Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Економічна історія

50—60-ті роки


В історії СРСР і України післявоєнні роки за характером соціально-економіч­ного розвитку можна поділити на три періоди: підйом (1950— 1970); застій (1971—1985); криза і зміна соціально-економічної системи (1985—1990). Розглянемо особливості економічного роз­витку на кожному з цих етапів.

Разом зі зростанням індустріальної могутності СРСР поглиб­лювалися і дедалі більше виявлялися негативні тенденції, які набували рис хронічних. По-перше, це помітне відставання від провідних капіталістичних країн передусім за якісними показ­никами — затратами матеріальних, трудових, фінансових ресурсів, економічною ефективністю тощо. По-друге, безсистемне моде­лювання економіки, перенасичення її промисловими підприєм­ствами, диспропорційність у розвитку різних галузей економі­ки. По-третє, поступове зниження темпів зростання продук­тивності праці в промисловості тощо. За таких умов саме жит­тя висувало першочергове завдання прискорення науково-тех­нічного прогресу, здійснення значних структурних зрушень у тех­нології, організації та управлінні виробництвом. Крім того, не обхідно було вирішувати ще два насущні, але суперечливі зав­дання: нагодувати й одягти людей, дати їм житло, підняти їх культурний рівень; зміцнити оборону країни шляхом виробниц­тва нових видів озброєння.

В умовах відсутності зарубіжних інвестицій та обмеженості фінансових і матеріальних внутрішніх ресурсів командно-адмі­ністративна система вирішувала проблеми у традиційному для себе стилі: визначила головні серед вказаних завдань та вироби­ли відповідну систему пріоритетів. У серпні 1953 р. було визна­чено новий курс, який передбачав соціальну переорієнтацію еко­номіки і пріоритетний розвиток легкої промисловості. Останнє, правда, мало вимушений характер. Масштабні дотації у легку і харчову промисловість разом зі значним зниженням цін — на­прикінці 1953 р. хліб коштував у три рази дешевше, ніж у 1948 р. — призвели до зростання дефіциту і перегляду поточно­го плану на користь випереджаючого зростання виробництва то­варів широкого вжитку. Іншим ключовим напрямком еконо­мічної політики стало відродження розореного села, вирішення продовольчої проблеми, яка вимагала радикальних реформ усього процесу сільськогосподарського виробництва. Уже у 1954 р. було різко знижено обов´язкові поставки сільськогосподарських про­дуктів державі, списано борги колгоспів, зменшено податки з при­садибних ділянок і дозволено продаж надлишкової продукції на базарі. Водночас у 1,5—5,5 раза було підвищено заготівельні ціни на сільськогосподарські продукти, зросли капіталовкладен­ня і поставки техніки селу.

Послаблення колосального державного тиску на село сприя­ло тому, що у 1953—1958 pp. середньорічні темпи зростання сільськогосподарського виробництва були у 5 разів вищими проти 1950—1953 pp. (16 % проти 3 %). Вагомий внесок у зро­стання сільського господарства зробило спочатку й освоєння цілинних земель. Вже у 1954—1956 pp. було зорано 36 млн. га цілинних і перелогових земель. У 1954—1958 pp. держава отри­мувала з цілини більше половини заготовленого хліба. Частка капіталовкладень у сільське господарство підвищилась майже до 1/3 порівняно з 1/5 на початку десятиріччя (правда, приблиз­но 32 % цих інвестицій припадало на цілину). Грошові доходи колгоспів з 1953 по 1958 р. зросли більше ніж у три рази. Це був період найбільшого піднесення в історії колгоспно-радгоспного виробництва в СРСР.

Проте пожвавлення радянського села виявилось нетривалим. На продовження розпочатої у 1953—1954 pp. аграрної політики не вистачало внутрішніх джерел фінансування. Внаслідок полі­тичних і соціальних причин радянський уряд не наважився підви­щити роздрібні ціни, перенісши на них приблизно трикратне збільшення заготівельної дотації, отриманої колгоспами у 1953— 1958 pp. Однак цей тягар виявився непосильним для бюджету. У 1958 р. проведено реорганізацію МТС із примусовим викупом колгоспами сільськогосподарської техніки (тільки колгоспи Украї­ни змушені були придбати понад 108 тис. тракторів, майже 43 тис. комбайнів та іншу техніку на суму 4,2 млрд рублів). Хоча цей захід дав змогу викачати із села деякі кошти, але разом з тим різко погіршив фінансове становище більшості господарств, а го­ловне, не міг вирішити проблеми інвестицій для сільського госпо­дарства. З 1954 р. (освоєння цілини) розпочалися економічно необґрунтовані масово-політичні кампанії. Серед них: з 1955 р. — максимальне розширення посівів кукурудзи (в Україні посіви кукурудзи займали у 1953 р. 2,2 млн. га, у 1955 p. — понад 5 млн., у 1962 p. — 3 млн. га, у Союзі засіяно 32 млн. га, з яких лише 7 млн. га дали якийсь урожай ), з 1957 р. — "м´ясні" та "молочні" кампанії — наздогнати США щодо виробництва м´яса, масла і молока на душу населення (для України ця "гонка за лідером" закінчилась у 1964 р. загальним падінням продукції тваринниц­тва на 92 % відносно рівня 1958 p.). Інші адміністративні реорга­нізації — укрупнення колгоспів, перетворення частини з них у радгоспи і т. ін.— також не дали відчутних результатів.

Політика реалізації надпрограм доповнювалась намаганнями ліквідувати присадибне селянське господарство. Так, вже у 1955 р. його розміри зменшено у 2 рази. У 1956 р. встановлено грошовий податок з громадян, які тримали худобу в містах, а влітку 1959 р. прийнято указ про заборону утримання худоби в містах та робіт­ничих селищах. Ще у 1956 p. M.C. Хрущов пропонував, щоб се­ляни продавали своїх корів колгоспам, а молоко отримували на трудодні, помилково вважаючи, що особисті підсобні господарства втрачатимуть своє значення і незабаром зникнуть зовсім. Тому за 1954—1964 pp. поголів´я ВРХ у підсобних господарствах колгосп­ників, наприклад, в Україні скоротилося на 14 %, поголів´я сви­ней — на 20, а овець і кіз — на 53 %.

Як наслідок, середньорічні темпи зростання сільськогоспо­дарського виробництва у 19591964 pp. знову знизились до рівня початку 50-х років (1,5%). Освоєння цілини, в яке вкла­дено величезні інвестиції, хоч і дало спочатку позитивні резуль­тати, створило на сході країни нові райони сільськогосподарсь­кого виробництва, але не змогло вирішити зернової проблеми СРСР. Через ерозію ґрунту і посуху врожаї на цілинних землях стали швидко падати. На початку 60-х років у містах виник гострий дефіцит продуктів харчування, включаючи хлібобулочні, м´ясні вироби та інші продовольчі товари масового вжитку. Для пояснення тотального дефіциту влада почала боротьбу проти "спе­кулянтів" , "економічних злочинців", але поліпшити ситуацію не змогла. У 1962 р. радянський уряд змушений був підвищити роздрібні ціни на м´ясо (на ЗО %) і масло (на 25 %), що виклика­ло масові протести населення. Однак проблему дефіциту про­дуктів харчування це не вирішувало. З 1963 р. уряд, щоб запо­бігти голоду, вперше закупив за кордоном більше 12 млн. т зерна (на 1 млрд. дол.). СРСР став регулярно, у зростаючих обсягах, завозити зерно з-за кордону.

У промисловості цей період характеризувався поступовим пом´якшенням сталінського надцентралізму, радянською децен­тралізацією і демократизацією управління. Розширились права союзних республік. У їх відання було передано 15 тис. під­приємств, деякі міністерства із союзних було реорганізовано у союзно-республіканські. Територіальний принцип управління здійснювався через ради народного господарства (раднаргоспи), що створювалися в економічних, адміністративних районах. На території СРСР було утворено замість ліквідованих 140 союзних, союзно-республіканських і республіканських міністерств 105 та­ких раднаргоспів, а в УРСР — 11. Під контроль раднаргоспів України, наприклад, було передано 10 тис. промислових підприємств і наприкінці 1957 р. їм підлягали 97 % заводів рес­публіки (1953 р. — лише 34 %). Прискореними темпами розви­валась легка промисловість. Таким чином, у перші роки "відли­ги" промислова політика, як і економічна політика в цілому, була націлена на вирішення першочергових завдань.

У ці роки було зроблено суттєвий крок до підвищення рівня життя населення. Здійснено масштабне підвищення заробітної плати, скасовано примусові державні позики, які забирали майже 10 % заробітків трудящих і були прихованою формою додаткового оподаткування населення. З травня 1966 р. у кол­госпах введено гарантовану оплату праці. Вдвоє підвищено пенсії, а з 1964 р. пенсії вперше стали видавати колгоспникам. У 1953— 1958 pp. заробітна плата жителів міст збільшувалась у середньо­му на 6 % у рік. У другій половині 50-х років робітників і служ­бовців перевели на 7-годинний робочий день. Вперше за роки радянської влади було розгорнуто масове житлове будівництво, у тому числі з залученням коштів населення через житлово-будівельні кооперативи. Міський житловий фонд у 1955— 1964 pp. збільшився у 1,8 раза. До кінця 70-х років 80 % сімей були забезпечені квартирами, проте житлову проблему внаслі­док великої міграції сільського населення в міста вирішити так і не вдалося. Наприкінці 50-х — на початку 60-х років під впли­вом економічних труднощів темпи зростання добробуту насе­лення різко сповільнилися; соціальні проблеми, і перш за все тотальний дефіцит продовольчих та інших товарів, загострилися. 1958 р. введено обов´язкову восьмирічну освіту для всіх дітей шкільного віку. Скасування плати за навчання у середній школі й у вищих навчальних закладах сприяло зростанню рівня на­родної освіти. Створена мережа шкіл, технікумів, вищих навчаль­них закладів дала змогу сформувати хороший кадровий потен­ціал країни, що позитивно відбилось на розвитку науки, культу­ри. Важливо зазначити, що в розвитку економіки СРСР у 1950— 1970 pp. суттєву роль відіграли фактори інтенсивного зростання, коли приріст національного доходу та валового суспільного про­дукту забезпечувався головним чином збільшенням продуктив­ності праці і впровадженням досягнень НТП. Промисловий роз­виток забезпечувався систематичним зростанням капітало­вкладень, у структурі яких підвищилась частка, спрямована на розширення, реконструкцію і технічне переоснащення діючих підприємств.

Радянський Союз разом зі США були лідерами першого етапу третьої НТР (1945 — середина 60-х років і середина 60-х років — кінець 80-х років). У ці роки здійснювалися кар­динальні зміни у технічному розвитку. Швидкими темпами роз­вивались радіоелектронна, атомна, хімічна промисловість, прила­добудування. Саме в цей час країна створила свій ядерний і ракетний потенціал. Найвидатнішими досягненнями стали запуск першого у світі супутника, а потім — космічного корабля, здій­снення першого польоту людини в космос, побудова перших АЕС і морських атомних кораблів.

У СРСР у період 1950—1970 pp. було здійснено докорінну перебудову паливного балансу: зросло добування нафти і газу, їхня частка у загальному обсязі енергоресурсів підвищилась у З рази — з 19,7 до 60,2 %. Для транспортування цих цінних видів палива збудували трубопроводи, які з´єднали всі райони за винятком Далекого Сходу. В країні було створено Єдину систе­му нафто- і газопостачання.

Суттєвого розвитку в СРСР набув морський транспорт, який за тоннажем вийшов на п´яте місце у світі. Весь повітряний транспорт було переведено на реактивні двигуни. У ці роки здійснено технічну реконструкцію залізниць — їх переведено на електровозну і тепловозну тягу. З 1958 р. в СРСР призупинено випуск паровозів. Дістав розвитку автомобільний транспорт, зрос­ли масштаби автодорожного будівництва. Завершилося створен­ня Єдиної енергетичної системи Європейської частини СРСР, включаючи Урал, — найбільшої енергосистеми світу.

Значному розвитку економіки СРСР сприяла економічна реформа 1965 р. Вона виявилася, з одного боку, в централізації управління народним господарством шляхом ліквідації раднаргоспів і відновлення галузевих міністерств (створено 40 со­юзних міністерств і відомств, які знову взяли під контроль 90 % підприємств УРСР). З іншого боку, відроджувався госпрозрахун­ковий принцип ведення господарства на підприємствах, створю­вались фонди матеріального стимулювання, вводилась плата за використання підприємствами основних виробничих фондів, підприємствам надавались більш широкі права у галузі плану­вання та ін. У сільському господарстві план обов´язкових заку­півель зерна було знижено і проголошено незмінним на 10 років, а надпланові закупівлі мали проводитися за підвищеними ціна­ми, було знято деякі обмеження з підсобних господарств. Всі ці заходи були спрямовані на підвищення матеріальної зацікавле­ності трудових колективів у кінцевому результаті виробництва, у підвищенні рівня інтенсифікації праці й економіки країни в цілому.

У 1966—1970 pp. у СРСР завдяки реформам вдалося утрима­ти високі темпи зростання основних економічних показників. Валовий суспільний продукт зростав на 6,7 % щорічно (у 1961 — 1965 pp. на 6,9 %). Національний дохід зріс на 41 %, тоді як у 1961—1965 pp. — на 32 %. За розрахунками академіка А.Г. Аган-бегяна, приріст ефективності суспільного виробництва у восьмій п´ятірці порівняно з сьомою був вдвічі вищим. Швидкими тем­пами розвивались наука і галузі промисловості, які визначали НТП (машинобудування, електроніка, енергетика, нафтохімічна промисловість тощо). За обсягом виробництва низки видів проми­слової продукції СРСР обігнав США і займав перше місце у світі.

Основна суперечність реформи 1965 р. полягає в намаганні владних структур зберегти директивну модель відомчого госпо­дарського механізму і водночас інтенсифікувати два взаємознищувальні процеси: посилити централізацію в економіці та задіяти ринкові економічні регулятори (рентабельність, прибуток тощо), поєднати централізоване планове управління з розширенням гос­подарської самостійності підприємств та об´єднань. Якщо поси­лення централістських начал органічно сприймалося системою, то ринкові ідеї не вписувалися у господарський механізм, сутність якого було збереження всієї влади у руках держави. Через це, як зазначають дослідники, "реформа перетворилась насамперед на численні розмови про реформу", а у процесі реалізації вона була вихолощена і на початку 70-х років згорнута.

В економіці один варіант адміністративного, позаринкового управління одержавленим господарством — жорстко-командний і безумовно директивний — змінився іншим, узгоджувально-бюрократичним (директиви зберігалися, але зростаючі розміри гос­подарства вимагали численних узгоджень у різних установах і на різних щаблях управління). Проте зростаючі масштаби на­родногосподарського комплексу (насамперед важкої індустрії) ускладнювали управління з центру, знижували його ефективність. Господарський механізм командно-адміністративної системи все частіше почав пробуксовувати. Ситуація особливо загострилася, коли у 60-ті роки у світі розгорнулась НТР. Тоді в науково-технічній галузі почалося те саме відставання, заради подолання якого свого часу обрали адміністрування як метод управління. Створена для швидкого подолання технічної відсталості центра­лізована директивна система планування та управління економікою сама стала причиною зростаючого відставання країни від високорозвинутих держав. Якщо в США у 1985 р. діяло майже 1,5 млн. ЕОМ (і ще понад 17 млн. персональних ЕОМ), то в СРСР — лише кілька десятків тисяч.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія