаний з першочерговими завданнями стабілізації економіки, довготерміновими завданнями, спрямованими на її перебудову, та підвищення рівня життя населення.

Пріоритетність залежить від відповідних цільових комплексних, галузевих (міжгалузевих) і територіальних програм, за якими Мінекономіки України визначає найневідкладніші завдання.

Обсяги державних інвестицій коштів державного бюджету за поданням Уряду затверджує Верховна рада України в Державній програмі економічного і соціального розвитку.

Загальний обсяг бюджетних асигнувань спрямовують не лише на виконання цільових комплексних програм, а й на розвиток соціальної інфраструктури загальнодержавного значення з формуванням переліку цих об´єктів.

Для пріоритетних об´єктів інвестування у соціальній сфері передбачено дві форми інвестування - з коштів бюджетних асигнувань і з коштів державного кредиту.

Державний кредит відображає кредитні відносини з приводу акумуляції державою грошових коштів на основі повернення для фінансування державних витрат. Кредиторами виступають фізичні і юридичні особи, позичальником — держава в особі його органів (Міністерства фінансів, місцевих (муніципальних) органів влади). Для позичальника дана форма кредиту дозволяє мобілізувати додаткові грошові ресурси для покриття бюджетного дефіциту без використання для цих цілей паперово-грошової емісії, для неінфляційного кредитно-грошового обігу шляхом операцій на відкритому ринку, формування фінансового ринку. В умовах розвитку інфляційного процесу державні позики в населення тимчасово зменшують його платоспроможний попит. З обігу вилучається надмірна грошова маса, тобто відбувається відвернення засобів з грошового обороту на наперед обумовлений термін. Надмірне збільшення державного боргу разом з тим може призвести до платежів за зобов´язаннями, сума яких складе величину більшу, ніж надходження від позик, що негативно позначиться на формуванні фінансів держави.

Місцеві органи влади здійснюють мобілізацію засобів на кредитній основі, які можуть використовуватися на впорядкування міських і сільських районів, будівництво, реконструкцію об´єктів охорони здоров´я, культурного, освітнього, житлово-побутового призначення та ін. В результаті скорочується попит вказаних органів на засоби з державного бюджету.

Грошові кошти, що поступають від випуску місцевих облігацій, звичайно зараховуються до позабюджетних фондів. Для реалізації, наприклад, якого-небудь проекту муніципальний орган може виділити частину засобів з місцевого бюджету, узяти банківський кредит (що не завжди є вигідним) або використати позабюджетні засоби, одержані від випуску місцевих облігацій.

Такі облігації вважаються надійними і ліквідними цінними паперами, їх надійність забезпечується двома способами: за допомогою загальної податкової потужності, а також доходами існуючих об´єктів або нерухомістю, що будується. Зважаючи на це процентні ставки по місцевих облігаціях є близькими до процентних ставок державних облігації.

Інвестори, які купують місцеві облігації, постачають муніципальним органам необхідні для реалізації проектів позикові засоби. Якби не ці надходження, то муніципальні органи були б вимушені використовувати частину засобів місцевих бюджетів, а такі кошти можуть бути одержані в результаті підвищення місцевих податків. Таким чином, випуск місцевих облігацій дозволяє вирішувати одночасно декілька задач; муніципальні органи одержують необхідні їм для реалізації проекту позикові грошові кошти; їм немає необхідності використовувати засоби місцевого бюджету, а значить і збільшувати місцеві податки; інвестори одержують у власність надійні і ліквідні цінні папери, що приносять певний дохід, місцеве населення одержує важливий для його існування об´єкт і користується його товарами, роботами або послугами.

Зважаючи на викладене вище, в більшості випадків доходи від місцевих облігацій не оподатковуються або оподатковуються по пільговій ставці. Вказана обставина робить місцеві облігації привабливими для крупних інституційних інвесторів, не дивлячись на низьку їх прибутковість.

Для кредиторів державний кредит — форма заощадження, інвестування засобів в цінні папери, приносячи додатковий дохід. Велика і гарантія виконання умов кредитної операції з боку держави. Ринок державних цінних паперів надає первинним інвесторам (кредиторам) низку унікальних можливостей, таких як гарантія повноти і своєчасності платежів; можливість одноразового розміщення практично необмежених сум грошових коштів; висока ліквідність; відносно висока прибутковість; наявність ефективної системи безготівкових розрахунків по паперах і ін.

Державний кредит ділиться на види, що відображають специфіку відносин і впливу низки факторів. Види державного кредиту визначаються:

• складом позичальників і кредиторів;

• конкретними причинами появи потреби держави в мобілізації засобів;

• місцем отримання кредиту;

• формою його оформлення;

• методами залучення грошових ресурсів і способами їх повернення;

• термінами погашення державою своїх зобов´язань;

• ступенем ризику кредитора і позичальника.

Залежно від характеристики позичальника державний кредит буває централізованим і децентралізованим. В першому випадку як позичальник виступає Кабінет Міністрів і його центральний фінансовий орган країни (Міністерство фінансів), в другому - місцеві органи влади (Рада депутатів). Децентралізовані позики проводяться для часткового покриття витрат місцевого бюджету, а цільові позики для фінансування конкретних проектів, пов´язаних з соціально-економічним розвитком області, міста, району. Місцеві позики забезпечуються матеріальними, фінансовими і нематеріальними активами, що знаходяться в комунальній власності.

По місцю отримання кредиту, державний кредит підрозділяється на внутрішні і зовнішні позики. В Україні казначейські зобов´язання є короткостроковими, якщо вони випущені з терміном погашення до 1 року, середньостроковими - від 1 до 5 років, довгостроковими - від 5 до 10 років. У кожному конкретному випадку обговорюються умови, форми і терміни державного кредиту.

Залежно від форми і порядку оформлення кредитних відносин розрізняють: державні облігаційні і безоблігаційні позики. Випуск різного роду казначейських зобов´язань, векселів, кредитування центральним банком державного бюджету (якщо це дозволено законом; у ряді країн, наприклад в Данії, закон взагалі забороняє державі брати які-небудь кредити в національному банку) — це приклади безоблігаційних позик.

Облігація - цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджуючи зобов´язання юридичної особи, що її випустив, відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ній термін, із сплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачене умовами випуску).

Переважно випускаються облігації внутрішніх, державних і місцевих позик. Вони можуть бути як іменними, так і на пред´явника, процентними і безпроцентними (цільовими), виграшними, вільно звертаються або з обмеженим кругом обігу, ощадними, казначейськими. Випуск облігацій може передбачати добровільне розміщення серед юридичних і фізичних осіб, а також обов´язкову покупку їх юридичними особами.

Казначейські зобов´язання держави - вид цінних паперів, що засвідчують внесення їх утримувачами грошових коштів в бюджет і дають право на отримання фіксованого доходу протягом терміну володіння ними. Розміщуються на добровільній основі серед юридичних і фізичних осіб.

Цінні папери держави діляться на дві групи: папери, які можуть обертатися на вторинному ринку; папери, що не поступають на вторинний ринок. На вторинний ринок можуть поступати: казначейські зобов´язання (векселі), облігації. Не обертаються на вторинному ринку облігації (або інший вид цінних паперів), що оформляють зовнішній борг; а також звично, облігації місцевих органів влади.

Продаж цінних паперів Кабінету Міністрів можуть здійснювати уповноважені банки. Проведення операцій з державними цінними паперами на відкритому ринку здійснює Національний банк.

При придбанні цінного паперу уряду значення має дохід від нього, який залежить від виду цінного паперу, його номінальної величини, терміну, умов випуску, ступеня ризику, темпів інфляції. Основна невизначеність виходить з можливості зміни очікуваних темпів інфляції. Якщо темпи інфляції підвищуються, то кредитори зазнають збитків, а позичальник одержує прибуток.

Для кредитора (юридичних і фізичних осіб) при придбанні цінних паперів урядів є і інші ризики, наприклад, кредитний, ринковий, процентний.

Кредитний ризик, властивий цінним паперам, пов´язаний з вірогідністю того, що фінансові можливості емітента (держави) зменшаться, так що він виявиться не в змозі виконати свої фінансові зобов´язання. Кредитний ризик, пов´язаний із зобов´язаннями держави, витікає з особливостей боржника або емітента, з характеру економічних об´єктів, на яких знаходяться зобов´язання, із здатності стягувати податки і одержувати позики.

Ринковий ризик виникає у зв´язку з непередбаченими змінами на ринку цінних паперів або в економіці в результаті яких привабливість урядових цінних паперів як об´єкт вкладень (інвестицій) може бути частково втрачена, так що їх продаж стане можливим лише із знижкою або певною мірою в примусовому порядку.

Процентний ризик — це ризик зміни процентних ставок і пов´язаний з цим ризик зниження їх ринкової ціни. Причини цього — фіксація відсотка по облігаціях в договірному порядку у момент їх випуску і відносна свобода коливань ринкових ставок вгору і вниз.

У процесі інвестицій в цінні папери слід дотримуватися правила диверсифікації вкладень, тобто зниження ризику серйозних втрат. Цього можна добитися при розподілі вкладень між безліччю різних цінних паперів. Вкладення доцільно обмежувати по видах цінних паперів, галузях економіки, регіонах, терміни погашення за борговими зобов´язаннями,

Україна як суверенна держава також використовує позики, як короткострокові, так і середньострокові (облігаційні позики).

Випуск облігацій державної внутрішньої позики (ОДВП) здійснюється з метою залучення тимчасово вільних засобів юридичних і фізичних осіб, у тому числі іноземних, для відшкодування дефіциту державного бюджету.

Окрім фінансування бюджетних потреб, іншою важливою метою випуску державних облігації є збільшення притоку іноземної валюти. Це сприяє зміцненню національної грошової одиниці, коли скоро мобілізовану таким чином інвалюту можна використовувати в експортно-імпортних розрахунках. Необхідно відзначити, що держава не завжди повинна випускати в цих цілях облігації зовнішньої позики або облігації в іноземній валюті. В розвинених країнах воно впливає на приток валюти шляхом встановлення певного відсотка на свої облігації, деноміновані в національній валюті. Якщо процентна ставка державних облігацій вища за ставку по аналогічних цінних паперах інших країн, то іноземні інвестори можуть віддати перевагу першим, оскільки дохід від них вищий. Для придбання таких облігацій іноземні інвестори вимушені придбавати національну валюту країни, в якій випускаються привабливі облігації, і розплачуватися нею за ці облігації. Збільшення продажу національної валюти означає, що попит на цю валюту зріс і, отже, підвищується ціна на неї. В цьому випадку говорять, що курс даної національної валюти підвищується.

Нарешті, третьою важливою метою випуску державних облігацій є надання стримуючого впливу на інфляцію. В цьому випадку грошові кошти, одержані від випуску державних облігацій тимчасово вилучаються «з обороту», тобто, «дотримуються». Якщо в обороті знаходиться дуже велика кількість грошових коштів, то вони підвищують можливості покупців по витрачанню грошей на придбання товарів і послуг, тобто відбувається збільшення попиту. Останнє викликає підвищення цін на товари і послуги, тобто збільшується інфляція. Для того, щоб не давати купівельному попиту рости швидкими темпами, необхідно зменшити кількість грошей, які можуть бути витрачені на придбання товарів і послуг. Зробити це можна шляхом створення стимулів до того, щоб збереження грошей і отримання доходів від нього було більш вигідним, ніж витрачання їх на придбання товарів. Саме це і досягається до певної міри за допомогою випусків державних облігацій.

Вказані вище цілі можуть бути досягнуті за умови, що державні облігації здатні задовольняти низки вимог, зокрема, вимоги надійності, визначеності і ліквідності. Державні облігації, як правило, задовольняють вказані вище вимоги. Вони вважаються найнадійнішим видом паперів, оскільки передбачається, що держава гарантує виконання своїх обов´язків по випущених їм облігаціях «всією своєю потужністю». В розвинених країнах вкладення засобів в державні облігації розглядається як відносно безризикове вкладення. Вказаним облігаціям також властивий високий ступінь визначеності. Тобто інвестори знають, що вони мають справу з державою, що державне управління є в більшій мірі стабільним і послідовним, і що виникнення несподіванок, які б істотно погіршили положення інвесторів, виключаються.

Зважаючи на надійність і визначеність, державні облігації володіють також ліквідністю. Їх легко можна продати і купити у разі потреби, вони без яких-небудь обмежень приймаються як засіб розрахунку або забезпечення зобов´язань.

Володіючи такими характеристиками, державні облігації, природно, представляють найбільший інтерес для крупних інституційних інвесторів - комерційних і ощадних банків, фінансових компаній, страхових компаній, пенсійних фондів, інвестиційних фондів і компаній. Вказані інвестори розпоряджаються великими грошовими коштами і тому зацікавлені вкладати їх в надійні, визначені і ліквідні цінні папери.

Разом з тим, зважаючи на наявність знову-таки згаданих вище характеристик, державні облігації є якнайменше прибутковими. Процентні ставки по державних облігаціях є найнижчими серед всіх боргових цінних паперів. Проте в певному значенні і ця обставина має свою перевагу, коли вся решта боргових цінних паперів володіє більшою мірою ризикованості, меншою мірою визначеності і можуть бути більш-менш ліквідними, то встановлення відсотків до них здійснюється на основі порівняння відмінностей по вказаних вище критеріях між інституційними борговими цінними паперами і державними облігаціями, що випускаються на цей же термін. Таким чином, процентна ставка по державних облігаціях виконує окрім іншого, також функцію загальноринкового показника, на основі якого визначаються процентні ставки інших боргових цінних паперів, ким би вони не випускалися вданій країні.

Процентні ставки по облігаціях інших емітентів знаходяться в прямій залежності від процентних ставок по державних облігаціях.

Облігації випускаються за рішенням Кабінету Міністрів України Міністерством фінансів, є державними цінними паперами і розміщуються серед інвесторів на добровільній основі. Емісія облігацій здійснюється у вигляді записів по рахунках регулярно з термінами їх обігу від 1 до 12 місяців.

Первинне розміщення облігацій проводиться шляхом їх продаж на аукціоні інвесторам — учасникам аукціону. При первинному розміщенні облігації продаються на дисконтній основі (за вартістю нижче номінальною) за пропонованими на аукціоні цінами (ціна відсікання), але не нижче за ціни, встановлювані Міністерством фінансів в день проведення аукціону. Випуск облігацій вважається тим, що відбувся, якщо при первинному розміщенні продана певна частка від їх загальної кількості (наприклад, не менше 10 відсотків і т.д.). Первинні інвестори мають право у встановленому законодавством порядку продавати облігації на вторинному ринку цінних паперів через біржі.

Національний банк, як центральний депозитарій, за узгодженням з Міністерством фінансів може продавати на вторинному ринку цінних паперів облігації, нереалізовані при первинному розміщенні, протягом терміну їх обігу за цінами не нижче за ціни в день проведення аукціону. Уряд зобов´язав погасити облігації після закінчення терміну їх обігу.

Інвестори одержують дохід у вигляді різниці між цінами реалізації (погашення) і цінами придбання облігацій.

У обігу облігації можуть використовуватися первинними утримувачами при розрахунках за товари (роботи, послуги), а також виступати предметом заставних зобов´язань. Вичерпавши свої розрахункові функції після проходження встановленого числа передавальних підписів, облігації поступлять у вільний обіг на ринок цінних паперів і можуть отримуватися юридичними особами України і інших держав. Фінансовий ринок дозволяє здійснювати трансформацію державних облігацій в грошові кошти і інші фінансові активи.

Погашення облігацій проводиться Національним банком за номінальною вартістю облігацій, збільшеної на суму процентної ставки, встановленої при випуску облігацій. Міністерство фінансів після закінчення терміну обігу облігацій виділяє необхідні кошти Національному банку.

Розвиток ринку державних цінних паперів переслідує мету - закріпити позитивні тенденції по стабілізації грошово-кредитних відносин; розширити безінфляційне покриття дефіциту державного бюджету за рахунок емісії високоліквідних цінних паперів; подальший розвиток вторинного ринку цінних паперів.

Операції на відкритому ринку з державними цінними паперами проводяться також і для управління ліквідністю банківської системи.

Державний кредит формує частину державного внутрішнього боргу. Значна частка державного боргу складається із зовнішніх позик, які пов´язані з розвитком міжнародного кредиту.

Соціальну сферу у містах і селищах міського типу передбачено розвивати коштом місцевих бюджетів відповідних Рад. Заходи, для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, фінансують з відрахувань підприємств і організацій.

Державне замовлення на виконання робіт у капітальному будівництві — одна з головних форм реалізації загальнодержавних інвестицій. Кабінет Міністрів України розміщує замовлення (контракт) на конкурсних засадах з урахуванням економічної вигідності.

Державні, міждержавні та регіональні інвестиційні проекти та програми, які підлягають обов´язковій державній експертизі. У разі потреби експертизу окремих інвестиційних проектів і програм можуть проводити експертні комісії, що створюються Верховною Радою України.

Державне регулювання інвестиційної діяльності забезпечують не тільки державне регулювання інвестиційної діяльності, забезпечують не тільки державне управління і державне фінансування інвестицій, а й такі важелі:

• система податків, податкових ставок;

• проведення кредитної та амортизаційної політики;

• надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництва;

• визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами;

• політика ціноутворення;

• проведення експертизи інвестиційних проектів тощо.

Систему регулювання умов інвестиційної діяльності коригують залежно від економічної політики держави у кожний конкретний період та залежно від ступеня інвестиційної активності суб´єктів господарювання тощо.

Особливо ефективним засобом акумулювання коштів для інвестицій є випуск цінних паперів.

Політику держави щодо механізмів здійснення інвестиційної діяльності, а також пріоритетних напрямів інвестицій називають інвестиційною політикою, це найважливіша складова економічної політики держави.

Особливість інвестиційної політики держави в Україні визначається ситуацією, яка склалася в інвестиційному комплексі та в інвестиційній діяльності. Їй властиві:

• надзвичайно низькі темпи оновлення виробничого апарату, 50-60%-не зношення;

• зниження інвестиційної активності суб´єктів;

• деформована структура економіки у бік гіпертрофії оборонної і видобувної промисловості, її витратний характер;

• хронічний дефіцит оборотних засобів підприємств за умов інфляції, через що виникає необхідність використання кредитних ресурсів;

• напруженість державного і місцевого бюджетів, внаслідок чого скорочуються можливості бюджетного фінансування інвестицій.

Інвестиційна політика України включає:

1. Збільшення частки інвестицій у технічне переозброєння і реконструкцію.

2. Переорієнтація інвестицій у пріоритетні галузі народного господарства з метою реалізації структурної перебудови економіки. Пріоритетними галузями, в які першочергово спрямовуватимуться централізовані інвестиції, є:

• технічне переозброєння і модернізація підприємств галузей АПК (харчової, м´ясно-молочної, рибної, мукомельної, комбікормової промисловості), лісової і деревообробної, легкої, медичної;

• структурна перебудова у машинобудівному і оборонному комплексі, їх конверсія у напрямі зростання виробництва товарів народного споживання, складно-побутової техніки, запасних частин для автомобілів, мотоциклів, механізмів для сільського господарства і садово-городнього інструменту;

• розвиток паливно-енергетичного комплексу України;

• підтримка охорони навколишнього природного середовища, спорудження природоохоронних об´єктів.

Пріоритети, звичайно, уточнюватимуться у міру змін, що відбуватимуться в економіці України, але вони матимуть соціальну орієнтацію.

3. Залучення іноземних інвестицій і кредитів. Для цього передбачається дозволити комерційним банкам проводити усі зовнішньоекономічні операції, створити пільгові умови для інвестиційних компаній та фондів.

Інвестиційна політика держави здійснюється через механізм державного регулювання.

Державне регулювання інвестиційної діяльності включає управління державними інвестиціями, а також регулювання умов такої діяльності і контроль за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками.

Управління державними інвестиціями здійснюється загальнодержавними та місцевими органами державної влади.

Управління державними інвестиціями включає планування, визначення умов і виконання конкретних дій щодо інвестування бюджетних і позабюджетних коштів. Основою для прийняття рішення про інвестування загальнодержавних бюджетних коштів є: прогнози економічного і соціального розвитку України; схеми розвитку і розміщення продуктивних сил; цільові науково-технічні і комплексні програми; техніко-економічні обгрунтування доцільності таких інвестицій.

Стратегія пріоритетів визначається на підставі відповідних цільових комплексних, галузевих (міжгалузевих) і територіальних програм. Це робиться у зв´язку з тим, що за умов скорочення бюджетних інвестицій держава не спроможна забезпечити розвиток усіх пріоритетних напрямів.

Для пріоритетних об´єктів інвестування у соціальній сфері передбачається дві форми інвестування — у вигляді: а) бюджетних асигнувань; б) державного кредиту.

Усі розрахунки по інвестиціях і розподіл асигнувань за напрямами і міністерствами, відомствами здійснюють при формуванні державного плану соціально-економічного розвитку України.

Система регулювання умов інвестиційної діяльності не є стабільною і коригується залежно від економічної політики держави у кожний конкретний період, ступеня інвестиційної активності суб´єктів господарювання тощо. Для активізації або стримування інвестиційного попиту держава може використовувати традиційні, відпрацьовані світовою практикою методи: фіскальну політику, стимулювання інвестицій, втручання в ринок цінних паперів.

За умов ринкової економіки і становлення механізму державного регулювання в індикативному плані розробляють держзамовлення на введення в дію виробничих потужностей, що фінансуються за рахунок держбюджету або увійшли до складу пріоритетних.

Показники введення в дію виробничих потужностей основних фондів і об´єктів характеризують кінцеві результати інвестиційної діяльності.