Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Економічна історія

Проблеми заборгованості


На шлях незалежності країни стали, не будучи обтяженими великими зовніш­німи боргами. До 70-х років вони залучали переважно кошти з офіційних джерел, у тому числі субсидії без повернення. У 70-ті роки заборгованість збільшилась майже на 700 млрд. дол. (у 1950 p. вона становила 2 млрд., у 1970 р. — 66 млрд. дол.), оскільки бага­то країн, що розвиваються, вийшли на світовий ринок позичко­вого капіталу.

Найбільше коштів у розрахунку на душу населення отриму­ють найбідніші країни Африки на південь від Сахари, оскільки основним критерієм при розподілі офіційної допомоги розвит­ку (ОДР) є рівень економічного розвитку країни-одержувача. На них припадає близько 1/10 населення країн, що розвиваються, і близько 1/3 загальної суми ОДР.

У 90-ті роки практикувались різні методи відстрочення і ча­сткового списання боргів. Так, у червні 1999 р. лідери провідних індустріальних країн домовились про списання половини зовніш­нього боргу (70 із 130 млрд. дол.) 30 найбідніших країн світу. Зростання зовнішнього боргу дещо уповільнилося. На початку XXI ст., за даними звітності дебіторів Світового банку (107 країн), зовнішня заборгованість країн, що розвиваються, становить більше 1,5 трлн. дол. Найбільший рівень заборгованості у країнах Азії — майже 600 млрд. дол. Лише незначній частині країн третього світу вдалося подолати кризу заборгованості. Для більшості вона залишається найгострішою проблемою. Наприкінці 90-х років найбільшим боржником була Бразилія (більш як 100 млрд. дол.). Дещо відстає від неї Мексика. Зовнішній борг Індії, Індонезії, Ар­гентини становить по 50—60 млрд. дол. За ними йдуть Нігерія, Філіппіни, Венесуела (по 30 млрд. дол.).

Найбільш активне формування багатосторонніх економіч­них об´єднань країн, що розвиваються, припадало в основному на кінець 50-х — початок 60-х років Міждержавні економічні зв´язки країн третього світу у 90-х роках за даними ЮНКТАД (Конференції ООН з торгівлі і розвитку) розвивались у межах 44 регіональних торговельно-економічних угруповань, 30 асоціа­цій виробників сировинних товарів, двох валютних союзів, во­сьми платіжних клірингових і п´яти кредитних угод. Частка інтегрованих угруповань у загальному товарообігу країн, що роз­виваються, зросла з 7 % у 1960 р. майже до 20 % у 90-х роках.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія