Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Економічна історія

Економічний курс голлізму


У червні 1958 р. Ш. де Голль знову очо­лив уряд Франції, а у грудні того ж року був обраний главою держави на семилітній термін. В основу своєї політики новий уряд поклав всебічне сприяння швидкому роз­витку практично усіх галузей промисловості, її структурній пе­ребудові, подальшій концентрації виробництва, утворенню вели­ких корпорацій, широкому використанню досягнень науково-тех­нічної революції. Це була послідовна і жорстка лінія держави, спрямована на всебічний і пропорційний розвиток усіх галузей економіки, лінія, що пізніше отримала назву політики "індустрі­ального імперативу". Економічна політика голлізму ґрунтува­лась на доктрині активного державного втручання в економічне життя країни.

Франція однією з перших серед західних країн застосувала так зване державне індикативне (рекомендаційне) плануван­ня. Здійснювала його вперше створена система планових органів. Вона складалася з верховного органу — Генерального комісаріа­ту планування і галузевих комісій з модернізації, які розробля­ли плани розвитку окремих галузей промисловості. Індикатив­ний план являв собою макроекономічну модель перспективного розвитку і містив основні показники обсягу, структури, темпів зросту виробництва, динаміки цін, експорту, імпорту, податків, інвестицій та ін. Ці показники слугували орієнтирами, на які спрямовувалась діяльність фірм. За їх допомогою намагались координувати діяльність підприємств і розвиток національної економіки.

Така економічна політика отримала в економічній літера­турі назву дирижизму. Особливостями французького дирижиз­му були прямі адміністративні методи втручання в економіку, зокрема контроль за цінами, емісією цінних паперів, кредитною діяльністю та ін. Держава займалась активною підприємниць­кою діяльністю в націоналізованому секторі економіки. У 1958 р. в руках держави перебували 97 % вугільної промисловості, 95 % виробітку газу, 80 % авіаційного виробництва і виробітку елект­роенергії, більше 40 % автомобільної промисловості. Держава володіла залізницями, великими військовими підприємствами, акціями авіаційних і морських транспортних компаній. Вона здійснювала пряме фінансування капіталовкладень, розробляла і приймала індикативні плани. Відносно державних підприємств плануючі органи наділялися імперативними правами.

В історії французького планування можна виділити три етапи: перший, післявоєнний, коли план був обов´язковим і стосувався обсягів виробництва, фіксував ціни і т. ін. (до 1958 p.); другий — етап індикативного планування (до кінця 80-х ро­ків); третій (сучасний) — етап стратегічного планування у загальноєвропейських масштабах.

Активна участь Франції у західноєвропейській інтеграції і НТР справила суттєвий вплив на економічний розвиток. За де­сять років (1958—1968) обсяг промислового виробництва збільшив­ся на 60 % при щорічних темпах зростання 5,5 % на рік, вироб­ництво продуктів сільського господарства зросло на 66 %.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія