У зв´язку з обранням (1969) нового пре­зидента Франції Жоржа Помпіду (1911—1974) почалися зміни у фінансовій політиці країни, які виразились у девальвації франка на 12,5 % відносно долара СІЛА і на 11,1 % щодо золота; блокуванні цін протягом одного міся­ця на промислові та продовольчі товари з метою підвищення їх конкурентоспроможності на зовнішньому ринку.

Для подолання енергетичних труднощів, що виникли у зв´яз­ку з так званим нафтовим шоком, коли країни ОПЕК у 1973 р. ухвалили рішення про підвищення цін на нафту в 4 рази, уряд Франції розробив план "промислової переорієнтації". Він знай­шов втілення у сьомому плані економічного і соціального роз­витку країни на 1976—1980 pp. Зміст цієї політики полягав у пристосуванні структури економіки Франції до нових умов міжнародної інтеграції. Остання передбачала створення транс­національних корпорацій і посилення зв´язків зі світовим рин­ком. Замість планованого раніше голлістського принципу уні­версального народного господарства уряд став проводити полі­тику підтримки найбільш конкурентоспроможних експортних галузей — автомобільної, авіаракетної, електротехнічної, хімічної, виробництва сільськогосподарської продукції. Було розроблено державні галузеві програми з ядерної енергетики, інформатики, проекти "Аеробус", "Конкорд" в авіабудівництві, а також інтен­сивні методи сільськогосподарського виробництва. Завдяки їх реалізації, незважаючи на кризові потрясіння 70-х років, еконо­мічне становище Франції у світі залишалося стабільним, країна входила до п´ятірки перших капіталістичних країн світу.

На початку 80-х років економіці Франції серйозної шкоди завдала американська валютно-фінансова політика, пов´язана з штучним завищенням курсу долара, що призвело до зростання товарного дефіциту Франції, оскільки 1/3 французького імпорту оплачувалася в американській валюті, і зростання цін на споживчі товари. Щоб стимулювати французький експорт, уряд зму­шений був піти на девальвацію франка, перебудову виробничої і фінансової структури.

У 1982 р. ухвалено закон про націоналізацію найбільших промислових груп, комерційних і ділових банків. Внаслідок про­веденої націоналізації у Франції утворився найбільший серед капіталістичних країн державний сектор. На нього припадала 1/4 всього експорту і 1/3 промислової продукції. Частка дер­жавного сектору у фінансово-кредитній сфері становила 95 %. Заходи уряду привели до стабілізації і зростання економіки. У 1984 р. економічне зростання становило 1,75 %, у 1985 р. — 2 % .

Отже, на початку 80-х років перебудова економіки Франції спиралась на могутній державний сектор, управління і плану­вання економічного і соціального розвитку. Поряд із цим ство­рювалася значна кількість порівняно невеликих приватних підприємств, які використовували найновіші технології. Проте їх фінансування брали на себе націоналізовані банки.

У 1986 р. до влади у країні прийшла нова адміністрація, яка розпочала проводити денаціоналізацію, скорочення оподат­кування, дерегламентацію різних сфер господарської діяльності. Проте на відміну від тетчерівського варіанта реприватизації уряд Жака Ширака залишив недоторканною державну форму влас­ності підприємств у таких галузях, як виробництво і розподіл електроенергії, газопостачання і теплокомунікації. У 1987 р. він провів лібералізацію цін на продукцію промисловості й послуги. Регламентувались лише ціни на книги і медикаменти, тарифи на світло, газ і залізничний транспорт.

90-ті роки пройшли під знаком попередньої економічної політики Ж. Ширака. Серед заходів, спрямованих на ліквідацію кризи початку 90-х років, слід зазначити розширення громад­ських робіт і житлового будівництва, стимулювання зростання виробництва і стримання зростання безробіття. Було введено низ­ку податкових пільг з метою стимулювання довгострокових вкладів громадян, забезпечення доступу до цільових кредитів на капітальне і житлове будівництво. Для боротьби з безробіттям випущено державну позику, яка зібрала 110 млрд франків. У 1993 р. реалізовано одну з найбільших у Західній Європі про­грам приватизації, що суттєво поліпшило державні фінанси.

Значний вплив на економічний розвиток Франції справляє інтеграція її економіки в Європейське Економічне Співтовари­ство і світову господарську систему. У межах Європейського Со­юзу (ЄС) Франція спеціалізується на експорті малолітражних автомобілів, жіночого одягу, взуття, білизни. Вирівнювання еконо­мічної структури зробило Францію рівноправним партнером у цьому об´єднанні.