Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Економічна історія

Друга група


До неї входять 33 держави, дохід у яких на одного жителя у 1978 р. пере­вищив 415 дол. США: країни Південно-Західної, Південної і Південно-Східної Азії (Індія, Пакистан, Іран, Сирія, Ірак, Лівія та ін). Як і в інших країнах третього світу, після здобуття незалеж­ності перед ними у всій повноті стала проблема здобуття еконо­мічної самостійності.

Індія у 1948 р. отримала незалежність. На території колиш­ньої британської колонії утворилось дві держави — Індійський Союз і Пакистан.

З приходом до влади партії Індійський національний кон­грес у 1949 р. уряд країни взяв курс на створення змішаної еко­номіки. Державному сектору і плануванню відводилась важли­ва роль у розвитку країни зі збереженням приватного сектору.

Основну увагу уряд приділяв аграрним перетворенням. Був ліквідований створений ще в минулому столітті інститут посе­редників — заміндарів. Обмежувалось поміщицьке землеволо­діння. Держава надавала підтримку селянським господарствам, обмежувала лихварство. Розвивалася кооперація, втілювалися передові агротехнічні технології. Проте на плани модернізації економіки Індії негативно впливали високі темпи зростання населення, національно-релігійні суперечності, проблеми каст. Ра­зом з тим зелена революція дала країні змогу у 70-ті роки відмовитися від імпорту продовольчого зерна. Створений про­мисловий потенціал дав можливість у 1986 р. здійснити запуск власного супутника зв´язку на індійському ракетоносії.

За прикладом країн НІК у 80-ті роки Індія розпочала рин­кові реформи. Країна від імпортозамінної індустрії перейшла до розвитку експортних галузей добувної промисловості. Дер­жава стимулювала розвиток державного сектору в базових галу­зях, приватного підприємництва, залучення іноземного капіталу транснаціональних корпорацій у прогресивні галузі виробниц­тва. Однак вийти на намічені економічні рубежі Індії не вдалось. У період сьомого п´ятирічного плану (1985—1990) середнє зро­стання становило 3,5 % запланованого. Приблизно такі ж темпи розвитку народного господарства Індії характерні для 90-х років.

Пакистан має свої особливості (повна ісламізація), які ство­рили проблеми щодо демократизації країни. Але, як і Індія, він пішов єврокапіталістичним шляхом. За прикладом Індії було ліквідовано посередництво у земельних відносинах, у промисло­вості створено основи державного сектору, надається підтримка приватному підприємництву і зарубіжним інвестиціям. У країні, незважаючи на вжиті заходи, посилювався державний дефіцит, загострювалися проблеми платіжного балансу. Продовжувала відставати головна галузь країни — сільське господарство, де було зайнято майже 80 % населення. Відсутність новітніх агрономічних технологій робила галузь, як і економіку в цілому, залежною від кон´юнктури зовнішнього ринку основної експортної про­дукції країни — нафти.

Іран — країна, що встановила суверенітет ще у 1946 p., але розпочала реформи, покликані прискорити капіталістичний роз­виток країни та здійснити модернізацію форсованими темпами, лише у 60—70-ті роки. Найважливішою реформою, проведеною у 60-х роках, була аграрна. В її ході ставилося завдання ліквідації земельного голоду, обмеження великого землеволодіння, створення фермерсько-капіталістичних господарств шляхом викупу каз­ною значних земельних володінь і роздання їх селянам з умо­вою викупу на виплат. Проте стимулювання розвитку капіталіз­му на селі не змогло подолати існуючих пережитків і не дало позитивних результатів.

Політика модернізації економіки у 70-ті роки отримала на­зву білої революції. Вона включала реформи у галузі сільського господарства, промисловості, освіти і медицини. Здійснення інду­стріалізації спричинило збільшення темпів промислового вироб­ництва до 10—15 % у рік. Але ліквідація поміщицьких товар­них господарств призвела до падіння сільськогосподарського ви­робництва, масового безробіття. Виразником незадоволення ста­ло мусульманське духовенство, виступи якого проти реформ при­вели до перемоги наприкінці 70-х років ісламської революції (у 1979 р. в Іран повернувся шиїтський лідер Хомейні, шах зали­шив країну). Іран проголошено ісламською республікою і країна повернулася до норм шаріату. Іран і на початку XXI ст., незва­жаючи на смерть Хомейні, залишається ісламською республікою.

На Африканському континенті деколонізація тривала май­же всі післявоєнні роки. Спочатку незалежність здобули арабські країни Північної Африки. Частина з них (Марокко і Туніс) ста­більно дотримувались прозахідної орієнтації і курсу на модер­нізацію країни в руслі ринкової економіки. Алжир і Лівія нама­гались побудувати арабський соціалізм.

Серед арабських країн особливе місце займає Сирія, яка здо­була незалежність у 1946 р. Займаючи лише шосте місце за чи­сельністю населення і десяте за розмірами території серед цих держав, нині це одна з найбільш розвинутих країн арабського світу. У 1963—1965 pp. у Сирії здійснено такі соціально-еко­номічні перетворення: націоналізовано банки і страхові товари­ства, розпочато нову аграрну реформу, значно обмежено макси­мум земельних володінь, під контроль держави взято всі великі й частину середніх промислових підприємств. Державний сек­тор економіки поступово став займати провідні позиції у вироб­ництві, кредитно-фінансовій сфері й зовнішній торгівлі. Всі при­родні ресурси країни і власність зайнятих їх розробкою фінан­сових компаній (іноземних і місцевих) було націоналізовано. Сирія — перша країна арабського світу, яка взяла під контроль держави нафтові та інші природні багатства.

У 1966 р. на вимогу нового уряду країни іноземний нафто­вий консорціум "Ірак петроліум компані" збільшив платежі за транспортування іракської нафти до Середземного моря через територію Сирії. Проте на становище країни негативно вплину­ла Шестиденна війна з Ізраїлем у 1967 p., внаслідок якої Ізраїль анексував значні за площею території сусідніх країн — Єгипту, Сирії та Йорданії.

Новий етап соціально-економічних перетворень пов´яза­ний з іменем президента Хафеза Асада (з 1971 р.). У країні було створено високорозвинену текстильну, харчову, нафтодобувну, будівельну індустрію, сформувалися нові галузі промисловості (хімічна, гірничодобувна, цементна та ін.).

Згідно з четвертим п´ятирічним планом (1976—1980) по­чався прискорений промисловий розвиток країни — індустріа­лізація. За п´ять років у країні було збудовано більше 100 про­мислових об´єктів. Частка промисловості у ВНП (1985) уже ста­новила більше 30 %, а її продукція у всьому обсязі експортова­них товарів — 33 %. Сформувався промисловий робітничий клас.

Зміцнення промислового потенціалу країни продовжувалось і в роки п´ятої п´ятирічки (1981—1985). Швидкими темпами розвивався державний сектор, на частку якого припадало більше 80 % промислового виробництва і близько 90 % всього експорту та імпорту. Середньорічні темпи зростання ВНП першої полови­ни 80-х років становили більше 7 %. Залізниці й шосейні доро­ги, сотні мостів, збудованих у ці роки, зв´язали всі райони країни в єдиний народногосподарський комплекс.

Важливу роль у сирійській економіці відігравало сільське господарство, на частку якого припадало близько 20 % ВНП Організація сільськогосподарських кооперативів стала важли­вою рисою аграрних перетворень у 80-ті роки. У Сирії в 1987 р. налічувалось уже 4156 кооперативів, більшість із них були по­стачально-збутовими. Але подальший розвиток довів їх неефек­тивність і тому вони були ліквідовані.

У створенні провідних галузей сирійської економіки та енер­гетичного комплексу країни важливу роль відіграло співробіт­ництво Сирії із СРСР. Після підписання першої економічної угоди у 1957 р. збудовано Євфратський гідровузол — гребля "Аль-Баас" із ГЕС, ряд промислових підприємств.

Проте в останні роки економічне становище країни погірши­лось. У виробництві деяких видів промислової і сільськогоспо­дарської продукції відмічається застій. Одна з головних причин труднощів — розвиток інфляційних процесів, скорочення допо­моги від нафтодобуваючих арабських держав і Росії, яка не може бути таким важливим партнером, як колишній Радянський Союз.

Таким чином, країни, що входять до другої групи, мають до­статні можливості для економічного зростання, проте їх реаліза­ція ускладнюється внаслідок причин, у тому числі гострих струк­турних диспропорцій.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія