Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Економічна історія

1985—1991 pp.


Квітневий (1985 р.) Пленум КПРС сформулював концепцію прискорення соці­ально-економічного розвитку країни на основі науково-техніч­ного прогресу. Розроблена програма докорінної реконструкції машинобудування ввійшла до плану 12-ї п´ятирічки (1986— 1990 pp.). На розвиток машинобудування з метою оновлення його основних фондів планувалось вдвоє більше коштів, ніж у попе­редній п´ятирічці. Заплановано значні засоби спрямувати на роз­виток і впровадження наукових розробок, насамперед у прила­добудуванні. По суті робилася спроба нової індустріалізації краї­ни за рахунок централізації бюджетних ресурсів, їх розподілу і перерозподілу, зміни структури бюджету під жорстким адміні­стративним контролем. Темпи приросту обсягів капітальних вкладень збільшилися з 3 % у 1985 р. до 8,4 % у 1986 р.

Однак мобілізувати необхідні для нової індустріалізації за­соби не вдалося. На початок 1989 р. стало цілком зрозуміло, що реалізувати прийняті раніше програми не вдалося. Зменшення капіталовкладень призвело до зростання незавершеного будів­ництва, збільшення строків уведення в дію об´єктів будівництва, зниження темпів зростання виробництва у різних галузях. Ос­новні причини цих негативних наслідків: різке скорочення бю­джетних коштів, виділених для вирішення поставленого завдан­ня; неможливість забезпечити у межах попередньої економіч­ної системи високу ефективність капіталовкладень, що спрямо­вувались у нову індустріалізацію.

На відміну від періоду ЗО—50-х років, коли розвиток промис­ловості й будівництва відбувався за рахунок скорочення соці­альних витрат і збільшення надходжень у бюджет від експорту продукції, курс на скорочення соціальних витрат у 80—90-ті роки був неможливий через політичні причини. Тому основними дже­релами отримання бюджетних коштів для розвитку машинобу­дування і прискорення науково-технічного процесу мали стати доходи від експорту енергоносіїв і підвищення прибутковості галузей народного господарства. Ціни на нафту, що продавалася за вільно конвертовану валюту, становили у 1988 р. лише 44 % від рівня 1985 р. Аналогічну динаміку мали ціни на газ. Внас­лідок цього у 1985—1990 pp. відбулося падіння доходів від про­дажу енергоносіїв вдвічі. Скорочення доходів бюджету мало місце також у результаті зменшення імпорту товарів народного спо­живання на користь збільшення імпорту машин та устаткуван­ня і втрати внаслідок цього частини податку з обороту. Неспри­ятливі для СРСР зміни кон´юнктури на світовому ринку і не­можливість скоротити імпорт спричинили, починаючи з 1985— 1986 pp., прискорення зростання зовнішньої заборгованості країни.

Названі вище причини негативно впливали і на стан держав­них фінансів, наближаючи фінансову кризу, яка розпочалась на початку 90-х років. Часта зміна міністрів фінансів, перехід із фінансових органів у комерційні структури великої кількості професійних працівників, поділ Міністерства фінансів на кілька самостійних відомств, відсутність між ними належної координації ще більше послабили систему управління державними фінансами і погіршили фінансовий стан держави.

Всі ці фактори змушували партійно-державне керівництво країни шукати шляхи виходу зі становища, що склалося. Була усвідомлена необхідність структурної перебудови промисловості, зміни економічних відносин у народному господарстві. Це знай­шло свій прояв у намаганнях розширити госпрозрахунок, вста­новлювати прямі економічні зв´язки між підприємствами, вво­дити орендні відносини і т. ін. Тобто поступово формувалось розуміння необхідності не поліпшення, а серйозних перетворень, зміни існуючої в СРСР економічної моделі. Важливими крока­ми на цьому шляху стали закони "Про індивідуальну трудову діяльність" (1986) і "Про кооперацію" (1988), які з численними застереженнями легалізували дрібне приватне підприємництво. Уже в 1988 р. індивідуальною трудовою діяльністю, в основно­му кустарно-ремісничими промислами, було зайнято 734 тис. осіб. Число кооперативів весною 1989 р. перевищило 99,3 тис. У них було зайнято до 2 млн. осіб. Через 2 роки ця цифра перевищила 7 млн. осіб, що становило близько 15 % активного населення. Основна маса кооперативів була зосереджена у сфері послуг, ви­робництві товарів народного споживання, будівництві й торгово-посередницькій діяльності. Проте скоро почали з´являтися "ко­оперативні" комерційні банки, а у 1990 р. було ухвалено закони "Про акціонерні комерційні товариства" і "Про цінні папери", які свідчили про появу паростків ринкової економіки в СРСР. Наприкінці 80 — на початку 90-х років у СРСР почалась "ком­п´ютерна революція" — масове розповсюдження персональних комп´ютерів, імпортованих з інших країн.

Разом з тим нові підприємці, користуючись ненасиченістю ринку товарів і послуг та слабкістю законодавчого регулювання, різко збільшували ціни й орієнтувалися в основному лише на заможних людей. Як правило, не маючи банківських кредитів, вони активно зайнялись "відмиванням" капіталів тіньової еко­номіки (за оцінками, до 70—90 млрд. рублів щорічно) і швидко потрапляли під вплив зростаючої організованої злочинності, яка зуміла створити тотальну систему рекету приватного бізнесу. Нажиті приватними підприємствами (перш за все у торгово-по­середницькій сфері) і "тіньовиками" гроші поклали початок пер­вісному нагромадженню капіталу.

У 1987 p. розпочалася економічна реформа, співзвучна з реформою 1965 p., але в деяких аспектах більш радикальна. Мета її полягала у переході від адміністративних до переважно еконо­мічних методів управління. Ключовими гаслами стали розши­рення самостійності підприємств, перехід їх на господарський розрахунок, самофінансування і "самоуправління". Ці ідеї знай­шли відображення у законі "Про державне підприємство", прий­нятому ЗО червня 1987 р. Він набрав чинності для всіх підпри­ємств у 1989 р. Підприємства отримали право самостійно пла­нувати свою діяльність, ґрунтуючись на рекомендованих, а не директивних завданнях, на контрактах з постачальниками та спо­живачами і на державних замовленнях. Діяльність підприєм­ства мала регулюватись не міністерствами і відомствами, а дов­гостроковими економічними нормативами. Підприємства отри­мали право укладання прямих договорів з іншими підприєм­ствами, а деякі — вступати у контакт навіть з іноземними фірма­ми. Проте, оскільки реформа не змінила відносин власності, роз­ширення прав підприємств не супроводжувалося відповідним підвищенням їх відповідальності за результати господарської і фінансової діяльності.

У ході проведення реформ підприємства почали зменшувати капітальні вкладення і різко підвищили заробітну плату. Кори­стуючись найменшою можливістю, керівники підприємств підви­щували ціни, що дало сильний імпульс до інфляції. Водночас, не зважаючи на оголошення "самофінансування", багато підприємств, як і раніше, користувались державними субсидіями (до 40 %). Таким чином, директивні, планові регулятори промисловості було порушено, а ринкові так і не було втілено. Половинчасте, непро­думане реформування не дало змоги вирішити гострих економіч­них проблем і сприяло лише швидкому зростанню народногос­подарських диспропорцій, розбалансованості економіки.

Перетворення у сільському господарстві зводились до пе­ребудови системи управління, деякого розширення самостійності колгоспів і радгоспів, втілення орендних договорів, тобто надан­ня селянським сім´ям права брати землю в оренду на тривалий термін і розпоряджатись виробленою продукцією. По суті, це було намагання створити "соціалістичне", тобто без запровадження приватної власності на землю і підконтрольне державі, фермер­ство. Проте ці заходи не дали суттєвих результатів. Створення комітету, який об´єднував ряд міністерств і відомств, що відали галуззю, — також не мало суттєвого ефекту у вирішенні сільсько­господарських проблем і не дали змогу добитися реального підви­щення самостійності та ініціативи колгоспів і радгоспів. Селяни-орендарі зіткнулися з великими труднощами у фінансуванні, придбанні техніки, з численними бюрократичними перепонами, а не рідко й з ворожим ставленням місцевих органів і навіть односельчан. Як підсумок, до літа 1991 р. господарства орен­дарів охопили лише 2 % землі і 3 % поголів´я худоби.

Для народного господарства СРСР найбільш гострими става­ли фінансові проблеми, які традиційно радянські керівники вважали другорядними порівняно з виробництвом. До загост­рення вели недооцінка і нерозуміння цих проблем, намагання швидше забезпечити прискорений економічний розвиток, вирі­шити соціальні завдання. До цього додалися помилкові рішення (особливо щодо антиалкогольної кампанії, яка, за деякими оцін­ками, завдавала збитків на 10 млрд. рублів щорічно, і випереджа­ючого матеріальне виробництво зростання заробітної плати — у 1988—1989 pp. збільшення її вдвоє порівняно з 1987—1986 pp., на чверть зросли соціальні виплати). Все це призвело до пору­шення макроекономічного балансу, яке посилилось також внас­лідок об´єктивних причин: зниження світових цін на енерго­носії і непередбачених витрат на ліквідацію наслідків Чорно­бильської катастрофи (завданий нею безпосередній збиток оці­нюється у 8 млрд. рублів — близько 1,5 % національного дохо­ду), а пізніше і страшного землетрусу у Вірменії.

Як наслідок, традиційний для радянської держави дефіцит консолідованого бюджету, що оцінювався приблизно у 2—3 % і покривався в основному за рахунок вкладів населення у дер­жавні ощадні банки, став стрімко зростати. У 1985 р. він стано­вив, за деякими підрахунками, всього 1,8 %, у 1986 р. — 5,7, у 1987 р. — 6,4, а у 1988 р. — 9,2 %. Це у свою чергу призвело не тільки до пошуку кредитів на Заході, а й дало імпульс інфляції, спочатку прихованій, яка виявилася у "вимиванні" товарів зі споживчого ринку, різкому збільшенні дефіциту. Незадоволення населення швидко зростало, а популярність президента СРСР М.С. Горбачова падала.

Для економіки це обернулося посиленням соціальної напру­женості, початком масових страйків і стрімким зростанням кількості популістських рішень. Почався розвал радянської держави. У 1988—1990 pp. він набув форми "параду суверені­тетів", тобто явного розширення повноважень союзних республік, проголошення ними верховенства власних законів над союзни­ми, ігнорування розпоряджень центру, в тому числі про перера­хування податків, і самостійного пошуку шляхів виходу з кри­зи. 16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла "Деклара­цію про державний суверенітет України". У грудні 1991 р. лідери Росії, України і Білорусії (країн — засновниць СРСР) оголосили про призупинення дії Союзного договору 1922 р. і створення Співдружності Незалежних Держав, яка об´єднала 11 колишніх союзних республік (без Грузії і держав Прибалтики). СРСР пере­став існувати.

 

Основні терміни і поняття

Моделювання економіки, грошові доходи, надпрограми, "відли­га", госпрозрахунок, директивне планування, гіпертрофований ринок, бюджетний дефіцит, валютна платоспроможність, фінансова криза, бізнес, рекет.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія